СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Благодійність – внесок у майбутнє України

Що таке благодійність? Мабуть, внутрішнє прагнення творити добро. От і зараз небайду­жі зносять на Євромайдан продукти, теплий одяг, гроші. Всім миром підтримують мітин­гувальників. Одна подружня пара, яка скла­дала гроші на «чорний день», віддала свої кревні 10 тисяч гривень на потреби майдану. Може, ці люди не до кінця розуміють сенс по­няття «благодійність», однак потреба творити добро перемогла решту бажань. Натомість до­брочинність – це не тільки допомога нужден­ним, сиротам чи пожертви на операцію, а й внесок у майбутнє держави. Це фактично ін­вестиція в інтелектуально-духовний потенці­ал країни. Бо жодна влада не в змозі заповни­ти всі ніші в суспільстві та розв’язати геть усі соціальні проблеми співгромадян.

Масштаби доброчинності

Упродовж минулого року на благодій­ність в Україні було витрачено 580 млн 758 тис. 13 гривень, що майже на 227 млн грн більше, ніж 2011 року. Про це свід­чать результати національного рейтин­гу благодійників. За цими показниками визначено масштаб доброчинності на­шої держави – 21 відсоток. Даних за рік нинішній допоки немає, однак експерти істотного зниження не прогнозують. Їх турбують проблеми іншого характеру. Станом на 2013 рік в Україні офіційно за­реєстровано понад 15 тисяч благодійних організацій. Однак чітко сказати, скіль­ки з них працює ефективно і чи працює взагалі, не береться ніхто. Бо в Україні немає механізму перевірки діяльності благодійних фондів та організацій. Ні для кого не секрет, що частина фондів узагалі має статус «кишенькових», себто фіктивних, а деякі взагалі створюються для «відмивання» грошей, тож нічого спільного з добровільними пожертвами не мають.

Попри те, що в країні зареєстровано стільки доброчинних організацій, фахівці скаржаться на їх брак. І кивають у бік су­сідньої Польщі, де таких фондів увосьме­ро більше, а коло діяльності набагато шир­ше – від пожертв на складні операції до порятунку окремих видів тварин.

Чи можна в Україні розширити межі благодійності? Експерти стверджують, що це можливо. Та за умови, якщо при­брати податковий тиск, зробити роботу фондів абсолютно прозорою і налагоди­ти комунікацію між бізнесом і благодій­никами. Та головне – відродити моду на доброчинність. Адже в Україні колосаль­на недовіра громадян до благодійних фондів. За радянських часів поняття бла­годійності було повністю розмито, голо­вну роль у цьому процесі брала на себе держава. Відтак люди просто розучили­ся допомагати один одному. Все за всіх робила держава. Були інші цілі, інші цін­ності, інша ідеологія. Аж от СРСР розва­лився, розпочалося нове життя. З’явилася потреба будувати нове громадян­ське суспільство, запроваджувати нові цивільні та соціальні інститути суспіль­ства. А от люди так швидко не зуміли пе­ребудуватися. І хоч почали з’являтися благодійні фонди, громадські організа­ції, та недовіра все одно залишилася.

«Благодійництво якісно змінювати­меться разом із розвитком громадян­ського суспільства та самосвідомості українців, – вважає директор Україн­ської біржі благодійності Павло Нови­ков. – Адже пересічні українці здавна вважалися надзвичайно милосердними й добрими людьми. Тож ми маємо всі шанси наздогнати й обігнати в цьому пи­танні наших західних друзів, але для цього потрібен час і зміна самосвідомос­ті суспільства. Для того, аби благодій­ність розвивалася, потрібно багато й чес­но працювати. Настане час, коли наше суспільство дозріє для участі у благодій­ній діяльності».

І такі часи не за горами, переконані благодійники. Ми самі у змозі їх приско­рити. Для цього потрібне бажання і не­величка революція у свідомості: збагну­ти, що доброчинність – не примха багаті­їв, а соціальна потреба країни.

Благодійники в тіні

Україна – одна з небагатьох країн Єв­ропи, де благодійна допомога фізичним особам оподатковується на загальних за­садах. Що це означає на практиці? Якщо хтось забажає подарувати хворій дитині інвалідний візочок за 2000 гривень, він має ще 180 гривень «відшкодувати» дер­жаві. Всі надходження підлягають опо­даткуванню. Якщо сума не перевищує 10 мінімальних зарплат, податок станови­тиме 15%, якщо більше – 17%. Та й це ще не все. Якщо податок не буде сплачений вчасно, на людину чатує «сюрприз» –за­платить штраф і пеню. Поглянемо на це з іншого боку. Міні­мальний розмір неоподаткованої добро­чинності у 2013 році становить усього 1610 гривень. На таку суму навіть теоре­тично неможливо допомогти жодній лю­дині. А от на суми, що сплачуються у ви­гляді податків, переконані експерти, ціл­ком реально рятувати сотні життів і ви­рішувати системні проблеми.

Чимало бар’єрів існує на шляху благо­дійництва і для підприємств. Формально бізнесмени мають право віддавати 4% свого прибутку на благодійність без сплати податку. До слова, у Литві неопо­датковуваний благодійний внесок стано­вить 20%, у Португалії – 70–80%. Але на практиці вітчизняні підприємці стика­ються з безліччю формальних перепон, що унеможливлюють цю діяльність. Не­досконалість законодавства відбиває будь-яке бажання творити добро чесно. Відтак частина благодійників змушена працювати підпільно. На правах анонім­ності вони стверджують: якби займалися благодійністю законно, то така діяль­ність була б повністю заблокована.

Лариса Лавринюк, котра опікується благодійним фондом «Краб», зауважує:

«Наше законодавство просто відлякує від благодійності. Якби воно стимулюва­ло бізнесменів за рахунок законів, яки­хось пільг цим займатися, можливо, ми тоді не опинилися б на 111-му місці у сві­ті в рейтингу розвитку приватної благо­дійності».

Чи можна розраховувати на те, що держава врегулює це питання і створить усі умови для прозорої діяльності благо­дійних фондів, організацій, компаній? Бізнесмени у це мало вірять. Олії в ба­гаття підлив документ від 2 вересня ни­нішнього року «Про внесення змін до де­яких указів Президента України про во­лонтерську діяльність». У ньому йдеться про те, що розвитком благодійності ма­ють опікуватися міністерства екології, надзвичайних ситуацій, культури, соці­альної політики, а ще – Міграційна служ­ба України. Дивує, що з цього переліку вилучили міністерства охорони здоров’я, науки і освіти, молоді та спорту, адже саме у сфері їх компетенції працює лево­ва частка волонтерів.

Експерти поки що розмірковують, як цей документ загалом позначиться на благодійному секторі. Багато хто вва­жає, що очікуваного позитиву це не при­несе. Адже, як відомо, у семи няньок дитя без ока. А з іншого боку, такого то­тального контролю за доброчинністю не­має в жодній країні світу. І це спонукає вітчизняних філантропів ховатися у тінь, вигадувати комбінації, аби надати реальну, а не міфічну допомогу людям, котрі її справді потребують.

Чорні волонтери

Чому до благодійних волонтерів інколи ставляться як до торговельних агентів і у будь-який спосіб прагнуть позбутися їх­ньої нав’язливої уваги? Бо до благочиннос­ті нерідко долучаються аферисти. Шах­райських схем, аби видурити гроші у лю­дей, – безліч. Найпоширеніша – традицій­ний збір коштів у громадському транспор­ті. У потягах київського метрополітену щодня до півсотні прохачів благають не­байдужих «зглянутися на тяжку долю». Хтось збирає на операцію, комусь немає за що повернутися додому після тривалого лікування, а дехто простягає руку, бо тре­ба… поховати небіжчика. За оцінками правоохоронців, до 95% таких прохачів – безчесні шахраї. Однак порушувати спра­ву проти них міліція не поспішає. Немає дієвих інструментів, аби припинити таке відверте жебракування. Ще одна годівнич­ка для чорних волонтерів – скарбнички, що їх встановлюють у людних місцях. На ящичках – неодмінно фотографія змуче­ної болем дитини, докладний перебіг хво­роби й заклик до вашого сумління: допо­можіть врятувати маленьке життя!

Навіть оголошенням у засобах масової інформації не завжди можна довіряти. Як свідчить практика, вони теж можуть вво­дити в оману довірливих і жалісливих громадян. Експерти кажуть, що під кон­кретну історію шахраї відкривають бла­годійні рахунки й паралельно збирають гроші до власної кишені. Знайти й пока­рати аферистів вдається геть не завжди.

Тож їхня кількість зростає з року в рік. Це підтверджують і правоохоронні орга­ни, і ті, хто працює у великих доброчин­них організаціях та фондах. Чорні волон­тери стають дедалі винахідливішими. Зазвичай телефонують у комерційні ком­панії і просять дозволу провести збір ко­штів на «добру мету». І от що цікаво: не­рідко керівництво фірми, якщо його вда­лося обдурити в такий спосіб, саме збирає гроші серед підлеглих, або виділяє кошти з рахунків компанії. Суми, які таким чи­ном вдається видурити, у жодному разі не можна порівняти з тими копійками, які збирають на вулиці.

От тільки ризик вищий, але експерти впевнені, що не слід недооцінювати май­стерність і фантазії шахраїв, які навчили­ся підробляти документи на найвищому рівні, а про фінансові статки компаній знають більше, аніж податкові служби.

Заслін «прохачам» могло б поставити максимальне переказування будь-яких операцій у безготівкову форму, що зняло б більшу частину корупційно-шахрайських ризиків. Однак і тут маємо свої ню­анси, бо навіть у великій фінансовій уста­нові зловмисники можуть дістатися до рахунку й зняти кошти, призначені для лі­кування людей, котрі цього потребують.

Історії з шахрайськими фондами, звіс­но, підірвали довіру людей до благодій­них організацій, однак репутація чесних фондів від цього тільки міцніє. Люди, ко­трі виявляють бажання займатися добро­дійністю, неодмінно знайдуть організа­цію, якій можна довіряти. Треба лише бажання.

Благодійництво – у світовому тренді

Лідером із фінансування благодійних програм донедавна вважалися Сполучені Штати Аме­рики. Впродовж останнього десятиліття заокеанські фонди витрачали на свої доброчинні проекти та ініціативи в серед­ньому 30 млрд доларів.

Два роки тому Європейський центр фундацій у Брюсселі, що об’єднує близько 400 найбіль­ших європейських фондів, упер­ше вирішив провести ревізію серед членів ЄС і з’ясувати кіль­кість фондів, що працюють у ре­гіоні, та обсяг щорічних сум, які вони спрямовують на реаліза­цію доброчинних програм.

З’ясувалося, що в Європі зареє­стровані та активно співпрацю­ють понад 110 тисяч благодій­них фондів. У таких організаці­ях трудиться майже 1 мільйон осіб, а на свої програми євро­пейські фонди витрачають близько 100 млрд євро. Таку плідну діяльність забезпечує за­конодавство держав Євросою­зу. Парламенти різних країн ухвалили понад 50 законів, по­кликаних регулювати різні ас­пекти діяльності благодійних фондів. Враховано все до най­менших деталей. Практично у всіх країнах ЄС на законодавчо­му рівні закріпили вимогу пу­блічної звітності фондів, спра­ведливо вважаючи це інстру­ментом, котрий стимулює дові­ру до діяльності фондів.

Ось уже впродовж 15 років єв­ропейці намагаються дійти вза­ємної згоди у розробленні спільного законодавчого доку­мента, який би дозволяв безпе­решкодно реалізовувати міжна­родні благодійні проекти. Надто під час гострої економічної кри­зи. Багато європейських держав намагаються перекласти за­вдання і відповідальність за ви­рішення окремих соціальних проблем на плечі приватних донорів-фондів. В умовах дер­жавного бюджетного дефіциту вигідно, аби фонди взяли на себе окремі зобов’язання, впровадили нові соціальні про­грами, розробили й апробували моделі вирішення тієї чи іншої проблеми.

За словами голови Європей­ської мережі донорських асо­ціацій, віце-президента Асоці­ації благодійних фондів Іспанії Рози Галлего, в Іспанії в серед­ньому щодня реєструється но­вий фонд, а німецький благо­дійний сектор поповнюється двома інституціями. Статис­тичні дані Асоціації фондів Франції свідчать, що за останні десять років сектор благодій­них фондів зріс на 60%. Євро­пейці чудово розуміють мож­ливості благодійних фондів і активно їх використовують.

22.12.2013

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

Коментарі

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини