СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Українське обличчя війни

Українці по-різному переживають складні й тривожні часи. Хтось співчу­ває, допомагає і армії, і втікачам зі сходу і закликає навколишніх чинити так само. Хтось абстрагується, вважаючи, що буремні події на Донбасі – проблеми виключно тамтешні. Дехто з головою за­нурюється у телевізійну стрічку новин, яку інакше, як фронтовим зведенням не назвеш. Інші практично перебувають у багатоденній жалобі за загиблими, сприймаючи горе їхніх близьких як влас­не. Так чи інакше, а нинішні українські реалії – це суміш істерії, паніки та стра­ху. Причому саме страх за день прийдеш­ній, кажуть науковці, драматизує і гіпер­болізує усі процеси.

Тож зберегти душевне та фізичне здоров’я у цей тривожний час – не мен­ший подвиг, аніж воювати зі зброєю в ру­ках. Фахівці дають кілька практичних порад і рекомендацій, котрі допоможуть позбутися негативу, який у наше буття принесли воєнні дії.

Найперше, на думку науковців, не слід перейматися тим, на що особисто не мо­жете вплинути. Перебуваючи в стані три­воги та генеруючи негативні думки, лю­дина так чи інакше забруднює інформа­ційний простір. Тож треба налаштовува­тися на добрі справи, відволікатися від думок про війну, стрілянину та жертви.

Про переваги інформаційної чистоти нині говорить більшість експертів. Час­тина з них узагалі радить не вмикати телевізійні новини, вважаючи телевізор основним генератором негативу. Прак­тично на всіх українських каналах що­дня показують похорони загиблих у боях на сході, демонструють зруйновані по­мешкання людей, розповідають, як по­терпають утікачі, скільки бранців знову захопили терористи. Така інформація необхідна, однак, на думку психологів, вона має бути дозована і мати розумні межі.

Тим часом політологи закликають свідомих громадян підтримувати все, що робить Україну сильнішою. Підтри­мувати грошима, продуктами, технікою, амуніцією національну гвардію чи до­бровольчі батальйони. І сприймати ві­йну, як жорсткий стимул до перетворень у нашій державі, до позитивних зрушень у свідомості кожного з нас.

На прийом до психотерапевта

Досвідчені фахівці настійливо радять за перших ознак стресу, спричиненого нинішніми воєнними реаліями, зверта­тися по допомогу до психологів і психо­терапевтів. Самотужки впоратися з цим майже неможливо. Тільки люди, котрі ставляться до ситуації критично, реаль­но відображають і розуміють обставини, здатні адекватно оцінити ситуацію і при­йняти правильне рішення. В іншому разі виникає агресія, озлоблення, паніка, спровоковані нерозумінням ситуації і безпорадністю.

За будь-яких обставин, навіть жахли­вих і непередбачуваних, фахівці радять реально поглянути на ситуацію: на що ти здатен, наскільки впевнений у своїх силах, чи адекватно оцінюєш те, що ко­їться у конкретний момент і чим можеш зарадити собі і тим, хто поруч. Тільки в такий спосіб можна сподіватися на по­зитивний результат.

Медики одностайні в оцінці подій на сході: там – суцільна паніка. Від того, на­скільки людина вразлива, емоційно ви­тримана, можуть розвинутися депресив­ні, тривожні розлади. За таких умов кон­сультація фахівця виявиться більш ніж доречною. Тож зволікати з цим не слід. Лікарі готові надавати таку допомогу ці­лодобово по всій Україні. Однак це має бути допомога кваліфікованого психоло­га, конфліктолога, психотерапевта. А якщо у психіці людини сталися серйозні порушення, то необхідна допомога пси­хіатра. Події в Донецькій і Луганській областях вплинули на емоційний та не­рвовий стан більшої частини населення. Люди, по суті, дуже довго перебувають у стані постійного стресу та емоційного виснаження. Цей стан, стверджують фа­хівці, спричиняє психоз, а це вже серйоз­ний привід звернутися до лікарів. Звіс­но, головне, аби сама людина виявила таке бажання.

Розхитані нерви мешканців східного регіону, вважають медичні експерти, ви­лікувати за рік чи два буде вкрай важко, навіть за ймовірного успіху антитеро­ристичної операції. Людям, які звикли до пострілів та вибухів, постійної загро­зи від людини зі зброєю, повернутися до нормального життя буде надзвичайно складно. Чимало людей, котрі пережили стрес, намагаються позбутися його за до­помогою алкоголю, а це, як стверджують фахівці, загрожує здоров’ю не окремої групи неврівноважених громадян, а ці­лої нації. Відтак зміни у психіці мешкан­ців регіону, котрі звикли до стабільнос­ті, можуть виявитися невідворотними, якщо вчасно не надати кваліфіковану допомогу фахівців.

Російські найманці випробовують не­рви наших співгромадян на міцність і стійкість. Тож від того, як швидко ми віднайдемо ліки проти психологічного терору «братського російського народу», залежить майбутнє України.

«Намалюю війну і закреслю»

Саме так шестирічний харків’янин Сава «презентував» свої малюнки. Такі ж сюжети останнім часом з’являються на альбомних аркушах не тільки харків­ських дітлахів, а й дітей по всій Україні. Гранати, танки, бойові вертольоти, «зе­лені чоловічки», люди з автоматами і… багато крові. Занепокоєні змінами у по­ведінці своїх діточок, батьки почали звертатися до психологів, аби ті поясни­ли, чому їхні діти стали агресивнішими та як зарадити їхнім страхам. У резуль­таті проведення спеціальних занять на­родився благодійний соціально-реабілітаційний проект «Зміни в Україні дитя­чими очима». В рамках цього проекту діє виставка дитячих малюнків про відчут­тя і погляди малечі на «гібридну» війну між Росією та Україною. Як відомо, вус­тами малечі говорить істина. І ця істина вражає. Бо на альбомних аркушах ллєть­ся кров, стогнуть поранені жінки, летять гранати в бік ворожих літаків без чітко­го маркування. Усі малюнки об’єднує єдине прагнення дітей – за будь-яку ціну припинити війну.

Діти стали іншими. Війна змінила і їх. Діти виявилися якщо не учасниками, то свідками палких дискусій дорослих про те, що відбувається з країною. Вони реагують на телевізійні сюжети з гаря­чих точок так само, як їхні батьки. Тож якщо при цьому лунають панічні нотки, страх перед завтрашнім днем, це позна­чається на дітях. Вони звикли, що саме батьки – найнадійніший захист. І коли дорослі раптом стають розгубленими й беззахисними, з’являються дитячі стра­хи. Діти нервують, дратуються, плачуть, бояться бодай на короткий час залиша­тися самі.

Психологи наполягають на зміні у по­ведінці самих батьків: не можна втягува­ти дітей у цю буремну круговерть. Дітям слід доступно пояснювати, що відбува­ються незвичні для всіх події: і для дорос­лих, і для дітей. Та зрештою усе закінчить­ся добре. Все буде, як раніше – спокійно й стабільно. Досвідчені фахівці наголошу­ють на необхідності уберегти дітей від по­стійного негативу, аби відчуття небезпе­ки, страху не переросли у глибоку депре­сію, а це вже реальна загроза фізичному й психічному здоров’ю. Політика за жодних умов не має заважати дітям нормально жити – ні на заході, ні на сході країни.

Діти подорослішали за останні півро­ку. Тож їм причину своєї тривоги треба теж пояснювати по-дорослому: у країні склалася незвична ситуація, однак ми – сім’я, ми – велика й сильна держава і з цим лихом неодмінно впораємося.

Тим часом міжнародні експерти б’ють на сполох: більшість опитаних батьків не готові повною мірою підтримати ді­тей у кризових ситуаціях, третина не може навчити неповнолітніх, як убезпе­читися під час військових дій. Одного прагнення допомогти дітям пережити важкі часи, переконані експерти, нині недостатньо. Адже й самі дорослі, як по­казує практика, не в змозі впоратися зі своєю панікою та страхом. Більшість із безпосередніх свідків страшних військо­вих подій топить свої негативні емоції в алкоголі. Це допомагає їм хоч на деякий час забутися. А як чинити дітям?

Під час оцінки готовності батьків під­тримувати дітей у кризових обставинах виявилося, що більшість із них не в змо­зі обговорити ситуацію з дітьми і навчи­ти їх дотримуватися правил безпеки під час військових дій. Але при цьому вони прагнуть і вважають за необхідне бути готовими допомогти дітям пережити важкі часи.

Впродовж травня ЮНІСЕФ провів до­слідження, до якого залучили дві сотні дітей із Донецької області. Більшість ді­тей, що пережили небезпечні події, за­значили, що почуваються наляканими, відчувають негативні емоції, такі як страх, злість, сум, страждають від пору­шення сну та мають проблеми з концен­трацією уваги. За підсумками дослі­дження, багато дітей не лише зі східних областей живе у стресі та стані тривоги. Такі факти, звісно, викликають занепо­коєння. Однак турбує інше: тільки чверть дітей віком 13–18 років і половина опитаних віком 7–12 років повідомили, що отримали допомогу, необхідну для подолання негативних спогадів та хви­лювань. А хто допоможе решті?

•   Приміряти досвід Ізраїлю

  Ізраїльтяни під кулями і ракет­ними обстрілами спромоглися побудувати процвітаючу країну.

Відтак українці все частіше при­міряють досвід Ізраїлю на себе, хоча й не бажають собі такої долі. Адже ця країна живе у стані постійної військової загрози практично від дня свого засну­вання. Впродовж 65 років війна тут стала повсякденним явищем.­

13.07.2014

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини