СЕРГІЙ БИЗОВ: «ГОЛОВНЕ ЗАВДАННЯ ПРОФСПІЛКИ – ДОПОМОГТИ ВЕТЕРАНУ»

ГЕРОЇ-МЕТАЛУРГИ НА ЗАХИСТІ БАТЬКІВЩИНИ

Олексій Травніков, ПО ПМГУ Полтавського ГЗК

МОЛИТВА ПІДТРИМУЄ

Довоєнне життя Олек­сій Травніков дбайливо вибудовував: перша «це­глинка» – родинне тепло. Друга «цеглинка» – успіш­на робота технологом Пол­тавського ГЗК. Третя – ака­демічна гребля на човнах класу «дракон», участь у змаганнях (аж до виступів у складі національної збір­ної України на Чемпіонаті світу!). Четверта – навчан­ня у Духовній семінарії. П’ята – профспілкова ді­яльність на позиції проф­групорга ПМГУ рідної змі­ни №3...

А вже 25-го, попросив­ши благословення у своїх духовних наставників, пі­шов до військкомату всту­пати до лав ЗСУ.

У розмові з представни­цею інфоцентру ПМГУ Варварою Смірновою він каже:

– Загалом майбутнім священикам не можна бра­ти до рук зброю. Та в нас зараз особлива ситуація. Тож мені дали дозвіл піти на фронт.

Ми на своїй рідній зем­лі – вона допомагає. А ще в кожному населеному пункті, через який ми про­ходимо, навіть у наймен­шому селі, є церква. За можливості командуван­ня завжди відпускає помо­литися, це підтримує.

Війна – суворе випробу­вання для економіки, для суспільства, тож трудова варта важлива. Знаю, що мої колеги несуть її з чес­тю – коли є мобільний зв’язок, ми з ними підтри­муємо контакт.

Ми не маємо права зда­ватися. Тож бажаю всім українцям сил, наснаги і віри. Собі ж егоїстично (сміється) бажаю якнай­швидшої нашої перемоги: повернутися додому, обійняти близьких, побачити­ся з товаришами. До рід­них і друзів у мене є одне прохання: дбайте, будь ласка, про себе. Коли моє серце за вас спокійне, я можу добре робити свою справу тут, на бойовому посту.

Юлія Малиш,

ПО ПМГУ «Суха Бал­ка»

БЕРЕГИНЯ ЗІ ЗБРОЄЮ В РУКАХ

Практика показує: коли на поріг приходить ворог, жінка здатна перетворити свою м’якість на силу і по­стати на захист найцінні­шого зі зброєю в руках. Саме так вчинила пред­ставниця трудового колек­тиву криворізького рудни­ка «Суха Балка» Юлія Ма­лиш.

Юлія прийшла на під­приємство у 2014 році ра­зом зі своїм чоловіком Сергієм. Та планам роди­ни не судилося справдити­ся. Того ж року голова ро­дини пішов боронити суве­ренітет країни. Його дру­жина у 2019 році, вирішила й сама підписати контракт, долучившись до лав ЗСУ. Служила зв’язківцем у навчальному центрі, на­прикінці 2021 року була пе­реведена до харківського військкомату. Юлія розпо­відає:

– Напередодні 24 лютого було дуже багато роботи, тож ми отримали наказ за­лишатися на нічному чер­гуванні. А ранок наступно­го дня виявився чорним...

З того часу працювати доводилося безперервно. Чоловік зумів відвезти доньку до батьків і теж по­вернувся у стрій. Я відчу­вала: мушу залишатися там, де я найбільше по­трібна.

Під час служби нерідко з вдячністю згадувала свою роботу на шахті. Вона навчила мене дисци­плінованості й відпові­дальності. Бажаю всім моїм колежанкам з «Сухої Балки» легких змін, здоров’я, витримки, щоб в їх­ніх родинах усе було пре­красно, щоб небо над ними було мирним, а доля – щас­ливою!

Доля самої Юлії, тим часом, заклала черговий крутий віраж. Чотири мі­сяці тому вона народила другу донечку, тож за­мість військових обов’язків тепер знов – материн­ські й сімейні. Її нинішня місія не менш важлива, адже діти – наше майбут­нє!

Дмитро Дворко,

ПО ПМГУ ПАТ «Кривбазалізрудком»

ДЯКУЄМО ЗА ЗАХИСТ!

Дмитро Дворко, заступ­ник начальника дільниці №33 шахти «Козацька» ПАТ «Кривбазалізруд­ком», брав активну участь у профспілковому русі, був дієвим членом Моло­діжної ради ПМГУ, пред­ставляв профспілку в «мо­лодіжці» ФПУ.

Вже наступного дня піс­ля повномасштабного вторгнення Дмитро без ва­гань вирушив до ТЦК.

– У військкоматі мені сказали: «Почекайте. Вас викличуть». Чекав. Не ви­кликали. Пішов знову. Че­рез місяць, 25 березня, по­повнив лави Державної спеціальної служби тран­спорту, а потім добровіль­но перевівся в окрему штурмову роту при ній.

Спочатку була Чернігів­щина, потім Херсонщина. Коли були вже за 60 км від окупованого Херсона, під­розділ перекинули під Вугледар. Деякий час вою­вали під Бахмутом. Далі – Запорізька область, тепер – Сумська.

Наприкінці лютого 2023 року, виконуючи бойове завдання, я сильно трав­мувався. Після тривалого лікування мене могли за станом здоров’я перевести на небойову службу, але я попросився назад, у свій підрозділ.

Розповім про один з епі­зодів. Наш підрозділ по­требував авто. До фінансо­вого збору долучилися то­вариші-профспілчани, ФПУ, ПМГУ. Як результат – машину придбали. Тепер вона служить нам вірою і правдою.

Також нам допомагає всеукраїнська організація «БФ родини Жебрівських», волонтери з Caps and Candels for Ukraine , Орльян Люндстрьом (Шве­ція) .

Мрії наші прості: хоче­мо повернутися до цивіль­ного життя, займатись улюбленою справою, обіймати рідних, любити, ство­рювати сім’ї, ростити ді­тей… Але є і одна спільна мрія – Перемога!

Надія Котова,

ПО ПМГУ Запорізького заводу феросплавів

НАДІЯ

Надія Котова – опера­торка з обслуговування установок для пилогазоу­ловлювання плавильного цеху №4 АТ «Запорізький завод феросплавів». Член­киня профкому первинки ПМГУ підприємства, спор­торганізаторка. А ще – вона справжній боєць, за­хисниця Батьківщини.

З лютого 2023 року На­дія служить у лавах ЗСУ. Її неодноразово нагородже­но подяками та грамота­ми.

– У трудовому колекти­ві четвертого цеху Кото­вою дуже пишаються. Та й у профактиві горді тим, що багато років пропрацю­вали поруч з цією непере­січною людиною, – розпо­відає профлідер запорізь­ких феросплавників Олег Ільїн. – Надія Олександрівна прийшла на завод у 2013-му. Швидко проявила себе як грамотна, відпові­дальна співробітниця, за­служила повагу як серед колег, так і з боку керівни­цтва.

Коли на початку 2023 року ми дізналися, що наша Котова тепер буде старшим стрільцем-опера­тором ЗСУ, ми бажали їй удачі й молилися, щоб з нею все було гаразд. У тому, що й у війську ця жінка прийдеться до дво­ру, не сумнівалися.

От що вона розповідає: «Мене час від часу запиту­ють, що вплинуло на моє рішення вступити до ЗСУ. Відповідь проста: просто хотіла захищати рідну країну. І про цей крок не шкодую. Жінок на службі всіляко підтримують. Вдячна також нашій пер­винці ПМГУ в АТ «ЗЗФ» за надані нею форму з берця­ми та бронежилет. Роблю свою справу, наближаю перемогу над ворогом. А після неї планую поверну­тися на завод. Головне – щоб він працював. Я споді­ваюся, що український ГМК, витримає випробу­вання війною і стане локо­мотивом відродження України».

Сергій Пономаренко, ПО ПМГУ Дніпров-

ського металургійного заводу

«ІНАКШЕ НЕ МІГ»

Сергій Пономаренко присвятив роботі у прокат­ному цеху №2 ДМЗ понад 30 років. Спочатку був електриком, потім май­стром з ремонту електро­устаткування.

Сам звик до підприєм­ства, до чіткого ритму ви­робничого життя… і ніко­ли не думав, що в один мо­мент муситиме залишити все це позаду. Однак після початку повномасштабної війни не вагався: одразу вирушив до військкомату. Говорить, що інакше не міг, відчував – настав час боронити Батьківщину.

У ЗСУ чоловіка не взя­ли, тоді він приєднався до територіальної оборони. Після короткого періоду адаптації його підрозділ направили на фронт. Від­тоді Сергій Миколайович пройшов багато гарячих ділянок, був командиром відділення, разом з побра­тимами знаходився там, де найважче, – в окопах на передовій.

У липні 2022 року на До­неччині отримав перше серйозне поранення – ліка­рям довелося видалити по­ловину легені. Мав мож­ливість ще тоді демобілі­зуватися, але, каже, не зміг би дивитися в очі то­варишам, тож знов став до зброї.

У 2023 році переніс ін­сульт – і теж повернувся у військо. Інший би вже здався, тільки не Сергій Пономаренко. Він вважав, що бути зі своїми, допома­гати, чим зможе – це його обов’язок.

Влітку 2024 року коман­дир підрозділу направив Сергія Миколайовича на медико-соціальну експерт­ну комісію, за висновком якої було остаточно ухва­лено рішення про його де­мобілізацію. Тож далі шлях лежав додому.

Після демобілізації Сер­гій Миколайович вирішив повернутися на завод, у рідний цех, до звичних обов’язків майстра з ре­монту електроустаткуван­ня.

Сергій Федорчук,

ПО ПМГУ Централь­ного ГЗК

«БЕРЕЖІТЬ СЕБЕ, ДОМКРАТЕ!»

Про мужнього воїна ЗСУ Сергія Федорчука, по­просила розповісти про­флідерка дробильної фа­брики Центрального ГЗК Марина Симоненко:

«Сергій працював на фа­бриці ЦГЗК слюсарем-ре­монтником, механіком. Колеги знають його і пам'ятають як до повно­масштабної війни Сергій розвивав велорух, органі­зовував велозмагання, ве­лопробіги, різні благодій­ні заходи, соціальні акції».

Доброволець Сергій Фе­дорчук прийшов записува­тися в 101-й окремий ба­тальйон ТрО Кривого Рогу 26 лютого 2022 року.

«Будучи волонтером, я тісно співпрацював з «Чер­воним Хрестом України» і відвідував їхні тренінги. Тож мене взяли спочатку в медпункт 101-го батальйо­ну, а згодом перейшов го­ловним бойовим медиком до 2-ї роти 235-го батальйо­ну 129-ї окремої бригади ТрО».

У 2022-2023 роках Сергій Федорчук з побратимами самовіддано захищали Україну на херсонському і запорізькому напрямах, півтора року тримали по­зиції на околицях Авдіїв­ки (Очеретине, Новобах­мутівка). Вугледар, Кура­хове, Торецьк, Часів Яр – там за тиждень втратили товаришів більше, ніж за 1,5 року служби.

«Кожен виїзд на «нуль» – це як перегони зі смертю, але про страх не думаєш, є тільки злість на росій­ських убивць та високий рівень мотивації досягти бажаного результату».

Сергій Федорчук воює з позивним «Домкрат» не випадково. Завдяки хоро­шій фізичній підготовці, а також великій силі він у польових умовах підіймає автівку, коли треба помі­няти колесо.

З серпня 2024 року чоло­вік переведений до окре­мого штурмового баталь­йону «Арей» санінструкто­ром з тактичної медици­ни.

10.06.2025

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини