ПАНЕ ПРЕЗИДЕНТЕ, ВАМ ЛИСТ!

На сайті Президента України запрацю­вав розділ «Електронні петиції» (https:// petition.president.gov.ua/). Цей популяр­ний у західному світі законодавчо-інфор­маційний інструмент діє давно, даючи змогу владі тримати руку на пульсі голо­вних тем, які хвилюють суспільство. Од­нак, зважаючи на вітчизняні політичні ре­алії, неважко спрогнозувати, що в Україні такий механізм комунікації може пере­творитися на черговий фактор маніпуля­ції громадською думкою. Про переваги й недоліки електронного спілкування пи­шуть сьогодні «Профспілкові вісті».

ДВАДЦЯТИП’ЯТИТИСЯЧНИКИ

Глава держави затвердив по­рядок розгляду електронних пе­тицій на свою адресу. Відтак – дав старт діяльності відповід­ного сайту. Як зазначено у від­повідному указі Президента, цей механізм запроваджується для реалізації права громадян на звернення до очільника кра­їни. Так виконуватиметься час­тина друга статті 102 Конститу­ції України та ЗУ «Про звернен­ня громадян».

«Запровадження петицій – це реальний механізм прямого звернення громадськості до Президента», – зазначає заступ­ник глави Адміністрації Прези­дента Дмитро Шимків. І пояс­нює, як ця новація працювати­ме. На розгляд Глави держави буде подаватися лише та пети­ція, на підтримку якої назбира­ють не менш ніж 25 000 підписів співвітчизників протягом не більш як трьох місяців від дня опублікування.

Розгляд звернення гро­мадськості буде здій­снено негайно, але не пізніше десяти робочих днів від дня опубліку­вання інформа­ції про поча­ток розгляду і докладного аналізу. Адмі­ністрації Пре­зидента дове­деться взяти на себе відпові­дальність за цю роботу.

Для розгляду пе­тиції створять робо­чу групу для аргумен­тації відповіді на звернен­ня. До її складу, як запевня­ють в Адміністрації Президен­та, залучатимуть представників відповідних органів, а у разі по­треби – представників інститу­тів громадянського суспільства, експертів, фахівців консульта­тивних, дорадчих та інших допо­міжних органів і служб. Якщо, приміром, у петиції порушують­ся питання, котрі стосуються не тільки повноважень Президен­та, до співпраці залучатимуть відповідні органи.

Публічне оповіщення на під­тримку чи, навпаки, не під­тримку, буде розміще­но на сайті офіційно­го Інтернет-представ­ництва Президента України, а його від­повідь – у спеціаль­ному розділі з пи­тань електронних петицій.

Якщо Президента зацікавлять пропози­ції, викладені в елек­тронній петиції, він може видати документ про внесення на розгляд Верховної Ради відповідного законопроекту.

Управлінська опція «Електро­нна петиція» працюватиме дуже просто. Будь-який громадянин України, зареєструвавшись у від­повідному розділі на сайті Пре­зидента, може написати те чи інше, важливе з його точки зору звернення. І чекати, чи збере така ініціатива впродовж трьох наступних місяців потрібні 25 ти­сяч голосів однодумців. Головне, що Президент зобов’язаний роз­глянути її і дати публічну відпо­відь. Від того, як він відреагує на перші петиції, стане зрозуміло, чи ефективний цей комунікатив­ний інструмент. За великим ра­хунком, це той самий Майдан, тільки в електронному вимірі.

М’ЯЧ НА БОЦІ ГАРАНТА

Необхідні 25 тисяч вже набра­ли дві петиції: про дозвіл вільно володіти зброєю і про скасування розмитнення та акційного подат­ку на імпорт автомобілів. Іще одна петиція зібрала 32 тисячі го­лосів – за призначення прем’єр- міністром Михаїла Саакашвілі.

У відповідь на прохання до­писувачів легалізувати зброю Петро Порошенко доручив спіке­ру Верховної Ради Володимиру Гройсману скликати засідання робочої групи Конституцій­ної комісії з прав, свобод обов’язків людини і громадя­нина «із залученням до цієї роботи автора електронної пе­тиції, представників різних політичних сил, державних органів, інститутів громадян­ського суспільства, учених- правознавців, експертів».

У своїй відповіді Прези­дент наголосив, що ухвален­ня закону про зброю нале­жить до компетенції Верхо­вної Ради. До слова, раніше Петро Порошенко висловлю­вався проти легалізації віль­ного володіння зброєю.

Стосовно петиції про скасу­вання розмитнення та акційно­го податку на автомобілі, Пре­зидент нагадав, що з 30 вересня буде скасовано спеціальне мито на автомобілі, а з 1 січня наступного року планується скасування додаткового ім­портного збору. Аби ухвалити «збалансоване рішення», Глава держави доручив прем’єру роз­глянути цю проблему й ухва­лити потрібні рішення.

Відповідаючи на прохання призначити одеського губер­натора Саакашвілі прем’єр- міністром, Президент змуше­ний був посилатися на низку статей закону про те, до чиїх повноважень належить це призначення. Петро Порошен­ко нагадав, що спершу така пропозиція має виходити від коаліції. Тільки тоді він може вносити питання на розгляд до сесійної зали. Президент дав зрозуміти, що це питання взагалі передчасне, оскільки в уряду Арсенія Яценюка імуні­тет до 11 грудня нинішнього року, адже саме цього дня 2014 року Верховна Рада затверди­ла його програму.

Крім того, йдеться у відпо­віді авторам петиції, має бути особиста згода кандидата на цю посаду. Сам Саакашвілі з цього приводу ніколи не ви­словлювався.

Серед вимог, які незабаром назбирають 25 тисяч підписів – зняття депутатської недотор­канності (майже 23 тисячі під­писів), можливість достроково­го відкликання будь-якої обра­ної особи, що не виправдала до­віри виборців (22 тисячі голо­сів), позбавлення депутатсько­го мандата за більш ніж три пропуски пленарних засідань (20 тисяч підписів), люстрація прокурорів та суддів (20 тисяч підписів), зменшення кількос­ті депутатів Верховної Ради до 100 осіб (майже 16 тисяч голо­сів), звільнення Генерального прокурора Віктора Шокіна (15 тисяч підписів) та референдум про вступ до НАТО (понад 14 тисяч голосів). Наразі на роз­гляді у Президента – сім пети­цій, кількість підписів яких сягнула за 25 тисяч.

Утім, те, що петицію з необ­хідною кількістю голосів таки розгляне Президент, не гаран­тує позитивного вирішення пи­тання. Глава держави може, але не зобов’язаний вносити в установленому порядку на роз­гляд Верховної Ради законопро­екти, спрямовані на вирішення порушених питань. Тобто під­тримати чи не підтримати пе­тицію – це право, а не обов’язок Петра Порошенка.

«ВІЙНА ПЕТИЦІЙ»

Електронне листування тільки починає входити в моду. Однак на практиці ін­ститут спілкування з вищим ешелоном влади може бути дискредитований або вико­ристаний геть в інших цілях. Юридично некоректна або не­точна постановка питання у петиції може знівелювати вагу десятків тисяч підписів людей, які її підтримали.

Експерти не виключають, що практично одразу після за­провадження інституту пети­цій може початись елементар­ний «тролінг» влади. Аналіти­ки прогнозують шквал безглуз­дих чи провокаційних петицій, на які влада буде змушена реа­гувати – давати цілком офіцій­ні публічні відповіді. Масове захоплення петиціями до Пре­зидента і задекларований обов’язок влади на них відпові­дати може знівелювати саму ідею електронних петицій.

Ефективність цього інсти­туту може істотно знизити «війна петицій».

Що це означає на практиці? Приблизно те саме, що відбу­вається у Верховній Раді. Якщо хтось голосує «за», то його опонент неодмінно про­голосує «проти». Приміром, прибічники легалізації віль­ного володіння зброєю збира­ють необхідну кількість під­писів під своєю вимогою. Ті, хто не розділяють такої пози­ції, ініціюють свою петицію. І теж збирають необхідну кіль­кість голосів. Як у такій ситу­ації діяти Президенту?

Те, що буде одночасне іні­ціювання протилежних за змістом петицій із резонанс­них проблем, експерти не ви­ключають. До того ж біль­шість українських політоло­гів прогнозують ситуацію, коли електронні петиції май­же гарантовано будуть вико­ристані політичними силами у боротьбі за владу. Вітчизня­ні політики задля своїх попу­лістських гасел частіше звер­татимуться за «всенародною підтримкою». У будь-який спосіб. Чи за двадцять гри­вень, чи за кіло гречки.

Щойно петиція збере необ­хідну кількість голосів, вона набуває статусу предмета по­літичних перемовин. У вітчиз­няних реаліях петиції можуть стати заручниками політич­них торгів, суперечок та скан­далів. А в сезон підготовки до виборів узагалі переміститися у розряд баталій. Маніпулюва­ти суспільною думкою легше й простіше, якщо для гостроти петиції додати те, що у всіх на вустах: тарифи, ліки, інфля­ція, податки. Цей список мож­на продовжувати практично до безкінечності. Однак не за­йве збагнути, що петиція – надто чутливий інструмент демократії, який може або зменшити соціальну напругу, або підвищити градус суспіль­ної незгоди.

Ресурс для електронних пети­цій діє в Україні тільки мі­сяць. Поміж серйозних про­позицій трапляються неймо­вірні, смішні та безглузді. Відтак сайт Президента ризикує перетво­ритися на портал народного гумору та анекдотів.

Дісталось у петиціях і депутатам. Автори пропонують за корупцію і роз­крадання державного майна запровади­ти для народних обранців довічне ув’язнення, продати свій бізнес усім без винятку депутатам, а гроші переказати на рахунок НБУ для підтримки Украї­ни, запровадити тест на IQ представни­кам усіх політичних партій у ВР, Юлію Тимошенко призначити послом у Гон­дурас, а Олега Ляшка – послом у Росію.

Десять петицій – за легалізацію ко­ноплі. Потроху збирають голоси грома­дян та клопотання про заборону курін­ня на балконі, якщо це заважає сусідам, і про необхідність зобов’язати Прези­дента і Кабмін носити тільки жовто- блакитні костюми.

Незважаючи на недоречність і неко­ректність подібних звернень, українці все ж ризикують ставити підписи під такими вимогами та пропозиціями. В Адміністрації Президента на це реа­гують із розумінням: з гумором у на­ших громадян повний порядок.

Та чи сприйматиметься всерйоз таке голосування, допоки в ньому буде заба­гато гумору, а то й абсурду? Експерти вважають, що на часі – ухвалення доку­мента «Про заборону безглуздих пети­цій на сайті петицій». До нього також слід внести вимогу – запровадити тест на IQ для авторів – ініціаторів подібних петицій. Бо надто екстравагантні такі вимоги й пропозиції, щоб їх можна було віднести до категорії «думка народу». Для того щоб поставити підпис, потріб­но лише мати електронну пошту та па­роль і бути авторизованим на сайті. А далі – яка у кого фантазія. Приміром, на сайті з’явилася петиція про «створення літаючих галушок». Набрала вона лише 13 голосів, але, як кажуть, іще не вечір.

ВОЛОДИМИР ФЕСЕНКО,

голова Центру прикладних політичних досліджень «Пен­та»: «Це засіб комунікації, проте, на жаль, односторон­ньої. В Адміністрації Президента не врахували особли­востей української політики, зокрема, того, що у нас пе­тиції будуть використовувати як інструмент лобізму. І друга тенденція – це популізм. Більшість петицій відо­бражають суто популістські позиції, наприклад, позба­вити депутатів недоторканності або нехай вони живуть на маленьку зарплату».

ЄВГЕН МАГДА,

політичний експерт: «Інститут електронних петицій, з одного боку, лакмусовий папірець, який відображає відповідні настрої в суспільстві, а з іншого – це кла­пан, який дозволяє вийти незадо­воленню. Якби цей інститут був дієвим, то хакери вже давно б усе, що завгодно ініціювали».