ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

ГОЛОВА ФЕДЕРАЦІЇ ПРОФСПІЛОК РІВНЕНЩИНИ МИКОЛА ШЕРШУН: «ЛЮДСЬКИЙ ФАКТОР – ВИЗНАЧАЛЬНА СКЛАДОВА ПОВОЄННОГО ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНИ»

Як на непростому шляху України до ЄС не допустити звужен­ня трудових прав та соціальних гарантій для людини праці, – навіть за умов воєн­ного стану? Відповіді на це непросте питан­ня спільно шукають профспілки, місцева влада та роботодавці Рівненщини. Адже по­переду – велика від­будова зруйнованої ворогом країни: тож наш людський капітал нині на вагу золота, – переконаний голова Федерації профспілок Рівненської області Микола ШЕРШУН.

– Миколо Харитоновичу, Ваш багаторічний досвід господарського керівника та народного депутата України кількох скликань, звісно, допомагає зорієнтуватися і в нинішніх реаліях, виокремити пріоритети. На чому маємо зосередити зусил­ля вже сьогодні, щоб не впасти в глибоку економічну прірву, коли здобудемо перемогу?

– Щодня ставлю собі це питання... Річ у тім, що до­свід, про який Ви кажете, набутий у мирному житті, коли все було значно про­стіше, а ми жили щасливо, не завжди цінуючи те, що мали.

Але найбільш недооці­неним, як на мене, був і, на жаль, залишається наш людський капітал. Під­креслюю: не ресурс, – а саме капітал: бо ресурс ви­черпується, а капітал – примножується. Якщо за­діяти справді ефективні механізми управління. Пригадую, коли очолював обласне управління лісо­вого та мисливського гос­подарства, помітив: один водій лісовоза виконує три норми – тобто, працює зна­чно ефективніше від ін­ших. Вирішив його моти­вувати: кажу, лісовоз, на якому працюєш, після від­працювання встановлено­го терміну експлуатації, переходить у твою влас­ність. То була зовсім інша суспільно-економічна фор­мація, й мене, м’яко кажу­чи, не зовсім зрозуміли ко­леги... Але таки вдалося знайти механізм, як пере­дати машину: і вона ще довго служила чоловікові.

– Це маленький приклад того, як зробити людину праці великою – в прямо­му й переносному сенсах. Утім, чимало роботодавців, користую­чись воєнним часом, пря­мо скажемо, експлуату­ють людей: без вихідних, без свят, без відпусток. Люди часто працюють за мінімальну оплату...

– Нам відомі такі, з до­зволу сказати, роботодав­ці. Щойно люди сигналізу­ють про це, ми одразу втру­чаємося, стаємо на їх за­хист. Нові трудові закони надали роботодавцям до­волі широкі права: і вони ними часто зловживають!

Хочу, щоб мене почули ті, хто працює на еконо­мічному фронті: й нині, й у повоєнний час успіх мати­ме той, хто зуміє належно змотивувати працівників. Інвестори до нас прийдуть закордонні, – але ж Украї­ну відбудовуватимуть на­самперед наші люди. Це і наші захисники, які повер­нуться з фронту і яким ма­ємо створити умови для со­ціалізації, перекваліфіка­ції, – словом, максимально швидкої адаптації до мир­ного життя з відчуттям власної потрібності країні. За підрахунками Кабміну, які днями озвучив міністр фінансів, за межами Укра­їни перебувають 6,2 міль­йона громадян. Там через оплату товарів та послуг вони щомісяця витрача­ють два мільярди доларів! Як повернути цих людей, як залучити їх до відбудо­ви України? Звісно, лише через створення привабли­вих робочих місць, із вмо­тивованою заробітною платою, що наближається до рівня країн ЄС, – по- іншому не вдасться. Люд­ський фактор як нематері­альна складова бізнесу, без жодного перебільшен­ня, є і буде визначальним для нашого економічного розвитку. Цю істину чудо­во зрозуміли, приміром, у Кремнієвій долині, куди тягнуться кращі уми з усього світу. Після перемо­ги в нас буде шанс перетво­рити Україну на таку доли­ну, – і маємо ним скориста­тися! Тому важливо ство­рити такі умови, за яких кожен працівник сповна розкриє свої здібності. Вза­ємна довіра, мотивація, відповідальна командна робота, – ось надійні по­мічники наших роботодав­ців. Шкода, що переважна більшість із них поки не задумується над цими ре­чами. А пора, ще й як пора!

– Яку роль у цих процесах відводите профспілкам?

– Безпосередню! Коли людина відчуватиме, що за нею є профспілка, почу­ватиметься значно впевне­ніше, – навіть у вкрай не­простих сьогоднішніх реа­ліях. Роль профспілок – стати локомотивом соці­ального діалогу. А він, на жаль, не спрацьовує на­самперед на державному рівні – хоча маємо Тристо­ронню соціально-еконо­мічну раду (уряд – робото­давці – профспілки), чле­ном якої є і ваш покірний слуга. Хоча такий діалог нині як ніколи важливий. Зрештою, це необхідна умова вступу України до Євросоюзу. Про це вкотре нагадала голова Єврокомі­сії Урсула фон дер Ляєн, наголосивши на «розши­ренні соціального діалогу та колективних перегово­рів в Україні на національ­ному рівні». Зокрема, у від­повіді на пересторогу Єв­ропейської конфедерації профспілок про те, щоб у війну, коли протести забо­ронені, не відбулося насту­пу на трудові та соціальні права українців. До речі, Федерація профспілок України є повноправним членом згаданої конфеде­рації насамперед завдяки зусиллям голови ФПУ Гри­горія Осового. Зрештою, дієвішого механізму, ніж поглиблений соціальний діалог, коли наболілі пи­тання вирішуються кон­сенсусом, ніхто в світі ще не придумав.

– Але ж на Рівненщині таке розуміння було й за­довго до повномасштабної війни, коли профспілкові керівники поїхали в щой­но утворені територіальні громади, яких нині 64?

– Їхали з головним месе­джем: не допустити зву­ження трудових та соці­альних прав людини пра­ці. Доводили, переконува­ли: надійним гарантом тут буде профспілка в кожно­му колективі та колектив­ний договір, який зафіксує головні моменти співпра­ці між роботодавцем та на­йманим працівником. Не секрет, деякі голови гро­мад казали: навіщо нам ті профспілки? Але з пере­важною більшістю зна­йшли порозуміння. Так, уже дев’ять громад області створили тристоронні со­ціально-економічні ради з представників місцевої влади, роботодавців та профспілок. За аналогією з тією, що діє на рівні облас­ті – Ви ж не раз були на її засіданнях. А публічне об­говорення наболілих пи­тань – то вже пів справи у їх вирішенні. Профспілка має бути скрізь і наполе­гливо відстоювати інтере­си людей та разом із робо­тодавцями ефективно мо­тивувати їх до праці. До речі, вже маємо непооди­нокі приклади, коли люди об’єднуються й відновлю­ють профспілки на місцях. Приємно, що нашим досві­дом активно цікавляться колеги з інших областей.

– Тобто, потреба модернізації профспілкового руху теж назріла: він має відповідати не лише букві й духові закону, а й насущним запитам лю­дей?

– Та навіть перезріла! Програма-максимум – та­кий авторитет профспілок, як у країнах ЄС. Маємо приклад – досвід поль­ської профспілки «Солі­дарність», який ми вивча­ли на запрошення наших добрих сусідів. Це вже сво­єрідний бренд у суспіль­стві, яке назавжди позбу­лося комуністичного ми­нулого. В тому числі за­вдяки активній лідерці «Солідарності» Анні Ва­лентинович (Любчик). З’ясувалося, що вона – українка, народилася й росла в селі Садове непо­далік від Рівного. Але в другу світову польські пани, в яких служила Ган­на, вивезли 12-річну дівчи­ну до Польщі. Там, на ко­рабельні у Гданську, вона стала кранівницею, яку в 1989-му незаконно звільни­ли. Саме на її захист поста­ли робітники. Так народи­лася профспілка «Солідар­ність», яка переросла в по­тужний громадсько-полі­тичний рух. Сама ж пані Валентинович, будучи по­заштатним радником пре­зидента Качинського, за­гинула разом із ним у літа­ку, що прямував до Смо­ленська, в квітні 2010-го на вшанування жертв роз­стрілів Катинської траге­дії. Але через 70 років росія влаштувала нову Катинь...

Тобто, нам є заради кого вдосконалюватися та по­глиблювати модернізацію профспілок. Інтереси лю­дини праці ця легендарна жінка ставила вище від на­ціональності. До речі, ми вже відновлюємо контак­ти з польськими профспіл­ками, які перервала війна.

– Із перших її днів Федерація профспілок області перетворилася на гуманітарний хаб допо­моги і нашим захисни­кам, і цивільним, яких війна жорстоко вигнала з рідних домівок...

– Спілчани, як то ка­жуть, настіж відкрили і свої двері, й щирі серця.

Ось де проявилися най­кращі людські якості кож­ного. Навіть наші малень­кі первинки довели: вони мають величезний потен­ціал! Судіть самі: 40 міль­йонів гривень ми вже спря­мували на допомогу Збройним Силам, – і це особисті кошти кожного небайдужого і невтомного спілчанина. Осередком до­бра та милосердя став наш санаторій «Горинь», що в мальовничому поліському селищі Степань Сарнен­ського району. Від почат­ку війни він безкоштовно прихистив уже понад дві тисячі людей із «гарячих точок» країни, і його двері відчинені й сьогодні. Пи­шаюся, що ми достойно складаємо, вочевидь, го­ловний іспит у своєму житті – на нашу україн­ську незламність.

– І водночас розширюєте й поглиблюєте соціальний діалог?

– Так. Нещодавно укла­ли меморандуми про співпрацю з керівниками всіх чотирьох районів об­ласті та об’єднанням «Ро­ботодавці Рівненщини». На публічні зустрічі на місцях запросили пред­ставників первинок із різ­них галузей, щоб із пер­ших вуст почути, чим жи­вуть люди. І вони розкри­лися – скучили за живим спілкуванням! Приміром, у Володимирецькій бага­топрофільній лікарні Ва­раського району первинна профспілкова організація ще більше зміцніла, стала ініціатором багатьох до­брих справ і для наших за­хисників, і для членів їх­ніх родин. Тож до неї вже просяться навіть люди з інших колективів.

Або взяти споживчу коо­перацію Рівненщини. Тут працюють без жодної бю­джетної копійки, – але збе­регли всі робочі місця й на­віть примножили довоєнні обсяги господарювання. Відповідно наповнюють бюджети різних рівнів жит­тєдайними податками, а члени профспілки отриму­ють матеріальну допомогу на оздоровлення та ліку­вання. Не забувають ні про ветеранів, ні про родини на­ших захисників: природа профспілки – бути там, де найскладніше.

У кожному районі, згід­но з рішенням президії, об­рано представників Феде­рації профспілок області. Вони тримають руку на пульсі щоденного життя й доносять до людей наші цінності. До речі, оновле­ний Закон «Про колектив­ні угоди та договори» синхронізований із євро­пейським законодавством, він осучаснює трудові від­носини й набирає чинності по завершенню воєнного стану. В тексті враховано пропозиції з місць: зокре­ма, три – з Рівненщини. Свої пропозиції ми надали й до нового законопроекту «Про соціальний діалог в Україні». Сподіваємося на його швидке прийняття.

СПІЛКУВАЛАСЯ ІННА ОМЕЛЯНЧУК

29.08.2023

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини