ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

ЧЕРГОВА ХВИЛЯ ЕМІГРАЦІЇ. ЧИ ОСТАННЯ?

Українці масово полишають Україну. Точної статистики, скільки бажаю­чих податися до інших світів, не знає ніхто. Однак абсолютно очевидно, що наша країна перетворюється на символічний вокзал, звідки українці роз’їжджаються по світу. Хтось знайде себе там, хтось ні. Але всі вони го­тові на цей відчайдушний крок, на те, щоб полишити батьківщину, тому що втомилися чекати. Люди готові ризикнути всім, щоб хоча б спробувати смак іншого життя. Сумна картина: черги за візами, черги на кордонах. Українці їдуть. На заробітки, робити бізнес, на навчання. А багато хто й назавжди.

Чому ж влада так мляво реагує на потужну хвилю великого переселення наших співвітчизників до чужих країн? Тему вивчають «Профспілкові вісті».

ДОНОРИ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ

Не маючи можливості отри­мувати гідні зарплати на бать­ківщині, українці їдуть до ін­ших країн заробити на прожит­тя. Працездатні громадяни ціле­спрямовано шукають місце за кордоном, де виконують роботу, яка не вимагає високих кваліфі­кацій. Бо там можна заробляти в два-три рази більше, ніж в Україні отримує людина з ви­щою освітою. Інженери, програ­місти, технологи та інші фахів­ці мігрують у країни Західної і Північної Європи, Америки та Азії, де отримують просто кос­мічні за мірками України зарплати і гідний рівень життя – розвинену систему охорони здоров’я і права.

Рівень оплати праці в сусід­ніх країнах значно перевершує наш. У Румунії середня зарпла­та становить 395 євро, в Угорщи­ні – 497 євро, у Чехії – 702 євро, у Словаччині – 745 євро, у Польщі – 750 євро.

З країни їдуть люди, повні сил і надій. Опитування свідчать: 65% українців у віці 14–35 років хочуть виїхати за кордон тимча­сово або назавжди. Шукають вони там кращого життя. При цьому міграційні настрої у пері­од після Революції гідності тіль­ки посилюються. У кожного свої мотиви від’їзду, але повертатися ніхто не поспішає. І зайве дума­ти, що це люди, спокушені лег­ким заробітком. Адже то дуже гіркий хліб – мити тарілки після когось чи будувати будинки не для себе, а для новоявленого пана. І все заради того, щоб за­безпечити «прожитковий міні­мум» собі та власній родині.

Вже зараз соціологи прогно­зують невтішні новини для України. За інформацією Інсти­туту демографії та соціальних досліджень, у наступні 45 років населення країни скоротиться на 10 млн, а молоді залишиться в кращому разі всього 4 млн.

Грудневе соціологічне опиту­вання продемонструвало досить песимістичну картину: третина наших співгромадян ладна виїха­ти на постійне місце проживання до інших країн, щойно з’явиться бодай маленька можливість. Екс­перти констатують, що тільки останнім часом кількість україн­ців, які бажають виїхати з країни, зросла на 20%. А це вже досить ве­ликі масштаби еміграції.

Глобальна проблема відпливу кваліфікованої і некваліфікова­ної робочої сили з України – зна­чно серйозніша загроза, ніж може здатися на перший погляд. Ігнорування цієї проблеми може завдати непоправної шкоди укра­їнській економіці. Виходить, що наші трудові ресурси власній економіці не потрібні. Вони про­сто зайві. Про це свідчить рівень безробіття. А от зростаючі еконо­міки європейських країн потре­бують приросту робочої сили, і нестачі робочих місць там не спо­стерігається. Приміром, Чехія, де вже працюють 220 тис. українців, збирається створити ще близько 150 тис. вакансій для наших заро­бітчан. Немає сумніву, що ці ва­кансії досить швидко заповнять люди продуктивного віку з Укра­їни. Досить освічені, які вміють ставити перед собою мету і зна­ють спосіб її досягнення. Хто вміє і хоче працювати, однак не знахо­дить у власній країні місця, де його руки й розум були б затребу­ваними. Саме таких людей втра­чає Україна. Можна хоч сто разів переконувати, що це – особистий вибір кожного, однак інакше як втратою людського потенціалу назвати доволі складно.

ЧУЖИНЦІ ДРУГОГО СОРТУ

Наразі у соціальних мережах іде бурхливе обговорення цієї теми. Тих, хто від’їжджає за кор­дон, відверто називають зрадни­ками ідеалів Майдану. Опонен­ти патріотів з цього приводу ма­ють свою думку. Мовляв, право змінити громадянство для того й закріплено та схвалено Кон­ституцією, щоб кожен міг вільно ним скористатися. І що держава створюється для того, щоб її на­селенню жилося вільно й замож­но. Але аж ніяк не навпаки. То, може, нинішня влада щось ро­бить не так? До такої думки спо­нукає статистика. У 2012 році на ПМП виїхали 14,5 тис. україн­ських громадян, а в 2015-му – 21 тис. Даних за рік минулий ще не­має. Але їдуть до чужих світів уже після Революції гідності!

На роздуми про виїзд впливає атмосфера розчарування і нездій­снених надій після Майдану. За­вищені очікування змін, серед яких швидкий ефект від реформ, завершуються втраченими орієн­тирами, розмірковує політолог Володимир Фесенко. Відсутність зрозумілої перспективи в країні, війна і складне економічне ста­новище змушують співвітчизни­ків пакувати валізи і вирушати в економічно благополучні та ста­більні країни.

Згідно з дослідженням Цен­тру Разумкова, лише 19% укра­їнців вірять, що Україна здатна подолати наявні проблеми про­тягом найближчих декількох років, 45% впевнені, що трудно­щі можуть бути подолані лише у віддаленій перспективі, а 23,4% вважають, що країна вза­галі нездатна їх подолати.

«Немає зрозумілої картинки майбутнього, погано йдуть ре­форми і зміни мають хаотичний характер, – перераховує причи­ни нової міграційної хвилі пси­холог Олег Покальчук, – все це спонукає громадян дивитися в бік зарубіжжя».

Та полишаючи батьківщи­ну, українці не усвідомлю­ють, що капітулюють як поко­ління загалом, стверджує Мустафа Найєм. Не зумівши стати господарями у власній країні, приречені бути у ко­гось добре, коли гостем, а в гіршому випадку і значно час­тіше – чужинцем другого сор­ту. Не кажучи про те, що на Заході вони банальні конку­ренти на ринку праці. І чека­ють їх там із розпростертими обіймами лише через те, що вони ладні виконувати будь-яку роботу, за яку тамтешні братися не хочуть.

Спинатись на ноги у нових і зовсім нерідних краях надзви­чайно важко. Українські заро­бітчани, не будучи громадяна­ми країн, в яких вони прожива­ють та працюють, є одним з найслабших і найбільш неза­хищених прошарків суспіль­ства західних держав. Не маю­чи медичного страхування на випадок травми чи захворю­вання, українці не раз опиня­лися в критичному становищі. Ніхто не усвідомлює, як їм важко працюється. Життя в чужій країні, за чужими пра­вилами не завжди є казкою.

Заробітчани – це ті, хто за­вжди перебуває на «пташи­них» правах. Вони не виходять на демонстрації. Вони навіть бояться заїкнутися, що в них є права у чужій країні і їх хтось має дотримуватись. Але про­довжують сповідувати імідж успішності на чужині. От тіль­ки чомусь не чути про прикла­ди успішної інтеграції в сус­пільство, де працюють україн­ські емігранти. Бо, як не кру­ти, люди «другого сорту» по­трібні європейцям переважно на некваліфікованій і дешевій роботі. Яка оплачується втри­чі вище, ніж на батьківщині.

ОСТАННІЙ ДЗВІНОК

Чим пояснити явище «ви­тіснених поколінь» у незалеж­ній Україні? І чому еміграція стала хворобою країни? Соці­альний міністр Андрій Рева зізнається, що «цей процес на­буває загрозливих форм». По­яснює, що масштабну мігра­цію населення зумовлює не­цивілізований стан ринку праці в Україні, насамперед низький рівень зарплат та без­робіття. Однак однієї лише констатації причин замало. Потрібні дієві реформи. Поки що нас тільки годують обіцян­ками про революційні або не дуже кардинальні зрушення.

Впродовж 2 останніх років кількість робочих місць в Укра­їні скоротилася на 3 млн. А от у більшості країн Європи ката­строфічно бракує робочих рук. Тож вони зацікавлені в при­пливі робочої сили з інших кра­їн. Експерти вважають, що саме наша країна стане осно­вним постачальником кадрів для європейських підприємств. Відтак українці будуть докла­дати зусиль, аби підвищити рі­вень ВВП європейських дер­жав, робити свій внесок у їхній економічний розвиток.

Водночас у власній країні буде розширюватися вакуум кваліфікованої робочої сили, а рівень ВВП – збільшуватись на мізерні долі відсотка, що є стратегічною загрозою для де­мократичного суспільства. Масштаби міграційних пото­ків з України держава відчує вже найближчим часом.

«Це становить небезпеку для майбутнього української нації. А ось для влади зрос­тання еміграції – швидше по­зитивний момент. Зазвичай з країни виїжджають люди, не­задоволені політичним та еко­номічним курсом. Тому емі­грація зменшує тиск на вла­ду», – зазначає дипломат, екс­перт «Майдану закордонних справ» Олександр Хара.

Соціальні мережі останніх днів рясніють заявами, що еміграція – найкращий пода­рунок для корупціонерів та імітаторів реформ. Бо це фі­зичне зменшення критичної маси свідомих громадян, гото­вих боротись за зміни на кра­ще. Але водночас це останній і досить тривожний дзвінок для чинної влади. Якщо вона не замислиться, як змінити ситуацію на користь Україні, а не тільки європейським кра­їнам, це обернеться великими проблемами в найближчому майбутньому.

Засновник сучасного процві­таючого Сінгапуру Лі Куан Ю якось сказав: «Якщо непра­вильно керувати країною, всі розумні люди виїдуть». Саме це наразі відбувається в Украї­ні. Чи залишиться достатньо критичної маси люду, якому доведеться ці промахи виправ­ляти? Питання лишається від­критим. Якщо на початку 90-х років минулого століття неза­лежна Україна пишалася своїм населенням у 52 млн, то до 2050 року пишатися буде нічим – кількість наших співгромадян, які залишаться на батьківщи­ні, ледь дотягне до 37 млн. Це за прогнозами вітчизняних екс­пертів. Відділ економічних та соціальних досліджень ООН взагалі прогнозує скорочення населення в нашій державі до 33 млн осіб.

ПОЛЬСЬКИЙ СИНДРОМ

Потік українців, що виїжджають до сусідньої Польщі, щороку зростає. І зростає доволі істотно. Причина не тільки в географічній близькості цієї країни. Міграційний аналітик Інституту суспільних справ у Варшаві пояс­нює: «Польська політика досить ліберальна у ставленні до українських мігрантів. Їм лег­ше адаптуватися тут, ніж в інших західних країнах». До того ж, поляки досить швидко збагнули, наскільки працьовитий і дисци­плінований народ, що приїжджає підзаро­бити, саме з України.

Про цю тенденції говорять і в польському міністерстві сім’ї, праці та соціальної політи­ки: за останні 3 роки кількість українців, які працюють у Польщі, зросла у 2,5 раза. Якщо в 2015 році тут працювало близько мільйо­на українців, то в 2016-му для українських робітників було відкрито ще 900 тис. робо­чих віз, і ще мільйон Союз підприємців і ро­ботодавців Польщі збирається видати у 2017-му. Йдеться тільки про офіційно вла­штованих співвітчизників, хоча далеко не всі трудові мігранти заробляють в Польщі, та, власне, й в інших країнах ЄС, легально.

Найбільш затребувані робочі руки – від штукатурів до збирачів полуниці, а також мізки – лікарі і програмісти. При цьому у Ве­ликій Британії поляки посідають перше міс­це серед мігрантів: за станом на 2015 рік там проживають 853 тис. осіб.

Міністр сім’ї, праці і соціальної політики Польщі Ельжбета Рафальська зазначає, що її відомство наразі працює над новими пропозиціями для іммігрантів із Сходу. Більшість з них стосуватимуться насампе­ред українців. Уряд Польщі збирається відкривати для наших співгромадян візи на триваліший період, а також заохочува­ти молодих українців отримувати дозвіль­ні документи на постійне проживання і польське громадянство.

За спостереженнями експертів, які робили дослідження на замовлення Національного банку Польщі, на заробітки їде дедалі біль­ше української молоді. Якщо раніше серед­ньостатистичний український заробітчанин у Польщі представляв собою 42-річного чо­ловіка, то тепер його середній вік – 32 роки. Крім того, серед заробітчан значно помен­шало тих, хто має дітей. Якщо ще 5 років тому бездітних було 24%, то нині – вже 54%. А це, на думку польських дослідників, може означати, що частина цих мігрантів не мати­муть мотивації повертатись в Україну, а за­хочуть лишитись у Польщі.

І ще одна деталь: Союз підприємців Поль­щі зазначає, що зростання кількості мі­грантів з України принесло польському бюджету майже 2 млрд євро на рік – суму, що дорівнює середньому траншу для України від МВФ.

Мирослава ГОНГАДЗЕ, українська журналістка, яка живе і працює в США:

«Коли вам немає що втрачати, коли постало питання про жит­тя або смерть, еміграція може бути виходом. Лише потрібно рожеві окуляри вдома залишити, бо розіб’ють, тільки-но пере­тнете кордон. Врешті-решт, еміграція – це вибір і право кож­ної особистості, і засуджувати можуть лише ті, хто такий ви­бір зробити не здатен. Питання не в тому, де ти живеш, а в тому, де ти можеш реалізуватись і принести більше користі для суспільства, в тому числі й для своєї Батьківщини».

Олександр ЖОЛУДЬ, аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень:

«Фактично Україна стикається з новою хвилею втечі з країни. І події на сході, і погіршення економічної ситуації, безумовно, мають вплив на рішення людей шукати кращого життя в іншому місці, зокрема за кордоном. Усе це призвело до різкого зростання міграції. Допоки Україна не досягне рівня розвитку, порівнянного хоча б із сусідньою Польщею, міграція буде тривати».

Олексій ПОЗНЯК, завідувач відділу міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України:

«Кількість мігрантів дещо збільшилася через події 2014 року й економіч­ну кризу. Але цей сплеск не такий великий і його не можна порівняти з масштабами 90-х. Кілька сотень тисяч людей стали трудовими мігранта­ми. На додачу ті, хто давно працює за кордоном. Точних даних про мі­грантів в Україні немає. Факт, що трудова міграція за кордон помолодша­ла. Молодь з вищою освітою і знанням іноземної мови стала частіше ви­їжджати в пошуках роботи».

Віктор СОКОЛОВ, віце-президент Інституту Горшеніна:

«До Майдану українське суспільство було до­сить інфантильним. Українці завжди на щось сподівалися. І ось розчарування в політиках, як українських, так і європейських, зробило нас більш дорослими. Така зрілість українського сус­пільства відображається і на кількості готових виїхати за кордон».

04.02.2017

Раїса ЧИРВА

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини