СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Великі проблеми малих форм

Робота кіоскера навіть у «хлібних міс­цях» поблизу метро чи на привокзальній площі – не мед і не цукор. Як правило, у нашвидкуруч змонтованих МАФах не­має ані опалення, ані нормального водо­постачання, ані каналізації.

Ви ніколи не замислювалися над тим, як продавці кіосків розв’язують свої, м’яко кажучи, побутові проблеми? Де про­давчині кави у ларьку поблизу метро, приміром, вимити руки чи сходити до ту­алету? У самому мініатюрному примі­щенні таких зручностей не передбачено.

Зазвичай продавці намагаються одра­зу завести знайомства із власниками кафе чи ресторанів, розташованих по­близу їхнього «робочого місця».

«Та ще треба заслужити, аби до ресто­рану пускали безплатно, – зізнається Ольга, котра працює в одному з ларьків у районі Деміївського ринку. – Або щоб той таки ресторан тут був. Чи хоча б Мак­дональдс. Або навіть громадський туа­лет, нехай платний, аби діяв».

З таким станом речей іще можна було б погодитись, якби йшлося про реаліза­торів газет і журналів, приміром. Та не забуваймо, що більшість ларьків про­дуктового спрямування, як то кажуть, «на перекус». І геть не в кожному кіоску швидкого приготування їжі знайдеться примітивний умивальник чи хоча б во­логі серветки. Є питання і до власників МАФів, котрі торгують неупакованими продуктами. Практично жоден із них не відповідає санітарно-гігієнічним нор­мам. Влада про це знає. Вона не проти, аби всі МАФи були обладнані «відповід­но до норм, стандартів, щоб мали євро­пейський вигляд».

Поки що ятки обростають купами сміття – паперовими стаканчиками з-під кави, обгортками від шаурми, пиріжків. Купи відходів створюють «заповідну» зону, що з європейськими стандартами не має нічого спільного.

Проблема захаращення столиці МАФами – гостра і тільки на перший по­гляд не підлягає врегулюванню, кажуть експерти. Сьогодні мало з’ясовувати, хто винен, нині маємо розглядати питання під іншим кутом: що робити, як правиль­но діяти? Планомірно демонтувати й утилізувати не вдасться, кажуть чинов­ники. Власники ларьків, що підлягають знесенню, звертаються до Господарсько­го суду. Щойно суд приймає позов до роз­гляду, малу архітектурну форму не те що зносити, чіпати не можна – до з’ясування справедливості у суді. А це може тривати доволі довго. Тут уже вистоїть той, у кого міцніші нерви і зв’язки.

Сьогодні осіб, які незаконно розміщу­ють тимчасові споруди, можна притягти до відповідальності хіба що за статтею 151 Кодексу про адміністративні право­порушення (порушення державних стан­дартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів).

Чи можна когось налякати нинішніми штрафами? Навряд чи. Порушення вар­тує від трьох до восьми неоподаткованих мінімумів, у перерахунку на гривні від 51 до 136 гривень. Порівняно із заробітком у «хлібних місцях», це копійки. Такий штраф можна сплачувати чи не щодня. Тож слід створити такі умови для нелега­лів, щоб для них було б вигідніше офор­мити документи, нормально працювати та ще й наповнювати міський бюджет.

Загалом, переконують аналітики, ніхто й ніколи по-справжньому не доводив боротьбу з нелегальними МАФами до ло­гічного завершення, аби Київ став як ко­лись – чистим і зеленим. Боротьба мерії з малими архітектурними формами – це велика проблема, але за бажання її мож­на вирішити, переконують депутати ни­нішньої Київради. Для цього треба ви­вчити громадську думку киян, чи потріб­ні місту МАФи, скільки їх має бути, яких саме, докладно проаналізувати групи то­варів, що в них продаються.

Думку містян щодо необхідності та до­цільності розміщення кіосків належить вивчити службі містобудівного кадастру. Технічно, запевняють депутати, це спра­ва кількох днів, максимум – десяти.

Після цього слід сформувати остаточ­ні пропозиції щодо розміщення тимчасо­вих споруд торговельного призначення. Пропозиції мають бути спільними від де­путатів Київради та районних у місті Ки­єві державних адміністрацій. Узагальне­ні пропозиції внести до Комплексної схе­ми розміщення тимчасових споруд у м. Києві. Виконати ці умови абсолютно реально. Та лишається ще одна, якою не можна знехтувати, бо тоді вся попередня робота буде зведена нанівець. Умова про­ста: надалі належить суворо дотримува­тися визначених киянами вимог щодо розміщення тимчасових споруд.

Поки що триває жваве обговорення ініціативи міської влади щодо роботи МАФів у нових умовах. Не тільки серед депутатів, а й власників мереж кіосків. Останні, своєю чергою, заявили про чер­говий тиск на малий і середній бізнес. У відповідь почули заяву столичного мера: «В жодному разі ми не будемо тиснути на малий і середній бізнес. Якщо люди хочуть працювати – вони повинні працю­вати, але чесно, прозоро і законно».

•   Історія повторюється?

 Задовго до революції 1917 року скрізь вулицями Києва снували лоточники. Вони продавали свій крам просто на подвір’ях будинків, очевидно, для зручності мешканців. Найпо­ширенішими були кіоски з пре­сою. Працювати в такому кіоску було доволі престижно, адже це зазвичай були освічені люди, до того ж вони одними з перших ді­знавалися, що відбувається у кра­їні та світі. До слова, газети не обов’язково було купувати. Їх роз­вішували на окремих щитах по­ряд із кіосками по всьому місту, аби якомога більше люду їх прочитали.

Тим часом перші МАФи на вулицях столиці з’явились у 1934 році. Та від теперішніх вони суттєво різни­лися. Виглядали вони достойно – стилізовані під українське бароко або візантійський стиль. Були при­крашені майстерним різьбленням по дереву чи розписною кераміч­ною плиткою. До оздоблення ста­вилися дуже відповідально. Та й самі кіоски створювали відомі ар­хітектори. Проекти попередньо обговорювала київська громада, і лише коли вона давала згоду, при­ступали до спорудження.

Відомі архітектори Петро Захар­ченко і Василь Кричевський пода­рували столиці не одну перлину малої архітектури. Та й встановлю­вали шедеври у людних місцях – навпроти оперного театру, біля стадіону, на Хрещатику. Певно, саме за цієї обставини неабияку відповідальність відчували і про­ектанти, і будівельники, і столична влада також. А тютюнові кіоски Кричевського, які простояли до 50-х років минулого століття, на­віть увійшли до екскурсійних про­грам по Києву.

Трохи згодом, наприкінці 50-х, у Києві почали встановлювати кіос­ки під вивіскою «Книги». Ціла ме­режа таких кіосків функціонувала на тодішній площі Калініна, ниніш­ньому Майдані.

Пізніше столична влада вирішила, що стиль МАФів не вписується в архітектуру центру міста. Поступо­во від малих архітектурних форм – ларьків, кіосків почали відмовля­тися. Кіоски не були масовим яви­щем ані в 60-х, ані в 70-х роках. Торгівля здійснювалася у магази­нах, розташованих на перших по­верхах будинків, які нині зазвичай належать банкам та аптекам.­

14.09.2014

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини