ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

МЕДИЧНА РЕФОРМА: ЄВРОПЕЙСЬКІ СТАНДАРТИ В УКРАЇНСЬКИХ РЕАЛІЯХ

Наступного року в Україні стартує реформа охорони здоров’я. Профільне міністерство обіцяє фундаментальні зміни, які мають розпочатися з пер­винної ланки галузі – сімейної медицини. Нині 99% уваги й фінансування у системі охорони здоров’я зосереджено на лікуванні замість профілак­тики. Тому потрібно змінити світогляд лікарів, пацієнтів та держави, скон­центрувавшись на запобіганні захворюванням. Це позиція Міністерства охорони здоров’я (МОЗ). Не всі медики вірять, що уже з 1 січня з’явиться можливість лікувати по-новому. Самі пацієнти доволі песимістично оці­нюють нове коло задекларованих реформ. На які зміни слід очікувати всім зацікавленим у медичній реформі, дізнавалися «Профспілкові вісті».

ФІЛОСОФІЯ ЕФЕКТИВНОЇ МЕДИЦИНИ

Багатостраждальна медична реформа в Україні проходить іще одне коло випробовувань. В один клубок переплелися інтереси ви­сокопосадовців і депутатів, за якими стоять потужні політико-бізнесові групи, та опір представ­ників медичної ланки, які зна­йшли в сучасній хаотичній ме­дичній допомозі свою затишну й ситу нішу. Плюс скепсис щодо змін із боку більшості медичної спільноти та громадян, які їх не сприймають, не розуміють та не бачать сенсу. Хоча всі – від про­фільного міністерства до фель­дшера у глибинці – усвідомлю­ють, що реформа на часі. Глибо­ка й продумана.

Впродовж 25 років в Україні діяла так звана радянська сис­тема охорони здоров’я. Її іще на­зивають системою Семашка. Це система, коли держава виділяє кошти під ліжко-місця. Від їх­ньої кількості й наповненості залежало фінансування ліка­рень. Не секрет, що лікарям до­водилося займатися приписка­ми, тобто коли пацієнт начебто перебуває в лікарні й займає ліжко-місце, а насправді ліку­ється амбулаторно.

Мережу лікарень було ство­рено відповідно до кількості на­селення, яке було на той час в Україні. І, згідно із законом, її не можна було скорочувати. Проте раніше нас було близько 50 мільйонів, а зараз – трохи за 40. Окрім того, нові технології дають можливість, скажімо, пневмонію лікувати амбулатор­но, а не впродовж кількох тиж­нів у стаціонарі, як це було рані­ше. От і виходить, що лікарень виявилося забагато.

Нині автори медичної рефор­ми пропонують так звану «бри­танську модель» із поправкою на українські реалії. Таку систему рекомендує Всесвітня організа­ція охорони здоров’я для країн, що розвиваються. Схожа діє в Італії, Іспанії, скандинавських країнах. До слова, у Польщі спер­шу скопіювали німецьку форму­лу фінансування, тобто коли ро­ботодавець платить податок на медицину. Та вона не прижила­ся. Нинішня польська система змінюється в бік тієї, яку має на­мір запровадити Україна.

Як зробити так, аби за нашу безкоштовну медицину, гаранто­вану Конституцією, не платити двічі? Бо перший раз ми сплачу­ємо пристойні суми у вигляді по­датків, а далі – безпосередньо у кишені лікарям, до яких звертає­мося. При цьому жодних гаран­тій отримання якісних медичних послуг не маємо.

Міністр фінансів Олександр Данилюк розглядає проблему з державницької позиції: «Зараз держава і так витрачає багато коштів на медицину, але питан­ня в тому, що їх неефективно ви­користовують. Ми вважаємо, що державні кошти використо­вуватимуть ефективніше, і люди отримають те, що хочуть отримати, а саме – якісний ме­дичний захист. Це головне. Щоб не держава вирішувала, де паці­єнт буде лікуватися, а сама лю­дина робила це».

Аби віднайти модель ефек­тивної медицини й адаптувати її до українських умов, співав­тори реформи активно співпра­цювали з міжнародними органі­заціями. Так, багато запозичили з досвіду Всесвітньої організа­ції охорони здоров’я. Крім того, переймали не тільки європей­ський досвід – з Естонії та Угор­щини, котрі зовсім недавно здійснили медичні реформи, а й напрацювання інших країн – Та­їланду, Мексики, Філіппін, Індо­незії. Ці країни мають подібний рівень внутрішнього валового продукту.

ЗАГАДКОВИЙ «МІНІМАЛЬНИЙ ПАКЕТ»

Держава відмовляється де­кларувати радянський принцип повністю безоплатної медичної допомоги, оскільки для його вті­лення немає об’єктивних можли­востей. Іншими словами, у бю­джеті бракує коштів. Натомість уряд бере на себе зобов’язання гарантувати чітко визначений обсяг медичних послуг, прив’язаний до пріоритетів в охороні здоров’я та економічно­го стану країни. Відтепер у рам­ках реформи громадяни знатимуть, що конкретно вони мо­жуть отримати за державний кошт, а за що необхідно заплати­ти самостійно. Медичні послуги в рамках гарантованого пакета держава зможе купувати у по­стачальників усіх форм власнос­ті, забезпечуючи оплату від єди­ного національного замовника за надані громадянам послуги.

Від 1 січня наступного року держава змінює принцип фінан­сування для медичних закладів первинної ланки – поліклінік, амбулаторій, центрів первинної медико-санітарної допомоги. На їхній базі планують розгорнути систему сімейної медицини єв­ропейського зразка. На практиці це означає, що кожен українець зможе вільно обирати сімейного лікаря для себе та педіатра для своїх дітей й підписувати з ними прямі угоди з чітко визначеним обсягом гарантованих послуг. Держава, своєю чергою, скерову­ватиме гроші за пацієнтом, тоб­то на оплату отриманих грома­дянином послуг – тому лікареві й закладу, які він обрав.

Якщо послуги лікаря паці­єнта не вдовольнятимуть, він має повне право розірвати з ним угоду і «винайняти» іншо­го медичного фахівця. Доходи лікарів залежатимуть від кіль­кості обслуговуваних пацієн­тів. На думку ініціаторів ре­форми, це стимулюватиме лі­карів надавати реальні якісні послуги. Кінцева мета – утри­мати пацієнтів і державні ко­шти, що «ходять» за ними. Ме­дичні заклади, у свою чергу, будуть зацікавлені у залучен­ні ефективних лікарів, які та­кож зможуть обирати місце ро­боти на свій розсуд.

У МОЗ запевнили, що держа­ва через запровадження солі­дарної системи страхування за­безпечуватиме безкоштовний «гарантований пакет» для кож­ного українця. Щоправда, у мі­ністерстві достеменно не ви­значилися щодо остаточного переліку послуг, які входити­муть до мінімального пакета.

В середньому на одного па­цієнта з бюджету планують ви­діляти 210 гривень на рік. У МОЗ порахували, що саме стільки коштує так званий мі­німальний пакет медичних по­слуг, але попереджають – це не остаточний список, тож його вартість може змінитися. За словами медичного експерта Реанімаційного пакета реформ Олександра Ябчанки, це пов’язано з тим, що в Україні поки що немає чіткої статисти­ки: де, скільки та якими послу­гами користується населення. Планує впровадити міністер­ство і систему вікових коефіці­єнтів – на дітей і пенсіонерів грошей виділятимуть більше.

Загалом експерти підтвер­джують, що первинна ланка медицини має стати ключо­вою у реформі охорони здоров’я. Тож українцям слід звикати до поняття «сімейний лікар».

БОРОТЬБА ЗА КЛІЄНТІВ

Доречно розглянути, як саме працюватиме система «сімей­них лікарів» на першому етапі. Кожна родина має вирішити, до якого лікаря первинної лан­ки (педіатра, терапевта, сімей­ного) вона звертатиметься, а після того – укласти з ним від­повідну угоду. Далі держава укладає угоду з лікарем або з поліклінікою, де він працює, і платить гроші на підставі укладених угод, тобто за кожну людину. Це і є втілення прин­ципу, коли кошти «ходити­муть» за пацієнтом. Цей стан­дарт зі зрозумілими і лікареві, й пацієнтові правилами та обов’язками ухвалює МОЗ.

Експерти стверджують, що стандарт уже розроблено, але треба ще узгодити його із су­мою коштів, аби він був стовід­сотково гарантований і реаль­ний. За проектом, який підготу­вав Мінфін, бюджет галузі ста­новитиме 59,7 мільярда гри­вень, тобто трохи більше, ніж передбачено на цей рік. Це при­близно 2,5% ВВП і 7,7% держав­ного бюджету. Ще майже 17 мі­льярдів, за прогнозом, профі­нансує місцева влада зі своїх бюджетів.

Грошова компенсація, яка пропонується лікарям за кож­ну угоду, буде достатньою, аби забезпечити їм гідне існу­вання. Наразі суми, які отри­муватимуть сімейні лікарі, не оприлюднено. Немає й норма­тивно-правових актів, які об­межували б кількість клієн­тів. Щоправда, у МОЗ плану­ють обмежити кількість клі­єнтів, з якими може одночас­но спілкуватися лікар, аби від намагання заробити більше не постраждала якість обслу­говування пацієнтів. Якою б не була оптимальна цифра, такий підхід змусить медич­них працівників боротися за пацієнтів, поліпшуючи якість власних послуг.

Чому роблять таку ставку на інститут сімейних лікарів? Вони, кажуть експерти, порів­няно з терапевтами та педіа­трами матимуть істотну конку­рентну перевагу. Тобто МОЗ ро­бить ставку на універсальних фахівців. Заступник міністра охорони здоров’я Сергій Ковто­нюк заявив: «Наша мета – лікар кожній родині. Сімейний лікар має стати агентом сім’ї у систе­мі охорони здоров’я, спрямову­вати, стежити за здоров’ям і за­безпечувати всю первинну діа­гностику. Сім’я має йому дові­ряти, а для цього лікар має бути мотивованим, передусім фінансово».

На лікарів первинної ланки покладається велика відпові­дальність. У своїй роботі, окрім «залучення» більшої кількості пацієнтів, вони мають діагнос­тувати хвороби на ранніх стаді­ях. Рання діагностика та профі­лактика недуг – це те, чим ма­ють займатися сімейні лікарі. Адже не секрет: що раніше ви­явлено проблеми зі здоров’ям, то простіше й головне – дешев­ше для пацієнта і держави за­галом її усунути.

ЗВОРОТНИЙ БІК РЕФОРМИ

Практика формування держав­ної політики у конкретній сфері в Україні запроваджу­ється вперше. Однак таким нововведенням не задоволені самі медичні працівники. І от чому. Сімей­ний лікар, педіатр і терапевт отриму­ватимуть до 35 тисяч гривень на мі­сяць, а в інших фахівців, приміром, хі­рургів, зарплатня залишиться на тому самому рівні – у межах 4 тисяч гривень. Представники галузевої профспілки вважають, що для досяг­нення реальних результатів від ре­форми не варто вбивати клин між лі­карями різної спеціалізації.

На переконання профспілкових акти­вістів, концепція нової моделі не обго­ворювалася з представниками медич­ної сфери. Чимало запитань і щодо фі­нансування, передбаченого на здій­снення реформи. Представниця профспілки працівників охорони здоров’я Галина Галіусова від імені своїх колег просить з’ясувати, що саме буде містити гарантований пе­релік послуг. «Нам поки кажуть тільки про консультації, бо з лабораторними дослідженнями питання у них не вирі­шене, з флюорографією, УЗД, діагнос­тикою теж не вирішене. Відтак вихо­дить, що нам гарантують тільки кон­сультацію», – нарікає пані Галіусова.

Голова профспілки працівників охо­рони здоров’я України Вікторія Ко­валь звернулася до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана із закликом провести зустріч за участі керівни­цтва МОЗ, НАМНУ і представників галузевої профспілки для обговорен­ня нагальних проблем, які дестабілі­зують роботу медичної галузі й заго­стрюють соціальну напругу. У листі, зокрема, зазначено, що «норми та по­ложення проекту ЗУ «Про Держав­ний бюджет України на 2017 рік» щодо забезпечення соціальних стан­дартів, рівня фінансування охорони здоров’я, підвищення заробітної пла­ти її працівникам і проведення ре­форми галузі профспілка вважає та­кими, що не відповідають Конститу­ції України, законодавству та реаль­ним потребам галузі. Неузгоджені підходи до реформування системи охорони здоров’я ми сприймаємо як національну загрозу».

Глава уряду Володимир Гройсман не­одноразово наголошував, що рефор­ма охорони здоров’я є одним із пріо­ритетів діяльності уряду, тож пред­ставники галузевої профспілки споді­ваються, що їх голос нарешті почують.

Уляна СУПРУН, виконувач обов’язків міністра охорони здоров’я України:

«Концепція реформування медичної галузі упродовж 2016–2018 років передбачає, зокрема, запровадження механізму оплати медичних послуг за принципом «гроші йдуть за пацієнтом». Іншими словами, за рекомендаціями зарубіжних експертів і громадськості, держава змінює підходи до фінансування охорони здоров’я: більше не будемо орієнтуватися передусім на оплату стін медзакладів та комунальних послуг, а саме на надання медичних послуг, яких потребують пацієнти».

Олександр ЯБЧАНКА, медичний експерт Реанімаційного пакета реформ:

«Результат залежить від того, як грамотно буде побудована комунікаційна стратегія цієї рефор­ми. Зважаючи на кількість інформаційних та пу­блічних заходів, яких вживає міністерство, вони рухаються у правильному напрямку. Зараз запит на інформацію щодо медичної реформи переви­щує пропозицію. Всі зрозуміли, що запроваджу­ється принцип «гроші за пацієнтом». Усі збагнули, що з 2017 року запускається первинка».

Олена КУЧЕРУК, менеджер програми «Громадське здоров’я» Міжнародного фонду «Відродження»:

«Зобов’язання обирати терапевтів, педіатрів чи сімейних лі­карів вже було закладено в реформи первинки, яка реалізо­вувалася в чотирьох пілотних областях, а також у Києві. В ідеалі обирати за місцем, якістю та зручністю лікуючого лі­каря пацієнт має незалежно від форми власності – держава «контрактує» цю послугу, тобто замовляє та оплачує її для пацієнта. Зрештою, це цікаво й приватному сектору, бо він зацікавлений у тому, щоб боротися за державні кошти».

Ірина СИСОЄНКО, заступник голови Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я:

«Платити потрібно за надану послугу. Пацієнт прийшов до лікаря, тож нехай держава і заплатить за послугу, яку нада­ли йому в лікарні. До суми послуги має бути закладено за­робітну плату лікаря й вартість медикаментів. Це принцип «гроші за пацієнта». Така система існує в усіх розвинених країнах, і так має бути у нас. Усі пострадянські країни давно перейшли на цю модель фінансування. І тільки ми досі не можемо зробити першого кроку».

16.12.2016

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини