СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Операція «декомунізація»

Верховна Рада ухвалила пакет із чотирьох законів, які стосуються засудження комуністичного режи­му, відкриття архівів радянських спецслужб і ви­знання УПА та інших організацій борцями за неза­лежність України.

Низку законопроектів спільно з громадськістю розробив Український інститут національної пам’яті. Після того, як закони набудуть чинності, мають бути знесені пам’ятники комуністичним дія­чам, перейменовані міста та вулиці, відкриті архіви всіх каральних органів СРСР та заборонено радян­ську символіку.

Як влада планує боротися з комуністичним спад­ком та чи всі однозначно сприйняли новації – чи­тайте у дослідженні «Профспілкових вістей».

Кінець більшовицької ери

Автори законопроектів майже одно­стайно називали їх пакетом законів з «не­відкладної декомунізації». Невідклад­ної, бо зволікати далі – злочин. Їх тре­ба було ухвалювати ще після 1991 року. Тоді, можливо, не знадобилась би Пома­ранчева революція 2004-го та Революція Гідності 2013–2014 років. Напевне, ми не втратили б Крим і утрималися б від во­єнного конфлікту на Донбасі. Таку дум­ку висловлюють провідні українські по­літологи. Професор кафедри політоло­гії Києво-Могилянської академії Олек­сій Гарань стверджує: «Це запізнілий за­кон. Враховуючи, скільки горя завдав ко­мунізм українському народу, це можна було зробити раніше».

Та краще пізно, аніж ніколи. З іншо­го боку, закон надто своєчасний. Укра­їна має позбутися міфів про війну, бо вони стали цинічною зброєю в руках ро­сійської пропаганди, яка використовує їх для мобілізації терористів на бороть­бу проти нашої держави. Відтак законо­проект «Про увічнення перемоги над на­цизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років» експерти вважають найактуальні­шим з-поміж інших.

Іще один важливий закон – «Про до­ступ до архівів репресивних органів ко­муністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років». Нарешті він звільнить з-під опіки сучасних спецслужб докумен­ти колишнього КДБ, зробить їх доступ­ність невідворотною. Такі акти є прак­тично в усіх посткомуністичних країнах, що стали на шлях розвинутої демократії.

Законопроект «Про засудження кому­ністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» не тільки дає правову оцінку режимів, винних у масових вбивствах на українських землях, а й забезпечує необ­хідні інструменти для подолання наслід­ків тоталітаризму. Документ має поклас­ти край існуванню комуністичних орга­нізацій в Україні, дасть можливість здій­снити перейменування вулиць, названих свого часу на честь людей, винних у ре­пресіях та масових злочинах. А ще дасть старт демонтувати пам’ятники вождям – великим і дрібним, які, окрім усього, ще й спотворюють ландшафти наших міст, селищ і містечок.

Та серед пакета законопроектів, по­кликаних назавжди покінчити з біль­шовизмом, чи не найвагоміший – закон «Про правовий статус та вшанування пам’яті учасників боротьби за незалеж­ність України у ХХ столітті». Це, за вели­ким рахунком, наша данина пам’яті всім, хто боровся за незалежність України у минулому столітті. Держава має визна­ти людей, завдяки яким стало можливим її існування. Це, наголошують експерти, надзвичайно важливо саме зараз, коли країна знову повстала в боротьбі за неза­лежність та суверенітет. Тож ті, хто нині зі зброєю в руках відстоює інтереси та ці­лісність України, мають усвідомлювати, що держава пам’ятає, шанує та цінує сво­їх синів та дочок.

Серпом по молоту

Найскандальнішим опоненти не заба­рились назвати закон про засудження то­талітарних режимів і заборону їхньої сим­воліки. Документ передбачає переймену­вання вулиць і міст, пов’язаних з іменами діячів компартії, знесення пам’ятників, зведених на їх честь, а також заборону виробництва та розповсюдження кому­ністичної символіки. До неї зарахували герб та прапор СРСР, зображення серпа і молота, а також їх поєднання з червоною зіркою. Багато хто обурюється, що відте­пер ветерани не зможуть одягти свої наго­роди, на яких є герб СРСР. На це, до сло­ва, вказували й депутати, які голосували за закон. Приміром, нардеп Дмитро Тим­чук уже готує зміни, у яких чітко зазнача­тиметься, що заборона жодним чином не стосується ветеранських нагород. Окрім того, у законі мають ретельно прописа­ти винятки із заборон, які зараз можна тлумачити двояко. Радянська символіка зберігається на пам’ятниках і пам’ятних знаках, могилах, надгробках. Також до­зволяється особистий збір та зберігання предметів з такою символікою з метою ко­лекціонування. Тобто зберігати нагороди вдома точно не заборонено, а от стосовно публічної їх демонстрації, у тому числі на свята, маємо сумніви, адже формально закон цього не дозволяє.

Чимало запитань у громадськості й до закону, згідно з яким мають перейменувати міста, села та містечка, назви яких носять імена сподвижників Леніна-Сталіна. До того ж здійснити зміну вивіски мають у шестимісячний термін від дня набуття чинності законом. Щоправда, грошей у бюджеті на перейменування поки що немає. Швидше за все, кошти мають виділяти місцеві бюджети.

У яку суму може обійтися зміна назв двох обласних центрів – Дніпропетровська та Кіровограда, достеменно не знають навіть в уряді. Експерти самотужки намагаються обрахувати ці суми. За їхніми оцінками, зміна назви міста може сягнути від декількох мільйонів до сотень мільйонів гривень. Залежно від величини міста. Ця сума охоплюватиме витрати на нові дорожні знаки, нові мапи, атласи, вивіски. Для міста з населенням у 30–80 тисяч на нове ім’я може знадобитися сума в десятки мільйонів гривень. А от для гіганта – міста Дніпропетровська – треба буде понад 100 мільйонів.

«Серп і молот», «червона зірка», профіль Ілліча та вулиці імені «головних пролетарів» мають відійти у минуле. Народні депутати налаштовані рішуче. Тож уповільнення глобальної декомунізації точно не буде. Відтак вулиці імені Фрунзе, Артема, Орджонікідзе, Леніна, Свердлова зникнуть з українських мап. А це в середньому по 30 вулиць у більшості міст – великих чи малих.

Замість комуністичної з’явиться державна символіка України. Список об’єктів мають скласти до 28 червня. А до Дня Незалежності планують повністю позбутися символів тоталітарного режиму. Щоправда, законопроект, ухвалений 9 квітня, Президент іще не підписав.

Та у більшості міст вердикту глави держави чекати не стали. Активісти продовжують ламати пам’ятники вождю і тим, хто його оточував та завдав непоправної шкоди українському народу.

Червоні маки до 8 травня

Вперше в Україні особливою датою стане і 8 травня, яке відзначається в усій Європі як День капітуляції нацистської Німеччини. Цей день тепер – День пам’яті та примирення, який разом із 9 травня відзначатимуть під гаслом «Пам’ятаємо. Перемагаємо». Відтепер символом пам’яті перемоги та вшанування жертв Другої світової війни стане квітка червоного маку. І в жодному разі не георгіївська стрічка жовто-чорного кольору. Це надто негативний символ, який у свідомості українців асоціюється з війною на Донбасі.

Символічно, що відтепер ми разом зі всією Європою відзначатимемо 8 травня як День пам’яті і примирення, віддаючи шану і ветеранам усіх фронтів, і учасЛитва

свого часу постраждала як від націонал-соціалізму, так і від більшовизму-комунізму. Тож литовці мають історичне право вимагати поваги до своєї історії. У цій прибалтійській країні процес декомунізації минув швидко й доволі ефективно. Основні пам’ятники вождям та їхнім прихильникам було демонтовано, причому дуже цивілізовано. Не траплялося випадків нічних знесень, не сталося жодного акту цинічного вандалізму. Навпаки, діяв чіткий графік, де і коли мають намір змінити назви чи демонтувати пам’ятники. Все відбувалося із неодмінним залученням суспільства, за участю представників місцевої влади та молоді, бо саме вона мала збагнути момент змін, зрозуміти, чому відбувається так, а не інакше.

Влада країни чітко визначила місце, куди мали звозити демонтовану радянську символіку. Пізніше було ухвалено рішення про створення відкритого музею, де зберігалися не тільки пам’ятники та символи, а й можна було прочитати біля кожного з них пояснення, що означав той чи інший монумент, ким був той чи інший діяч, який життєвий шлях обрав, чому увійшов в історію і за що був з неї ганебно викреслений. Такий собі короткий історичний курс для підростаючого покоління.

Така пояснювальна «записка» до кожного з пам’ятників має бути і в Україні, переконують політологи, які докладно вивчали уроки литовської історії. Адже коли ми розповідаємо дітям та онукам про «переваги» радянського устрою – це одне. А коли влаштувати їм екскурсію до музею, де стоїть не тільки Ленін, Сталін чи Дзержинський, а й вагон, у якому вивозили людей до Сибіру – це вже геть інше. Або ж список репресованих і загиблих за велінням вождів, де серед безлічі жертв хтось натрапить на ім’я свого діда чи прадіда.

З порушниками антикомуністичного законодавства особливих проблем у Литві теж немає. Спершу траплялися випадки, коли справа доходила до кримінального переслідування. Та дуже швидко люди збагнули, що не варто наражатися на небезпеку, адже держава пильно стежить за дотриманням закону. Загалом комуністичні символи в Литві відійшли у безвість напрочуд швидко. І ніхто за ними не жалкував. Бо цей процес – неминучий, якщо здійснювати його цивілізовано й публічно.

За використання забороненої символіки передбачається покарання у вигляді позбавлення волі до п’яти років. У разі її повторного використання або ж використання представниками влади передбачається покарання терміном від 5 до 10 років.никам українського визвольного руху. Символічно, що влада підготувала антикомуністичні закони саме напередодні дев’ятого травня. Це означатиме, що Україна ступила на шлях «повернення пам’яті» від амнезії злочинів радянської системи і має усі шанси зробити традиційне радянське свято українським. Нинішнього травня лише українська символіка замайорить на вулицях, площах, на телебаченні. Це буде перша реальна спроба відокремити День Перемоги від Радянського Союзу та його історії. Більш того, експерти називають це негласним і своєрідним соціологічним дослідженням на тему сепаратизму в Україні.

Прийняття пакета законів щодо декомунізації України є важливим чинником становлення нової країни. По суті, це зміна людьми своїх традиційних поглядів, новий спосіб мислення, коли поривають з радянським минулим.

Тим часом зміни, задекларовані в законах про декомунізацію, сприймаються населенням неоднозначно. Політологи вважають, що це абсолютно нормально. Кожний має власний погляд на історію. Інша річ, що за пропаганду комунізму, так само як і нацизму, передбачено покарання.

Але як бути з нагородами за війну чи сумлінну працю? Скажімо, та ж зірка Героя Соціалістичної Праці чи Героя війни, не кажучи вже про орден Леніна. На ці запитання у депутатів допоки чіткої відповіді немає. Вони нині зайняті іншою проблемою: чи демонтувати стелю над залою Верховної Ради, котра всіяна серпами й молотами, прапорами й гербами минулої доби? Одні висловлюються за негайну реконструкцію, інші намагаються стримати порив, розуміючи, що ремонт обійдеться в копієчку.

Та чи можна зупинятися на півдорозі, як це сталось після перемоги Помаранчевої революції. Тоді ухвалення законів, спрямованих на декомунізацію та засудження комуністичного режиму, було питанням часу, який Віктор Ющенко успішно згаяв. Майже всі намагання помаранчевої команди знищити радянське минуле зазнали фіаско. Кожна українська ініціатива в гуманітарній сфері за часів Ющенка наштовхувалася на гнівні заяви Кремля. А нині й поготів. Кожен путінський чиновник вважає своїм обов’язком висловити «стурбованість» та «засмученість» намірами України покінчити з більшовицькою ерою.

Уроки литовської історії

Литва свого часу постраждала як від націонал-соціалізму, так і від більшовизму-комунізму. Тож литовці ма­ють історичне право вимагати пова­ги до своєї історії. У цій прибалтій­ській країні процес декомунізації минув швидко й доволі ефективно. Основні пам’ятники вождям та їхнім прихильникам було демонтовано, причому дуже цивілізовано. Не тра­плялося випадків нічних знесень, не сталося жодного акту цинічного ван­далізму. Навпаки, діяв чіткий графік, де і коли мають намір змінити назви чи демонтувати пам’ятники. Все від­бувалося із неодмінним залученням суспільства, за участю представників місцевої влади та молоді, бо саме вона мала збагнути момент змін, зрозуміти, чому відбувається так, а не інакше.

Влада країни чітко визначила місце, куди мали звозити демонтовану ра­дянську символіку. Пізніше було ухвалено рішення про створення відкритого музею, де зберігалися не тільки пам’ятники та символи, а й можна було прочитати біля кожного з них пояснення, що означав той чи інший монумент, ким був той чи ін­ший діяч, який життєвий шлях об­рав, чому увійшов в історію і за що був з неї ганебно викреслений. Та­кий собі короткий історичний курс для підростаючого покоління.

Така пояснювальна «записка» до кожного з пам’ятників має бути і в Україні, переконують політологи, які докладно вивчали уроки литовської історії. Адже коли ми розповідаємо дітям та онукам про «переваги» ра­дянського устрою – це одне. А коли влаштувати їм екскурсію до музею, де стоїть не тільки Ленін, Сталін чи Дзержинський, а й вагон, у якому вивозили людей до Сибіру – це вже геть інше. Або ж список репресова­них і загиблих за велінням вождів, де серед безлічі жертв хтось натра­пить на ім’я свого діда чи прадіда.

З порушниками антикомуністичного законодавства особливих проблем у Литві теж немає. Спершу траплялися випадки, коли справа доходила до кримінального переслідування. Та дуже швидко люди збагнули, що не варто наражатися на небезпеку, адже держава пильно стежить за до­триманням закону. Загалом комуніс­тичні символи в Литві відійшли у безвість напрочуд швидко. Ініхто за ними не жалкував. Бо цей процес – неминучий, якщо здійснювати його цивілізовано й публічно.

25.04.2015

Раїса Чирва оглядач «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини