ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

НОВА УКРАЇНСЬКА ШКОЛА В ЗАКОНІ

Верховна Рада України ухвалила в цілому закон «Про осві­ту». 5 вересня відповідний законопроект підтримали 255 на­родних депутатів. Нарешті, поставлено крапку в трирічній дискусії про необхідність змін в українській школі. Можна з упевненістю сказати, що реформа шкільної освіти реально розпочалася. Що ж вона дасть вчителям, школярам і батькам, з’ясовували «Профспілкові вісті».

ПЕДАГОГІКА ПАРТНЕРСТВА

Раніше вважалося, що кредо освіти – «Навчання протягом жит­тя». Нині буде все по-іншому – «Навчання для життя». Це озна­чає, що замість зубріння – прак­тичне мислення, вміння аргумен­тувати власну думку. Досягти цього на перших порах буде складно. Потрібна мобілізація зу­силь усіх учасників процесу без винятку – вчителів, школярів і батьків. Тільки за умов партнер­ства якість освіти має зрости.

Ухвалений закон «Про освіту» вивчають і коментують. Однак го­ловне полягає у збільшенні термі­ну навчання в школі. Дванадця­тирічка неоднозначно сприйма­ється і учнями, й батьками, й де­путатами.

Заступник міністра освіти Пав­ло Хобзей зазначив, що реформа зводиться не тільки до збільшен­ня терміну навчання в школі: «Коли йдеться про закон, всі гово­рять тільки про 12-й рік, і більше нічого не бачать. Те саме щодо по­чаткової школи: всі бачать черво­ну ручку й олівець, і все. Це спро­щення змін».

Чому громадськість поки що не бачить переваг нового закону? Скажімо, про легалізацію різних форм навчання. Адже відтепер освіту можна буде здобувати не лише за партою в школі, а й дис­танційно, вдома з батьками, заочно, під педагогічним патрона­жем, на робочому місці та дуаль­но, поєднуючи навчання у НЗ і на робочому місці.

З часом такі революційні змі­ни оцінять. Поки ж усі жваво об­говорюють переваги й недоліки «зайвого» року перебування в школі. Експерт з освітніх питань Наталя Радиш зазначає: «Нині в університети діти приходять не­підготовленими. Їм важко – наси­чена програма, яку вони не по­вністю засвоюють, і тому на пер­шому курсі студентам рік треба фактично доганяти базовий шкільний курс». Тож, на її тверде переконання, 12-річна середня школа допоможе розвантажити школярів і якісніше вчитися вже у вищій школі. Виходить, що за­гальний термін навчання не змі­нюється, змінюється лише фор­мат – у школі навчатимуть до­вше, а у ВНЗ – менше.

Навчання дітей почнеться із 6-річного віку. Початкова школа – з першого по четвертий класи, базова середня школа – з п’ятого по дев’ятий, профільна – з десято­го по дванадцятий. Вона може бути професійною або академіч­ною. Учні самі будуть обирати за­няття для свого майбутнього. Академічна школа готуватиме школярів для вступу до вишів, а професійна навчить ремеслу.

Голова Агенції розвитку освіт­ньої політики, директор Київ­ського ліцею бізнесу Людмила Паращенко називає себе палким прихильником 12-річної системи і пояснює, якою бачить шкільну реформу: «Школа в нас не зміню­валась 50 років. Початкова школа страждає академізмом. Діти вирі­шують задачі, які в їхньому віці зарано виконувати. В початковій школі має переважати ігровий підхід, самостійна пізнавальна діяльність учня, яка відбувається в інших формах, ніж класно-уроч­на. А базова школа, по дев’ятий клас, це основа формування клю­чового змісту освіти, визначення дитини з її подальшими наміра­ми. Особливої уваги потребує за­гальна базова школа. Після неї має обов’язково відбуватися неза­лежне оцінювання, яке зможе по­казати можливості і спроможнос­ті дитини».

Після кожного етапу навчання, тобто після четвертого і дев’ятого класів, учні мають складати дер­жавну підсумкову атестацію, в тому числі ЗНО.

Серед новацій реформи – напо­внюваність класів та тривалість уроків. У класах має бути не біль­ше 30 учнів. Що стосується трива­лості уроків, то для першокласни­ків – це 35 хвилин, для других – четвертих класів – 40, а старшо­класникам залишаються тради­ційні 45.

АГЕНТИ ЗМІН

Можна скільки завгодно на різному рівні освітньої ієрархії будувати нову українську шко­лу, створювати нове освітнє се­редовище, писати нові навчаль­ні програми, але все це виявить­ся марним, якщо поза увагою за­лишиться перепідготовка вчи­тельства. «Мабуть, найбільший виклик всієї реформи – якщо вчителі не будуть зразком пове­дінки. Нам потрібні агенти змін, тож слід з’ясувати, чи розуміють вчителі, про що реформа», – стверджує міністр освіти Лілія Гриневич. І наголошує, що йдеться не тільки про фінансу­вання та підвищення зарплат учителям, а й про розбудову до­корінно нової системи підвищен­ня кваліфікації педагогів.

Як свідчать міжнародні дослі­дження, саме особистість учителя є ключовою для успішності шкільної системи: будь-яка спро­ба реформування системи освіти чи просування технологій потре­бують програм підтримки і на­вчання вчительства, на це є по­тужний запит і очікування від са­мих педагогів.

Наразі педагоги тішаться, що їм підвищать зарплати. Щоправ­да, зарплати зростуть не одразу, а поступово. І не чотири міні­мальних прожиткових мініму­ми, як планувалося раніше, а три. Депутати попередні розра­хунки не підтримали. Лілія Гри­невич пояснює: для встановлен­ня найменшого окладу вчителя на рівні 9600 грн із держбюджету необхідно виділити 120 млрд грн, тому буде розроблено план тако­ го підвищення і механізм, щоб рівень зарплати відповідав та­кож і якості викладання.

Для агентів змін запроваджу­ється система добровільної зо­внішньої незалежної сертифіка­ції – перевірки педагогів на во­лодіння предметом, уміння спілкуватися з дітьми та вико­ристання сучасних методик компетентнісного навчання. Вчителі, які успішно пройдуть цю сертифікацію, отримувати­муть 20% надбавки до зарплати.

Крім того, вчителі зможуть самі обирати місце та форми підвищення кваліфікації, яку можна буде отримати на тре­нінгах, у профільних установах та інших навчальних закладах. Загальна кількість годин для підвищення кваліфікації вчи­теля впродовж 5 років не може бути менше 150 годин. Де саме проходити підвищення квалі­фікації та в який час, вчитель має обирати самостійно. Підви­щення кваліфікації вчителі бу­дуть зобов’язані проходити що­річно. До слова, воно фінансу­ватиметься з держбюджету, на­віть якщо педагоги оберуть платні курси.

І ще одне нововведення: ди­ректора школи обиратимуть за конкурсом.

Обраний таким чином дирек­тор зможе працювати в одній школі максимум дві каденції – 12 років. Водночас після цього він зможе стати керівником в іншому навчальному закладі або перейти на іншу посаду.

Вимоги до директора на­вчального закладу високі. Мене­джер, організатор, господарник, фахівець, людина, яка має лі­дерські якості, – саме таким по­винен бути директор школи, адже він бере на себе відпові­дальність за учнів, батьків, учи­телів, займається питанням роз­витку школи. Через це й обира­тимуть його за конкурсом.

ЗАМІСТЬ КОНТРОЛЮ – КОНСУЛЬТАЦІЇ

Місцеві органи влади втратять право контролювати освітній про­цес, у їхніх повноваженнях зали­шиться виключно створення від­повідного освітнього середовища. Серед новацій, передбачених За­коном, – створення незалежного органу, який зветься Агенцією за­безпечення якості освіти. Держав­ну інспекцію навчальних закла­дів ліквідують. А до повноважень нової агенції належатимуть пи­тання акредитації освітніх закла­дів. І це, на переконання експер­тів, забезпечить фахове інспекту­вання закладів освіти.

Єдиним державним заходом планового контролю над шко­лою буде інституційний аудит закладу освіти, який відбувати­меться кожні 10 років.

Такий аудит у виняткових випадках можна буде провести в позаплановому порядку. Дер­жавна служба якості освіти та­кож отримує повноваження звертатися до судів з позовами, наприклад, якщо класи перепо­внені чи місцева влада не ство­рює нормальних умов для робо­ти і навчання дітей.

Про шкільну автономію гово­рили давно. Так само, як і про не­ймовірну кількість перевірок. Віднині освітні програми школи зможуть розробляти самостійно. Однак держава їх буде перевіря­ти. Хоча в законі немає прямої норми про існування обласних чи районних відділів освіти. «Місце­ва влада має вирішити, ліквіду­вати їх чи залишити», – зауважує один з авторів закону Олександр Співаковський.

В ухваленому Верховною Ра­дою Законі «Про освіту» окремо наголошено на фінансовій прозо­рості. Відтепер кожен навчаль­ний заклад повинен оприлюдню­вати інформацію про надходжен­ня всіх коштів, а також їх призна­чення на своїх сайтах або на сай­тах місцевих управлінь освіти. Тож батьки матимуть змогу ана­лізувати, скільки та на що саме витрачено коштів держави, а куди йдуть їхні благодійні вне­ски. Новий закон дозволяє робити цілеспрямовані благодійні вне­ски на користь певної школи.

Поки що не зовсім чітко пропи­сано можливість участі батьків у батьківській чи піклувальній раді. Повноваження батьківської ради не деталізовано. А от повно­важення так званих піклуваль­них рад у законі описані. Така рада може брати участь у визна­ченні стратегії розвитку школи, контролювати її виконання, залу­чати додаткове фінансування, контролювати кошторис, вносити рекомендації, які директор зобов’язаний розглянути, а також вносити засновнику школи по­дання про заохочення або відкли­кання керівника.

Новий закон містить чимало інших новацій як у системі за­гальної середньої освіти, так і на всіх інших рівнях – від дошкіль­ної до освіти дорослих. Опанову­вати їх будемо всі разом – посту­пово й цілеспрямовано.

НЕЩАСЛИВА СІМКА

Н айбільші суперечки під час друго­го, остаточного читання закону про освіту викликала стаття 7 про мову навчання. Мовою освіти є державна мова, йдеться в законі. З цим, безумовно, погоджувалися всі. Однак ка­менем спотикання стало право національ­них меншин навчатися рідною мовою. До­вкола нього розгорілися справжні баталії. І тільки під час детального розгляду робоча група запропонувала компромісний варі­ант, який і став вирішальним. Законопро­ект гарантував право національних мен­шин і корінних народів навчатися рідною мовою і водночас надав їм можливість ви­вчати українську. Як показують результати ЗНО з української мови та літератури, діти, які навчалися в школах для національних меншин, набагато гірше складають тести і часто не можуть подолати мінімальний бар’єр для вступу до вишу. Міносвіти мало на меті покращити цю ситуацію. І запропо­нувало поступове збільшення кількості предметів, які викладаються українською.

Міністр освіти Лілія Гриневич наголошує, що спочатку діти нацменшин вивчатимуть предмети рідною для себе мовою, а в 5–9 класах буде запроваджуватися викладання кількох предметів державною мовою, щоб у старшій школі були практично всі пред­мети українською. Ситуація, коли діти представників нацменшин, закінчуючи школу за бюджетні кошти, не володіють українською мовою, має відійти в минуле. На цьому наполягають автори закону.

Водночас, МЗС Угорщини розкритикува­ло ухвалений українським парламентом закон про освіту, наголошуючи, що він по­рушує права угорської меншини.«Україна встромила Угорщині ножа в спину, внісши зміни до закону про освіту, який сильно порушує права угорської меншини», – йдеться у заяві угорської сторони.

Не сподобалась стаття 7 і Румунії та Поль­щі. МЗС Польщі очікує, що Україна дотри­мається своїх зобов’язань щодо вивчення польською нацменшиною рідної мови.«МЗС уважно спостерігатиме за про­цесом втілення закону і здійснить усі не­обхідні кроки, аби забезпечити полякам в Україні доступ до навчання польською мо­вою. Ми переконані, що українська сторо­на дотримається зобов’язань проведення консультацій з нами щодо можливих нор­мативних актів у контексті вживання мов нацменшин», – зазначається в заяві поль­ського зовнішньополітичного відомства.

У МЗС Румунії також зазначили, що «із за­непокоєнням» зустріли новину про україн­ську реформу освіти та вважають, що від­повідний закон порушує права румунської меншини. Тож Україна має детально аргу­ментувати мовну позицію своїм європей­ським партнерам.

Петро ПОРОШЕНКО, Президент України:

«Освіта – це ключ до майбутнього України. При­йняття нової редакції закону «Про освіту» дає нам цей ключ. Дякую всім, хто працював над законом, зокрема Нацраді реформ і депутатам, які його під­тримали. Радий, що нам це вдалося. Адже рефор­ма освіти – це потужний поштовх і для інших ре­форм, які сьогодні здійснює Україна».

Лілія ГРИНЕВИЧ, міністр освіти:

«Прийнятий документ – це шанс для нашої системи освіти до­сягти змін, адже без нових можливостей, закладених у закон, розвиток був би неможливим. Однак, попереду багато копіткої роботи. Найважливіші механізми, такі як, наприклад, незалеж­на сертифікація для вчителів, потребують прийняття ще бага­тьох актів, у яких будуть чітко виписані ці процедури. Ми має­мо їх створити, це важка, але приємна робота – наш внесок в українську освіту та розвиток держави загалом».

Павло ХОБЗЕЙ, заступник міністра освіти:

«Раніше основна функція всіх наших освітніх закладів поляга­ла в передачі знань. Нині ми говоримо ще й про вміння засто­сувати їх у житті, про компетентності, цінності. Це ті речі, які конче потрібні і на ринку праці, і для розвитку держави. Ми хочемо мати випускника, який буде цілісною особистістю, па­тріотом, відповідальним громадянином, людиною, що здатна віднаходити унікальні рішення, не губиться, критично мис­лить і бере на себе відповідальність».

Наталя РАДИШ, координатор освітніх проектів громадянської мережі «Опора»:

«Ми відтепер матимемо автономію в освіті. Буде перелік знань, умінь і навичок, якими повинен во­лодіти учень, а яким чином вчитель цього досяга­тиме, залежить саме від нього. Вчителю надають­ся різні можливості, аби досягти результату і на­вчити вчитися».

Усі новини