ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

ТРАВЕНЬ, ЩЕДРИЙ НА СВЯТА

Українці завжди з нетерпінням чекають травневих свят, бо у кожного, незалежно від віку, соціального статусу й достатку, вони асоціюються з першими сонячними днями, ароматом смаженого шашлику та омріяним відпочинком на природі. Цьо­горіч святкові дні у травні поєднали кілька свят, у тому числі й Великдень. Аби співвітчизники відпочили на повну, уряд видав розпорядження, в якому рекомен­дував перенести «незручні» робочі дні. Тож Україна відпочиватиме тиждень – чо­тири дні на початку місяця і три – на День Пам’яті. Чи не забагато для країни, яка перебуває в економічній скруті й схвалила план декомунізації? Він саме передба­чає відмову від радянської спадщини святкувати з приводу і без.

Редакція «Профспілкових вістей» перепрошує, що вдалась до не зовсім святко­вого висвітлення теми.

У ТАКИЙ ДЕНЬ ПРАЦЮВАТИ ГРІХ?

Так повелося, що свято 1 Трав­ня у свідомості переважної біль­шості українців асоціюється з ко­муністичною ідеологією. Навіть не з комуністичною, а з більшо­вицькою, ленінсько-сталінською. Для когось це позитив, для бага­тьох – негатив, для решти Першо­травень узагалі нічого не озна­чає, крім додаткової можливості покопирсатися на городі, виїхати з друзями на природу чи майну­ти у коротку подорож.

Насправді Перше травня – аб­солютно не більшовицьке свято. 1889 року установчий конгрес Другого інтернаціоналу ухвалив рішення про відзначення Першо­травня як дня міжнародної про­летарської солідарності. А вже наступного року робітники пере­дових країн солідарно вийшли на вулиці. Ці заходи аж ніяк не нагадували паради і демонстра­ції радянської доби. Були сутич­ки з поліцією, страйки, арешти, розстріли… Одначе це була мо­гутня маніфестація політичної волі демократичного руху, під­триманого профспілками бага­тьох країн, його здатності захис­тити інтереси найманих праців­ників, які далеко не завжди мали навіть виборчі права.

Власне, день був задуманий як символ боротьби найманих працівників за свої права проти всіх, хто ці права утискав. У ра­дянський час все змінилося: на першотравневих маніфестаціях учасники демонстрували класо­ву солідарність не зі своїми то­варишами, а з «гнобленим про­летаріатом Заходу», і засвідчу­вали свою повну лояльність до влади. І вірили, що влада – «плоть від плоті народна». Ра­дянський Союз фактично пере­творив свято 1 Травня на символ побудови комунізму.

Якщо вже Україна схилилась до європейського вектору розви­тку, було б розумно переглянути доцільність відзначення радян­ських свят. З декомунізацією ми запізнилися фактично на двад­цять років. Схаменулися трохи запізно – перейменували День солідарності трудящих у День праці. Надто дивно вважати День праці вихідним, бо ж при­свячений він роботі і тим, хто її виконує. Втім, і нині перші два дні останнього весняного місяця традиційно вважаються держав­ними вихідними. Тож усі праців­ники просто виїжджають на при­роду смажити шашлики й куря­чі стегенця. То, може, правильні­ше було б назвати 1 травня по­чатком шашликового дозвілля?

До слова, у європейських кра­їнах, приміром у Німеччині, Першотравень пройшов відпо­відну процедуру денацифікації і відзначається як День праці, себ­то повернувся до своїх витоків. Довкола свята – ціла низка тра­дицій. І на рівні великих та силь­них профспілок, і на рівні окре­мих дворів та кварталів, де меш­кають переважно люди, які ша­нують працю. І в будні, і в свята.

Складається враження, що в Україні просто вирішили не від­новлювати справжній зміст 1 Травня, аби не бути звинуваче­ними у поверненні до радян­ського минулого. Може, й да­ремно. Від боротьби за права трудящого люду зовсім відмов­лятися не слід. Особливо нині, коли ці права тільки задекларо­вані на папері і згадують про них лише під час передвибор­них кампаній – парламент­ських, президентських чи місце­вого рівня.

БІЛЬШЕ ВИХІДНИХ – ХОРОШИХ І РІЗНИХ

Наша система святкувань більш ніж дивна. Чи то стара ра­дянська, чи нова українська. Бо відзначаємо 1 і 2 травня, 8 берез­ня. Якби не агресія Росії, відзна­чали б і 23 лютого. Кажуть, тра­диції надто сильні, аби їх одра­зу викорінити. Але до чого ви­хідний день, скажімо, 8 березня? Щоб раз на рік привітати жінок? Принизливо, що й казати. Та ще принизливіше будь-яке свято неодмінно позначати неробо­чим днем. Невже країна, котра перебуває у стані війни, може дозволяти собі безкінечні вихід­ні? З приводу і без.

Однак тут експерти не одно­стайні. Якщо скасувати 2 травня як вихідний день, бо це теж на­чебто державне свято, то гро­мадськість скаже, що це пору­шення конституційних вимог. Політологи твердять, що Кон­ституція забороняє звужувати існуючий обсяг прав і свобод на момент її прийняття. Забрати один вихідний і додати його до робочих днів ніяк не можна, бо це розглядатиметься як грубе порушення Основного Закону держави.

На переконання політолога Юрія Палійчука, якби Прези­дент скасував зайві вихідні на травневі свята, його репутація жодним чином не постражда­ла б. Нині втілити таку практи­ку реальніше, аніж у попередні роки. Тим більше, стверджує експерт, що рано чи пізно нам доведеться це зробити. І не факт, застерігає аналітик, що матимемо шанс зробити це в майбутньому.

Радянські традиції надто жи­вучі, щоб від них відмовлятися. Робити це вкрай складно. Му­сить діяти велика просвітниць­ка програма. Мають бути зру­шення у менталітеті наших співгромадян, аби вони, врешті- решт, збагнули, що надмірна кількість вихідних – це еконо­мічні втрати для працівників, компаній, держави загалом. Але нині порушено прямий зв’язок: працюєш більше – жи­веш краще. До того ж на тлі ка­тастрофічного рівня безробіття кращий спосіб відволікти лю­дей від проблем – дати кілька додаткових вихідних. Святкува­ти – то з розмахом!

За кількістю збережених ра­дянських державних свят Укра­їна випереджає такі країни пострадянського простору, як Естонія, Латвія, Литва, Гру­зія, Вірменія.

Наразі в українському ка­лендарі професійних, визна­чних дат є велика кількість, тож насамперед потрібно від­значати пам’ятні дати, що стосуються патріотизму укра­їнського народу, кажуть полі­тологи. Але не вихідними, а вшановуючи пам’ять тих, хто боровся за нашу незалеж­ність, тих, хто зараз на сході України.

Дехто з аналітиків просить не ворушити тему «зайвих ви­хідних», аби не збурити сус­пільну ситуацію в Україні. Якщо скасувати вихідний 2 травня, переконують вони, у російських ЗМІ з’явиться зайвий привід для критики. А чому ми, власне, мусимо ози­ратися на Росію? Невже самі не розуміємо, що це не свято, коли зупиняється ціла країна.

ЗА РЕКОМЕНДАЦІЄЮ МОП

Тим часом за три дні до Першотравня, 28 квітня, увесь світ відзначає Міжнародний день охорони праці. Ниніш­нього року його девіз може ви­датись несподіваним чи не­звичайним. Але тільки на пер­ший погляд. «Стрес на робочо­му місці: колективний ви­клик» – такий лейтмотив за­пропонувала Міжнародна ор­ганізація праці. Її фахівці пе­реконані, що стрес – це не осо­биста справа кожного праців­ника. Це виклик усім причет­ним до колективної праці.

Міжнародна організація охорони здоров’я акцентує увагу на проблемі стресу та його наслідках. Проблема стресу існує у багатьох краї­нах. Україна – не виняток, бо проблем із роботою у нас на­багато більше, аніж у благопо­лучних американців чи ка­надців. Утім, за океаном по­над 90% працівників визна­ють, що їхній психологічний стан визначають саме резуль­тати роботи, а не внутрішні ресурси на кшталт невпевне­ності в собі. Стресовий вплив у багатьох випадках стає при­чинами виникнення небезпеч­них ситуацій, аварій і нещас­них випадків на виробництві.

У Всесвітній день охорони праці профспілки спрямують свою увагу на питання, як сформувати культуру управ­ління стресом, як створити сприятливі умови праці на ро­бочому місці. Адже за станом здоров’я окремої людини сто­їть якість трудових ресурсів держави, продуктивність пра­ці та навіть обсяг внутрішньо­го валового продукту.

Профспілкові лідери попе­реджають, що наслідки стре­су на робочому місці негатив­но впливають на діловий імідж та конкурентоспро­можність підприємства і, без перебільшення, – держави за­галом. Українські працівни­ки підпадають під дію стресу частіше, ніж їхні зарубіжні колеги. Через скорочення можливостей для отримання бажаної роботи, страх її втра­тити, необхідність працюва­ти у двох чи навіть трьох міс­цях роботи, фінансову неста­більність тощо.

Економічні, політичні й со­ціальні чинники в Україні не сприяють поліпшенню кліма­ту всередині колективу. Тож дуже важливо зрозуміти при­роду стресу, механізми його впливу на працівників та під­приємство в цілому, аби пом’якшити його згубні на­слідки або запобігти його ви­никненню. Без грамотної про­грами тут не обійтись. Управ­ління стресом має стати осно­вним пріоритетом як для ро­ботодавців, так і для самих працівників.

Всесвітня організація охо­рони здоров’я називає профе­сійний стрес «хворобою XXI століття», адже цей вид стре­су зустрічається в будь-якій професії світу і набув розмаху глобальної епідемії. Напевне, у Всесвітній день охорони праці психологи і медики на­дадуть свої рекомендації, як запобігти цій недузі. Бо вона вже зараз вийшла на перший план. У кожній окремо взятій країні і в усьому світі зага­лом. Тож і боротися зі стресом на робочому місця доведеться усім миром.

• КОМЕНТАР

Григорій ОСОВИЙ, Голова Федерації профспілок України:

«Звісно, що профспілковій громаді ближче сьогод­нішній день, бо його девіз – «Стрес на робочому міс­ці: колективний виклик» надто актуаль­ний для України. Як, власне, і для інших країн, професій та працівників. За офіцій­ними даними EU-OSHA, близько поло­вини працівників у ЄС працюють в умо­вах стресу. Найбільш поширеними його причинами є нестабільність форм зайня­тості (72% загальної кількості респон­дентів), надмірне навантаження (66%), моральне та фізичне насилля (59%).

Невтішна статистика і в Україні. За да­ними Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, серед причин нещасних випадків друге місце посідають психофізіологічні причини, а це близько 23% загальної кількості.

Стосовно Дня праці, яке відзначати­мемо 1 травня, маю свою думку: ми від­значаємо історичну подію всесвітнього масштабу, коли наймані працівники біль­шості країн світу боролися за скорочення робочого дня і збільшення соціальних стандартів. Наслідком цього руху став сучасний 8-годинний робочий день для більшості найманих працівників.

Проте в Україні давно час змінити формат цього свята. Його треба перене­сти з політичної площини в економічну. Запровадити традицію круглих столів та конференцій між роботодавцями та профспілками із пошуку спільних інстру­ментів для підвищення продуктивності та ефективності праці й відповідного під­вищення рівня заробітної плати та соці­ального захисту.

Я б не став порушувати питання над­мірної кількості вихідних, про що нині ба­гато говорять і експерти, і пересічні гро­мадяни. Думки експертів щодо того, чи залежить ефективність праці людини від відпустки й кількості «червоних днів» у календарі, різняться. За даними ЮНЕСКО, середньостатистична країна виділяє на свята 12,2 дня. Для розвине­них країн цей показник дорівнює 12,4, для тих, що розвиваються, – 12,1. В Укра­їні десять загальнодержавних вихідних. Тож наші співвітчизники працюють біль­ше за інших. От тільки продуктивність праці бажає бути вищою. Але тут одних намірів замало. Допоможе впроваджен­ня новітніх технологій, удосконалення організації праці, матеріальна мотивація. І звісно – налаштування на плідну роботу самих працівників».

Левко ЛУК’ЯНЕНКО, політичний діяч України:

«У нас непристойно багато свят. Від комуніс­тичних майже не відмовилися, а релігійних додали. Країна у стані руїни, а народ святкує. Два величезних набори – січневий і травневий – ганьба й жах. Свята йдуть одне за одним, якщо припадають на вихідні – переносяться. Виходить, що двічі з роботи випадаємо мало не по декаді».

Леонід МАЧУЛІН, письменник:

«З опором суспільній думці законодавча влада відмо­вилася від свят 7 листопада й 23 лютого. Але, як і рані­ше, червоним днем календаря залишаються 8 березня, 1 травня, численні професійні свята. Для проведення державних і професійних свят склався певний ритуал, заснований на радянських стереотипах, що практично без змін був перенесений у повсякденне життя суспіль­ства з новою ідеологією».

Олександр ВИШНЯК, завідувач відділу соціально-політичних процесів Інституту соціології НАН України:

«Україна в Європі зараз найбідніша. Тому маємо трудити­ся, як воли. Найперше – відмовитися від радянських свят. Такої саламахи із суміші комуністичних, релігійних і націо­нальних свят нема ніде. Комуністичні – 1, 2, 9 травня має­мо скасувати. День Конституції треба святкувати на робо­ті. Лишити найбільші релігійні свята – Великдень, Різдво. Звісно, що святкувати День Незалежності».

Людмила ДЕНІСОВА, голова Комітету ВР з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення:

«Багато людей на роботі потерпають від стресу. Чи то через загрозу звільнення, чи через недостатню зарплату, або ж про­сто не люблять ту роботу, яку їм доводиться робити. Я як на­родний депутат теж відчуваю стрес на роботі. Мені болить, що мої колеги навіть не приходять до зали, щоб проголосува­ти суспільно значущі соціальні закони, спрямовані якраз на зменшення стресу для людей, які нас сюди делегували».

29.04.2016

Раїса Чирва оглядач «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини