« на головну 21.05.2024
Архів номерів  •  Актуальний номер » (1249)
18
Квітень
 
Інтерв’ю
 
СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»


РУБРИКИ


Передплата





Статті Інтерв`ю

ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

«Мій військовий по­зивний «Мала». Мені 43 роки. Я служу у 7-му штурмовому батальйоні «Рей», – це відомий криво­різький батальйон. Я медик взводу роти вогневої підтримки.

Народилась я у Лит­ві. До вступу до вій­ська працювала на Криворізькому це­ментному заводі за­відуючою оздоров­чого медпункту. Я є членом Профспілки працівників будівни­цтва і промисловості будівельних матеріа­лів України.»

– Вікторіє Олександрівно, скажіть відверто, чи важ­ко бути жінкою на війні? Багато хто вважає, що це суто чоловіча справа.

– Скажу прямо, я особисто вважаю, що війна стосується кожного з нас – як жінок, так і чоловіків, – і кожен з нас, як може, вносить свій вне­сок, наближаючи перемогу. Є жінки, які працюють на кухні, є жінки медики, є во­лонтери, а на загал ми усі ро­бимо свій особистий внесок в буденні справи війни.

Звісно, жінкам дуже важко пристосовуються до умов ві­йни. Це бліндажі, окопи, не­має жодних умов, але ми пристосовуємося, хлопці нас дуже оберігають і намага­ються створити нам кращі умови.

– Чи могли б Ви розпові­сти про якийсь епізод, в чому проявляється оця підтримка?

– Ми були на бойових, це було на Донецькому напрям­ку і ми перебували у малень­кому підвалі – 4 хлопці і я. Раптом прилетіла міна 120 калібру прямо у підвал. У хлопців була така реакція – вони закрили мене собою. І коли ми оговтались від пилу і смороду, вони почали мене штовхати і питали, чи зі мною усе гаразд? Тобто вони переживали за мене навіть більше, ніж за своє життя.

Для хлопців важко, коли жінка поряд з ними. Вони ро­зуміють, що жінки слабкіші, сприймають все емоційні­ше... Певно, вони ще розумі­ють, що на них покладена більша відповідальність, якщо поруч жінка.

– Ми з Вами спілкуємось у переддень Міжнародного дня боротьби за права жінок і мир, яке відзначається у 40 країнах світу. Хочу запитати, як Ви особисто сприймаєте свято 8 березня? Якщо відкинути суто політичні упередження, Ви поділяєте думку Гене­рального секретаря ООН Антонія Гутерреша, що Міжнародний жіночий день – це заклик до дій.

– До дій на підтримку жі­нок, які вимагають захисту своїх фундаментальних прав. До дій, спрямованих на посилення захисту від сексуальної експлуатації та насильства. До дій, спрямо­ваних на прискорення по­вноцінної участі та лідер­ства жінок?

Звісно, я підтримую таку думку. Я завжди ставилась до свята 8 Березня як до такої події, яка присвячена жін­кам. Тобто у цей день ми себе почуваємо королевами.

При цьому слід зазначити, що тривалий час це свято було святом жіночності та любові, пошани до жінки – такий робився акцент. Зараз тональність та сенс його змі­нився – у багатьох країнах світу жінки виходять на де­монстрації, вдаються до про­тестних дій і боротьби за мир. Чи потрібно боротися за свої права? Так. Пригадую 2019 рік, коли члени нашої профспілки будівельників у Києві брали участь у всеу­країнській акції, організова­ній ФПУ, проти антитрудово­го законодавства і домогли­ся результату.

– В Україні, як Ви вважаєте, можливий про­цес відходу від суто свят­кування до боротьби і відстоювання своїх прав жінками?

– Думаю, що так. Жінки у нас мужні, а це дуже важливо для розвитку демократії у суспільстві. Така моя думка. Це зайвий раз доводить, що жінки і чоловіки мають рівні права – і в оплаті праці, і у ви­хованні дітей, доступу до освіти та управління держа­вою, і в інших питаннях. І підкреслю – це можливо лише в державі, побудованій на демократичних засадах і повазі до прав людини.

– Що б В и хот і л и розповісти про себе і друзів – захисників?

– Я розповім про свою роту. Нас називають ротою весе­лих хлопців та двох дівчат. Тобто хлопці до нас став­ляться дуже тепло, намага­ються нам в усьому допома­гати, не дають нам тягати щось важке. Ми якось були на позиціях у напівзруйнова­ному приміщенні, було тем­но, сиро, я з ранку прокину­лась, а у мене на рюкзаку щось покладено. Я протягну­ла руку, а там букетик квітів. Вони десь побачили чайну розу, зірвали і поклали для мене. Я запитую, хлопці, це хто. Вони кажуть – це від нас усіх. Бачите, навіть у таких складних умовах вони зали­шаються чоловіками і нама­гаються для нас, жінок, зро­бити щось людяне і приємне. І постійно намагаються то солодощами пригостити, то сказати якийсь комплімент. У нас дружна сім’я! Наша рота – це сім’я.

– А скажіть, будь ласка, війна якось вплинула на Ваше особисте життя, на роботу? Можливо змінилося сприйняття суспільства, людей, життя? Відбувається якась трансформація?

– Так, відбувається. Ти по справжньому починаєш ці­нувати життя. Радіти кожно­му новому дню, якимось дрібницям. Колись ти не звертав на це уваги, а на ві­йні сприймаєш інакше. Ти більше цінуєш людей, стаєш більш людяним. Інколи ка­жуть, що війна робить нас більш жорстокими, це не так, я хочу сказати, що це не­правда, навпаки, ми стаємо м’якшими у відносинах з ін­шими людьми. У відпустці я спілкувалась зі своїми роди­чами, співробітниками. Я не скажу, що у мене до них змі­нилося ставлення, ні – все за­лишилось як і було. Я хочу після війни повернутись на свою роботу, хочу працюва­ти знову з людьми, з якими колись працювала, хочу спілкуватись з ними, у мене немає якогось негативного ставлення до тих, хто не на війні.

– Як Ви бачите своє по­дальше життя після пере­моги?

– Це, мабуть, наразі здебіль­шого мрії. Але я дуже хочу, щоб була перемога. Це моє заповітне бажання. Тому що моя дитина на цей час за кор­доном, я її не бачу. Я дуже хочу, щоб усі ми повернули­ся на мирну землю, відбуду­вали все зруйноване росій­ськими агресорами. Я хочу залишитися в Україні, я хочу, щоб мій син залишився в Україні, продовжував свій рід на цій землі.

Це і є моє найзаповітніше ба­жання!

РОЗМОВУ ВІВ ЮРІЙ РАБОТА

 

З ОПЕРАТОРА УСТАНОВОК ДЛЯ ПИЛОГАЗОУЛОВЛЮВАННЯ – У РАДІОТЕЛЕФОНІСТИ

Надія Котова на підприємстві АТ «Запорізький завод феросплавів» – з червня 2013 року, в плавильному цеху №4 працювала операто­ром з обслуговування установок для пило­газоуловлювання. А у лютому 2023 року Надія Олександрівна вступила до ЗСУ у якості старшого стрільця-оператора. За час служби неод­норазово нагородже­на подяками та гра­мотами.

Наразі Надія проходить службу старшим солда­том у якості радіотелфо­ніста 415-го окремого стрі­лецького батальйону в/ч А4884.

Напередодні весняного свята ми мали з Надією Олександрівною невелич­ку телефонну розмову:

– Що в п л и н ул о н а рішення про вступ до лав Збройних Сил України?

– Та нічого не вплинуло, просто захотіла захищати нашу країну.

– Чи не ображають жінок на службі?

– Та ви що, навпаки всіля­ко підтримують!

– Чи є які проблеми або потреби (побутові, жіноча форма, тощо) у жінок в ЗСУ?

– Ні ніяких проблем у нас немає. Нам дуже гарно до­помагають волонтери.

– Чи принесла якусь ко­ристь та допомога, яку надали Вам від ПО ПМГУ в АТ «ЗЗФ» для виконан­ня завдань?

– Звичайно, я завжди одя­гаю бронежилет, який на­дав мені наш завод, та і форму з берцями я ношу, у мене навіть є фотографії у «Фейсбуці» у формі, що ви мені надали!

– Чи плануєте повертати­ся назад на завод, чи про­д о в ж и т е к а р ’ є р у військового?

– Після нашої перемоги, я звичайно планую повер­нутися на завод, головне щоб він запрацював! Я по­стійно тримаю зв'язок зі своїми колегами по цеху і сподіваюся що вже вес­ною наш завод нарешті вийде з режиму простою!

ОЛЕГ ІЛЬЇН , ГОЛОВА ПРОФКОМУ ПО ПМГУ В АТ «ЗЗФ»

 

 

22.03.2024



ДОДАТИ КОМЕНТАР 2000
Ваше ім'я:
Коментар:
  введіть цифри на картинці
УВАГА!

З метою підвищення попиту на газету "Профспілкові вісті" редакція прийняла рішення припинити практику розміщення повного чергового номеру у pdf-форматі на власному сайті. Натомість обмежитися публікацією першої сторінки та анонсів найрезонансніших матеріалів. Пропонуємо читачам передплачувати видання. З умовами передплати можна ознайомитися у розділі ПЕРЕДПЛАТА.

НОВИНИ

08.05.2024 21:25

08.05.2024 21:01

05.04.2024 21:44

22.03.2024 19:35

15.03.2024 18:49

15.03.2024 18:46

10.02.2024 18:02

10.02.2024 18:01

10.02.2024 17:58

10.02.2024 17:48

Усі новини


Опитування

Якою б Ви хотіли бачити улюблену газету "Профспілкові вісті" надалі?

Традиційною паперовою, друкованою
- 0 %
Новітньою електронною (виключно в інтернеті за передплатою)
- 0 %
Змішаною (відкриття передплати на електронну версію при збереженні паперово-друкованого формату)
- 0 %
Усього: голосів






 

Профспілкові ВІСТІ, 1990-2023©

01042, Украіна, м. Київ
Майдан Незалежності, 2
Тел/факс: 528-70-49
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання