Подорожчання продуктів: паніка, змова чи політика?

В Україні дорожчають харчі. Не лише імпортні, а й вітчизняні. Ціни ще більше поповзли догори, коли українці почали «змітати» з прилавків продукти, намагаючись бодай трохи застрахувати свої гаман­ці від девальвації гривні. Такого масштабного про­довольчого ажіотажу країна не знала вже давно. Багато хто поюяснює це зростанням курсу валюти, девальвацією гривні, панікою населення, спекуля­ціями роздрібних мереж.

Правда у цьому, звісно, є, однак лише частково. «Профспілкові вісті» намагаються з’ясувати, чому українцям доводиться переплачувати за продукти та що, крім обвалу гривні, спровокувало зростання цін та спекуляцію?

Ціновий хаос

Власники супермаркетів розгубили­ся. У них бракує цінників, адже їх дово­диться змінювати не щодня, а практично щогодини. Тож покупців просто поперед­жають, що цінники «не справжні», а про вартість товару повідомлять касири. Ка­сири, своєю чергою, не бажають бути ані крайніми, ані стрілочниками. До того ж вони найменше розуміються на причи­нах, що спонукали стрімке подорожчан­ня практично всіх без винятку продуктів. Байдуже – заморських чи вітчизняних.

Причини зростання цін чиновники та учасники ринку називають різні. «Різке підняття цін на товари продовольчої гру­пи є спекуляцією, чому сприяють паніч­ні настрої через девальвацію гривні», – заявив днями міністр аграрної політики і продовольства Олексій Павленко. Він намагається у будь-який спосіб заспокої­ти населення. Мовляв, запаси продоволь­ства в країні більш ніж достатні. Стосов­но зерна, цукру та круп хвилюватися не варто. Однак народ нервується, не дові­ряє міністрові. І продовжує змітати з по­лиць усе, що не встигло подорожчати до вечора.

То чи варто звинувачувати населення, котре не бажає бути вкотре обдуреним? Хто спровокував нинішню ситуацію, якщо запасів харчів вистачить надовго? Чому влада заплющує очі на те, що у лю­дей просто немає за що купити не те що делікатеси, а навіть продукти так звано­го соціального спрямування? Невже чи­новники такі безсилі в нинішній ситуації і не можуть забезпечити бодай тимчасо­вий контроль над подальшою зміною цін на продтовари?

Питання залишаються практично без відповіді. Єдине, на що спромоглася вла­да, це заявити, що «в нинішній ситуації винні певні особи, які прагнуть отрима­ти надприбутки». Шукати і притягати ви­нних до відповідальності, швидше за все, ніхто не збирається.

Державна інспекція з контролю над ці­нами, котра раніше опікувалася питан­ням ціноутворення так званих соціаль­них товарів, першою потрапила під ска­сування. Інспекцію скоротили як непо­трібний державний апарат. Тож викону­вати функції державного контролера за ціновим хаосом практично нікому. Від­так усі – від виробників до продавців – на­кручують ціни до захмарних висот.

Переконатися в цьому можна на при­кладі з борошном. При ціні зерна 5 тисяч гривень за тонну його відпускна ціна ста­новить 6,5 тисячі гривень за тонну. Або 6,5 гривні за кілограм. Скільки нині ко­штує кілограм борошна у наших мага­зинах? Не нижче 17 гривень за кілограм. Хто у цьому випадку крайній? А крайні­ми лишаються покупці, тобто ми з вами. І нам байдуже, наскільки достатніми є за­паси продовольства, про які звітують у міністерствах. Нам не байдуже, що через нерозумну політику ціноутворення мілі­ють наші гаманці. Купівельна спромож­ність населення знизилася до катастро­фічних масштабів.

Крайнім призначено долар

На думку експертів, і нинішнє, і по­дальше зростання цін на харчі цілком і повністю залежить від НБУ та уряду, в руках яких – доля гривні. Якщо вона де­вальвує вдвічі, то, за прогнозами аналі­тиків, ціни зростуть іще на 10%. А якщо курс буде стабільний, то подальшого по­дорожчання можна уникнути. Якби ж то!

Зараз відбулася стабілізація курсу гривні на міжбанку. Логічно припустити, що ціни на продукти мають відповідати цьому «нормальному» співвідношенню курсу гривні та долара. Чиновники за­певняють, що за наявності коштів Між­народного валютного фонду валютно-фінансову систему вдасться стабілізу­вати. Про те, чи вдасться стабілізувати чи бодай зупинити зростання цін на про­дукти, поки що не говорять.

Звісно, курсовий фактор впливає на ціноутворення. Якщо зростає іноземна валюта, то всі товари, які мають імпорт­ну складову, дорожчатимуть. Причому дорожчатимуть вони не на той самий відсоток, наскільки відбувається знеці­нення валюти, бо далеко не завжди ім­портери можуть собі дозволити пере­класти все на кінцеву ціну. Водночас де­яка група товарів з імпортною складо­вою подорожчає настільки, що населен­ня просто не в змозі буде їх купувати. І тоді вироблена продукція стане заруч­ницею ситуації.

Сподіватися, що доларова лихоманка лишилась у минулому, теж не доводить­ся. Бо задекларована позначка курсу Нацбанком уже коливається у бік знеці­нення гривні. Голова НБУ Валерія Гонта­рева взагалі не розуміє, що відбувається. «Мене лякає незрозумілий для мене ажі­отаж на цукор і гречку. Цукор і гречка – не імпортні товари. Ящик гречки пропа­де, а в борошні заведуться мошки. Ску­повувати гречку та цукор немає потре­би. Паніка створює неприродний попит на товар», – заявляє пані Гонтарева.

Жодних раціональних пояснень пані­ки, яка виникла на продуктовому рин­ку, головний банкір країни знайти не може. Такої ж думки дотримуються і деякі експерти. Керівник аналітичного департаменту «Консалтингової компа­нії «ААА» Марія Колесник зауважує, що об’єктивних причин для подорожчання вітчизняних харчів, окрім споживчої па­ніки, немає.

Звісно, на паніку ціновий хаос списа­ти легше. І прив’язку до курсу долара по­яснити простіше. Та чомусь не склада­ється арифметика. Приміром, за остан­ній тиждень вартість вітчизняного про­дукту – цукру – ще додала 30%. Нині в Україні профіцит солодкого продукту. У нинішньому маркетинговому році об­сяг цієї продукції на 70% перевищує ре­зультат минулого року. До того ж в Укра­їні скоротилося внутрішнє споживання цукру. Відтак досягнення обернулися для галузі проблемами. Цукру на ринку стало набагато більше, ніж потрібно. Чи сприятиме його істотне подорожчання на обсяги реалізації? Певно, що ні.

Б’ють рекорди і ціни на інші продук­ти вітчизняного виробництва. Виробни­ки лиш розводять руками: реалізовува­ти товар за заниженими цінами безпер­спективно. Незалежний експерт аграр­ного ринку Олексій Крутибич прогнозує, що й надалі внутрішні ціни на продукти підтягуватимуться до світових трендів. Тільки чомусь такий прогноз не тішить українців. Нині їм хотілося б почути по­зицію Антимонопольного комітету про цінову круговерть.

Шанс на порятунок

Міністр аграрної політики та продо­вольства Олексій Павленко не відкидає можливої змови між виробниками, по­стачальниками та реалізаторами продо­вольчих товарів. Відтак рекомендував Антимонопольному комітету зайнятись ретельним дослідженням продуктового ринку.

Тож Антимонопольний комітет почав аналізувати ситуацію з ціноутворенням на вітчизняні продукти, які від курсових стрибків залежать найменше. У зв’язку зі зростанням цін АМКУ узявся дослі­джувати діяльність найбільших торго­вельних мереж, їх постачальників і ви­робників продуктів харчування стосов­но дотримання вимог законодавства про захист економічної конкуренції. Однак, з огляду на минулі прецеденти, розгляд таких справ у комітеті триває місяцями і, як правило, реальних наслідків для пе­ресічних споживачів не несе. Тож шанси населення урятуватися від шалених цін – мізерні. Експерти не вірять, що втру­чання фахівців АМКУ допоможе стабі­лізувати ціни на продукти. Причин де­кілька.

Перша – чи відреагують на приписи перевіряльників торговельні мережі? І головне, як швидко відреагують? Адже у відповідь на будь-яке рішення Антимо­нопольного комітету суб’єкт господарю­вання може подати судовий позов. Далі все залежить від недосконалої судової системи. Розгляд такої справи може три­вати впродовж не те, що місяців, а років, перш ніж проти власників торговельних мереж будуть застосовані якість штраф­ні санкції. Спинити цінову лихоман­ку руками Антимонопольного комітету можна лише тоді, коли рішення його ко­місії будуть жорсткими й невідворотни­ми. Приміром, штрафи у вигляді вели­ких відсотків від прибутку. Тоді можна очікувати швидкої реакції з боку торгов­ців. Якщо ж вердикт Антимонопольного комітету виявиться м’яким, можна очі­кувати довготривалої судової тяганини.

Карати за змови чи зловживання мо­нопольним становищем має саме Анти­монопольний комітет. Ліквідація Інспек­ції з контролю за цінами – теоретично правильний крок, бо ринок сам мусить регулювати ціни. Але в наших умовах це не завжди спрацьовує. Перед тим, як відмовитися від державного регулюван­ня цін, стверджують аналітики, треба чіткіше виписати функції та розширити повноваження АМКУ. Розслідування не мають тривати два-три місяці. Підпри­ємець знає, що до завершення розсліду­вання вдосталь часу, тому за цей час ще може заробити. І для себе, і на штрафи.

Але ж домігся Антимонопольний ко­мітет України зниження цін на хліб у Ки­єві. То, може, ще не все втрачено?