ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Жебрацькі будні. Де межа?

17 жовтня – день, коли весь світ звертає увагу на пробле­ми людей, що живуть у злиднях. Якщо придивитися до України, то картина виявиться доволі невтішною. За даними ООН, 25% українців живуть на статки, що мен­ші від прожиткового мінімуму, а близько 78% – на межі бідності, бо рівень зростання доходів громадян, і передусім заробітної плати, у кілька разів відстає від зрос­тання цін на товари, тарифів на послуги. Сьогодні Україна в більшості галузей економіки в 10–15 разів від­стає у питаннях оплати праці від розвинутих країн.

 Відносно бідний чи абсолютно бідний?

Виявляється, бути від­носно бідним і абсолютним жебраком – це два різних поняття. До першої катего­рії зазвичай відносять тих, чиїх доходів вистачає лише на харчування і найнеобхід­ніші речі. Абсолютно бідни­ми прийнято вважати гро­мадян, чиїх статків не ви­стачає навіть на харчуван­ня. За останні чотири роки кількість абсолютно зли­денних людей зросла з 12,5 до 14%. Так стверджують експерти, котрі вивчають цю проблему. Вони переко­нані, що в української бід­ності «жіноче обличчя», оскільки 62% людей, що ледве животіють, це жінки. У когорті найбідніших по­ловина – люди пенсійного віку. Їм не вистачає пенсії навіть на ліки. В цілому си­туація, яка склалася в на­шій державі, зачіпає інтереси приблизно 12,5 млн осіб. Серед найбільш уразливих сім’ї, які мають дітей, – 33,1%; багатодітні родини – 76,4%; сім’ї з подвійним навантаженням (мають ді­тей і безробітних ) – 26,4%.

На думку економістів, можливість побачити більш повну картину дає не абсо­лютна, а відносна бідність. Вона не прив’язана до показ­ників бюджету прожитково­го мінімуму, а вказує, що соціально-економічний ста­тус людини нижчий від того, що вважається нормою в цивілізованому суспіль­стві. Відносно бідних людей в Україні удвічі більше, ніж абсолютних жебраків.

Україна має один із най­вищих показників бідності в СНД. У процентному вимі­рі цифри не так ріжуть око, але в кількісному – лідер­ство вражає. Наприклад, в Молдові й у нас відсотко­вий рівень бідності однако­вий, але в кількісному об­численні в Молдові близько 800 тис. громадян вважа­ються «неплатоспроможни­ми», а в Україні – понад 12 мільйонів (!).

Водночас в Європі до осіб, що живуть за межею бідності, відносять тих, чий дохід на 60% нижчий від се­реднього доходу на душу населення. За межею бід­ності в Євросоюзі перебува­ють люди, чиї доходи в се­редньому нижче 10 000 євро на рік. А в Україні середній розмір статків становить 2700 доларів на рік. Втішає тільки те, що це на 200 дола­рів більше, ніж у найбідні­шій державі Європи – Мол­дові.

Українські зарплати

Навіть не всі високопоса­довці знають реальний рі­вень прожиткового мініму­му та мінімальної зарпла­ти. Очевидно, у високих ка­бінетах вирішуються більш глобальні завдання, а не такі «дрібниці».

Можна лише порадити цим можновладцям зазир­нути у звіт Національного банку України щодо ринку праці та доходів населення. Так, у документі оприлюд­нено розміри нових соціаль­них стандартів. Із 1 квітня 2012-го їхні показники зрос­ли: прожитковий мінімум на одну особу збільшився до 1037 грн, а мінімальна за­робітна плата та прожитко­вий мінімум для працездат­них осіб збільшилися на 21 грн і становлять віднині 1094 грн.

Мінімальна зарплата, прожитковий мінімум, вар­тість споживчого кошика… Мабуть, треба бути еконо­містом, аби навчитися роз­різняти нюанси кожного із цих понять. ООН, котра від­стежує рівень бідності у країнах світу, встановила середню вартість споживчо­го кошика для однієї люди­ни. Це 17 доларів на день. За цим показником у цивілізо­ваних країнах починається межа бідності.

В українців тільки ціни європейські, а зарплати – на рівні найбідніших країн світу. Причому для найбід­ніших верств населення ціни зростають швидше, вважають економісти. І об­ґрунтовують цю тезу так: «Реальний споживчий на­бір українця складається з чотирьох груп товарів і по­слуг: продукти харчуван­ня, ліки, комунальні плате­жі та витрати на транспорт. Витрати за цими групами за минулий рік зросли міні­мум на 30% (!)».

Якщо говорити про міні­мальну заробітну плату, по­рівняно з країнами-сусідами, що вже стали члена­ми Європейського Союзу, то вона становить 71% бол­гарської, 55% румунської, 31% угорської, 27% словаць­кої, 25% польської та лише 5% найвищої в Євросоюзі – люксембурзької.

Понад 54% українських родин вважають, що їм не­обхідно отримувати понад 2700 грн доходу на одну лю­дину, щоб не відчувати себе бідними.

«Заробіток по-українськи», стверджують експер­ти, удвічі нижчий за межу бідності в сусідніх європей­ських країнах. Утім, визна­чити бідність можна й за ін­шим критерієм. Так, Всесвітній банк запропонував під час глобальних дослі­джень вважати рівнем бід­ності доходи менші, ніж 1 дол. на день, а з 2008 року –1,25 дол. на день, що дорів­нює 10 грн. Якщо дохід ниж­чий, то виникає загроза ви­живанню людини. І це вже балансування на межі жит­тя і смерті.

Чому в пересічних укра­їнців такі низькі зарплати? Експерти вбачають причи­ну в тому, що у собівар­тість товарів і послуг закла­дають тільки 6% – затрати на зарплату. У країнах ЄС цей показник становить 35%, що майже у шість ра­зів вищий від українського. Чому в Україні дотриму­ються політики, відмінної від європейської? На це за­питання поки що відповіді немає.

Індекси різні, результат один

Одним із показників ефективності боротьби з бідністю у країнах Західної Європи вважається індекс Кейтца. Це співвідношення розміру мінімальної заро­бітної плати та заробітної плати на одного штатного працівника. Міжнародна організація праці рекомен­дує значення цього показ­ника встановити на рівні 50%, а Європейський Союз іще більше − 60%. Влітку 2012 року індекс Кейтца в Україні становив 36,7%.

Ресурс Business Insider опублікував свій щорічний індекс бідності країн світу–2012. Його показник ґрунту­ється на оцінці рівня безро­біття і темпів інфляції на місцях. Що він вищий, то біднішим вважається насе­лення тієї чи іншої країни.

У першу трійку потрапи­ли тільки африканські кра­їни: Зімбабве, Ліберія і Буркіна-Фасо. Тут понад 70% людей не можуть вла­штуватися на роботу й жи­вуть за межею крайньої бід­ності. А от до першої десят­ки потрапили й колишні ра­дянські республіки Туркме­ністан і Білорусь.

Якщо аналізувати про­блему в планетарному масштабі, то у світі понад один мільярд людей живуть за межею бідності. Одна лю­дина з трьох на планеті або не має роботи, або перебу­ває на межі жебрацтва. Про це йдеться у доповіді Між­народної організації праці. Її автори попереджають, що впродовж наступних десяти років необхідно створити 600 мільйонів робочих місць, аби досягти стійкого покращення. Та навіть коли так станеться, то 900 млн робітників у світі все ще будуть змушені жити за межею бідності, тобто на менше як $2 на день. Ста­ном на 2011 рік із 900 млн бідних робітників 456 млн жили в умовах надзвичай­ної, себто абсолютної бід­ності – нижче за встановле­ну США межу бідності на $1,25 на день.

Прогнози міжнародної організації праці до 2016 року щодо загальної світо­вої частки безробітних не передбачають значного по­кращення, тож її показник не зміниться – 6%. Відтак кількість безробітних у 2012 році збільшиться на 3 млн і ще на 3 млн – до 2016 року. Втім, якщо економічний розвиток виявиться ниж­чим за передбачувані по­казники, то безробіття може ще більше зрости й сягне у 2016 році 209 млн осіб.

Як розвиватимуться по­дії, якщо раптом світ не уникне нової хвилі еконо­мічної нестабільності, еко­номічні експерти воліють не прогнозувати. Просто у Міжнародний день бороть­би зі злиднями вирішили проаналізувати ситуацію і нагадати урядам країн, на якому місці у рейтингу бідних перебувають їхні країни.

 

 2,7 тис. дол.  становить середній річний статок гро­мадян України, 28,6 тис. дол – громадян Польщі, 26,6 тис. дол. – Угорщини і 12,4 тис. дол. – Румунії. Середній достаток росіян перевищив 10 тис. дол., що в 6 разів більше показника 2000 року, а білорусів – 6 тис. доларів. Ба­гатші за українців також грузини (13 тис. доларів), ки­тайці (понад 17 тис.) і турки (май­же 25 тис.).

(За даними Credit Suisse)

 Непрестижна десятка

Німецька страхова компанія Allianz оприлюдни­ла «Звіт про світове багатство 2012 року», в яко­му оцінила країни за рівнем доходів їх громадян.

Для складання рейтингу аналітики компанії віді­брали 52 країни світу.

Першу сходинку в рейтингу посіла Швейцарія, де власність одного громадянина в грошовому вираженні (без урахування споживчих кредитів) у 2011 році в середньому становила €138 тисяч. На другій сходинці опинилася Японія із €93 ти­сячами, на третій – США(€90,4 тис.), на четвертій – Бельгія (€68,5 тис.), на п’ятій – Голландія (€61,3 тис.).

До десятки країн з найбагатшими громадянами ввійшли також Тайвань (€60,89 тис.), Канада (€59,91 тис.), Сінгапур (€58,3 тис.), Велика Брита­нія (€52,6 тис.) та Ізраїль (€51,5 тис.).

Україна, опинившись на 49-му місці, ввійшла до десятки країн з найменшими доходами грома­дян. У 2011 році пересічний українець мав у своєму розпорядженні €928 (не враховуючи грошей, витрачених на кредити). Ще бідніші – громадяни Індонезії (€467), Казахстану (€539) та Індії (€643).

 Спасибі французам

 Міжнародний день боротьби з бідністю почали відзначати у 1987 році. 17 жовтня понад сто тисяч людей зібралися на площі Трокадеро в Парижі, саме на тому міс­ці, де 1948 року було підписано Загальну декларацію прав людини. Практично че­рез сорок років людство відчуло потребу заявити на увесь світ, що права людини грубо порушуються, якщо її прирікають на злидні і голод. А1992 року Генеральна Асамблея ООН підтримала ідею боротьби зі злиднями та оголосила 17 жовтня Міжнародним днем боротьби з бідністю. Від самого початку відзначення цього дня представники бідних верств населення беруть участь в одноденній акції, аби привернути увагу світу до свого же­брацького існуван­ня. Щорічно мітин­ги й демонстрації збирають мільйони людей: бідних і тих, хто демонструє со­лідарність із неза­можними. День 17 жовтня засвідчує прагнення людей, що живуть у злид­нях, використову­вати свій досвід і знання, аби покін­чити з бідністю.

17.10.2012

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини