ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

ВЕЛИКА СИЛА СЛАБКОЇ СТАТІ

ГЕНДЕРНИЙ ПРОГНОЗ

Є досить цікаве дослідження, згідно з яким понад 80% спожив­чих витрат перебувають у руках жінок. Виходячи з результатів аналізу, в найближчому десяти­літті вплив жінок на світову еко­номіку стане ключовим. І це не фантазії. Адже половину насе­лення Землі складають жінки. Кожне демократичне суспіль­ство починає усвідомлювати цінність жінки як споживача, висококласного фахівця, зазви­чай із двома вищими освітами, керівника, з яким не зрівняється чоловік. Відтак суспільство по­чне рухатися в бік гендерного ба­лансу, хоче воно того чи ні. Тим більше, що подібні тенденції по­значилися в європейських дер­жавах. Яскравий приклад – скан­динавські країни, де жінки за­йняли гідне місце в управлінні державою і бізнесом. Рівність чоловіків та жінок є ключовою цінністю в Європейському Сою­зі. А це означає, що це важлива частина реалізації європейських намірів України.

Наскільки ми наблизилися в питаннях гендерного балансу до європейських стандартів? Ми ратифікували всі міжнародні документи, покликані забезпе­чувати рівні права та можливос­ті для чоловіків і жінок. Зокре­ма, Конвенцію ООН про ліквіда­цію всіх форм дискримінації щодо жінок, Цілі розвитку тися­чоліття ООН тощо. В Україні більше 15 років діє так званий гендерний закон. Та він поки що існує тільки на папері, ствер­джують експерти. Адже пріори­тети досягнення гендерної рів­ності так і залишилися попу­лістськими деклараціями. Хоча для цього потрібно було викона­ти всього дві умови: забезпечи­ти представництво не менш ніж 30% жінок в органах влади й скоротити розрив у доходах чо­ловіків та жінок.

І перший, і другий пункти да­лекі від ідеалу. Бо у Верховній Раді всього 11% жінок, і це чоло­віки вважають великим досяг­ненням. Що ж до зменшення роз­риву у доходах, про це можна тільки мріяти. Бо, як і раніше, жінки заробляють менше від чо­ловіків. Усі знають про масшта­би дискримінації на ринку пра­ці, однак втішних висновків не роблять. Роботодавці грубо пору­шують статтю 17 Закону України «Про рівні права і можливості жінок і чоловіків», надаючи пе­ревагу представникам «сильної» статі. Фахівці порталу rabota.ua провели спеціальне досліджен­ня, результати якого вражають: різниця у заробітній платі чоло­віків і жінок становить від 25 до 40% залежно від посади. Само со­бою, на користь чоловіків.

Єдине, що може слугувати за­спокійливим фактором, – ця тенденція характерна не тільки для нашої країни. У всьому світі чоловіки зазвичай обіймають посади, що добре оплачуються. Приміром, генеральний дирек­тор, директор із продажу, фінан­совий директор тощо. Соціологи таку модель пов’язують з тим, що традиційно жінку вважають берегинею домашнього вогни­ща, матір’ю і цілковито ігнору­ють її інтереси як висококласно­го фахівця.

ВІЙСЬКОВА ФОРМА ЛИЧИТЬ

Українки надто рішуче руй­нують стереотипи про жінку – слабку й тендітну постать, яка ховається за плечима чоловіка. Навіть термін «слабка стать» поступається іншому – «пре­красна стать». Українські жінки вже не погоджуються на тради­ційну роль домогосподарки, яка має вчасно подавати гарячий борщ до столу главі родини. Су­часні жінки – це високоосвічені, конкурентоспроможні праців­ники. І заслуговують на ще біль­шу повагу, бо встигають вико­нувати свої функції на роботі, народжувати й виховувати ді­тей, та ще й виконувати купу всяких хатніх справ. І при цьо­му відвідують курси чи то іно­земних мов, чи майстер-класи рукоділля, примудряючись ви­кроїти годинку-другу для душі.

Українські жінки, як, власне, й представниці прекрасної статі в усьому світі, рішуче руйнують стереотипи щодо «чоловічих» чи «жіночих» професій. Ідеться не про тих нещасних, які змуше­ні вкладати шпали на залізниці. Ми про інші сфери, де начебто завжди панували чоловіки, але жінки демонструють такі вра­жаючі успіхи, що представники «сильної» статі змушені відсту­пати на другорядні позиції.

Аби не бути голослівними, на­ведемо статистику. Дослідники визначили низку професій, де жінки не тільки не поступають­ся чоловікам, а й демонструють вагоміші досягнення. Приміром, учені. Традиційно вважалося, що це – царина чоловіків. Тоді чому 70% авторів серйозних на­укових робіт, написаних учени­ми до 30 років, становлять саме жінки? Все через те, кажуть ана­літики, що жінки більш прискі­пливі, скрупульозні, терплячі й амбітні. А це дозволяє довести будь-яке дослідження до логіч­ного завершення, яке здивує на­укову спільноту.

Дослідники не припиняють дивуватись, чому жінок тради­ційно не допускають до профе­сії дипломата. Кажуть, дарем­но. Адже завдяки гнучкості пси­хології та чутливості мислення прекрасна стать завжди може краще передбачити конфлікти або запобігти їм, лише загла­дивши гострі кути.

Сьогодні багато українських жінок освоюють професію вій­ськових та патрульних. У зв’язку з подіями на сході чима­ло представниць «слабкої» статі готові до служби в ЗСУ. Зрос­тає число бажаючих іти в ар­мію за контрактом. І будьте певні: за хоробрістю, завзятіс­тю, організованістю та патрі­отизмом вони дадуть фору професійним воякам.

Без будь-яких вагань сучас­ні жінки-поліцейські стають на заваді порушникам і зло­чинцям. Шкода тільки, що не­рідко ціною власного життя.

І ще про одну професію, де жінка з успіхом відтісняє чо­ловіків на задній план. Профе­сійний водій чи таксист – уже не дивина. Тільки скептики можуть кепкувати, що жінка за кермом – це мавпа з грана­тою, від якої можна чекати чого завгодно. Але ж психоло­ги на практиці довели, що це не так. Окрім уміння добре їз­дити, маневрувати у щільно­му потоці машин, жінка три­має в зоні уваги одразу кілька речей, навіть не зазираючи в дзеркала. А кількість скоєних ДТП за участю жінок не йдуть у жодне порівняння із статис­тикою аварій, учасниками яких стають чоловіки. Експер­ти стверджують, що жінка за кермом може розгубитися, але вона ніколи не буває агре­сивною до інших учасників дорожнього руху.

Так що це незаперечний факт: жінки руйнують стерео­типи і відтісняють чоловіків із «насиджених» місць. То що робити чоловікам? Аналітики й тут мають добрий рецепт. Якщо жінка комфортно почу­вається в кріслі генерального директора підприємства або керівника солідної наукової установи, чому б чоловікові не спробувати себе в ролі до­могосподарки чи піти замість успішної дружини у відпуст­ку по догляду за дитиною? Це має абсолютно нормально сприйматися в суспільстві.

СКЛЯНА СТЕЛЯ

Скільки б програм на під­тримку гендерної рівності не декларувалося в Україні, про­блема дискримінації за стате­вими ознаками для нашого суспільства досить поширена. Наразі тільки у 23% компаній є програми з підтримки ген­дерного балансу. Згідно з до­слідженнями, такі програми приносять користь. На 70%, стверджують експерти, зроста­ють можливості освоєння но­вих ринків, на 60% поліпшу­ється командна взаємодія, на 10% зростають доходи в порів­нянні з компаніями, які таки­ми програмами ще не заціка­вились. Аналітики прогнозу­ють, що в майбутньому до про­грам з підтримки гендерного балансу будуть долучатися ще 15–20% фірм і компаній. Це за­галом європейська тенденція.

Провідний соціолог Тамара Марценюк проблему гендер­ної дискримінації на робочому місці вивчає досить давно. На її переконання, дискриміна­цію «підживлюють» самі жін­ки. Бо про успішні судові спра­ви, пов’язані з проблемами дискримінації за статевими ознаками, зауважує експерт, ми практично не знаємо. Лише в поодиноких випадках жінки намагалися відстояти своє право на рівноправне ставлен­ня. А все тому, що жінки не знають про способи захистити себе. Зазвичай їх стримує те, що можливість судового позо­ву може позбавити роботи. Чо­ловіки керівної ланки дуже часто цим маніпулюють.

На переконання соціологів, існує прихований тип дискри­мінації, про який жінки навіть не здогадуються. Він має на­зву «скляна стеля». Це коли жінки, працюючи, і досить успішно, в певній компанії, не отримують підвищення кар’єрними сходами. В усьому винна стать, хоч і прекрасна. Керівники компаній вважа­ють за нормальне не робити ставки на жінок, бо вони ко­лись стануть матерями, наро­дять дітей і поринуть у домаш­ні турботи. Це свого роду по­страдянський стереотип, що жінка не є такою ж якісною «інвестицією», як чоловік.

Активісти гендерного руху вважають, що нам слід прово­дити просвітницькі кампанії, причому насамперед з тими чо­ловіками, які виступають про­ти кар’єрного зростання жінок. Низка ініціатив у цьому напря­мі вже діють. Приміром, проект «Жінки в політиці», яким опі­кується громадська організація «Жіночий консорціум Украї­ни». Спершу це був просто сайт, на якому під час виборчої кам­панії 2012 року висвітлювали участь жінок у виборах. Нині це потужний дискусійний май­данчик, який інформує про участь жінок в ухваленні рі­шень не лише на державному, а й на міжнародному рівнях.

Однак аналітики змушені визнати, що таким ініціати­вам в Україні чиниться спро­тив. Йдеться про консерватив­ні та релігійні організації, які нав’язують суспільству дум­ку, що намагання зрівняти чо­ловіків і жінок у своїх правах призведе до небажання жінок народжувати дітей, а отже, нація вимре остаточно. На щастя, в загальному хорі схва­лення гендерної рівності та­ких голосів все менше.

І ДО ЧОГО ТУТ КЛАРА ЦЕТКІН?

Міжнародний жіночий день має не просто давні, а дуже давні традиції. Історики стверджу­ють, що свято відзначали ще в Стародавньому Римі як матрони, так і їхні рабині. Перші отримували подарунки від чоловіків, другі – вихідний. І ті, й інші ви­рушали до храму Вести – хранительки домашнього вогнища. Дійство мало ве­личезне значення, оскільки жіноцтво утверджувало свої принципи.

У слов’ян вкоренилась інша традиція – святкувати День матері. У ті далекі часи жінки навіть подумати не могли, що об­межуються їхні права. А права слабкої по­ловини людства тоді, як відомо, зводили­ся виключно до обов’язків материнства та збереження домашнього затишку.

Згодом і ці традиції відійшли в минуле. Та 8 березня 1857 року кілька сотень робіт­ниць текстильних та взуттєвих фабрик Нью-Йорка провели страйк і демонстра­цію, вимагаючи 10-годинного робочого дня, поліпшення умов праці й однакової з чоловіками заробітної платні. Як і очіку­валось, поліція розігнала демонстранток. Однак вони й не думали здаватись – об’єдналися в профспілку.

Допитливі історики з’ясували, що 8 бе­резня 1857 року була неділя. Подейку­ють, що жінкам не було чого робити, й тому вони вийшли на вулиці міста. Аме­риканські газети проігнорували таку ре­зонансну акцію із сотнями прогресивних дам на вулицях та агресивною поведін­кою поліції. І коли 1908 року на з’їзді со­ціалістичної партії США було ухвалено резолюцію відзначати в останню неділю лютого День американських жінок, ніхто з делегаток не згадував страйк піввікової давності. Визначили довільний день року.

Дослідники вагаються, чи не була демон­страція нью-йоркських робітниць чиїмось домислом. Але полум’яна революціонер­ка Клара Цеткін вперто пропагувала Між­народний жіночий день, орієнтуючись на американське жіноче свято.

1913 року, коли жінки Російської імперії вперше приєдналися до своїх закордон­них подруг у прагненні відзначити Між­народний жіночий день, 8 березня на єв­ропейських календарях у нас за старим стилем відповідало 23 лютого. Та це ли­шилось поза увагою істориків.

Ольга ПІЩУЛІНА, провідний експерт соціальних і гендерних програм Центру Разумкова:

«Ні для кого не секрет, що жінки на рівні прийняття рішень у вищих ешелонах представлені менше. Якщо розглядати рейтинг України в індексі гендерної рівно­сті, то вона займає проміжні позиції. У хвості не пле­теться, але й до топових місць не дотягує. Українське законодавство можна охарактеризувати як гендерно збалансоване, воно досить добре кореспондується з європейським, але проблем ще вистачає».

Тамара МАРЦЕНЮК, кандидат соціологічних наук, старший викладач кафедри соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія»:

«Ми, на жаль, не спромоглися виконати Цілі розвитку тисячоліття ООН, які Україна прийняла ще в 2000 році, коли зобов’язувалися мати 30% жінок у Верховній Раді. Подолали бар’єр «аж» у 10%, маємо тепер приблизно 12% жінок у парламенті. Але нам має бути соромно за те, що ми за стільки років не спромоглися вико­ристати відомі міжнародні механізми залучення жінок у велику політику й виконати ці цілі. Тому посідаємо у світі «почесне» 140-ве місце за відсотком жінок у великій політиці».

Владислава РУТИЦЬКА, заступник міністра аграрної політики та продовольства:

«В уявленні більшості українців чоловік повинен працювати, а жінка – сидіти вдома, опікуватися ро­диною, виховувати дітей. Як на мене, це дивний стереотип. Я в своєму житті намагалася поєднати роль мами, виховуючи двійко дітей, і професіонал­ки, постійно будуючи активну кар’єру.

Тому архаїчні стереотипи треба змінювати».

Оксана СИРОЇД, заступник Голови Верховної Ради України:

«Я працювала з чоловіками різних поколінь, тому не відчу­ваю сьогодні жодного дискомфорту. Тим більше, що нині до Верховної Ради прийшли люди нової формації. Якщо для парламенту попереднього скликання присутність жінки в ке­рівництві, можливо, була б дисонансом, то зараз і Голова Верховної Ради, і Прем’єр-міністр, більшість лідерів фракцій – це, фактично, мої ровесники. Це нова генерація, яка має зо­всім інше сприйняття гендерних питань. Тут вже немає бо­ротьби, зневаги чи протистояння».

03.03.2017

Раїса ЧИРВА

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини