СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Зимова епопея виживання

В Україну, як завжди, несподівано прийшла справжня зима – із заметами, ожеледицею та сильними морозами. Більшість українців не здається і терпляче переносить холод, вітер, сніг і мороз. Проте для деяких наших співвітчизників настав час справжньої бо­ротьби за виживання. Найбільше потерпа­ють у зимову негоду особи без даху над го­ловою, які ризикують замерзнути на вулиці, якщо не вдасться знайти захисток для обі­гріву. Як виживають безхатченки «у холоді й голоді», з’ясовують «Профспілкові вісті».

Серед людей, але в нелюдських умовах

Кількість бездомних в Україні не мо­жуть назвати жодні фахівці. Чи то не діє система обліку, чи вона є, але її соромно оприлюднювати, чи, може, й справді дер­жава наразі переймається більш значу­щими проблемами, аніж безхатченки. Експерти припускають, що кількість без­домних вочевидь налічує сотні тисяч. У когось шахраї відібрали житло, когось вигнали родичі, а комусь просто нікуди податися після звільнення з ув’язнення. Якщо влітку безхатченки ще якось да­ють собі раду, то взимку багато хто сти­кається із важкими випробуваннями. Пе­ред ними зачиняють двері під’їздів, їх не пускають у метро, виштовхують із марш­руток чи тролейбусів, бо там їздять «нор­мальні люди».

Влада на місцях звітує, що кожен без­домний може звернутись до неї по допо­могу. А чим вона може зарадити, окрім як розгорнути у сильні морози пункти обігріву? Та й то за умови, якщо стовп­чик термометра сягне нижче двадцяти­градусної позначки.

Наприклад, чиновники Харківської облдержадміністрації ухвалили відпо­відну постанову: всі мобільні пункти обігріву «запустити» тільки у разі знижен­ня температури до мінус 21 градуса. Бай­дуже, що безпритульним доводиться пе­ребувати навіть на п’ятнадцятиградусному морозі практично увесь день, аж до пізнього вечора. Сподіваються, що хтось із добросердних громадян пустить їх до під’їзду, але за умови, що близько шостої ранку вони підуть геть.

Чи виживуть безхатченки у холодну пору року, значною мірою залежить від добрих і чуйних людей. Хтось дає теплий одяг і взуття, хтось підгодовує або допо­магає фінансами, а хтось навіть надає притулок. Однак таланить небагатьом. Відтак щороку Україна втрачає сотню чи дві своїх співвітчизників. Тим часом з’ясовувати кількість безпритульних, ко­трим ампутували кінцівки внаслідок об­мороження, взагалі ніхто не береться. Адже проблема начебто радше медична, аніж соціальна. Наразі в Україні триває медична реформа, тож маємо проблеми більш глобальні, і до переліку нагаль­них питань «бомжі» не вписуються. Крім того, не кожен лікар має бажання при­йняти до свого відділення безпритульно­го. Причина та сама: там лікуються «нор­мальні люди».

Чому ми раптом стаємо байдужими до того, що поруч замерзають наші сусі­ди? Такі ж кияни, як і ми, навіть біль­ше, ніж ми, бо їхня адреса – просто місто Київ. Просто вулиця. Вони наче й серед людей, однак осторонь, десь нижче, майже на самому дні. Знедолені замер­зають і гинуть не в пустелі чи в Аркти­ці, а за двадцять метрів від теплих осель. Пригадуєте, як минулої зими без­притульна жіночка померла на сходах «крутого» торговельного центру на Бес­сарабці? Про це писали всі газети. Охо­ронець на вході до центру тільки знизав плечима: він не може порушувати ін­струкцію, аби самому не опинитися на місці бездомного.

Це справді моторошно – опинитися на їхньому місці. Натомість експерти ствер­джують, що середня тривалість життя людини, яка опиняється без даху над го­ловою, не перевищує семи років.

Вхід за фейс-контролем

Безхатченкам «пощастило»: морози в Україні перетнули межу позначки мінус 20, тож чиновники всіх рівнів відзвітува­ли про встановлення пунктів обігріву та спеціальних «нічліжок». Віце-прем’єр-міністр Олександр Вілкул на Всеукраїн­ській селекторній нараді поінформував: «Усі оперативні служби працюють у по­силеному цілодобовому режимі для на­дання допомоги громадянам під час силь­них морозів. У готовності перебувають рятувальні, комунальні, дорожні та інші служби, які взаємодіють для ефективного реагування на зимову негоду та надання допомоги людям. За завданням Уряду в регіонах працює 4105 пунктів обігріву та чергує 1153 соціальні патрулі».

Діють також будинки нічного перебу­вання. Аби потрапити туди, належить пройти своєрідний «фейс-контроль»: сюди не пускають у стані алкогольного та наркотичного сп’яніння, а також клієнтів з ознаками гострого захворювання.

Неохоче приймають тих, що живуть на вулиці, і до мобільних пунктів обігрі­ву. Рятувальники чергують тут 24 годи­ни на добу, тож у разі чого не хочуть по­трапити до групи ризику. Адже не се­крет, що пункти обігріву є розплідником численних інфекцій. Санітарно-епідеміологічні служби зазвичай відмовля­ються обробляти намети спеціальними розчинами. Невирішеною залишається і проблема дезінфекції одягу безхатчен­ків. Реактиви для здійснення таких про­філактичних заходів є, але, пояснюють фахівці, бракує приміщення. Понад 60% тих, хто приходить погрітися до наметів, страждають на педикульоз, шкіряні ін­фекції, навіть відкриті форми туберку­льозу. Тимчасові пункти обігріву не ви­рішують цих проблем безхатченків. А вони на такі «дрібниці» не зважають.

Найголовніше – завдяки «буржуйці» в наметі завжди тепло. Відтак у пункті обігріву можна пересидіти навіть трид­цятиградусні морози.

Експерти наполягають на створенні стаціонарних притулків з центральним опаленням. Один із таких планували створити у Кременчуці Полтавської об­ласті. Обіцяли, що реабілітаційний центр буде найкращим в Україні. Однак про обіцянку швидко забули, а примі­щення майбутнього центру наразі обжи­вають інші мешканці.

Для створення притулків потрібні чи­малі кошти, а їх у бюджеті не передбаче­но. От і доводиться щозими створювати тимчасові пункти обігріву. Якщо люди­на дістає обмороження, чергові пункту викличуть невідкладну медичну допо­могу. Крім того, у деяких пунктах, надто в столиці, безпритульним запропонують чай чи гарячий суп. Цим, як правило, опікуються волонтери або благодійні ор­ганізації. Вони через свої канали інфор­мують бездомних, де розташовані пунк­ти обігріву. Волонтерка Марія Стріха обурюється: чиновники пропонують без­хатченкам дізнаватись адреси пунктів з… Інтернету. Це те саме, каже вона, що міністр охорони здоров’я однієї європей­ської країни порадила безхатченкам у сильний мороз «не виходити з дому».

Їх розшукує патруль

Упродовж січня з діагнозом переохо­лодження та відмороження до медичних закладів столиці звернулося 47 грома­дян, серед яких двоє дітей. Медики ствер­джують, що більшість постраждалих від морозу – безхатченки. Столичні лікарі з телеекранів закликають киян і гостей столиці дотримуватися основних правил поведінки, які допоможуть уникнути згубного впливу низьких температур на організм. Утім, безпритульним така роз­кіш, як телевізор, недоступна. Правила поведінки їм зазвичай пояснює соціаль­ний патруль. Його представники шука­ють людей без даху над головою і нама­гаються їм допомогти.

Представники департаменту соціаль­ного захисту Київської облдержадміні­страції стверджують, що надають послу­ги всім, хто звертається за допомогою. І не зважають, чи має людина у паспорті штамп про реєстрацію. Безхатченки діс­тають змогу зігрітися, переодягнутися в сухі теплі речі, підлікуватися, у разі по­треби їм допомагають поновити доку­менти.

За дорученням урядовців, при райдержадміністраціях і міських радах ство­рено оперативні штаби, до складу яких входять представники різних структур­них підрозділів органів влади, які покли­кані опікуватися проблемами соціально­го захисту бездомних громадян. При цих штабах також створюються соціальні па­трулі. До складу мобільних бригад соцпа­трулів залучають рятувальників, меди­ків, волонтерів, які надають людям допо­могу та у разі потреби доправляють до пунктів обігріву або в медичні заклади. Особлива увага приділяється чергуванню патрулів у нічний час. Завдяки соціаль­ному патрулюванню з початку перших морозів від переохолодження врятовано і доправлено до пунктів обігріву та ліка­рень близько 300 людей по всій Україні, кількість тих, хто потребує допомоги, збільшується щодня.

Волонтери, які входять до складу соці­альних патрулів, розповідають, що зазви­чай люди без «постійної адреси» охоче пригощаються чаєм чи гарячою їжею, а от від консультації юристів, психологів чи можливості працевлаштування кате­горично відмовляються. Відтак, на думку волонтерів, до вирішення проблеми без­домних треба активніше залучати релі­гійні та благодійні організації, формува­ти в суспільстві «толерантне ставлення до бомжів». Тим часом держава має роз­робити ефективну стратегічну систему соціального забезпечення, яка має пра­цювати постійно, а не лише взимку, коли стовпчики термометрів завмирають на позначці мінус двадцять. Виконавчий ди­ректор Національного комітету Товари­ства Червоного Хреста України Алла Ха­барова переконана: влада сьогодні робить максимум, що має робитися для порятун­ку безхатченків, які потерпають від моро­зів. Але чи можна вважати героєм того, хто рятує у річці потопаючого, якщо влас­норуч його туди штовхнув?

• І тридцять євро на додачу

Замерзають та обморожуються люди і у ситій Європі, і в замож­ній Америці. Однак там дбають про безхатченків, як належить. Приміром, у Франції неабияк попу­лярні так звані «мокрі готелі». Узимку туди звозять усіх лежачих на вулицях бомжів, надто п’яних, аби вони не за­мерзли за мінусової температури по­вітря. Щойно оговтавшись, людина може переселитися до «сухого готе­лю», де має змогу помитися, поголи­тися, привести себе до ладу.

У Бельгії за рахунок державного бю­джету утримують нічліжки, куди за потреби звертаються бездомні. Вони мають можливість помитися, випра­ти одяг, полагодити взуття. У зимову негоду діють спеціальні приміщення на вокзалах, де благодійники без­платно розливають гарячий суп.

У США влада вживає жорстких захо­дів для боротьби з бездомністю. У багатьох штатах заборонено перебу­вати в парках після заходу сонця, жебракувати, сидіти чи лежати на тротуарах. За порушення законів безхатченків зазвичай саджають до в’язниці, і це в багатьох випадках ря­тує їм життя, надто взимку.

Цікавим видається досвід підтримки безхатченків у Австрії. Як не дивно, але у країні з високорозвиненими економікою, системою соціального захисту, надійним рівнем життя також є бомжі. Та вони старцюють не тому, що бідні, а із забаганки виділитися на тлі решти. Для таких створено центри для бездомних. Зазвичай це будинки готельного типу. Жодних документів у «гостя» не вимагають, натомість він може переночувати, випрати одяг або переодягнутися в сухі речі, поїсти, ще й отримати 30 євро «кишенькових». Муніципальна влада готова доплачу­вати бомжам певну кількість грошей, аби вони не ганьбили країну.

З-поміж пострадянських країн осо­бливе ставлення до безхатченків спостерігається у Білорусі. Там досі збереглися по суті радянські стан­дарти соціальної політики. Як ре­зультат – на вулицях не зустрінеш безпритульних. Тих, хто лишився без роботи і через слабкий характер го­товий бомжувати, держава не зали­шає без уваги. У країні діють реабілі­таційні центри, де люди отримують роботу, житло і реальний шанс по­вернутися до нормального життя.

09.02.2014

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини