ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

ТРИДЦЯТА ПО ЧОРНОБИЛЮ ВЕСНА

Чорнобиль – полин-трава. Гіркий полин. У давнину йому приписували чудодійні і навіть містичні властивості. Вважало­ся, що ця трава здатна вберегти людину від злих духів. Та Укра­їну не вберегла. Наслала тяжке випробування 26 квітня 1986 року. Розділила пекучим радіа­ційним попелом життя навпіл: до і після аварії.

Тридцять років тому, за кіль­ка день до Першотравня, інже­нери проводили штатне випро­бування на четвертому енерго­блоці ЧАЕС. Закінчилося воно вибухом реактора і масштаб­ним викидом радіації. Кіль­кість загиблих досі достеменно невідома. Близько 50 ліквідато­рів наслідків аварії загинули у перші дні або померли від на­слідків отриманих хвороб упро­довж наступних років.

Близько 400 тисяч людей були евакуйовані із 30-кіломе­трової зони навколо Чорнобиль­ської станції. Загальна сума збитків оцінюється у 600 мільяр­дів доларів. Чорнобиль став символом небезпек атомної енергетики.

Масштаби цієї події набули характеру велетенської еколо­гічної катастрофи, що зачепила життя десятків мільйонів лю­дей в Україні та в сусідніх краї­нах. Смертоносна пляма накри­ла понад тисячу українських міст і сіл, а на карті України з’явилась 30-кілометрова «зона відчуження».

Сьогодні Чорнобиль для нас – це майже три з половиною міль­йони постраждалих від ката­строфи та її наслідків. Це майже 10 відсотків території, що зазна­ла прямого радіаційного ура­ження. Це 160 тисяч людей із 129 населених пунктів, яким довело­ся полишити рідні домівки й пе­реїхати в інші місця. Та жодна статистика не скаже, скільки людських життів понівечено чорнобильським смерчем, на­слідки якого ще відчуватимуть на собі майбутні покоління. Чор­нобильська аварія заподіяла чи­мало лиха та шкоди Україні. Сюди можна віднести й виведені із сільськогосподарського обігу родючі колись українські землі, й покинуті міста та села, і вели­чезні кошти, витрачені на спору­дження «саркофага», і багато чого іншого. Але найбільшого удару аварія завдала по здоров’ю українців, що не можна оцінити в грошовому еквівален­ті: це стосується не тільки на­ших сучасників, а й багатьох прийдешніх поколінь

Вже по тридцятому колу іде життя після страшної Чорно­бильської трагедії. Вона дає про себе знати. Хворіють і дорослі, і діти. Їх не меншає. Терплячі українці скаржаться на хворо­би, про які раніше не чули.

На цвинтарях з’являються нові хрести на свіжих могилах. Це жахає і водночас закликає нас до пильності, милосердя до тих, хто став жертвами розбур­ханого й незримого атома. Має­мо пам’ятати героїв Чорнобиля. Усіх без ліку.

ПРОРІДЖЕННЯ ЧОРНОБИЛЬСЬКИХ ЗАКОНІВ

28 лютого 1991 року було ухвалено ЗУ «Про статус і соціальний за­хист громадян, які по­страждали внаслідок Чорнобильської ка­тастрофи». То був п’ятий рік від подій 26 квітня 1986 року. Закон мав би гаранту­вати постійну матері­альну допомогу, безоплатні ліки за рецепта­ми, забезпечення житлом, компенсацію вартості про­їзду один раз на рік у будь- який пункт України, санаторне лікування тощо. Це була б нор­мальна компенсація потерпі­лим. Тоді ж було переглянуто і статус ліквідатора аварії. Бо лише перші п’ять тисяч із заді­яних на ліквідації аварії одер­жали відповідні посвідчення. Решті видавали спеціальні «ко­рочки» – як постраждалим від Чорнобильської катастрофи. Держава підрахувала видатки і вирішила, що на всіх грошей не вистачить.

Відстоювати права і гарантії закону ліквідаторам досить час­то доводилося в судах. Та й це ще не все. Суми соціальних ви­плат різні урядові команди на­магаються заморозити. Про лік­відаторів згадують хіба що на­передодні чергових виборів. Тема надто благодатна, щоб на­брати певну кількість балів. Кандидати в депутати тоді по­чинають «ворушити» чорно­бильську тему з відчайдушним завзяттям. Мовляв, чому лік­відаторам доводиться проходити сім кіл чи­новницько-бюрокра­тичного пекла?

Зовсім свіжий приклад. Напере­додні місцевих виборів, які від­булися у жов­тні 2015 року, лідер партії «Батьківщина» звинуватила ко­аліційний уряд у позбавленні чор­нобильців пільг. Однак, як зазнача­ють самі учасники по­дій тридцятирічної дав­нини, уряд Арсенія Яценюка був далеко не першим, хто зазі­хнув на гроші ліквідаторів ава­рії на ЧАЕС.

Ніде правди діти, бо саме уряд Юлії Тимошенко ще 2007 року завдав відчутного удару по соціальному забезпеченню, в тому числі чорнобильців. А за­коном «Про державний бюджет на 2008 рік» пані Тимошенко скасувала існуючі норми щодо підтримки ліквідаторів на ЧАЕС. На думку представ­ників організації «Союз Чор­нобиль України», людей, які поклали своє здоров’я заради життя і майбутнього мільйо­нів українців, позбавили рані­ше наданих прав на соціальну підтримку. Вони не могли ре­алізувати свої конституційні права навіть на побутовому рівні.

Чорнобильці – єдиний про­шарок в Україні, який не пого­джується з діями українських урядів. Звертаються до суду, страйкують, знову звертають­ся до суду. Тільки чомусь вла­да глуха до законних вимог тих, хто ціною власного здоров’я став на заваді поширен­ню радіації по всьому світу. Можливо, новообраний Кабі­нет Міністрів дослухається не до скарг, а до законних вимог?

Півтора року тому розмір мінімальної пенсії в Україні відповідав приблизно 150 дола­рам у гривневому еквіваленті. Учасники ліквідації аварії на ЧАЕС тоді отримували міні­мальну пенсію на рівні 300 до­ларів, а максимальну – 1150. Після обвалу курсу гривні сьо­годні чорнобильці отримують мінімалку на рівні 100 умов­них одиниць. От і виходить, що тепер чорнобилець може купити собі втричі менше лі­ків і продуктів харчування.

Звісно, здорова людина може десь підзаробити, але ін­валід-чорнобилець позбавле­ний такого «блага». Він може розраховувати лише на свою мізерну пенсію. Сьогодні в Україні немає навіть коміте­ту, який би об’єднував дер­жавні програми з проблемати­ки та соціального захисту чор­нобильців.

ЩО В СУХОМУ ЗАЛИШКУ?

Перший візит як офіційно представленого міністра еко­логії і природних ресурсів Остапа Семерака відбудеться до Чорнобиля. На своїй сто­рінці у Фейсбук чиновник на­писав: «Чорнобиль – це не тільки трагедія… Я хотів би, щоб зона була не меморіалом, а унікальним майданчиком, де можна проводити технічні експерименти й наукові дослі­дження».

Для цього є всі підстави. За­рубіжні експерти дійшли ви­сновку, що радіаційне забруд­нення не перешкоджає дикій природі. Кількість тварин у Чорнобилі нині набагато вища, аніж до аварії. Команда вчених із Великої Британії за­фіксувала зростання популя­ції лосів, косуль, благородних оленів і диких кабанів учетве­ро. «Тварини пристосувалися до життя в таких умовах, ба більше – вони живуть і роз­множуються за милю від ве­ликого ядерного саркофага і не мають проблем із здоров’ям», – прокоментував ре­зультати дослідження профе­сор університету Джорджії із США Джим Біслі. Відтак уче­ні дійшли висновку, що за 10– 15 років зона відчуження змо­же похвалитися чи не єдиним унікальним природним запо­відником, аналогу якого не­має у світі.

Створення Чорнобильсько­го біосферного заповідника фахівці-екологи обговорюють багато років. Уперше Верхо­вна Рада України проголосу­вала за це у 2008 році, вдруге – у 2011 році, втретє – у 2015-му. Фактично вже три скликання українського парламенту під­тримали ідею створення в Чорнобильській зоні біосфер­ного заповідника. До речі, так само, як і абсолютна біль­шість громадськості, адже всі чудово розуміють, що тільки створення національного за­повідника може зупинити ко­рупцію, незаконне вивезення лісу та металу із зони відчу­ження.

Після відповідної ініціати­ви парламентського Комітету з питань екологічної політики цю ідею підтримала і вико­навча влада і навіть утворила робочу групу зі створення цьо­го заповідника. На основі по­годжених матеріалів у 2015 році було розроблено проект Указу Президента України «Про створення Чорнобиль­ського радіаційно-екологічно­го біосферного заповідника», який був погоджений із Мін­фіном, Міністерством еконо­мічного розвитку і торгівлі, Міністерством аграрної полі­тики, НАН України, іншими зацікавленими інституціями.

Однак в останню мить цей законопроект було знято з роз­гляду на підставі того, що гру­па народних депутатів висту­пила категорично проти цього законопроекту.

Тож чи вдасться новому уряду довести справу про створення Чорнобильського біосферного заповідника до логічного завершення, пока­же час.

МИ НЕ ЄДИНІ У СВОЇЙ БІДІ

ЧАварія на Чорнобильській АЕС і досі посідає першість за наслід­ками та потужністю вибуху, од­нак у минулому і нинішньому століттях траплялися катастрофи і на ін­ших атомних електростанціях світу.

Перша серйозна аварія на АЕС сталася в Канаді у грудні 1952 року. Через перегрів частково розплавилась активна зона. Земля неподалік річки Оттава ввібрала в себе близько 3800 куб. м радіоактивно забрудненої води.

Через три роки біда спіткала Велику Бри­танію. Через помилку, допущену при екс­плуатації одного з двох реакторів з на­працювання збройового плутонію, різко підвищилася температура палива в реак­торі. Виникла пожежа в активній зоні, що тривала чотири доби. Радіоактивна хма­ра дійшла до Німеччини, Данії, Бельгії та Норвегії.

У 1969 році сталася аварія на АЕС Святий Лаврентій у Франції. Через неуважність оператора нічної зміни був неправильно завантажений паливний канал. Як наслі­док – елементи перегрілися і розплави­лися, близько 50 кг рідкого палива витекло назовні.

1975 року через «людський фактор» ста­лася пожежа на реакторі Браунс Феррі в Алабамі (США). Пригода на цілий рік ви­вела АЕС із ладу.

Наймасштабнішою американською тра­гедією вчені називають аварію на атомній електростанції Айленд у 1979 році. Тоді з постраждалого району довелося евакую­вати 200 тисяч людей.

Найбільша ядерна аварія в історії Японії сталася 30 вересня 1999 року. Через по­милку персоналу на заводі в містечку То­каймура почалася неконтрольована лан­цюгова реакція, що тривала понад 17 го­дин. Радіаційну дозу, що перевищує щоріч­но допустимий рівень, отримали 119 осіб.

У серпні 2004 року на острові Хонсю ста­лася аварія на АЕС Міхама. Сильні опіки отримали всі співробітники, які були по­руч. За кількістю жертв ця аварія стала найсерйознішою в Японії.

Найпотужніший за всю історію Японії землетрус 11 березня 2011 року призвів до руйнування турбіни на АЕС «Онагава». Пожежу швидко ліквідували. Але на АЕС «Фукусіма-1» через витік ядерного пали­ва довелось евакуювати людей за деся­тикілометрову зону.

Микола ТОМЕНКО, лідер громадського руху «Рідна країна»:

«Зупинивши в 2000 році Чорнобильську АЕС, Україна виконала свої зобов’язання перед між­народною спільнотою щодо закриття станції. Це питання було більше політичним, аніж тех­нічним. І саме з політичних міркувань ЧАЕС було зупинено, попри те, що обладнання не відпрацювало свого технічного ресурсу».

Ігор ГРАМОТКІН, генеральний директор Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська атомна електростанція»:

«Українська делегація запросила 28 країн-донорів у квітні 2016 року провести в Україні засідання асамблеї країн-доно­рів Чорнобильського фонду «Укриття». Всі представники кра­їн-донорів з’їдуться до нас, відвідають промисловий майдан­чик, особисто ознайомляться із ходом робіт і, сподіваємось, приймуть рішення щодо подальшої співпраці».

Володимир ХОЛОША, голова Державного агентства з управління зоною відчуження МНС України:

«Чорнобильська катастрофа, незважаючи на жахливі наслідки, стала каталізатором поси­лення уваги українських урядовців до атомної галузі. Крім того, вона дала змогу Україні до­лучитися до міжнародного досвіду забезпе­чення та вдосконалення безпеки АЕС».

Анатолій КОЛЯДІН, голова Всеукраїнської спілки ліквідаторів-інвалідів «Чорнобиль–86»:

«Світ не зробив висновків з Чорнобильської трагедії. Катастрофи, трохи меншого масштабу, продовжу­ються. Як на мене, аби не допустити подібних аварій у майбутньому, людство має розвивати альтернатив­ну енергетику. Бо атом виявився не таким мирним, як на це розраховував світ».

22.04.2016

Раїса Чирва оглядач «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини