ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

НІМЕЧЧИНА ТА УКРАЇНА: ЯК УНИКНУТИ НАПРУЖЕНОСТІ ЧЕРЕЗ БІЖЕНЦІВ

Втечі українців до Ні­меччини від самого по­чатку сприяв безвізовий в'їзд і тимчасове прожи­вання без процедури на­дання притулку. Як наслі­док, правові умови для ін­теграції українських бі­женців виявились досить сприятливими, зокрема, вони не позбавлені мож­ливості працевлаштуван­ня – 18% з них вже працю­ють.

Навіть перебуваючи спочатку поза ринком праці, вони отримують вищі соціальні виплати, ніж в Україні, і безпосе­редньо інтегровані в структури підтримки цен­трів зайнятості. Така офі­ційна гостинність, а та­кож те, що багато україн­ських біженців мають ро­дичів та/або друзів у Ні­меччині, створили спри­ятливі умови для більш динамічної інтеграції, ніж у випадку з іншими вимушеними переселен­цями в минулому. Але що станеться, коли війна за­кінчиться?

Брак кваліфікованих працівників

Ще до повномасштабно­го вторгнення Україна пе­ребувала в стані глибоко­го демографічного спаду. З багатьох причин до 2022 року її населення скороти­лося на 20% з 1991 року – з 52 до 42 млн. Варварський напад північно-східного сусіда значно погіршив цю ситуацію. Тому для Ки­єва пріоритетом після ві­йни буде намагання повер­нути більшу частину бі­женців.

Водночас Німеччина відчуває значний дефіцит робочої сили: в останньо­му кварталі 2022 року майже 2 млн робочих місць були вакантними. Гостро бракує медичних працівників, теслярів, м'ясників та інших робіт­ників – навіть у сфері ін­формаційних технологій нестача оцінюється в 100 тис. осіб.

Влада країни визнала, що нестача кваліфікова­них працівників може на­довго загальмувати еконо­мічне зростання Німеччи­ни. На Східнонімецькому економічному форумі в червні канцлер Олаф Шольц заявив, що країна не може заповнити дефі­цит робочої сили лише за рахунок власних спромож­ностей.

Інвестувавши стільки коштів в інтеграцію укра­їнських біженців – у пере­важній більшості жінок, а в інших відношеннях молодих, здорових, добре освічених і відданих сво­їй справі людей – Німеч­чина навряд чи відмо­виться від них за одну ніч. Більше того, уряд зробить усе можливе, щоб утримати тих україн­ців, які суттєво інтегру­валися в приймаюче сус­пільство.

Інвестиції в Україну

Чим довше триватиме війна і українські біженці залишатимуться за кордо­ном, тим більше з них осі­датимуть там, де вони пе­ребувають. Проте для України життєво важливо боротися за кожного бі­женця – і, як не дивно, Ні­меччина може допомогти Україні в цьому.

По-перше, німецькі ін­вестиції в Україну, як під час війни, так і після неї, можуть позитивно впли­нути на повернення укра­їнців, а також становити інтерес для Берліна. Пря­мі інвестиції в Україну для відновлення та під­тримки її соціально-еконо­мічного потенціалу, а та­кож в оборонну промисло­вість розширять сферу ді­яльності та вплив німець­кого капіталу на сході Єв­ропи. Заробітна плата на підприємствах з німецьки­ми інвестиціями буде ви­сокою за українськими мірками, але нижчою, ніж якби такі підприємства були відкриті та працюва­ли в Німеччині.

Можна навіть припус­тити, що в такій ситуації німецький уряд піде на те, щоб заохотити частину українських біженців по­вернутися на батьківщину і отримати роботу на своїх підприємствах в Україні. У будь-якому разі, сучасні німецькі виробничі по­тужності в країні, пов'язані з гідною заробіт­ною платою, повернули б українських біженців з ін­ших, менш заможних єв­ропейських країн. Без сум­ніву, Київ також був би в цьому дуже зацікавлений.

І Німеччина вже робить перші кроки в цьому на­прямі. У травні компанія Rheinmetall оголосила про намір створити спільне підприємство з україн­ським державним концер­ном «Укроборонпром» для виробництва та ремонту бронетехніки в Україні.

По-друге, попри те, що Німеччина має постійну потребу в іноземній робо­чій силі, вона заохочува­тиме менш інтегрованих українських біженців по­вертатися додому після ві­йни. І тут Швейцарія є прикладом для насліду­вання.

Швейцарський уряд вже розробляє стратегію повернення, оскільки пе­редбачає, що 80% україн­ських біженців повернуть­ся. Він передбачає вікно для від'їзду від 6 до 9 міся­ців, щойно буде скасовано тимчасовий захист. Роз­глядається можливість на­дання фінансової допомо­ги у розмірі 1000–4000 швейцарських франків (1050–4200 євро) на особу, залежно від часу від'їзду. Уряд Німеччини, ймовір­но, з часом розробить ана­логічну стратегію репатрі­ації, реалізація якої віта­лася б Україною.

Ключові стимули

Безумовно, добре мати партнерів у поверненні бі­женців, але ініціатива має належати насамперед українському уряду. Клю­чові стимули, за умови їх ефективного використан­ня, можуть активізувати хвилю повернення.

Земля і житло після по­вернення: війна, яка пере­творює квітучі міста на постапокаліптичні пуст­ки, позбавила сотні тисяч українців своїх домівок. Ніхто не повернеться, якщо не матиме куди по­вертатися. Отже, біжен­цям слід запропонувати реальний, а не гіпотетич­ний шанс отримати новий дім одразу після повернен­ня.

Сильним стимулом мо­гло б стати надання ділян­ки для будівництва будин­ку. Зіпсованої російськи­ми окупантами землі за­раз дуже багато. Рано чи пізно її доведеться освою­вати, то чому б не залучи­ти до цього самих біжен­ців? Слід також розробити схему безвідсоткових іпо­течних кредитів на при­дбання житла. Обіцянка держави вже зараз забез­печити біженців кварти­рами в нових багатоквар­тирних будинках, побудо­ваних після війни, також може стати вирішальним фактором повернення.

Одноразові виплати на репатріацію: український уряд міг би діяти подібно до швейцарських колег, але замість того, щоб пла­тити біженцям за те, щоб вони залишили країну, зробити навпаки – запла­тити їм за те, щоб вони по­вернулися. Розмір допомо­ги міг би відрізнятися за­лежно від обставин (на­приклад, повернення одні­єї особи або возз'єднання сім'ї). Така програма мо­гла б передбачати низку виплат біженцям протя­гом певного часу, поки вони шукатимуть житло, роботу тощо.

Інвестиційний бум як передумова повернення на батьківщину: масштабні інвестиційні проєкти, що залучають іноземний ка­пітал в Україну, опосеред­ковано збільшать потік бі­женців, що повертаються, в середньостроковій і дов­гостроковій перспективі. Звичайно, заручитися під­тримкою іноземних інвес­торів для післявоєнної від­будови буде серйозним ви­кликом: уряду потрібно буде знайти особливі аргу­менти і гарантії, якщо сер­йозні гроші будуть вкла­дені в зруйновану війною країну з відсутнім насе­ленням. Але якщо це вдасться, можливе «укра­їнське економічне диво» після війни стимулювати­ме масштабне повернення інвестицій.

Стратегічне партнерство

Безумовно, Україні буде надзвичайно складно впоратися зі складною ре­конструкцією та реаліза­цією запропонованих про­грам репатріації без допо­моги міжнародних фінан­сових організацій та кра­їн-партнерів. Німеччина може і повинна бути серед лідерів цього процесу. Це також відповідає її націо­нальним інтересам.

Адже це не лише зміц­нить стратегічне партнер­ство між Берліном і Киє­вом на довгі роки. Це та­кож закріпило б творче лі­дерство Німеччини в Євро­пі та світі, що стоїть на по­розі глобальних змін.

ТАРАС РОМАЩЕНКО, ДОЦЕНТ ЧЕРКАСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМ.БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

(За інф.

www.socialeurope.eu)

12.12.2023

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини