ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

ГАЗОВА ЛАНЦЮГОВА РЕАКЦІЯ

Уряд вирішив не порушувати традицію підвищувати тарифи на газ саме у день сміху. Тож із 1 квітня на українців чекає підвищення «соціального» тарифу на газ на 53%, тобто з ни­нішніх 3600 гривень за тисячу кубометрів до 5500 гривень за таку ж кількість кубічних метрів блакитного палива. При такому істотному подорожчанні вартість централізованого опалення підвищиться в середньому на 80% на місяць. Чи­новники намагаються переконати населення, що діють ви­ключно на вимогу МВФ. Чи відповідають такі заяви дійсності і наскільки обґрунтованим виглядає чергове підвищення газового тарифу, з’ясовують «Профспілкові вісті».

МАГІЧНА АБРЕВІАТУРА

Уже стало «доброю» звичкою підвищення тарифів аргументу­вати вимогою МВФ. Це, мовляв, передбачено в меморандумі з Міжнародним валютним фон­дом. Глава Нафтогазу Андрій Коболєв заявив про нагальну не­обхідність вкотре підвищити та­рифи на газ для населення. «Якщо ми цього не зробимо, то пропустимо ключовий момент, – повідомив глава відомства. – Це важливо не тільки для Нафтогазу, а й для усієї країни».

Пан Коболєв у такий спосіб намагається «доводити рефор­ми до кінця». Бо, за його слова­ми, якщо зупинимося на півдо­розі, результат буде знівельова­но. Чиновник дуже сподіваєть­ся, що уряду і парламенту не за­бракне політичної волі для за­вершення реформ у національ­ній енергетиці.

Своєю чергою, директор із розвитку бізнесу компанії «Нафтогаз» тижнем раніше заявляв, що відомство веде переговори з Кабміном про зниження ціни на газ для населення. І навіть на­тякнув, що з 1 квітня вони мо­гли б знизити вартість блакит­ного палива бодай на сотню гри­вень, але паритет, закладений у меморандумі МВФ, не дозволяє цього зробити. Бо Фонд – ключо­вий кредитор країни, тож кожне його слово, а тим більше реко­мендація – чітка вказівка до виконання.

Нам так довго тлумачили, що у підвищенні тарифів винен МВФ, що ми повірили. Насправ­ді Міжнародний валютний фонд не вимагав підвищувати тари­фи. Фонд наполягав позбутися дефіциту Нафтогазу. В який спо­сіб це буде зроблено, Фонду абсо­лютно не цікаво. Однак уряд не знайшов нічого ліпшого, як під­вищити тарифи. Більше того, ни­нішня пільга у вигляді 200 кубо­метрів газу за пільговою ціною може бути скасована.

А наступного року буде ще одне підвищення тарифів. І зно­ву – цього вимагає МВФ, звично твердять урядовці. Про те, що Фонд не контролює ціни на газ чи електроенергію, у високих кабінетах воліють не згадувати. Населенню не обов’язково зна­ти, що МВФ вимагає одного: аби ми не дотували з державного ко­шторису доморощених монопо­лістів. При цьому в європей­ських директивах чітко пропи­сана рекомендація – зробити процес тарифного ціноутворен­ня максимально прозорим, ство­рити незалежний регулятор, який би гарантував і прозору по­літику, і захист споживачів.

На думку експертів, систем­ний підхід абсолютно непра­вильний. Держава стоїть на боці монополістів і робить усе, аби монополіст розвивався і отри­мував надприбутки. Як і за ча­сів попередників.

ЗА МЕЖЕЮ СОЦІАЛЬНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ

Насправді чиновникам дуже зручно всі негаразди списувати на вимоги МВФ. Мовляв, саме вони стримують розвиток націо­нальної економіки й погіршу­ють добробут населення. Справ­ді, ці вимоги є доволі жорстки­ми, дбають вони не про зарплати громадян, а про збалансований бюджет, рівень інфляції та здат­ність країни обслуговувати свої боргові зобов’язання. Уся біда в тому, що кредитор розробляє ре­комендації з розрахунку на нор­мальне функціонування еконо­міки. Фонд не допускає поправок на корупцію, олігархів, тіньовий сектор чи банальне розкрадання державної казни. Тож вимоги МВФ підвищити ціни на енерго­носії в Україні, стверджують екс­перти, не є здирницькими, вони повністю відповідають європей­ським стандартам в енергетиці. Інша річ, що населення доведене до такого критичного стану, коли осилити нові тарифи не­спроможне фізично. Бо такі та­рифи – за межею соціальних можливостей.

У більшості країн Європи ве­ликий будинок, що опалюється газом, – недозволена розкіш. Та Україні до Європи ще далеко, тоді як тарифи незабаром наздо­женуть європейські.

Тим часом у новому опалю­вальному сезоні може виникну­ти ситуація, коли заборгова­ність за теплопостачання сягне космічних розмірів. Якщо так званий соціальний тариф зросте до 5500 гривень за тисячу кубо­метрів, то здужати таку суму зможуть не всі. Експерти про­гнозують, що рівень неплатежів може сягнути 80%. Тож назвати обґрунтованими тарифи на газ ніяк не можна. Вони грабіж­ницькі та антинародні. І спря­мовані на добробут монополіста – Нафтогазу.

Фахівці стверджують, що та­кий рівень тарифів дозволяє На­фтогазу розв’язувати власні фі­нансові проблеми – як за раху­нок населення, так і за рахунок бюджету. Адже, крім коштів, що надходять від споживачів, монополісту повертаються гроші, закладені в бюджет для виплати субсидій насе­ленню. А це мільярди гри­вень. Минулоріч це було 24,5 мільярда гривень, цього року заплановано 35 мільярдів.

Субсидії видають людям не на руки живими грошима, а напряму перераховують з бю­джету постачальникам по­слуг. Це надзвичайно зручно для монополіста, бо йому не треба збирати по копійці з кожної людини або чекати, поки населення заплатить. Якщо проаналізувати ситуа­цію з точки зору бюджетного кодексу, виходить, що держа­ва просто надає монополісто­ві безвідсотковий кредит. Екс­перти вбачають у цьому грубе фінансове порушення, та уряд такі закиди ігнорує.

Саме монополія Нафтогазу – одна з причин високих тари­фів, стверджують аналітики у галузі енергетичної безпеки. Уряд аргументує підвищення тарифів наближенням їх до ринкових. Але ж у нас ринку як такого не існує. Є Нафтогаз – монополіст. Отже, немає конкуренції, а ціни регулю­ють вручну. Якщо раніше їх призначала Нацкомісія, то нині – Кабмін. Закон про ри­нок газу, котрий почав діяти з 1 жовтня 2015 року, не спрацю­вав. Фактично монополіст за­лишився на ринку на тих самих умовах, які діяли до ухвалення закону.

А У ВАС В КВАРТИРІ ГАЗ?

Інформацію, що деякі укра­їнські виробники газу розбав­ляють його азотом, щоб збіль­шити обсяги, можна було б проігнорувати, якби лавиною не зростала кількість скарг від споживачів на якість газу. Починаючи з минулого року «Укртрансгаз» вдався до моні­торингу якісних параметрів газу в системі. І був здивова­ний: якість газу – питання, що виходить за межі компетенції відомства. У всьому, мовляв, винні публічні акціонерні то­вариства з газопостачання.

Експерти в один голос заяв­ляють, що допоки не з’явиться незалежний орган контролю, який матиме доступ до газових приладів споживачів, говорити про те, якісний чи неякісний газ, розбавляють його азотом чи ні, не можна. Відтак залиша­ється питання довіри. І ліміт цієї довіри може вичерпатись із настанням нового опалюваль­ного сезону, коли людям дове­деться сплачувати за новими «обґрунтованими» тарифами.

Чиновники закликають звертатися до відповідних те­риторіальних органів депар­таменту технічного регулю­вання Мінекономрозвитку, якщо є бодай найменший сум­нів щодо якості газу. Переко­нують, що відрядять комісію для проведення перевірки. Тільки щось не чути жодних висновків такої комісії, а люди продовжують нарікати на низьку якість газу.

Тож питання: чому лічиль­ник крутиться, а тепла в бу­динку немає – не з розряду ри­торичних. Ця тема не нова, її давно порушують мешканці практично всіх регіонів. Зрід­ка політики обіцяють навести лад у цій сфері, однак після чергових виборів про свої обі­цянки забувають. Тим часом державні органи – від Кабмі­ну до НАК «Нафтогаз Украї­ни» навіть не виказують, що чули про таку проблему.

«Відмивати» якість газу по­чали самі газовики. Вони стверджують, що газ у системі відповідає усім без винятку нормам. От тільки нормативи були ухвалені ще в 1987 році, коли була зовсім інша «газова» ситуація. Наразі споживачі України отримують газ із чо­тирьох джерел: з Росії, газ власного видобутку, змішаний російський та український газ і блакитне паливо з Європи. «Укртрансгаз» повідомляє про майже двісті пунктів, за яки­ми ведеться облік і перевірка якості газу. Але в Україні 22 тисячі кілометрів розподіль­чих газопроводів, а мереж між будинками ще більше. Де і на якому етапі до газу підмішу­ють азот або ще якийсь компо­нент, сказати важко.

В Україні якість газу контролює не держава, не муніци­пальні органи чи органи місце­вого самоуправління, а ті, хто його постачає, тобто облгази. Вони перевіряють якість там, де самі захочуть, перевіряють у своїх лабораторіях та ще й гроші беруть за такі послуги.

Якщо українці раптом захо­чуть отримати повний звіт про якість газу, їм слід бути готовими до того, що платити доведеться іще більше. Бо контролери порахують витра­ти, яких зазнають на кожній точці, що підлягає вимірю­ванню, а також за використан­ня спеціального обладнання. Тож громадянам радять спо­живати те, що дають.

Юрій КОРОЛЬЧУК, експерт Інституту енергетичних стратегій:

«Поки що можна говорити про приблизні цифри. Приміром, ціна 3,6 гривні становить приблизно 50% вартості імпортного газу. При 75% буде зовсім інша цифра – приблизно 5,4 гривні. Таким чином, якщо нині за 200 кубометрів газу власник будинку пла­тить 720 гривень, то в перспективі йому доведеться викласти 1080 гривень. Крім того, треба врахувати, що вартість газу залежатиме від курсу долара, який постійно зростає».

Валентин ЗЕМЛЯНСЬКИЙ, директор енергетичних програм Центру світової економіки і міжнародних відносин НАН України:

«Я не бачу передумов для зростання тарифів. Однак переду­мов для зниження ціни на газ для населення я теж не бачу, хоча в бюджеті прогнозується середньорічна ціна імпортова­ного газу у 225 доларів за тисячу кубометрів. З урахуванням того, що уряду дуже сподобалось отримувати доходи від на­селення, не докладаючи до цього особливих зусиль, гадаю, про зниження тарифів мова не йтиме».

Юрій ГАВРИЛЕЧКО, експерт ГО «Фонд суспільної безпеки»:

«Цифри у платіжних документах зростатимуть і надалі. Наскільки під силу пересічним громадянам їх оплати­ти? Якщо глава уряду і міністр соціальної політики стверджують, що до бюджету закладені великі обсяги коштів на фінансування субсидій, отже, дедалі більшій кількості родин бракуватиме грошей. Уряд готується до того, що кількість бідних громадян, не здатних запла­тити навіть за квартиру, буде зростати».

Іван НАДЄЇН, голова Комітету енергетичної незалежності України:

«Газ – такий самий товар, як і всі інші. Будь-які махінації і спроби «полегшити» життя людям призводять до корупції і виключної залежності від імпорту. Себто ми платимо подвійну ціну. Цей урок треба засвоїти і рухатись далі: не гово­рити про тарифи, а дивитись, де ми можемо зекономити споживання газу, а де відмовитися від нього і перейти на інші види палива».

• КОМЕНТАР

Григорій ОСОВИЙ,

Голова Федерації профспілок України:

«Високі тарифи на енерго­носії цього року стануть проблемою і для насе­лення, і для держави. Я маю на увазі мільярдні витрати на суб­сидії та накопичення заборгованості. Люди не мають чим платити. Уряд, зда­ється, не зважає на таку ситуацію. Тож і тривають розмови щодо тарифів та не­скінченні судові суперечки, адже немає економічного обґрунтування для підви­щення його верхньої межі.

Наразі уряд посилається на вимогу МВФ про підвищення ціни на блакитне паливо для населення. Однак висновки експертів не містять серйозних аргу­ментів, які можна було б сприймати як економічно доцільні. Профспілки також не погоджуються із твердженням уряду, що підвищення ціни на газ змусить на­селення ще більше його заощаджувати. Ми стикнулися із сумною статистикою: населення споживає дедалі менше газу. Якщо ще п’ять років тому цифра спожи­вання сягала 20 мільярдів кубометрів газу, то нині – менше 16.

Якщо ціновий тиск на населення трива­тиме такими темпами, ситуація може зайти у глухий кут: люди, особливо у селах, почнуть масово відмовлятися від споживання газу і переходити на «аль­тернативні» види опалення – дрова, ву­гілля, солому. Тоді що це, як не повер­нення у середньовіччя? І для чого було агітувати народ за європейський вибір?

Представники профспілок неодноразо­во пропонували провести під егідою МВФ зустріч експертів від профспілок, відповідних міністерств, державних ре­гуляторів, аби докладно розглянути структуру й обґрунтування витрат на видобування і транспортування газу. Щоб переконатися у необхідності, чи – навпаки – передчасному рішенні про підвищення цін і тарифів.

Уряд на такі пропозиції не пристає. На­томість хоче за рахунок населення по­крити борги Нафтогазу України, які розі­крали свого часу, а може, й зараз роз­крадають.

Коли не буде утаємниченості в цій спра­ві, можливо, ми зрозуміємо, що нині просто немає іншого виходу, і люди по­годяться на такі заходи на певний час.

Але якщо залишиться закритість, ко­рупція, відкати, пільги окремим набли­женим, люди побачать, що в країні нічо­го не змінилося, і це може мати масш­табні наслідки для влади».

18.03.2016

Раїса Чирва оглядач «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини