ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

ПЕНСІЙНА РЕФОРМА: УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ ТА ЄВРОПЕЙСЬКІ ЗРАЗКИ

До липня 2017 року чинний Пенсійний фонд має створити неприбуткову структуру – На­копичувальний фонд. Це окре­ма юридична особа, яка мати­ме свій баланс і свої гроші, окремо від чинного державно­го Пенсійного фонду. Крім того, будуть проведені публіч­ні конкурси серед недержав­них пенсійних фондів, які діс­тануть право також надавати послуги другого рівня пенсій­ного забезпечення. У резуль­таті кожен українець матиме вибір: або мати пенсійний ра­хунок у Накопичувальному фонді, або в недержавному пенсійному фонді другого рів­ня. І в тому, і в другому випад­ку роботодавець зобов’язаний перераховувати за кожного працівника 2–5% від заробіт­ної плати на його пенсійний рахунок. Крім того, уряд га­рантує, що внески до Накопи­чувального фонду не можуть бути анульовані та скасовані. У будь-якому випадку уряд обіцяє компенсувати втрати українців у разі виникнення проблем із Накопичувальним фондом у розмірі реально сплачених внесків плюс ін­фляція за період платежів. Щось на кшталт державної га­рантії за пенсійними плате­жами до Накопичувального фонду.

Головна мета запроваджен­ня другого рівня пенсійного забезпечення – привчити українців самостійно дбати про свою майбутню пенсію. Що більше грошей буде аку­мульовано в Накопичувально­му фонді або недержавному пенсійному фонді, то більшою виявиться пенсія, що випла­чується цими фондами. Це фактично буде додаткова пен­сія, яка теоретично має бути вищою за виплати із держав­ного Пенсійного фонду.

ВИКЛИКИ І РИЗИКИ

Реалії української економі­ки змушують ставитись до пенсійних новел дещо стрима­но. І от чому. Впродовж остан­ніх п’ятнадцяти років курс гривні до долара опустився з 5 до 25 гривень за одну одини­цю. Аналітики стверджують, що це не межа і пророкують наступного року курс у 30–32 гривні. За такої тенденції за­хистити кошти фонду від ін­фляції не допоможуть навіть інвестиції в будівництво або високоприбуткові акції. Від­так ефект від накопичуваль­ної пенсійної системи можли­вий лише за умови стабіль­ності національної грошової одиниці. Інакше пенсійні вне­ски, які українці зроблять до­бровільно, до моменту виходу на пенсію знеціняться внаслі­док девальвації.

Аналітик Міжнародного центру перспективних дослі­джень Олександр Жолудь до­кладно проаналізував практи­ку пострадянських країн щодо переходу до накопичу­вальної пенсійної системи і дійшов висновку, що особли­вих успіхів вона не продемон­струвала. На його думку, це не панацея, тож треба шукати інші, резервні варіанти, а не зациклюватися на одному.

Викликає сумнів і те, що ре­форма сприятиме детінізації прибутків українців.

Павло Розенко, коментуючи цей аспект, стверджує, що на­копичувальна пенсійна систе­ма – це гарний стимул для деті­нізації зарплат. Працівники по­чнуть розуміти, що це їхні осо­бисті кошти і кошти їхніх ро­дин, відтак будуть зацікавлені виключно у «білих» зарплатах.

Автори законопроекту, спи­раючись на розрахунки еконо­містів, доводять, що накопи­чувальна система передбачає легалізацію прибутків та оплати праці, детінізацію ді­яльності підприємств, а та­кож стабільне довгострокове джерело рефінансування дер­жавного боргу через розмі­щення пенсійних накопичень у державні цінні папери. До того ж недержавна пенсійна система має бути новою ефек­тивною системою захисту біз­несу через присутність в акці­онерному капіталі частки власності пенсійних фондів, за якими – законні інтереси мільйонів людей.

Аналітики фінансового ринку наводять свої аргумен­ти щодо ризиків реформуван­ня пенсійної системи. Однак практично всі вони одностай­ні в думці, що солідарна сис­тема вичерпала свої можли­вості, тож треба у будь-якому разі пробувати інші варіанти.

От тільки самі депутати та­ких настроїв поки що не під­тримують. Приміром, народ­ний депутат Олександр Дроз­дик, який є членом Комітету ВР з проблем соціальної полі­тики, зайнятості та пенсійно­го забезпечення, вважає вве­дення таких рахунків несвоє­часною ініціативою. Частина депутатів теж висловлює сум­ніви, що зараз – прийнятний час для такої реформи.

То що, знову законопроект потрапить до шухляди?

• ВЕЛИКІ КОМБІНАТОРИ

Вивчаючи «пенсійний» досвід ін­ших країн, можна зробити ви­сновок, що єдиного рецепта за­безпечити громадян достойни­ми пенсіями немає. У різних країнах за­стосовуються як окремі схеми пенсійного забезпечення, так і їх комбінація. Примі­ром, Велика Британія, Швейцарія, Нідер­ланди, Ірландія та Данія покладаються на системи фіксованої ставки, які переважно фінансуються за рахунок податків, що за­безпечує основний дохід незалежно від прибутку чи сплачених внесків.

Німеччина, Італія, Франція, Австрія та Швеція віддають перевагу солідарній системі, фінансове забезпечення якої го­ловним чином здійснюється за рахунок внесків на соціальне забезпечення, а пен­сії залежать від попереднього заробітку. Дедалі більше країни з традиційно висо­корозвиненими ринками капіталу частко­во покладаються на систему накопичен­ня заощаджень та їхнього подальшого ін­вестування. Такі країни, як США, Велика Британія та Нідерланди розробили ком­бінацію звичайної системи, що базується на «фіксованій ставці» та обов’язкових або добровільних планах фінансування, подібних до системи, яку рекомендує Світовий банк.

Цікавий приклад продемонструвала сві­тові південноамериканська країна Чилі. 1981 року країна зважилась на справді революційний крок: дозволила переміс­тити всі внески із солідарної системи до систем повного обов’язкового та добро­вільного інвестування. Заощадження лю­дей почали накопичуватися на особистих рахунках та інвестуватися у цінні папери на ринку капіталів. До подібних реформ вдалась низка південноамериканських сусідів, а згодом й інші країни світу пере­коналися в ефективності таких реформ. Роль солідарної системи у багатьох краї­нах поступово зійшла нанівець.

Однак не всі країни задоволені ідеєю за­мінити солідарну систему на обов’язкове фінансування чи інвестування. Перехід від солідарної системи до обов’язкового фінансування потребує неабияких витрат державного бюджету. Через це багато країн концентрують увагу на вдоскона­ленні своїх солідарних систем і підтримці схем добровільного фінансування. Сло­вом, комбінують.

Олександр ОХРІМЕНКО, президент Українського аналітичного центру:

«МВФ не вимагає підвищувати вік, він вимагає лік­відувати «дірку» у ПФ. Зменшення кількості одер­жувачів пенсій природно її скоротить. Кабмін урі­зав на 40% список пільговиків-пенсіонерів, які пра­цюють на важких і шкідливих роботах і на п’ять років раніше виходять на пенсію. Та цього замало. А як змусити бізнес «вибілити» зарплати, щоб збільшилися внески до ПФ, уряд не знає».

Ольга ГАМАНКОВА, директор Інституту страхування:

«Ідея накопичувального рівня, звичайно, здорова. Всі циві­лізовані країни через це пройшли. Але чи зараз слушний мо­мент для цього? Здоровий глузд поки не дає на це запитан­ня однозначної відповіді. Польща для запровадження дру­гого рівня вибрала момент, коли в її бюджеті був профіцит. І ці гроші були спрямовані на підтримку солідарної системи у зв’язку з тим, що велика кількість громадян мала розпоча­ти платити в накопичувальну систему».

Віталий МЕЛЬНИЧУК, експерт «Реанімаційного пакета реформ»:

«Пенсійна реформа, яку започаткували ще у 1998 році, досі не реалізована. З трьох пенсійних систем, задекларованих 20 років тому, в Україні функціонує лише солідарна. Внесений законопро­ект враховує усі нюанси, пов’язані з реорганізацією солідарної пенсійної системи, передбачає нарахування пенсій всім без ви­нятку за однаковими правилами – депутатам, прокурорам, суд­дям тощо. Також він передбачає введення накопичувальної пен­сійної системи з 1 липня 2017 року».

Галина ТРЕТЬЯКОВА, експерт з питань пенсійної системи:

«Депутати, як відомо, приймають законопроек­ти тільки тоді, коли інститути громадянського суспільства і громадянське суспільство здій­снюють тиск на них. Тож якщо ми хочемо здій­снити пенсійну реформу, нам потрібно цей тиск постійно підтримувати і про цю реформу постійно говорити».

05.08.2016

Раїса Чирва оглядач «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини