ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЖІНКА: БЕРЕГИНЯ, ПРОФЕСІОНАЛ, ВОЇН

Дипломат – із тих професій, до якої жінок традиційно «не пускають». І дарма. Бо завдя­ки гнучкості психіки та чут­ливості мислення прекрасна стать здатна швидше передба­чати можливі конфліктні си­туації й запобігати їм, зазда­легідь згладивши гострі кути.

Або ж візьмімо професій­них військових. У деяких кра­їнах, наприклад, в Ізраїлі, ді­вчина у воєнній формі – нор­мальне явище, адже там жін­ки зобов’язані служити в ар­мії на рівні з чоловіками. Для України це поки що дивина, але у зв’язку з подіями на схо­ді все більше представниць прекрасної статі готові йти служити. В тому числі – до контрактної армії. І ніхто не сумнівається: за хоробрістю, завзятістю та патріотизмом вони дадуть чоловікам фору.

Зовсім не дивина у наш час зустріти жінку – особистого охоронця. Тож міф, що най­кращий сек’юріті – це кремез­ний чолов’яга з квадратною потилицею, на наших очах іде в небуття. Політики та бізнес­мени в усьому світі дедалі частіше віддають перевагу саме жінкам-охоронцям. По- перше, жінка не викликає підозру, тож потенційний зло­вмисник може недооцінити загрозу, яка йде від неї. По- друге, у цій професії цінуєть­ся уважність і розвинена інту­їція. У цьому жінці немає рів­них. Крім того, професійний особистий охоронець не має вдаватися до фізичного на­сильства або витягати зброю. Він має передбачити конфліктну ситуацію й запобігти її виникненню.

Ще одна професія, яка набу­ває популярності у жінок, – професійний водій, тобто осо­бистий шофер чи таксист. Скептики можуть засумніва­тися: мовляв, жінка за кермом – лихо. Проте дослідження до­вели, що якщо вже жінці дано водити автомобіль, то чолові­ки просто «відпочивають». Адже, окрім вміння добре їз­дити та маневрувати серед щільного потоку машин, жін­ка здатна тримати в зоні ува­ги кілька речей одночасно, що дає їй змогу бути більш ефек­тивною за кермом.

Хтось може спитати: а що ж тоді робити чоловікам, якщо жінки зайняли їхні традицій­ні місця? А це ще один стерео­тип. Бо гендерна рівність означає не лише те, що жінка нарівні з чоловіком може си­діти у кріслі генерального ди­ректора, а й те, що чоловік так само може бути домогоспода­рем та виховувати дитину. І це має нормально сприймати­ся суспільством.

ДО РІВНОСТІ – ЧЕРЕЗ КВОТИ?

В Європейському Союзі, до якого прагне Україна, ідеї ген­дерної рівності просуваються на державному рівні. Так, кра­їни ЄС є лідерами із залучен­ня своїх громадянок до націо­нальних парламентів. Там їх зараз аж 30%. Аби відновити баланс у представництві жі­нок та чоловіків у впливових сферах, зокрема, політиці, в країнах ЄС запроваджуться так звані добровільні партій­ні квоти. На думку спеціаліс­тів, Україна теж має йти цим шляхом.

«В Україні регулярно при­ймаються до виконання зако­ни та національні програми з утвердження гендерної рівно­сті. Тобто рух є. Та дуже часто стикаємося із ситуацією, коли багато речей, що виписані в законі, або не виконуються, або виконуються із перерва­ми, як це було, зокрема, у 2010 році, коли різні складові наці­онального механізму утвер­дження гендерної рівності зо­всім припинили своє існуван­ня», – пояснює правозахисни­ця і гендерна активістка Оле­на Суслова.

Активісти гендерного руху переконані, що потрібно про­водити просвітницькі кампа­нії, причому насамперед із тими чоловіками, які виступа­ють проти кар’єрного зростан­ня жінок.

За словами Тамари Марце­нюк, низка ініціатив у цьому напрямі вже діє. Зокрема, про­ект «Жінки в політиці», яким опікується Всеукраїнська гро­мадська організація «Жіночий консорціум України». Спершу це був просто сайт, на якому під час виборчої кампанії 2012 року висвітлювали участь жі­нок у виборах. Сьогодні – це справжній дискусійний май­данчик, який інформує про участь жінок в ухваленні рі­шень не лише на державному, а й на міжнародному рівнях.

Ще один проект, заснова­ний Національним демокра­тичним інститутом на під­тримку прекрасної статі, має назву «Жінки – це 50% успіху України». Його мета – підтри­мати жінок у громадському та політичному житті.

Аналітики вимушені кон­статувати, що цим ініціати­вам в Україні чиниться спро­тив. Йдеться про консерватив­ні, особливо релігійні, органі­зації, які нав’язують суспіль­ству міфи, зокрема, про те, що намагання урівняти чоловіків та жінок у правах призведе до небажання жінок народжува­ти дітей, а отже, нація вимре.

На щастя, з такими твер­дженнями стикаємося дедалі менше або ж їх не чутно у за­гальному хорі схвального став­лення до гендерної рівності. На думку Олени Суслової, у цьому питанні важливу роль відігра­ють громадські організації. Адже саме завдяки їхній напо­легливості відбуваються пози­тивні зрушення у вирішенні проблеми гендерного балансу.

«ПЕРШІ. ЛЕДІ»

Є категорія жінок, які хоч і пере­бувають у тіні своїх могутніх чоловіків, але за рівнем впливу не поступаються їм. Це дружи­ни світових лідерів, яких називають перші леді. Наприклад, дружина американсько­го президента Мішель Обама – одна із найвпливовіших перших леді світу. Вона використовує свій статус для агітації за здорове харчування, здоровий спосіб життя, опікується проблемами бідності. Мішель є прикладом для американських жінок – вона одягається зі смаком, причо­му не обов’язково у дизайнерські речі, стежить за собою, відтак мільйони жінок прагнуть її наслідувати.

Одна з найбільш впливових жінок араб­ського світу – Ранія аль Абдула, дружина короля Йорданії. Попри закони ісламу, вона стала справжнім лідером суспільної думки. Гарна, елегантна та розумна, Ранія бореться за те, аби мусульманські жінки мали права, і закликає до розширення діа­логу між заходом та арабськими країнами. До речі, саме Ранія стала першою араб­ською королевою, яка спілкується з підда­ними за допомогою соціальних мереж.

Дружина короля Марокко Мухаммеда VI Лалла Сальма могла б жити, як усі інші особи королівської крові, – не відаючи турбот. Проте вона веде активне соціаль­не та благодійне життя. Зокрема, бере участь у програмах подолання раку та СНІДу в Африці. Також Лалла вільно роз­мовляє французькою та англійською мо­вами, хоче вивчити іспанську. В Марокко ходять легенди про одяг першої леді – вона залюбки з’являється на публіці в каз­кових костюмах, вартість яких сягає ціни дорогого автомобіля.

Несоромно українцям і за свою першу леді. Приємна та скромна, Марина Поро­шенко не приховує, що головне для неї – родина. В статусі першої леді дружина президента опікується благодійним фон­дом чоловіка, а також допомагає дитячим садкам, школам та госпіталям. Марину Порошенко українці знають як чуйну жін­ку. Велику симпатію в українців виклика­ло її рішення запросити на каву хлопця, хворого на ДЦП, якого нещодавно вигна­ли із львівської кав’ярні.

Катерина ЛЕВЧЕНКО, президент Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна»:

«Попри те, що Україна впродовж останніх років ратифікувала чимало відповідних міжнародних документів, ситуація із забезпеченням гендер­ної рівності лишається невтішною. Для того, аби щось змінити, потрібна насамперед полі­тична воля керівництва держави».

Марія ІОНОВА, народний депутат України:

«В умовах війни ми маємо говорити про роль жінки – миротворця. Цьому присвячена програма «Ми­ротворення в Україні: роль жінок». Ми знаємо, які у нас гарні, розумні, мудрі, активні жінки. Вирішення багатьох чоловічих питань вони взяли на свої плечі. Відтак буде правильно, аби жінки приймали важли­ві рішення, а не просто були їх виконавцями».

Тамара МАРЦЕНЮК, доцент кафедри соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія»:

«В Україні понад 500 професій і спеціальностей для жінок заборо­нені законом. Це приклад патерналістської, тобто опікунської, полі­тики держави стосовно жінок. Окрім того, маємо нехтування чоло­вічим репродуктивним здоров’ям, яке несправедливо вважають не­вразливим. Унаслідок такої заборони формуються гендерні стерео­типи: чоловіки постають як невразливі, а жінки як надмірно вразли­ві, які мають народжувати дітей. Ситуація, коли турбота й опіка про жінок виражається низкою заборон, представляє громадянок як не­самостійних і нетямущих і таких, що потребують догляду та опіки».

Ольга АЙВАЗОВСЬКА, координатор громадської мережі «Опора»:

«94% країн мають законодавче обмеження щодо ведення бізнесу жінками. Тобто законодавством передбачено, що у жінок немає власної активності в бізнесі, права підпису тощо. Таких прикладів ба­гато. Україна в цьому питання дуже перспективна. Але, з іншого боку, у нас панує пострадянський стереотип, що жінка не є такою ж якісною полі­тичною «інвестицією», як чоловік».

05.03.2016

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини