СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Чи позбудемось філософії бідності?

Близько 7 млн українців живуть за межею бідності. Це дані Державного комітету статистики за ли­пень 2013 року. І між іншим, це 16,3% усього насе­лення країни. Хоча експерти по-різному оцінюють масштаби бідності, посилаючись на різноманітні методи підрахунків, Україна стабільно очолює рей­тинги найбідніших країн. Напередодні Міжнарод­ного дня боротьби з бідністю, що відзначається 17 жовтня, «Профспілкові вісті» аналізували причи­ни злиденного життя наших співгромадян. А та­кож чому одні програми, спрямовані на подолання цього ганебного явища, дієві, а інші – ні.

На межі чи за межею?

Єдиного критерію оцінювання біднос­ті в Україні досі не існує. Експерти гово­рять про відносний, абсолютний, суб’єктивний рівень бідності, але тим, кому не вистачає на харчі й ліки, така класифіка­ція ні до чого. А коли науковці почина­ють порівнювати рівень життя в країні та за її межами, висновки відверто драту­ють. Бо порівнювати бідних за стандар­тами, приміром, Франції чи Німеччини з нашими українськими реаліями – справа невдячна. До того ж, треба зважати на менталітет наших співвітчизників. Вра­ховувати, з одного боку, такі національні особливості, як схильність українців «прибіднятися», а з іншого – жити на ши­року ногу. На думку експертів, у нашого населення доволі неадекватна оцінка свого рівня життя. За результатами не­давнього соціологічного опитування, більшість українців включили автомо­біль у перелік благ, необхідних родині для нормального життя.

Якщо запитати, скільки грошей по­трібно, аби жити гідно, відповіді будуть діаметрально різнитися. Загалом, чим більше людина має, тим вищі у неї соці­альні запити. Ті, хто живе надголодь, стверджують, що їм би вистачило 3 тис. грн на місяць. Кому вистачає на продук­ти харчування та деякі речі, хотіли б отримувати 5,5 тис. гривень. Прошарок людей, котрим вистачає на життя, вдо­вольнилися б 4 тис. гривень. Але ніде правди діти: показник межі бідності іс­нує, і під цим поняттям розуміють рі­вень доходу, нижче якого неможливе за­доволення основних потреб людини.

Зубожіння нації триває, попри гучні заяви, що держава всі сили спрямовує на боротьбу з бідністю. У яку б принадну об­гортку не вкладали програми, заходи чи тези, користі від популістських нама­гань політиків немає. Й очікувати її в найближчому майбутньому годі. Єдине, чого не приховують політики, так це те, що бідність – глобальне явище, й Украї­на не становить тут винятку.

Наша держава на 22-му році незалеж­ності опинилась серед країн з наймен­шим середнім достатком у перерахунку на дорослого мешканця, посідаючи ра­зом з Білоруссю та Молдовою місце аут­сайдера на пострадянському просторі. Такі дані оприлюднив швейцарський банк Credit Suisse Global Weith Report. У найнижчу категорію потрапили біль­шість країн Африки, Індія, Болівія тощо. Цікаво, що найбагатшою країною СНД став Туркменистан. Там на одного дорос­лого мешканця припадає у середньому 25–100 тис. дол. на рік.

З огляду на результати різних соціо­логічних опитувань і експертних оцінок, вражає ставлення українців до визна­чення «в середньому». Бо, за даними Мі­ністерства доходів і зборів, цьогоріч чет­веро українців задекларували мільярдні статки. А мільйонерів у нашій державі не так уже й мало. За даними того ж мі­ністерства, їх налічується 3770 осіб. І ве­ликий розрив між сплатою податків ба­гатими та бідними – одна з головних при­ net

чин бідності в Україні, наголошують у Федерації профспілок України. На друго­му місці – бідність працюючих людей, коли зароблене не забезпечує їм задо­вільний рівень життя.

Та найбільше фахівців турбує те, що переважна більшість бідуючих сприй­має своє становище як належне.

Культ бідності як українська ідея

Термін «культура бідності» запрова­див американський соціолог Оскар Лью­їс. Він означає, що цілий прошарок лю­дей примирилися з власною бідністю і вважають такий стан нормальним та природним. У таких людей немає ні сил, ні можливостей, а головне – бажання, змінити ситуацію. За теорією американ­ського вченого, найгірше, що ця культу­ра передається в спадок, відтак її носія­ми стають цілі покоління.

Серед чинників, що формують куль­туру бідності, вчені називають економіч­ні, політичні і психологічні. І можливо, саме останній є найважливішим. Вияв­ляється, причиною бідності може бути… підсвідомий потяг до такого стану. Тако­го шокуючого висновку дійшли вчені Ін­ституту соціальної та політичної психо­логії Національної академії педагогіч­них наук України. Співробітники інсти­туту досліджують такий феномен, як «психологічний потяг до бідності в укра­їнському суспільстві».

Вони, зокрема, з’ясували, що голо­вним «винуватцем» цього феномену є українське село. Зубожіння сільчан спричинене не лише економічними, а й психологічними чинниками: сільська молодь не бачить майбутнього, не праг­не отримати професію та виправити си­туацію. Натомість молоді люди спива­ються та рано помирають.

Автор дослідження Вадим Васютин­ський стверджує, що носіями культури бідності є саме провінційні містечка або села, віддалені від великих міст. «Зви­чайно, бідність є і в селі, і в місті. Однак якщо порівнювати міську та сільську молодь, становище останньої – просто драматичне. Більш-менш енергійні мо­лоді люди просто тікають з села. І ма­буть, правильно роблять, адже немає перспектив розвитку, і для багатьох це не життя, а животіння», – зазначає він.

Найгірше, вважають психологи, що сформувався цілий прошарок молодих людей, які є носіями культури бідності. Типова поведінка для них – депресив­ний стан, байдуже ставлення до власно­го здоров’я й інших цінностей, небажан­ня щось робити, схильність до алкого­лізму або наркотиків. А головне, вони сповідують споживацьку психологію. Незважаючи на те, що більшість моло­дих людей вже майже не пам’ятають ча­сів Радянського Союзу, у них спрацьо­вує «радянська» психологія, коли дер­жава повинна подбати про їхнє благопо­луччя. Як результат, ціле покоління є носієм культури бідності, а кожне на­ступне підростає і відтворює спосіб жит­тя, притаманний для батьків, дідів та прадідів. Вважаючи такий спосіб най­більш комфортним, зрозумілим та зруч­ним. Адже найлегший шлях – залиша­тися бідним та ницим, не намагатися нічого змінити, звинувачуючи у всіх своїх негараздах оточуючих.

Щоправда, ті ж психологи звертають увагу й на таке явище, як зростання по­тягу до освіти. Тобто, молоді люди до­кладають зусиль, аби зламати стерео­типне ставлення, вирватися із зачарова­ного кола та розпочати нове життя.

До ситого й багатого життя

На превеликий жаль, державна стра­тегія боротьби з бідністю суттєвих та по­зитивних змін так і не зазнала. Кроки до подолання злиденного існування зазви­чай залишаються на рівні гасел. З неве­ликими варіаціями до щорічного Дня боротьби з бідністю. Згадаймо розпоря­дження Кабміну, датоване 31 січня 2007 року, «Про заходи щодо реалізації Стра­тегії подолання бідності в Україні». По­трібні і правильні тези про підвищення пенсій, перекваліфікацію безробітних, збільшення доходів від трудової діяль­ності. Цей перелік можна продовжувати, але всі ці заходи так і залишились ви­ключно на папері.

У своєму проекті Дорожньої карти входження України до ТОП-20 Федерація профспілок України ставить питання бо­ротьби з бідністю на чільне місце. Проф­спілкові активісти тримають його вико­нання на постійному контролі й надалі активно сприятимуть впровадженню та­кої бюджетної політики, яка стимулюва­тиме й економіку, і підвищення добро­буту не для купки олігархів та багатіїв, а кожного громадянина країни. Це стосу­ється збільшення доходів громадян, ефективної зайнятості, житлової політи­ки, компенсацій вкладникам Ощадбан­ку колишнього СРСР тощо.

Серед першочергових завдань – про­контролювати, як влада збирається зро­бити життя українців ситнішим і багат­шим. Актуальне питання – формування споживчого кошика. Цієї осені його вміст мають переглянути та збільшити. За законом, це мають робити через кожні п’ять років. Але далі розмов справа чо­мусь не йде.

Тож нині профспілки мають намір контролювати дії Міністерства соціаль­ної політики. Чиновники розробили ва­ріант реформування споживчого коши­ка. Витрати на продукти збільшили до 60%, залишивши на товари та послуги 40%. Наразі перша цифра коливається в межах 53,2–53,5%. Інститут харчування при Міністерстві охорони здоров’я на­дав свої рекомендації. Федерація проф­спілок України вимагає, аби там неодмінно врахували її пропозиції. Адже раніше до вартості кошика не закладав­ся податок на дохід фізичних осіб, який сплачують усі українці. Відтак проф­спілки вимагають підвищити вартість споживчого кошика з урахуванням цьо­го показника. Свої напрацювання й мір­кування ФПУ уже надала Мінсоцполіти­ки. Зокрема, профспілки сподіваються, що вдасться досягти підвищення вар­тості споживчого набору на 188 гривень. На таке підвищення активісти розрахо­вують, спираючись на методику ООН, за якою споживчий кошик має змінюва­тись не за рахунок продуктів, а завдяки додатковим товарам та послугам. Це і буде реальним кроком у боротьбі з бід­ністю та злиденністю. Адже очевидно одне: тільки спільними зусиллями дер­жави та профспілок зміни на краще можливі та передбачувані.

Коментар Сергія Кондрюка, заступника голови ФПУ

За 22 роки незалежності в Україні повною мірою проявилася хибність полі­тики дешевої робочої сили, обраної для залучення ін­вестицій. Таке рішення вияви­лося не просто хибним, а й шкідливим. Адже в Україну прийшов спекулятивний капі­тал. Більше того, це призвело до знецінення праці, й держава зіткнулася з таким антисоціаль­ним явищем, як бідність серед трудівників.

Сьогодні працююча людина є генератором бідності. ФПУ що­тижня проводить моніторинг стану погашення заборгованос­ті із заробітної плати й подає ін­формацію до Міністерства соці­альної політики для вжиття від­повідних заходів. Ми маємо по­долати це ганебне явище як справжній алогізм сучасної економіки. Бідність серед пра­цівників призводить до коло­сальних втрат державного бю­джету – внаслідок надання до­помоги малозабезпеченим, субсидій. Крім того, підриває внутрішню платоспроможність ринку, бо українці купують то­вари в значно менших обсягах, ніж могли б це робити. Все це сумарно призводить до того, що ми маємо величезні показ­ники бідності. З метою подо­лання цього вкрай негативного явища Федерація профспілок України провела діагностику зон соціальної несправедли­вості в сфері праці і надала свої пропозиції, як мінімізувати не­гативи або повністю ліквідува­ти їх.

У грудні на засіданні Ради ФПУ розглядатиметься питання під­вищення престижності суспіль­но корисної праці. Ми планує­мо запросити на це засідання керівників держави і спробува­ти переорієнтувати філософію побудови української економі­ки й політики з суто економіч­них інтересів на людину праці. Ми переконані, що саме підви­щення статусу праці, її рента­бельності має вирішити як еко­номічні, так і соціально-політичні питання в нашій державі.

20.10.2013

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини