ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

УКРАЇНА: ЖИТТЯ У БОРГ

Цьогоріч країна планує отримати від міжнародних кредито­рів близько 10 мільярдів доларів. Про це нещодавно заявила міністр фінансів Наталія Яресько. У свою чергу, Президент Петро Порошенко сповістив, що вже в лютому Україна може отримати черговий транш за програмою співпраці з Міжна­родним економічним фондом у розмірі близько 1,63 мільяр­да доларів. Такі заяви нагадують прихильність до політики, коли зовнішні запозичення подаються як перемоги. Вдало взяли ще один мільярд, тоді – другий, а там і п’ятий. Чи та­кою має бути політика відродження і становлення України? Про це – основна тема номера.

КРЕДИТНА ГОЛКА

Українська влада звикає жити в борг. Українські грома­дяни начебто й усвідомлюють, що сплачувати за борговими зобов’язаннями будуть не тіль­ки вони, а й їхні внуки та прав­нуки, однак протестувати не на­важуються – хоч би гірше не ста­ло. Співвітчизників уже не шо­кують суми, які Україна забор­гувала половині світу. Їх міцно підсадили на кредитну голку. І перспектив зіскочити з неї у найближчому майбутньому не видно.

Без зовнішніх запозичень – ані кроку. Глава уряду виклю­чає навіть натяк на можливість виходу України з програми фі­нансування МВФ. «Нині світова кон’юнктура така, що без зо­внішніх партнерів, без МВФ нам не вдасться стабілізувати еконо­міку. Нам не вдасться залучити іноземні інвестиції і наповнити державний бюджет», – заявляє Арсеній Яценюк.

Не виключено, що у прем’єра знайдеться ще кілька пунктів із префіксом «не», бо він свято ві­рить або вдає, що непохитно ві­рить, у те, що «програма МВФ – це програма чітких і перехрес­них реформ в Україні». Здаєть­ся, обіцянки про реформи ми вже чули.

Владу не бентежить, що за останні вісім років державний борг зріс майже у двадцять ра­зів. Минулоріч валовий зовнішній борг Украї­ни становив 135,1% ВВП. Економісти б’ють на сполох. Однак «ре­форматори» й на думці не мають відмовлятися від політики залучення запози­чень. І, схоже, не замислюють­ся над тим, що це загрожує Україні борговою кабалою, від якої до втрати суверенітету – ру­кою подати.

Україна, котра мала 88 мі­льярдів позичених гривень, пе­ретворилася на країну, борг якої перетнув рубіж у півтора трильйони гривень. Бюджет, котрий нам запропонували, пе­редбачає борг майже у 2 триль­йони гривень. Частка державно­го боргу в розрахунку на кожно­го працюючого станом на кі­нець минулого року становила 94,2 тисячі гривень. Це на 33,3 тисячі гривень більше порівня­но з 2014 роком.

Гірко визнавати, але наша держава – банкрут. Накачуван­ня країни новими мільярдами тільки призведе до поглиблення кризи. Адже кредити не пере­творяться на гранти, віддавати їх доведеться з відсотками. Тим часом навіть існуючі борги дер­жава обслуговувати не в змозі. Перспективи від такого госпо­дарювання – невтішні. Життя мільйонів українців обернеться злиднями, падінням виробни­цтва, зростанням безробіття і неминучим скороченням соці­альних програм. Населення уже відчуло таке, так би мовити, «покращення».

Боргові зобов’язання України збільшуються пропорційно зростанню обсягів зовнішнього кредитування. Однак виділених МВФ траншів постійно бракує, бо країні дають стільки, аби вона могла втриматися на пла­ву. Хоч би якими заявами наш уряд не мотивував необхідність отримання нових кредитів МВФ, в основі цих рішень ле­жить три чинники. Перший і основний – катастрофічний стан національної економіки і значне скорочення експорту, від якого залежить економіка України. Другий – гроші потріб­ні для повернення попередніх кредитів МВФ. І третій – кредит­ні ресурси необхідні для ре­форм, яких вимагає Міжнарод­ний валютний фонд і які донині залишаються лише деклараці­єю уряду.

ЧУЖА ХАТА – НЕ СВОЯ

Через мільярдні борги укра­їнська влада не може самостій­но ухвалювати рішення щодо внутрішньої політики держави. Вона змушена прислухатися до порад, а правильніше, до вказі­вок із боку міжнародних інсти­туцій. По суті МВФ продовжує залишатися суддею ефективнос­ті здійснення реформ у країні. Недавно від американського мі­ністра фінансів Джейкоба Лью на адресу України надійшла за­ява, що країні буде відмовлено в наданні фінансової допомоги від міжнародних кредиторів, якщо вона буде нехтувати зобов’язаннями перед МВФ. Під час телефонної розмови Прем’єр-міністрові Арсенію Яценюку було наказано термі­ново прийняти бюджет–2016, інакше грошей від закордон­них благодійників Україні більше не бачити.

Років п’ять тому скандаль­но відомий сайт WikiLeaks оприлюднив низку вимог МВФ до України. Тоді мало хто вірив, що ця інформація правдива. Та нині більша час­тина вимог стала реальністю. Йдеться про підвищення пен­сійного віку, скасування спе­ціальних пенсій, підвищення тарифів на комунальні послу­ги, заморожування мінімаль­ної зарплати і прожиткового мінімуму, скасування безко­штовного харчування у шко­лах, відміна сільськогоспо­дарських пільг тощо.

За деякими напрямками влада навіть «перевиконала план». Замість підвищення ціни на газ удвічі, як цього ви­магав МВФ, тарифи насправді підскочили у 7 разів. І це, за­певняють в уряді, ще не межа. Поетапне підвищення кому­налки попереду. Єдине, що в питанні підвищення пенсій­ного віку МВФ пішов на по­ступки.

Загалом в Україні склалась унікальна ситуація. Країна набрала кредитів у період ко­лосального економічного спа­ду. Як результат – необхід­ність позичати для погашен­ня старих боргів. Буквально за кілька годин після того, як уряд урочисто оголосив про списання частини зовнішніх боргів, Україна бере новий кредит від Світового банку – 500 мільйонів доларів. Проте урядовці переконують, що но­вий кредит пільговий, а не ка­бальний, на які погоджували­ся попередники, – під 1,2% річ­них. Але ж пересічним грома­дянам від цього не легше.

У державному боргу зага­лом немає нічого поганого, кажуть економісти. Чимало країн користуються кредиту­ванням ззовні. Це так само, як і з кредитуванням бізнесу, коли треба швидко і в потріб­ний момент залучити кошти, отримати більшу додаткову вартість, аніж відсоток за кре­дитом, і благополучно погаси­ти позику. Проблеми можуть виникнути тоді, коли для по­гашення одного кредиту тре­ба брати другий, а для другого – третій. Власне, так робить наша держава, яка нині не здатна виконувати взяті на себе кредитні зобов’язання і змушена жити за чужими під­казками.

ЧИ МОЖЛИВЕ ЖИТТЯ БЕЗ ПОЗИК?

«Кредитна голка» – це не лиха доля і не вирок. Це вибір на користь неефективного розподілу ресурсів і, як наслі­док, постійної залежності від доброї волі кредиторів. Жит­тя без позик можливе лише тоді, стверджують експерти, коли Україна нарешті здій­снить повноцінні реформи і по-справжньому оновить систему.

Для того, щоб економіка України запрацювала, необ­хідні суми, що на порядок пе­ревищують кредити МВФ. Та це мають бути не кредити, а інвестиції. Як вважають про­відні експерти, ми могли б розрахуватися з боргами і обі­йтися без кредитів за рахунок зростання промислового ви­робництва, поліпшення інвес­тиційного клімату та віднов­лення торгових відносин із сусідніми країнами. Однак, схоже, уряд не має наміру ви­рішувати ці питання, а тим більше прислухатися до про­років у власній державі. Чи­новники продовжують звину­вачувати в усіх гріхах «попе­редників». Прем’єр Арсеній Яценюк неодноразово заявляв, що, мовляв, ми змуше­ні брати кредити, щоб відда­вати борги, які накопичили не ми.

Гарна пісня, та не нова. Але ж і цей уряд піде, а на його місце прийдуть нові «ре­форматори», якщо, звісно, буде куди приходити. Бо піс­ля діянь нинішнього складу уряду замість суверенної дер­жави може залишитися згарище.

І вітчизняні, і зарубіжні аналітики переконані: Украї­на вийде з кризи лише тоді, коли в країні почнуться ре­альні реформи, а не їх примі­тивна імітація. Комплекс ре­форм у перспективі має спри­яти відновленню і подальшо­му зростанню економіки. І це, до слова, головна вимога МВФ. До ключових положень реформ належать стабілізація гривні, зміцнення грошово-кредитної політики, дисци­пліна державних фінансів і скорочення державних ви­трат, реформування НБУ й по­силення його фінансової стій­кості, реформування держав­них компаній, дерегуляція та покращення бізнес-клімату. Нічого нового й надзвичайно­го. Тільки уряд чомусь ці ре­комендації ігнорує.

Після досягнення сталого зростання можна перейти до профіциту бюджету, який би перевищував обслуговування боргу. Тільки за такого розвитку подій можна говори­ти, що країна «справно пла­тить за борговими зобов’язаннями», а не вибудовує нову боргову піраміду чи спіраль. Це саме те, що відбувається нині.

Держбюджет на нинішній рік, ухвалений під тиском МВФ, є бюджетом кабали. Експерти вже охрестили його борговим рабством у вигляді піраміди, адже розрив між до­хідною і видатковою частина­ми становить 92 мільярди гри­вень, а обсяг зовнішніх і вну­трішніх запозичень – 217 мі­льярдів.

І це насправді неабияка проблема, бо країну привча­ють жити в борг, відверто іг­норуючи той факт, що політи­ка постійного зростання дер­жавних зовнішніх запозичень є руйнівною для економіки України.

Через те й мандрують сві­том із простягнутою рукою: дайте – не минайте.

• КОМЕНТАР

Григорій ОСОВИЙ, Голова Федерації профспілок України:

«Нинішній уряд фактично здає до міжнародного ломбарду цілі покоління своїх співгромадян. Кілька десятиріч діти, та й онуки україн­ців змушені будуть жити у злиднях або сплачувати фантастичні відсотки за ни­нішні «пожертви» від міжнародних фі­нансових установ. Чому влада обрала суто антинародну економічну стратегію – дожити до чергового траншу МВФ і вийти на нові ринки запозичень? Такою ціною модернізувати національну еко­номіку профспілки не дозволять. Ми бу­демо наполягати, аби уряд звітував пе­ред власним народом за кожну позиче­ну гривню. Залучатимемо його до діа­логу всіма доступними й цивілізовани­ми методами.

Складається парадоксальна ситуація: позичає влада, а розплачуватися мусить уся українська нація. За непрофесіона­лізм уряду нести відповідальність дово­диться простим людям. Уряд кілька мі­сяців поспіль говорить про необхідність реформ, але реальних кроків до їх здій­снення ми так і не помітили. Відсутність реформ призвела країну до технічного дефолту за зовнішніми позиками. Чи насправді уряд не розуміє, що життя за рахунок кредитів – це шлях у безви­хідь? Чи це якийсь потворний план – за­гнати Україну до боргової ями, з якої не­сила вибратись ніколи. Прикро, що основний тягар за результати нинішньої економічної політики покладено на на­селення держави.

Деякі, так би мовити, економісти закли­кають не боятися дефолту. Однак спо­глядаючи, як швидко розполовинюють мільярди, отримані від МВФ, для де­фолтного оптимізму залишається все менше підстав. Виявляється, що ми еле­ментарно «проїдаємо» ці гроші. Якщо перестануть давати, їсти буде нічого. Тоді доведеться знову скорочувати бю­джет, запускати друкарський верстат і зустрічати гіперінфляцію. Або вкотре підвищувати податки, що очікувано ви­кличе невдоволення народу.

Уряд має знати: запас терпіння українців не безмежний, і переводити стрілки на зовнішню загрозу вже не вийде. Відтак профспілки пропонують спільно шука­ти вихід із кабали запозичень, поки кра­їна остаточно не застрягла в борговій ямі. Бо за кредити ми розплачуємося високими тарифами, замороженими зарплатами і куцими пенсіями».

Руслан БОРТНИК, директор Українського інституту аналізу і менеджменту політики:

«МВФ – не благодійна організація. МВФ – це організація, яка лобіює інтереси своїх інвесторів і зацікавлена в мак­симальному розширенні впливу цих інвесторів. Вони ви­ставляють певні завдання. Умовно кажучи, той самий МВФ виставляє певні макроекономічні цифри, показни­ки, яких має бути досягнено. А український уряд обирає шляхи, як цього досягнути».

Олександр ГОНЧАРОВ, директор Інституту розвитку економіки України

«Українська економіка фактично припинила заробляти, а уряд тільки витрачає і звідусіль просить фі­нансової допомоги. До того ж чимало наших під­приємців застигли у так званій інвестиційній фазі. Що робити бізнесу, коли в країні, яка перебуває у стані війни, надто дорогі кредити, високі витрати, низька кваліфікація багатьох фахівців?»

Василь ЮРЧИШИН, директор економічних програм Центру імені О. Разумкова:

«В останні роки дуже гостро постала для Украї­ни проблема боргів. Ситуація посилюється зна­чним дефіцитом державних фінансів. З огляду на падіння валютних резервів до 7,5 мільярда доларів, маємо проблеми, чи зможе Україна по­вністю обслужити свої зовнішні борги».

Ігор БУРАКОВСЬКИЙ, директор Інституту економічних досліджень і політичних консультацій:

«Гроші МВФ жодним чином не здатні замінити продуману економічну політику уряду чи влади загалом. Відтак треба навчитися жити за наявними коштами і проводити реформи, які в майбутньому дадуть змогу жити без фінансових вли­вань ззовні. Іншого шляху для України я не бачу. Для країни обслуговування боргів перетворюється на значний виклик».

07.02.2016

Раїса Чирва оглядач «ПВ»

Коментарі

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини