ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

БОРОТЬБА З БЕЗРОБІТТЯМ: РЕФОРМИ ЧИ ІМІТАЦІЯ

НА БІРЖІ ПРАЦІ – БЕЗ ЗМІН

Розмови про модернізацію служби зайнятості тривають ще від середини 2015 року. Тодішній Прем’єр Арсеній Яценюк погро­жував «прикрити цю лавочку», а натомість створити сучасну сер­вісну агенцію праці: мобільну, ак­тивну та потужну. З однією вимо­гою – надання якісних послуг з працевлаштування, профорієнта­ції, перекваліфікації. З агенцією так і не склалося. Акценти діяль­ності служби зайнятості завмер­ли на місці ще на півтора року.

Нинішній очільник Уряду за­являє, що влада не буде утриму­вати армію безробітних. І напо­лягає на реформуванні служби зайнятості, поки вона не стане посередником між роботодав­цем і безробітним.

Соціальний міністр Андрій Рева переконаний, що служба зайнятості взагалі не повинна займатися пошуком роботи. Її функції – оформляти безробіт­них і передавати такі реєстри до приватних рекрутингових агентств. Ті мають шукати робо­ту, а соціальні служби виплачу­ватимуть агенції за кожного працевлаштованого винагороду після проходження шукачем ро­боти випробного терміну.

До діяльності служби зайня­тості питань загалом чимало. І у шукачів роботи, і в роботодав­ців, і у профспілок. Та як не кру­ти, ця служба є посередником між роботодавцем, який заці­кавлений у кваліфікованій ро­бочій силі, та шукачем вакансії. Тож її завдання – не тільки звес­ти їх, а й «подружити». Плюс фіксувати ті «статистичні бай­ки», які так роздратували Главу Кабміну. Створювати робочі місця не входить до обов’язків служби. Це прерогатива робото­давців та Уряду. У країнах тра­диційної демократії цим займа­ються уряди: сприяють освоєн­ню нових галузей виробництва, де потрібні робочі руки, або за­лучають іноземних інвесторів з готовими проектами і потребою в тих, хто ці проекти буде впро­ваджувати. До нашої країни ін­вестори не квапляться. Ба біль­ше, тікають навіть ті, хто спро­бував себе в «оновленій» Украї­ні. Впродовж минулого року кілька потужних компаній по­лишили вітчизняний ринок.

Відтак нам доводиться розра­ховувати виключно на власні сили й можливості, які, на пере­конання експертів, досить обме­жені. За даними Мінсоцполіти­ки, третина робочих місць, про­понованих українцям, стосують­ся низькооплачуваної некваліфі­кованої праці. У 2016 році з 50 тис. вакансій 65% пропонували зарплати до 2 тис. грн. Гідна мо­тивація, чи не так? Тільки як вона пов’язана з ініціативою ре­форматорів – зробити роботу служби зайнятості орієнтованою на клієнта, тобто шукача роботи.

Безперечно, на українському ринку праці потрібні кардинальні зміни. Але робочі місця не з’являться, якщо змінити вивіску служби зайнятості на агенцію праці. Настав час подумати, що саме потрібно зробити. Залучив­ши до широкого обговорення і від­повідні міністерства, і роботодав­ців, і профспілки. Бо виходить, що тільки на словах усі розуміють, що досить стимулювати безробіт­тя й потрібно інвестувати в ство­рення робочих місць у країні.

В ОБХІД СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ

Спершу про «статистичні байки». За даними Мінсоцполі­тики, близько 10 млн українців працездатного віку не є офіцій­но зайнятими. Показник неза­йнятого населення становить близько 38% від загальної кіль­кості працюючих. Частина цих людей працюють нелегально, частина перебиваються тимча­совими заробітками. Та незва­жаючи на велику кількість без­робітних, українці не поспіша­ють ставати на облік у центри зайнятості. Переважна частина безробітних шукали і продовжу­ють шукати роботу самотужки, бо ті вакансії, які офіційно про­понує держава, або низькоопла­чувані, або безперспективні. Психологія шукача роботи дещо змінилась. Він шукає не просто роботу, а можливості для подальшого зростання.

Розтанули ілюзії, що можна знайти гідну роботу, якщо стояти на обліку в службі зайнятості. Як стверджують експерти, високооплачувані й перспективні ва­кансії елементарно не доходять до офіційних безробітних. Вони розподіляються виключно «серед своїх». Або серед тих, хто може якось віддячити інспектору.

І все ж чимала кількість лю­дей, що втратили роботу, покла­дають на центри зайнятості бо­дай невеличку надію. Є катего­рія згодних на будь-яку, навіть непрестижну, роботу. Однак цен­три зайнятості зобов’язані під­шукати безробітному вакансію згідно його освіти та спеціаль­ності. Тож якщо людина з двома дипломами про вищу освіту рап­том захоче піти працювати чор­норобом, їй це не вдасться. Те, що чимало дипломованих укра­їнців працюють за кордоном на плантаціях полуниць чи вантаж­никами в супермаркетах, до ува­ги не береться.

Ініціатори реформування рин­ку праці обіцяють, що відтепер жоден, хто звернеться до відпо­відної служби, не залишиться без роботи. Віце-прем’єр-міністр Павло Розенко навіть увів до обі­гу нове поняття – «підходяща робота». Це щоб людина не мо­гла відмовитися від вакансії тільки на підставі того, що вона їй не подобається чи не підходить. Іншими словами, чужий дядечко буде вирішува­ти, наскільки «підходящою» є вакансія. До того ж, у планах з реформування ринку праці є один цікавий нюанс: «стиму­лювання людей до активної участі в громадських роботах».

Ця форма тимчасової зайня­тості має очевидну користь як для самого безробітного – дає змогу покращити власне мате­ріальне становище, а також пришвидшити процес працевлаштування, так і для робото­давця. У виграші залишаються й відповідні територіальні гро­мади. Адже особи, задіяні в гро­мадських роботах, насамперед беруть участь у вирішенні про­блем соціального характеру: ремонтують об’єкти соціально- культурного призначення, на­водять лад у населених пунк­тах та поза ними. Одним сло­вом, щось побілити, десь під­фарбувати, цвяха забити тощо. Однак перебиватися випадко­вими заробітками прагне дале­ко не кожен безробітний.

ПОДАЧКА ВІД ДЕРЖАВИ

Навіть в останні роки існу­вання СРСР, коли проблема безробіття, нарешті, була ви­знана на офіційному рівні і пе­рестала зводитися до статті карного кодексу за дармоїд­ство, такої кількості людей на обліку в центрах зайнятості не було. А мова, до речі, про краї­ну з населенням у 286 млн осіб за переписом 1989 року, з рів­нем безробіття у 8%, офіційно визнаним 2 роки потому. Тоді чому нині в країні з населен­ням трохи вище 40 млн осіб на обліку перебуває кожен чет­вертий громадянин? Невже життєві цінності змінилися, й народ просто ледарює? Згідно з опитуваннями, що їх прово­дять соціологи, не від гарного життя люди змушені звертати­ся до центрів зайнятості у на­дії знайти гідну роботу. Влада ж поки що розцінює центри як «касу для виплат державної допомоги по безробіттю».

Однак перебування на облі­ку жодним чином не гарантує того, що людина одного чудо­вого дня почне отримувати «свої» копійки. Центри зайня­тості абсолютно не зацікавлені в тому, щоб платити злидарям. Ще треба добре побігати, аби вам пообіцяли ці копійки. При­міром, ви прийшли оформляти статус безробітного. На порозі установи вам повідомляють, що ваш менеджер відсутній че­рез украй поважну причину. Насправді дрібна чиновниця, яка мала б займатися вашим працевлаштуванням, сидить собі в якійсь дальній кімнаті і попиває чай. А заодно вже ма­лює вам неявку без поважної причини, спокійно знімає вас із обліку: немає людини – немає проблеми. Довести свою право­ту вам навряд чи вдасться, бо ця схема в центрах зайнятості відпрацьовувалась роками.

Якщо ж вам поталанило з першої спроби отримати «ста­тус», до виплати по безробіт­тю потрібно подолати ще довгий шлях. Інспектори будуть імітувати бурхливу діяль­ність, ганяти вас по місцях можливих вакансій і запро­шувати на нескінченні співбе­сіди. Словом, не випускати­муть вас із поля зору.

То якою ж сумою держава наділить безробітних ниніш­нього року? За словами віце- прем’єра Павла Розенка, ви­плати по безробіттю скасову­вати не збираються. «І сума не зміниться, думаю, тільки зросте, але за умови, що в цій сфері буде наведено порядок», – підсумував урядовець.

Лукавить віце-прем’єр. У 2017 році мінімальний розмір допомоги по безробіттю в Укра­їні становитиме 544 або 1160 грн, залежно від того, до якої категорії належить її одержу­вач. Те, що цих грошей виста­чить тільки на хліб та воду, владу не турбує. Глава держа­ви Петро Порошенко свою по­зицію виклав категорично: «Що це таке, коли у нас утри­мання або витрати на безробіт­ного дорівнюють заробітній платі? Який дурень піде працю­вати? Коли можна зареєструва­тися як безробітний, сидіти, ні­чого не робити й отримувати ту ж зарплату в 1450 грн, якою є й мінімальна заробітна плата. І що, нормальні люди повинні з цим миритися?».

А дурень пішов би працюва­ти, якби його покликали. Йому б цей «статусний» час якось пе­режити. До слова, поки незрозу­міло, чи скоротять період, коли безробітному виплачують до­помогу. Це буде визначати про­ект закону, який ще тільки роз­робляється, заявляють у про­фільному міністерстві. Поки що радять активно включитися в пошуки нової роботи, а не спо­діватися, що період простою буде періодом байдикування і споживання допомоги.

Міністр соціальної політи­ки Андрій Рева тим часом продовжує розповідати, що основним пріоритетом Уряду є створення умов для гідної праці і гідної зарплати.

• КОМЕНТАР

Григорій ОСОВИЙ, Голова Федерації професійних спілок України:

«Урядовий законопроект щодо реформування Державної служби зайнятості є для профспілок неприйнятним, тому що цим документом планується зни­щення низки соціальних гарантій. Між ін­шим, європейська та світова практика, зо­крема практика МОП, свідчить про те, що такі законопроекти мають отримувати оцін­ку авторитетних міжнародних організацій.

Профспілки наполягають, що реформу полі­тики зайнятості необхідно здійснювати че­рез створення умов для забезпечення про­дуктивної, повної та гідної зайнятості, ство­рення нових високотехнологічних та гідно оплачуваних робочих місць, запровадження принципів використання страхових коштів виключно на користь застрахованих осіб у разі настання страхових випадків, а фінансу­вання служби зайнятості здійснювати за ра­хунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Нам треба спільно проаналізувати всі проце­си, що відбуваються на ринку праці в Україні. Не може бути такого, щоб на одне робоче місце претендували до 20 чи 25 шукачів. То чи всі вони ледарі й нездари, про що твер­дять урядовці високого рівня? А може, слід визнати, що завдання номер один – створен­ня робочих місць, яких би вистачило на всіх? Перейменування служби зайнятості на аген­цію, компанію чи центр з модною вивіскою нічого не змінить, окрім самої назви.

Проблема безробіття вимагає активних і не­відкладних дій за двома основними напрям­ками: максимально можливого зниження його рівня та посилення соціального захисту безробітних. Та про належний соціальний за­хист доводиться тільки мріяти. Бо Уряд вза­галі заморозив допомогу по безробіттю. А це пряме порушення статті 46 Конституції України, яка визначає, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є осно­вним джерелом існування, мають забезпечу­вати рівень життя, не нижчий від прожитко­вого мінімуму, встановленого законом.

Професійна спільнота не буде мовчки спо­глядати, як порушується Основний Закон. Тому профспілки жорстко наполягають, щоб з 1 лютого 2017 року було встановлено міні­мальний розмір допомоги по безробіттю для застрахованих осіб на рівні 80% від прожит­кового мінімуму для працездатних осіб, а та­кож до кінця року розглянути питання про можливість його поступового підвищення до 100% від прожиткового мінімуму».

Сергій МАРЧЕНКО, директор з розвитку Work.ua:

«Головний показник, що характеризує ринок праці, – кіль­кість вакансій, які розміщують і пропонують роботодавці. Бо саме це свідчить про те, в якому стані перебуває наша економіка. Що більше в роботодавця є роботи, то більше людей він потребує і може працевлаштувати. І що більше вони розміщують вакансій, то краще в них ідуть справи і більше попиту на працю українців. Приємно, що протягом 2016 року не було жодного місяця, коли кількість вакансій була меншою, ніж у 2015-му».

Олександр ДРОЗДИК, голова підкомітету Верховної Ради України з питань регулювання трудових відносин, зайнятості населення:

«Державна служба зайнятості – це величезний і низькоефективний орган. А його штат нараховує близько 13 тис. осіб. Існує великий розрив між тим, чим має займатися служба зайнятості, і тим, якою є реальна картина в державі. Тим часом ситуація на ринку праці залишається складною. Реального прогнозу щодо цього не існує. Так само, як і жодних програм у цій сфері».

Олександра БЕТЛІЙ, експерт Інституту економічних досліджень та політичних консультацій:

«Збільшити кількість вакансій можна, якщо забезпечити швидке економічне зростання. Роботодавці упродовж 2 ро­ків не скорочували робочі місця, бо чекали швидкого від­новлення. Але його немає. Тому нині скрізь відбувається оптимізація, скорочують тих, хто не задіяний у виробництві, бо тримати їх невигідно, компанії зменшують свій штат».

В’ячеслав ЛЕВЧЕНКО, громадський та економічний експерт:

«Слід зазначити, що служба зайнятості населення дав­но стала суто статистичною службою, абсолютно по­збавленою впливу на ринок праці, і тим більше, не здатна усунути його дисбаланс. Вона не спроможна вплинути на одну з найбільш гострих хронічних про­блем суспільства і на сьогодні є просто пережитком минулого, що пожирає державний бюджет».

29.01.2017

Раїса ЧИРВА

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини