ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА: УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ ТА ЄВРОПЕЙСЬКІ СТАНДАРТИ

Президент України Петро Порошенко підписав зміни до закону про державний бюджет. Це означає, що мінімальна зарплата збільшується на 50 гривень, або на два долари. Експерти у царині економіки стверджують, що зарплати і пенсії потрібно було підвищувати мінімум на 80%. Для того щоб рівень доходів українців повернувся на рівень 2014 року при сучасних цінах, мінімальна зарплата має бути не менше 2400 гривень, а пенсія – 1800 гривень. Ціни стрімко випереджають інфляцію, народ зубо­жіє з кожним днем, тож говорити про наближення до міжнародних стандартів не доводиться. Чи про таке покращення мріяли герої Небесної сотні? Про це – у центральній темі номера нашого часопису.

ЦІНА ЖИТТЯ

Згадуючи про європейські стандарти і цінності, не зайве замислитись, а які формальні параметри якості життя люди­ни? Ми зараз не про популіст­ські заяви, що кожен українець може отримувати 1000 доларів на місяць. Ми про реальність нашого сьогодення. На сьогодні формальними параметрами якості життя пересічного укра­їнця є заробітна плата і пенсія. Тож, визначаючи, наскільки по­ліпшилась якість життя, слід брати за основу показники про­житкового мінімуму та міні­мальної зарплати.

Якщо зважати, що у бюджет на поточний рік закладено се­редній курс долара 24,1 гривні, мінімальна заробітна плата з вересня минулого до травня ни­нішнього року становитиме 57,2 долара, з травня до грудня до­дасть у вазі 3 долари і станови­тиме 60,2 долара. З 1 грудня вла­да обіцяє накинути ще чотири долари. Мінімальна зарплата «підскочить» до 64,3 долара. Отже, ціна життя одного дня для переважної більшості укра­їнців становитиме 2 долари. Тоді як бути з міжнародними стандартами, де межа бідності позначена п’ятьма доларами, а все, що нижче п’ятірки, інакше як жебрацтвом не назвеш. Впев­нений поступ до Європи, нічого сказати!

Однак українська влада ті­шиться, що віднайшла резерви, аби пришвидшити підвищення соціальних стандартів бодай на місяць. При цьому вона вважає, що на такі гроші можна вижити. Роботодавці, своєю чергою, теж не мають наміру проявляти великої активності у підвищенні зарплат.

Чому так відбувається? Екс­перти переконують: через те, що бюджет формується неправиль­но. І відбувається це з року в рік. Не важливо, яка на час ухвален­ня головного кошторису країни влада в країні – помаранчева, біло-синя чи постмайданна. Бю­джет має будуватися на розу­мінні й чіткому баченні логіки реалістичного прожиткового мі­німуму та реалістичної – не для виживання, а для гідного життя – заробітної плати і пенсії.

З цим ключовим завданням влада загалом не впоралась. Відтак будь-які відмовки на кшталт «МВФ змусив», «війна спонукала», «криза завадила» не можуть бути виправданням, що версія формули життя укра­їнців після Революції Гідності стала навіть не своєрідним ін­дексом виживання чи індексом бідності, а показником зневаги до власного народу.

Бо для чого агітувати за жит­тя по-новому, якщо мінімальна заробітна плата в Україні у чо­тири рази менша від найнижчої в Європейському Союзі і майже у 41 раз нижча від найвищої.

Відповідно до змін у держав­ному бюджеті найменша зарплата в Україні становитиме 1600 гривень, починаючи із грудня 2016-го. Підвищиться і прожитковий мінімум. З почат­ком зими на одну особу в розра­хунку на місяць він становити­ме 1544 гривні. Для дітей віком до 6 років – 1355 гривень, віком від 6 до 18 років – 1689 гривень, для осіб, які втратили працездатність, – 1247 гривень.

Щоправда, міністр соціаль­ної політики Андрій Рева зая­вив, що начебто в середині літа в Україні можуть підвищити мі­німальну зарплату в півтора раза. «Ми відпрацьовуємо сце­нарій збільшення мінімальної зарплати в півтора раза. Але для цього потрібно відмовитися від деяких міфів, які існують, з якими наша країна живе вже 25 років», – заявив міністр.

ФОРМУЛА ВИЖИВАННЯ

У статті 48 Конституції Укра­їни зазначено, що кожен має право на достатній життєвий рі­вень для себе та своєї сім’ї. Тому для гідного соціального забез­печення насамперед треба збільшити пенсії та соціальні гарантії, аби забезпечити це конституційне право. Тільки тоді можна говорити про євро­пейський рівень життя, а не про український показник виживан­ня. Адже прожитковий мінімум в Україні абсолютно не відпові­дає реаліям. Проте ця категорія є базовою для формування міні­мальної заробітної плати і міні­мальної пенсії. Коли у соціаль­ній риториці з’явилося таке по­няття, як прожитковий міні­мум, навіть експерти точної дати не назвуть.

Аналітики соціальної сфери вважають, що колись узяли пев­ну частину ВВП для простих українців, розкинули на їхню кількість і сфальшували поря­док розрахунку, скільки потріб­но одній людині для гідного життя. Вивели своєрідну форму­лу виживання, якою користу­ються й донині.

З 1 січня поточного року в Україні прожитковий мінімум становить 1330 гривень, із 1 грудня це буде 1490 гривень. Себто майже півтори тисячі. Та чи варто цьому радіти? Відні­міть від цієї суми витрати на ліки, викресліть видатки на проїзд та комунальні послуги, приберіть із цього мінімуму елементарні речі, яких щодня потребує людина, навіть для по­треб особистої гігієни. У сухому залишку – кіло гречки на мі­сяць, два буханці соціального хліба й вода.

Громадські активісти напо­лягають на негайному перегля­ді прожиткового мінімуму. Інакше ми впритул наблизимо­ся до гуманітарної катастрофи, коли люди почнуть помирати від голодної смерті, запевняють вони. На цьому наполягають і медики, котрі констатують під­вищення рівня захворюваності саме через недоїдання.

Профспілкові лідери, зі свого боку, неодноразово зверталися до законотворців, аби ті своєю владою визначили громадянам адекватний рівень соціальної підтримки, адекватний показ­ник прожиткового мінімуму, з якого можна розраховувати мі­німальні зарплату і пенсію. Од­нак депутати доволі стримано ставляться до соціальних запи­тів. У них зарплата виросла утричі – до 17 тисяч гривень, тож їм важко збагнути, як укра­їнцям виживати на тисячу.

У Міністерстві соціальної політики проаналізували спо­живчі ціни березня поточного року і вивели власну форму­лу: фактичний розмір прожит­кового мінімуму в розрахунку на місяць на одного українця має становити 2491 гривню. Обмежиться це простою кон­статацією чи матиме якісь на­слідки для суспільства, пока­же час. Це вже свого роду по­зитив, що в уряді збагнули, що нинішній прожитковий мі­німум не дає можливості лю­дині розвиватися. Тільки ви­живати. Хто як може.

Іще один момент. У нас з’явився прошарок суспіль­ства, який умовно можна на­звати «бідними працюючи­ми». Відтак особливої різниці між працюючими і тими, хто живе на певні соціальні ви­плати, немає. Можливо, вони трохи краще живуть – от і все. Експерти кажуть, що це абсо­лютно свідома державна полі­тика. Всі склади урядів пра­цювали й працюють над її ре­алізацією. Може, нинішній стане винятком?

БОРГИ НАШІ ТЯЖКІ

У той час, як знецінюється гривня, підвищуються тарифи й дорожчають харчі, сотні ти­сяч українців не отримують зарплати, накопичуючи борги та невдоволення. Уряд воліє звертати увагу на ситуацію лише в крайніх випадках, коли доведені до відчаю люди виходять на мітинги й акції протесту. Минулого тижня під Адміністрацією Президен­та мітингували нововолин­ські шахтарі. Вони вимагали погасити зарплатні борги у 9 мільйонів гривень. Понад дві сотні гірників чотири мі­сяці поспіль живуть без копій­ки. А в кожного – родини, які так само чекають на зарплату чоловіків і батьків.

Чому люди йдуть під стіни Кабінету Міністрів, Верховної Ради чи Адміністрації Прези­дента – зрозуміло. Доведені до відчаю, у такий спосіб вони вимагають повернути заро­блене. Питання в іншому: чому тільки стихійні страйки спонукають урядовців ви­правляти становище? Заробіт­на плата – це така ж приватна власність. То чому право на власність доводиться відсто­ювати, грюкаючи шахтар­ськими касками по бруківці перед Будинком уряду? Тому що це право зневажається впродовж кількох останніх ро­ків попри конституційні га­рантії та юридичну відпові­дальність за несвоєчасну ви­плату зарплат.

Законодавство передбачає не лише обов’язкову виплату заборгованості, а й компенса­цію за час затримки зарплати, розмір якої прямо залежить від індексу інфляції. Розра­хунки нескладні – суму боргу множать на індекс інфляції, компенсуючи втрати, яких за­знав працівник. Чи варто ка­зати, що за останній десяток років цей індекс в Україні не­вблаганно зростає, причому останнім часом його темпи лякають. Це означає, що сума боргу перед працівниками з кожним місяцем лише збіль­шується. Повноцінною цю компенсацію, звичайно, не на­звеш, тому що вона нівелює лише інфляційне зростання і не враховує багатьох інших факторів, однак і в такому ви­гляді з цією виплатою по­всюдно виникають труднощі. Кревно зароблені гроші люди отримують зі значним запіз­ненням.

Аналітики стверджують, що держава має важелі впли­ву на роботодавців, які вчас­но не виплачують зароблене своїм працівникам. У трудо­вому законодавстві чітко пе­редбачена і адміністративна, й кримінальна відповідаль­ність керівників підприємств за несвоєчасну виплату зарплати. От тільки не чутно, щоб за такий злочин хтось сів за ґрати.

• КОМЕНТАР

Григорій ОСОВИЙ, Голова Федерації профспілок України:

«Підвищення прожитково­го мінімуму і зарплати – широко розрекламовані урядом, швидше нага­дує косметичні правки, які жодним чи­ном не допоможуть людям компенсу­вати те, що вони втратили через інфля­цію та шалений злет цін на комунальні послуги. Тож профспілки вимагають припинити хибну і безперспективну практику фальшування розміру про­житкового мінімуму, бо від цього зани­жуються практично усі державні соці­альні гарантії: мінімальна зарплата, пенсії, стипендії тощо.

Гадаю, настав час запровадити галузеві стандарти оплати праці, які забезпечи­ли б відтворення якості робочої сили. Перейти до європейської системи га­рантування виплат заробітної плати, щоб покласти край постійному наро­щуванню зарплатних боргів. Звісно, якщо у влади не зникло бажання вести наш зубожілий народ до Європи. Профспілки – за прозорі, чесні й спра­ведливі підходи у політиці доходів.

Мене обурює несправедливість: насе­лення перебуває на межі виживання, а керівники державних компаній об­ґрунтовують необхідність зарплат на мільйони гривень. Це не просто не­справедливо, це аморально.

Профспілковим активістам важко зро­зуміти намагання уряду якомога біль­ше населення буквально загнати у за­шморг субсидій. Витрачати на це мі­льярдні кошти. Чому б не спрямувати цей потужний грошовий потік в інше русло – цивілізоване, на підвищення зарплат і пенсій, не принижуючи люд­ську гідність.

Варто неухильно добиватися збалан­сування доходів і цін. Ціни підвищу­ються в рази і майже щомісяця, а зарплати лише на кілька відсотків, та й то двічі на рік. Піднімати доходи треба однозначно, аби катастрофічне зубо­жіння нації не призвело до катастро­фи. Позиція профспілок чітка й зрозу­міла: зростанню цін і тарифів до рин­кових чи європейських має бути про­тиставлена ефективна політика адек­ватного підвищення зарплат, пенсій, соціальних виплат. Причому це має відбуватися синхронно у часі й за роз­мірами. Щоб не допустити тотального зубожіння українців. Вони й так най­бідніші в Європі. Уряд має подбати, як реально убезпечити країну від соці­альної нестабільності».

Андрій ВІГІРІНСЬКИЙ, експерт громадської організації «Публічний аудит»:

«Нинішні стандарти не можна назвати навіть мі­німальними – вони більше схожі на стандарти виживання, а не життя. Наш споживчий кошик крім кількісного та вартісного давно потребує ще й якісного перегляду, враховуючи зміни потреб людини, динаміку цін. Не кажучи вже про його наближення до європейських стандартів».

Лідія ТКАЧЕНКО, старший науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ:

«Без належного підвищення прожиткового мінімуму та пов’язаних із ним гарантій країна й далі занурюватиметься у бідність та зневіру. Минулий досвід засвідчує, що істотне підвищення мінімальних зарплат і пенсій дає змогу значно зменшити кількість одержувачів житлових субсидій та ін­ших допомог, пов’язаних із бідністю. Якщо ми хочемо бути європейською державою, то мусимо долати бідність».

Владислав ЗАГОРОДНІЙ, економіст:

«Гадаю, кошти для підвищення соціальних стандартів ві­зьмуть із позики, яку дають американці. Таке нераціональне використання грошей призведе лише до збільшення зовнішніх боргів України, тим часом купівельну спроможність населення практично не змінить. Зрозуміло, чому влада вдається до такого кроку – хоче таким чином підняти свій рейтинг, показати населенню, що добробут покращується».

Андрій ПАВЛОВСЬКИЙ, експерт з питань соціальної політики:

«Прожитковий мінімум як базовий стандарт, на основі якого визначають усі ключові соціальні виплати, на рівні закону був запроваджений іще в 1999 році. Уряд тільки формально ви­конує норму закону. Адже сам визнає, що фактичний розмір прожиткового мінімуму застосовується лише для спостере­ження за динамікою рівня життя у країні».

24.06.2016

Раїса Чирва оглядач «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини