ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

«ПІДЗЕМНИМ» ГЕРОЯМ ДНІПРА ВПЕРШЕ ЗА 11 МІСЯЦІВ ВИПЛАТИЛИ ЗАРОБІТНУ

«Турецька компанія «Лімак» почне будівництво метрополіте­ну з вересня. Будівництво стар­туватиме від історичного музею, станції метро Музейна і трива­тиме до з’єднання з існуючою лі­нією. Термін робіт – до п’яти ро­ків. Представники генпідрядни­ка, вивчивши геологію, кажуть, що готові усе завершити за чоти­ри роки. Але ми налаштовуємо­ся на п’ять, зроблять раніше – буде добре. Компанії були з Іта­лії, з Франції та з Португалії», – ділиться Михайло Лисенко.

Представники «Дніпрометро­буду» взяти участь у тендері не змогли через фінансові трудно­щі та відсутність техніки. В ме­рії пояснили: «Вони не мають значного досвіду – раз. Вони не мають такого обладнання – два. Нарешті, вони не мають такої кількості оборотних коштів».

У ПАТ «Дніпрометробуд» ар­гументи спростовують – ка­жуть, що за десятиліття роботи в дніпровській підземці робіт­ники підприємства не просто мають достатній досвід, а й ви­соку кваліфікацію з восьми спе­ціалізацій, пов’язаних із гірни­чо-капітальними роботами.

«Маємо фінські установки бу­рові. Установки чудові, Мініматі­кі. Дві нові для станції є у нас. Хоча кажуть, що ми нічого не ма­ємо. Все ми маємо. Що треба – ма­ємо. Зрозуміло, що потрібно до­куповувати ще. Не без цього. Щоб розвиватися. Зупинятися ж не можна. Дещо трохи докупити і... потім нехай спробують зупинити нас. Уже не зупинять… Питання зовсім не у потужностях. За цим має стояти фінансовий захист. Устаткування у нас є. Кажуть, що обладнання у нас застаріло – усе це казки. Наше підприємство сьо­годні може працювати, із сьогод­нішнього дня. Я зараз скажу пра­цювати, і почнуть... Приїжджали комісії, і всі переконалися в тому, що все працює», – розповідає Олександр Бутенко.

Заступник мера Дніпра Ми­хайло Лисенко запевняє, що ро­бітників без підтримки не зали­шать: «Я впевнений, що ми пра­цевлаштуємо всіх без винятку співробітників компанії (ПАТ «Дніпрометробуд» – Авт.), які тут працюють на цей час. Створено робочу групу, яка займається всі­ма питаннями, до її складу уві­йшли й представники «Дніпроме­тробуду», і дирекції. Ми всі пере­буваємо в тісному контакті».

Тим часом метробудівці про­довжують щоденну важку робо­ту зі збереження виробок у без­печному стані – 7-годинні робо­чі зміни на 50-метровій глибині, в умовах підвищеної небезпеки. Ризикують своїм життям робіт­ники не тому, що «робота така», а тому що по-іншому вже не мо­жуть: відчувають свою відпові­дальність і за проект, і за жите­лів міста. Кажуть, що трудові будні сприймають як місію осо­бливої важливості.

«У нас така робота, що не може бути жодної розхлябанос­ті. Адже працюємо в умовах під­вищеної небезпеки. Тому весь час підтримуємо дисципліну і порядок. Відкачування води по­стійне, підтримання виробок... Це дуже серйозна робота, відпо­відальна. Хочемо, щоб нас почу­ли, а не відставляли в сторону. Ми живемо в місті, я вважаю, я патріот, і повинен виконати цю місію. І люди, які у нас зараз працюють, теж», – каже Олек­сандр Бутенко.

P.S. Ложечки знайшлись

Коли метробудівці зверну­лися до ФПУ по допомогу із ви­плати зарплат, питання було доведене до крайньої межі – робітники не мали коштів ані прогодувати сім’ю, ані діста­тися до роботи, щоб уберегти місто від техногенної ката­строфи. До виробок йшли піш­ки – щодня і всупереч усьому.

Розуміючи терміновість ви­рішення питання, Федерація профспілок відправила до Дні­пра оперативну групу. Ситуа­ція місцевого рівня набула все­українських масштабів – про­блему намагалися «зам’яти». Спершу Меморандумом про співпрацю метробудівців із містом (згідно з яким праців­ники «Дніпрометробуду» зобов’язувалися не виходити на мітинги, не розповідати про борги влади у ЗМІ і загалом «не шуміти»). Потім – пропози­цією, аби кожен робітник взяв індивідуальний кредит. На до­дачу до тих, які люди вже всти­гли набрати в усіх можливих банках і ломбардах.

Проте сьогодні влада реабі­літувалася – борги виплатили, переговори про подальшу долю робітників тривають. Але ми – пам’ятаємо. Тут принцип та­кий самий, як з уроками трагіч­ної історії. «Хто не пам’ятає свого минулого, той прирече­ний пережити його знову», – ка­зав Джордж Сантаяна.

Володимир Саєнко, заступник Голови ФПУ:

«Справа «Дніпрометробуду» – яскравий приклад того, що «паперової» роботи для вирішення деяких питань за­мало. Потрібно підключати всі методи в рамках чинного законодавства.

У цьому питанні ми не лише діяли комплексно – були і юри­дичні консультації, і незліченна кількість робочих зустрічей і нарад, переговорів з усіма сторонами процесу, мітинг… Але й працювали усі разом: Федерація профспілок України, керів­ництво ПАТ «Дніпрометробуд», Дніпровський обком проф­спілки гірників і металургів України, Дніпровська міська адмі­ністрація, самі метробудівці. Спільними зусиллями ми домо­глися того, чого вони не могли дійти майже рік.

Головне, що люди отримали заробітну плату: інтереси людини праці і в цьому питанні, і загалом для ФПУ – в пріоритеті».

Василь Шевченко, голова Дніпровського обкому профспілки гірників і металургів України:

«Ця ситуація показує, що вирішувати питання, домагатися ви­рішення проблем людей можна. І потрібно. Для цього най­перше потрібно не боятися. Друге – потрібно шукати шляхи. Чіткого плану відразу може й не бути, щодня з’являється нова інформація, тому потрібно встигати її враховувати. Коригува­ти дії. І третє – впевненість. Упевненість в тому, що ти цього досягнеш, що тебе підтримають люди. Використовувати по­трібно всі можливості.

Після виплати зарплат до лав первинної профспілкової орга­нізації «Дніпрометробуду» почали вступати робітники, кіль­кість профспілковців пішла вгору. Найцінніше, що це усвідом­лене членство. Люди побачили, що разом можна домагатися справедливості».

Людмила Литвиненко, координатор оперативної групи ФПУ:

«На тлі популізму й гучних заяв деяких чиновників ФПУ сьо­годні виглядає дещо непомітно. Ми встигаємо допомагати людям, але в нас немає часу займатися масштабним висвіт­ленням цієї постійної роботи. Для нас перемога – коли вирі­шено проблему, коли робітник отримав зарплату, яку йому не виплачували. Загальна ж практика зараз часто інша, і в ній ре­альна допомога людям програє власному піару.

У випадку з «Дніпрометробудом» ми можемо говорити про перемогу – і ФПУ, і насамперед людей, робітників.

Федерація профспілок – це дієвий інструмент допомоги лю­дині праці, а не рупор агітації. Трудівник має відчувати себе захищеним, бути впевненим, що у разі порушення його прав він не залишиться із цим один на один, а отримає від проф­спілки реальну допомогу».

Роман Тарасенко, мешканець Дніпра:

«Дніпрометробуд» – це наш довгобуд. Потрібно подякувати робітникам, що не покинули викачку води й місто не пішло під землю. Цьому була реальна загроза, якби вони просто на роботу не прийшли. А їм зарплату не виплачували уже май­же рік – ви ходили б на роботу? А от вони не покинули.

У нас уже один будинок і дитячий садок через зсуви пішли під землю – буквально кілька хвилин і все, буді­вель не стало. А ті виробки метро – прямо під центром міста. Справа не лише у спорудах – люди.

До того ж нова лінія метро, що зараз планують побуду­вати, значно розвантажить місто. У час пік завжди опи­няюся в пробці – транспортний потік справді на дорогах надмірний. Особливо це вигідно студентам – метро з’єднає центр зі спальним районом. Їм значно простіше буде діставатися до університетів».

17.09.2016

Тетяна МАЛАШЕНКО

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини