« на головну 23.07.2024
Архів номерів  •  Актуальний номер » (1254)
04
Липень
 
Інтерв’ю
 
ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ


РУБРИКИ


Передплата





Статті Актуально

ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ: ЧИ УСПІШНА НАЙГОЛОВНІША РЕФОРМА КРАЇНИ?

ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ: ЧИ УСПІШНА НАЙГОЛОВНІША РЕФОРМА КРАЇНИ?

Черговий етап рефор­ми децентралізації в Україні розпочався наприкінці 2014 року.

Ця реформа, за оцінка­ми науковців, є однією з найважливіших, а в урядо­вих документах фігурує як пріоритетна.

Спроби децентралізації відбувались у 1997 р., 2005 р., 2008–2009 рр. і очевидно були пов’язані з необхід­ністю модернізації успад­кованої радянської моделі управління, а також з ін­тересами політичних груп, які прагнули закрі­плення каналів власного впливу. Українське сус­пільство традиційно було носієм запиту на зміни і в черговий раз після Рево­люції Гідності надало ім­пульс силам, які увійшли в Парламент, ці зміни впроваджувати.

У 2014 р. децентраліза­ція розпочалася з ухвален­ня законів та змін до Бю­джетного та Податкового кодексів, а в лютому 2015 р. – Закону України «Про до­бровільне об’єднання тери­торіальних громад». У тому ж 2015-му було ство­рено перші 159 ОТГ, а на липень 2019 р. налічувало­ся вже 924 ОТГ, в яких про­живало 29,1% населення. Вказані цифри свідчать про уповільнений процес децентралізації, можливо, через неочевидність пере­ваг нових утворень з при­чини економічної кон’юнктури, або про безпосеред­ню неспроможність до са­моорганізації чи банальну протидію місцевих груп, еліт, тощо. Утім, вже в 2020 р. завершився процес утво­рення об’єднаних територі­альних громад, було ство­рено 1470 ОТГ, які стали базовою низовою одини­цею.

Разом з тим уже в 2020– 2021 рр. почали проявля­тись негаразди, як то за­криття шкіл, відділень по­шти, небажання новоутво­рених ОТГ брати на баланс витратні об’єкти, тощо.

Розуміючи, що етап де­централізації не заверше­ний і зайняв вже більше п’ятирічки, а гіпотетично навіть із таким темпом буде потрібно ще п’ять ро­ків, то за десятиріччя по­трібно було б говорити не про наслідки цієї рефор­ми, а про необхідність її модернізації. Тим більше, що створений каркас не мав повноцінного законо­давчого забезпечення у ви­гляді нових редакцій зако­нів України «Про місцеве самоврядування», «Про місцеві державні адміні­страції», «Про службу в ор­ганах місцевого самовря­дування».

Усе ж реформа була продовжена, що є вкрай важливим з точки зору системності підходу до модернізації держави, а не як одноособової реформи або реформи однієї полі­тичної сили. Уже новоо­браний парламент при­йняв Закон України про новий адміністративно-те­риторіальний устрій, що є позитивною ознакою про­довження реформи.

Також пропонуються нові моделі управління, які мають шанси на реалі­зацію у зв’язку з перемо­гою нових політичних груп. Зокрема, розгляда­ється (ухвалений у першо­му читанні) законопроєкт «Про місцеві державні ад­міністрації», в якому пе­редбачається створення інституту префектів.

Інколи дослідники для оцінки процесу децентра­лізації наводять цифри обізнаності/необізнаності щодо реформи децентралі­зації. Наприклад, на дру­гий рік реформ навіть тре­тина українців взагалі не чула про децентралізацію, а 53% «щось чули». Сус­пільство не буде вивчати правові механізми ново­введень, але відчує або не відчує наслідок реформ при зміні наявних стан­дартів життя.

Якщо реформа не змі­нює якість життя, це озна­чає, що вона реалізовуєть­ся виключно для внутріш­ніх перестановок груп, ка­налів впливу, перерозподі­лу ресурсу.

Специфіка децентралі­зації пов’язана з тим, що в пострадянській Україні виросли адміністративно- фінансові групи, які сфор­мували капітали, вплива­ють на місцевий бізнес і пов’язані з місцевою вла­дою. У 2021 р. в Україні не було жодної обласної Ради, яку контролювала б національна партія. Це свідчить, що регіональні групи реалізували свою спроможність, а націо­нальні партії, які стають «столичними», такої спро­можності не мали.

Потрібно оцінити спів­відношення формальних і неформальних інститутів у тому розумінні, що не­формальні інститути (як їх називають – регіональні групи впливу (РГВ)), мо­жуть бути більш стійки­ми, більш організовани­ми, більш впливовими, ніж місцеві органи влади, а відповідно не тільки впливати, а навіть підпо­рядковувати місцеві орга­ни. РГВ у передвиборчій риториці спираються на такі ідеї, як створення ро­бочих місць, відновлення, реконструкція, ремонт і, меншою мірою, – на мо­дернізацію та новітні тех­нології. Тоді як національ­ні проєкти апелюють до ідей осучаснення й модер­нізації, що й є відмінністю бачення шляхів розвитку.

Також можливий супро­тив місцевих груп прихо­ду загальнонаціональних проєктів, навіть з інвести­ціями. Регіональні групи впливу створюють локаль­ні політичні проєкти: «Бе­резанська громада», «Пар­тія чернівчан», «Рідне За­карпаття», «За Одещину» та ін. Причина такого яви­ща полягає в слабкості й відсутності партійної ро­боти на регіональному рів­ні та партійної демократії, яка б заохочувала нових членів і лідерів до роботи.

Тому в темі децентралі­зації виникає питання вза­ємодії еліт (політичних груп), центру та регіонів. Це можуть бути різні сце­нарії, залежно від попере­дніх політичних зв’язків і сил суб’єктів.

Тому дослідження ви­ключно повноважень і функцій не є повним без розуміння, як мінімум, двох аспектів. По-перше, хто формує ці органи, а по- друге – в який спосіб забез­печується ресурс для реа­лізації повноважень. Те, що особливо має значення для молодих демократій – неформальні зв’язки і пра­вила, які можуть обмежу­вати, суперечити або під­мінювати наявні формаль­но визначені правила.

Гіпотетично може бути прописана широка децен­тралізація, широка компе­тенція місцевого самовря­дування, функції і повно­важення можуть бути пе­редані в регіони, але ре­сурс буде жорстко центра­лізований і розпорядни­ком буде центральний ор­ган – тоді всі ці повнова­ження наближатимуться до нульового рівня спро­можності. Так, у 2019 р. 73% об’єднаних громад в Україні як елемент рефор­ми децентралізації мали дотаційні бюджети, що прямо заперечує децен­тралізацію як таку.

Відзначимо, що вказати мету децентралізації, як забезпечення ефективного управління, є ніби зрозу­мілим, але що це означає? Ефективне … для чого? Тобто, за коротким пояс­ненням має бути інтерпре­тація, оскільки без визна­ченої мети будь-яка рефор­ма не приведе до її реалі­зації. І як можна без фор­мулювання нової ідеологе­ми «а саме що будуємо»?

Тут всі модернізації бу­дуть недоречні. Найсклад­нішим є сформулювати ідеологему, яка буде жит­тєвою у сприйнятті сус­пільством і політичним класом. А повноцінною – коли вона буде пояснена цифрами, оскільки визна­чення «поліпшити», «по­кращити», «сприяти» і т. ін. без цифрової матеріаліза­ції є банальним популіз­мом. У контексті децентра­лізації ідея надати більше повноважень чи розподіли­ти повноваження є поло­винчастою, оскільки це не дає відповідь на запитання «для чого?». Показником реальних процесів децен­тралізації є зміни в части­ні фінансування.

За чотири роки фінансо­вої децентралізації 2014– 2018 рр. фонд місцевих бю­джетів України зріс у 3,3 раза. А в 2019 р. місцеві бю­джети зросли ще на 17,6%. Варто припустити, що такі зміни відбулись за рахунок перерозподілу, а не еконо­мічного зростання. Також ці цифри не свідчать про потреби витрат, які з де­централізацією покладені на місцеві бюджети.

Із позитивного відзначи­мо, що в 2014 р. для підтрим­ки місцевого самоврядуван­ня уряд передбачав 0,5 млрд грн, а в 2018 р. – 19,37 млрд грн на реалізацію інфра­структурних проєктів.

Проте проблема регіо­нального розвитку зумов­лена недостатністю ре­сурсного забезпечення. Так, рівень бюджетного забезпечення місцевого самоврядування на душу населення на рік (у євро) становить: Швеція – 2500; Чехія і Польща – близько 1600, а в Україні – лише близько 100. При чому цей показник для Києва – 400, а для Хмельницького – 20.

Разом з тим, найвагомі­шим результатом бюджет­ної децентралізації є зрос­тання часки місцевих по­датків і зборів у доходах місцевих бюджетів з 2,5% у 2012–2014 рр. до 30% у 2018 р. Європейський стан­дарт співвідношення дохо­дів державного і місцевих бюджетів – 50/50. У 2018 р. обсяг місцевих бюджетів в Україні вперше переви­щив обсяг державного бю­джету і становив 52% – 234,1 млрд грн. Але збері­гається залежність місце­вих бюджетів від трансфе­рів із державного бюдже­ту.

Процес регіоналізації в Україні має бути спрямо­ваний на забезпечення економічного розвитку ре­гіонів. Тобто децентралі­зація має бути наповнена економічним сенсом. Регі­оналізація має розгляда­тись у контексті розвитку регіону, спеціалізації регі­ону і як наслідок – конку­рентної спроможності.

Тема децентралізації в 2022 р. набула особливої актуальності. З одного боку, в умовах нової фази війни, розпочатої 24 люто­го 2022 р. рф проти Украї­ни, тема реформ дещо від­кладена. З другого – Укра­їну 23 червня 2022 р. при­йняли в кандидати на вступ до ЄС, що передба­чає синхронізацію законо­давства і, очевидно, ре­форми і в цій царині.

Отже, де-факто, процес децентралізації вже стар­тував. Основною ознакою є поява нових суб’єктів – ОТГ, які мають пряме бю­джетування без проміж­них ланок. Але при цьому, по-перше, ланка рад збере­жена, а, по-друге, в Кон­ституції нова модель не відображена. Також очі­куємо на прийняття ново­го Закону України про ад­міністративно-територі­альний устрій, який упо­рядкує і зафіксує новий порядок. Тому реформа поки що перебуває в стадії транзиту.

ПРО АВТОРА:
РОСТИСЛАВ БАЛАБАН,
кандидат політичних наук,
провідний науковий співробітник відділу політичних інститутів та процесів Інституту політичних і етнонаціональних досліджень
ім. І. Ф. Кураса
НАН України

НОВИНИ

10.07.2024 21:02

08.07.2024 20:16

08.05.2024 21:25

08.05.2024 21:01

05.04.2024 21:44

22.03.2024 19:35

15.03.2024 18:49

15.03.2024 18:46

10.02.2024 18:02

10.02.2024 18:01

Усі новини


Опитування

Якою б Ви хотіли бачити улюблену газету "Профспілкові вісті" надалі?

Традиційною паперовою, друкованою
- 0 %
Новітньою електронною (виключно в інтернеті за передплатою)
- 0 %
Змішаною (відкриття передплати на електронну версію при збереженні паперово-друкованого формату)
- 0 %
Усього: голосів






 

Профспілкові ВІСТІ, 1990-2023©

01042, Украіна, м. Київ
Майдан Незалежності, 2
Тел/факс: 528-70-49
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання