СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Легіонери в українському уряді

 Впродовж останніх днів пересічних українців непо­коїть думка: запрошення іноземців в уряд – повний провал, визнання меншовартісності чи, навпаки, ге­ніальне рішення, здатне вивести Україну з глибокої кризи? Багато хто вважає це непатріотичним кро­ком. Дехто стверджує, що це – велика проблема, бо у закордонних помічників немає і не може бути по­літичної відповідальності. Чимало експертів схиля­ються до висновку, що в такий спосіб українських фахівців утримуватимуть на лаві запасних, а залу­чення в уряд іноземців – це своєрідна геополітична гра. До дискусії долучились і «Профспілкові вісті».

 Портрети в інтер’єрі Кабміну

Спершу докладніше про пришельців, тобто іноземців. Хоча з юридичної точки зору в уряді немає іноземців, бо вони те­пер є громадянами України, тож усі нор­ми закону витримано. Охочих допомог­ти Україні подолати труднощі поки що четверо. Це Наталія Яресько, Айварас Абромавичус, Олександр Квіташвілі та Ека Згуладзе.

Новий міністр фінансів Наталія Яресько виросла у Чикаго, у родині укра­їнців, які емігрували до США після Дру­гої світової війни. Після здобуття освіти Яресько влаштувалася в економічний підрозділ Держдепартаменту США, де спеціалізувалася на питаннях СРСР. Піс­ля розвалу Союзу Яресько переїхала до України, де до 1995 року очолювала еко­номічний відділ посольства США. Після завершення контракту Яресько не повер­нулася до США, а пішла працювати у фонд прямих інвестицій для підтримки малого та середнього бізнесу Western NIS Enterprise Fund, на створення якого уряд США виділив $150 млн. У 2001 році Яресько очолила WNISEF, а 2006-го – за­снувала власну компанію Horizon  Capital. Відтак вона має 23-річний досвід професійної діяльності в Україні.

Міністром економіки затверджений уродженець Литви, партнер шведської компанії East Capital Айварас Абромави­чус. Він народився у Вільнюсі. У 17 років поїхав вчитися до Естонії, де в 1993 році почала діяти перша приватна бізнес-школа в колишньому СРСР – Американ­ський університет. Свого часу у складі дитячої збірної Литви став чемпіоном СРСР з баскетболу, тренував жіночу та чоловічу баскетбольні команди універ­ситету.

У 22 роки очолив департамент цінних паперів, клієнтами якого були фонди зі Скандинавії, США, Великобританії. А у 1999 році Айвараса запрошують до вель­ми престижного проекту з інтернет-брокериджу на ринках, що розвивають­ся. У компанії East Capital Абромавичус працював із 2002 року. З 2009-го очолював київський офіс компанії, яка інвестува­ла в Україну понад $200 млн.

Главою Міністерства охорони здоров’я призначено колишнього грузинського міністра Олександра Квіташвілі. Екс-глава міністерства охорони здоров’я, праці та соціальних справ Грузії Олек­сандр Квіташвілі народився у Тбілісі, навчався у США, у Вищій школі держав­ної служби імені Роберта Ф. Вагнера. Че­рез деякий час після здобуття освіти по­вернувся у Грузію, де в національному представництві програми розвитку ООН обіймав посаду офіцера адміністрації та фінансів. Працював консультантом у різ­них міжнародних організаціях у Азер­байджані, Литві, Україні, Вірменії та Сербії.

Посаду міністра охорони здоров’я Олександр Квіташвілі обіймав у 2008–2010 роках.

 Заступницею міністра внутрішніх справ Арсена Авакова призначено Еку Згуладзе. Свого часу вона сприяла успіш­ному реформуванню МВС Грузії, зокрема створенню патрульної поліції, яка при­йшла на зміну ДАІ, зуміла стати «сполуч­ною ланкою» у комунікації цієї силової структури з громадськістю. Про неї ка­жуть: ця тендітна жінка зуміла приборка­ти корупцію в Грузії. Чи буде таким успіш­ним її службовий поступ в Україні?

Ні кум, ні сват, ні брат

Українці, котрі входять до складу уря­ду, пов’язані між собою безліччю зобов’язань з людьми, котрі є чимось на зра­зок акціонерів цього уряду. Як наслідок, їм незручно робити бодай щось, що цим акціонерам може зашкодити чи не спо­добатись. Так от, на думку політолога Віктора Небоженка, іноземці, котрі уві­йшли до нового складу Кабміну, здатні цю схему порушити. «Цей уряд, – ствер­джує експерт, – є сильним ударом по на­ших олігархах, котрі у всіх міністер­ствах мають міцні зв’язки».

Виходить, що нам самим не під силу ці зв’язки розрубати раз і назавжди.

На переконання політологів, у нас аб­солютно відсутня політична воля при­значати на ключові напрями незалеж­них профі. Немає інститутів і механізмів ротації еліти та підбору кадрів. Тож і за­лишаються неформальні канали – кум до кума, родич до родича, партнер по­ближче до партнера. Одним словом, по­більше лояльних. І те, що глава держави зважився на екстравагантний варіант – запросити до уряду «варягів» – краще ти­пових варіантів, усталених в Україні впродовж двох десятиліть.

 Україна потерпає від дефіциту ефек­тивних реформаторів. Людей, котрі не тільки на словах готові взятися до ре­форм, бракує. Це серйозна проблема, від­так досі реформи тільки декларуються.

Друга причина, чому запросили інозем­них фахівців, – відсутність у них зв’язків та зобов’язань перед бізнес-структурами. Особливо це помітно на прикладі діяль­ності Міністерства охорони здоров’я, най­більш корумпованого відомства. Не ви­падково у нас так часто змінювалися міні­стри у цій галузі – вони зазвичай виявля­лися заручниками інтриг та боротьби ма­фій за постачання обладнання, розподіл медичних послуг, ліцензій, тендерів тощо. Тож закордонний міністр, переконані екс­перти, стане оптимальною фігурою, як мі­німум, на перших порах.

Юрій Ганущак, ідеолог адміністративно-територіальної реформи в Украї­ні, зауважує, що до слів і дій закордон­них професіоналів українці мають по­ставитися з більшою довірою. Адже у наших, за словами експерта, зазвичай підозрюють прихований інтерес – осо­бистий чи груповий. Та навіть не прихо­ваний, бо корупційні сіті дуже вже міцно обплутали наших можновладців, пере­творившись у «сім’ї» та «клани».

Частина громадськості сприйняла «варягів» позитивно: якщо насміляться, то крастимуть у набагато менших обся­гах. В усякому разі, ключові міністер­ства контролюватимуть люди, які жод­ним чином не пов’язані зі старою полі­тичною елітою та не помічені в коруп­ційних схемах.

Те, що частина суспільства більше до­віряє іноземним реформаторам, аніж до­морощеним, – закономірно, переконує політолог Володимир Фесенко. Вітчиз­няні чиновники давно втратили довіру через високий ступінь корупції. Тож на тлі дефіциту реформаторів варто вдати­ся до експерименту, вважають інші по­літичні експерти. Попри те, що такий за­хід виглядає дещо штучним.

Запасний аеродром

Достеменних даних про кількість опо­нентів призначення міністрами закор­донних фахівців немає. Однак їх чимало, тож до їхніх аргументів варто прислуха­тись. Адже така процедура відбулася уперше за історію незалежної України, відтак слід ретельно проаналізувати ви­клики та ризики від такої новації. У світі існує практика запрошення іноземних громадян до уряду, але на посади кон­сультантів чи експертів, але не міні­стрів, котрі, крім усього іншого, мають доступ до державної таємниці.

Спробуємо окреслити очевидні міну­си від залучення громадян іншої країни до керівництва державою. Найперше – сам факт запрошення до уряду іноземців багатьох дратує. До того ж це вже вико­ристовує Росія у своїй пропаганді проти Києва.

Друга проблема, стверджують експер­ти, – суто психологічна. Запропонований варіант – свідчення нашої невпевненос­ті, нездатності здійснювати реформи, па­тологічної схильності до корупції та бю­рократії. До слова, одразу після призна­чення Айварас Абромавичус своє мініс­терство назвав «справжнім бюрократич­ним «монстром» із 1300 співробітниками, яке варто докорінно реформувати або ж навіть просто закрити».

Ще один значущий мінус полягає в тому, що запрошені зі сторони міністри сприйматимуть ситуацію в Україні дещо однобоко – з точки зору менеджера. До того ж, якщо ми погодились сприймати уряд як корпорацію, то чи готові до того, що менеджери з такою ж легкістю не пе­рейдуть до конкурентів, скажімо, з Мит­ного союзу. Вкотре змінивши громадян­ство, гайнуть на запасний аеродром.

Прикро, що залучення іноземців від­булося при черговому «заграванні» із за­коном у питаннях володіння державною мовою. Це начебто обов’язково для дер­жавного службовця. Однак ми вже мали високопосадовців, які вперто не бажали опановувати українську. Крім того, блис­кавичне отримання іноземцями україн­ського громадянства теж спричинило хвилю невдоволення.

Міністр-реформатор, наголошують політологи, має відчувати соціальний і політичний контекст. Без урахування соціально-політичного фактора можна легко програти, так і не довівши рефор­ми до кінця.

Відомий український політолог Ан­дрій Золотарьов зауважує: «Ніщо не за­вадить цим трьом іноземцям через пів­року, звинувативши українських колег у неправильній оцінці їхніх грандіозних планів, зібрати валізи й податися додо­му. Тоді для чого було проводити достро­кові вибори, якщо насправді у партій не­має достойних кандидатур для реаліза­ції реформ?»

А й справді, невже в Україні забракло спеціалістів без зайвих амбіцій, які гото­ві впроваджувати реформи? Але ж до них треба прислухатися. З цим у політи­ків просто біда.

З іншого боку – а чому б не спробувати запропонований варіант? Якщо по-іншому – ніяк…

•  Коментує Сергій Кондрюк, заступник Голови Федерації профспілок України

Кажуть, що прийшов реформа­торський уряд. Хотілося б поставити запи­тання: а яка кін­цева мета цих реформ? Влада робить ставку на свободу бізнесу та очікування великих іноземних інвестицій. Але який відсоток українців може вважати цю мету такою, заради якої треба жити у злиднях, віддавати своє життя?

Поставивши можновладцям запи­тання: заради чого мають страж­дати 44 мільйони українців? – ми досі не отримали відповіді. Ка­жуть, казна порожня, тому треба проводити реформи, забираючи в людей останнє. Хто скаже, що зарплата чи пенсія українця є ве­ликою? Ми знову наступаємо на старі граблі політики дешевої ро­бочої сили. А це – злочин. Адже підрив платоспроможності зарплат і пенсій – це підрив можли­вості українців купувати вітчизняні товари та послуги, прямий шлях до скорочення вітчизняного ви­робництва, скорочення зайнятості, надходжень податків до бюджету та наповнення Пенсійного фонду.

Навіть якщо реформи відбудуться, хто з українців із такими мізерни­ми зарплатами зможе сплатити ці величезні тарифи за ЖКГ, скорис­татися платною медициною та освітою, надто дорогими путівка­ми до санаторіїв та дитячих закла­дів? Чому Кабмін хоче забрати з кишень українців 25–30 мільярдів для економії, тоді як під ногами лежать доходи, які не беруться у вигляді податків з тіньової еконо­міки? Адже, за найскромнішими підрахунками, там «лежить» 150–200 мільярдів гривень, плюс 50 мі­льярдів через так звану «прозору» митницю, неоподаткування диві­дендів, відсотків та десятків гекта­рів приватних маєтків.

Ми пропонували уряду провести чесну діагностику в сфері праці та визначити шлях скорочення роз­риву у соціальних стандартах і рів­нях зарплат між українцями та єв­ропейцями. Працівник має стати головним інвестором для вітчиз­няної економіки. І взагалі: метою реформ має стати побудова соці­ально справедливої економіки.

Що стосується іноземців в уряді, то, як кажуть, чужого навчайся та свого не цурайся. Безперечно, сві­жі думки, новітній досвід надзви­чайно корисні. Однак спиратися екс-іноземці мають на вітчизняних патріотів, сприймати й використо­вувати колосальний вітчизняний потенціал.

Від «нових українців»-урядовців ми очікуємо європейської культу­ри спілкування і консультування з громадськістю, а в питаннях праці – передусім із профспілками. Спо­діваємося на активну демонстра­цію відкритості під час підготовки та ухвалення рішень і зразкову особисту поведінку як на службі, так і в побуті. Особисто хотів би побажати професійного успіху, але й застерегти від спокус збагачення на злиднях.

26.12.2014

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини