ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Степан Кубів: «Будинок профспілок – це пам’ять, це новітня історія нашої державності, незалежності, свободи та незламного духу»

– С тепане Івановичу, якщо згадувати події п’ятирічної давнини, яку роль, які функції виконував тоді Буди­нок профспілок, де Ви були комендантом під час Революції гідності?

– Історія кожного будинку та історичного мо­мента відображає, напевне, намолене місце людьми, людиною, пам’яттю. Саме Будинок профспілок, як згадую, не тільки 5 років тому, а й у 2004 році – це пам’ять, це історія, це новітня історія нашої державності, нашої незалежності, нашої свободи, нашого незламного духу.

– На Вашу думку, чому ж все-таки вини­кла потреба відновити Будинок профспілок після тієї страшної пожежі?

– Відновлюється будівля не тільки архітекту­рою, а й молитвою. Я згадую Хрещатик, мільйон людей, я згадую два покоління: батьків і дідусів 2004 року і їхніх дітей 2013 року, коли вже діти ста­ли батьками. Це свідчення відповідальності трьох поколінь, коли батьки, які були дітьми в 2004 році, вийшли замість своїх дітей, а дідусі – замість своїх онуків. Любомир Гузар говорив, що є категорія людей, яка любить Україну, і така, що не любить Україну. Україна – це людина, це віра, пам’ять, родовід і дух. Саме дух і молитва стали вірою непоборності Майдану. І коли ми говоримо про Будинок профспілок, ми говоримо про його унікальність, яка була закладена вже з першого каменя, бо цей будинок було визнано найкращим архітектурним будинком за всіма якостями, а найголовніше – там працювали люди, працьови­ті люди. І коли ми зайшли в Будинок профспілок, коли треба було все зробити не тільки по-Божому, а й в юридично-правовому полі, коли зайшли до кабінету Голови ФПУ, ніхто не вимагав чогось надзвичайного, а лише дотримуватись прав чле­нів профспілок і мене особисто, як члена проф­спілки впродовж більш ніж трьох десятків років, лише укласти угоду, де є стороною громадські організації та учасники профспілкового руху. Нам вдалося укласти угоду в декілька етапів. На першому ми в правовому полі зафіксували і ста­тус моральний, і статус історичний, і статус пра­вовий. А вже на наступному етапі, коли ми офі­ційно продовжили угоду, прописали правову сто­рону своєї відповідальності як за збереження Бу­динку, так і його утримання, це ціла історія тієї угоди. І як з’ясувалось далі, ця угода виявилась такою потужною, що навіть низка судів, які хоті­ли її розірвати, не знайшли правових підстав. Це також Божий промисел, мить, що промайнула в свідомості людей, які зайшли до Будинку. Ця уго­да, яку ми підписали, стала історичною релікві­єю, про яку знають і профспілки, і Майдан, і пра­вові та судові організації.

Долати виклики, які постійно виникали, нам допомагала щоденна кропітка співпраця з проф­спілками, забезпечуючи роботу штабу, госпіта­лю, проведення прес-конференцій, та й просто місця, куди можна було прийти і поспілкувати­ся, де побували і дипломати, і депутати, і міжна­родні громадські організації, і звичайні люди, де виборювалася наша перемога.

Навіть коли мене особисто запитали про те, що ж ви робите на Хрещатику, на вулицях Інсти­тутській, Грушевського, наповнюючи міхи сні­гом, адже прийде весна, сніг розтане, ваші бари­кади зникнуть, сказав: поки зійде сніг, щезне влада. То було, між іншим, у середині лютого. Символізм відіграє велику роль для нашої дер­жавності, для людини і громадського руху в ці­лому, для історії майданів 2004 і 2013–2014 років.

– Які основні етапи Ви виділили б під час відродження Будинку профспілок?

– Хочу сказати сьогодні, на противагу думкам, які лунали вчора з кількох телеканалів від окре­мих псевдоучасників майдану, яких ми мало ба­чили у важкі для нас дні, що Будинок профспілок не був самопідпалом, він не був знищений тими людьми, хто молився за будинок, як за символ, як за будинок надії, тепла, здоров’я, за людяність, яка щоденно панувала в цьому будинку. Він був спалений тим режимом, який хотів захопити і знищити цей дух і цей будинок, ту пам’ять. Бо цей символізм у 2013–2014 роках був продовженням 2004 року, символу свободи, демократії, держав­ності і вільнодумства. Саме вільнодумство стало основною лінією непокірності режиму, чого не міг побороти режим, як і свободу та бажання, щоб для наших дітей і онуків ми мали вільну, демократич­ну, незалежну Україну, що живе принципами і цінностями Божими. Бог і Україна – це найвищі цінності, адже ми хочемо жити по-європейськи і мати безпеку світового рівня, гарантії прав люди­ни, що затверджено в нашій Конституції, у тому числі голосуванням, яке відбулося фактично вже після закінчення кривавих подій, подвигів наших Героїв Небесної сотні. Ці 386 голосів за повернен­ня до Конституції 2004 року показали і правову сторону, що ми хочемо жити за правом, за люд­ським покликом тощо.

Символ перемоги і на сьогодні відреставро­ваний красень Будинок профспілок свідчить про те, що наша пам’ять очищена. Будинок профспілок є символом перемоги України, пере­моги людини над ненавистю, і історичним фак­том. І найголовніше – свідченням того, що ті мо­литви 2013–2014 років, і Революція гідності – це перемога добра над злом.

Я хочу сьогодні подякувати всім профспілко­вим лідерам, керівництву Федерації профспілок України, Об’єднанню профспілок Львівщини, які загітували на підмогу людей у страшні дні 18–19 лютого, коли вона найбільше була потрібна, а та­кож тим людям, які перебували у Будинку проф­спілок. Завдячуючи профспілковому рішенню, сьогодні в Будинку профспілок розгорнуто музей­ну експозицію спротиву, пам’яті буремних подій Майдану. Пам’яті про Героїв Небесної сотні, які, віддаючи своє життя, сказали нам про нашу відпо­відальність, щоденну роботу і про наше майбуття, яке повинно бути мирним, справедливим. Про те, що ми маємо працювати для майбутніх поколінь, розбудовуючи незалежну суверенну Україну.

РОЗМОВЛЯВ ЮРІЙ РАБОТА

28.02.2019

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини