ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

У топах розчарувань

За результатами дослі­дження GfK Purchasing Power Europe, Україна посіла останнє місце за купівельною спромож­ністю громадян серед 42 країн Європи. У 2019 році українець у своєму розпорядженні має суму в 1830 євро на рік (після вирахування податків), що у 8 разів нижче, ніж у середньому в Європі.

На виконання розпорядження № 40 від 03.12.2019 департамент з питань бюджету та оплати праці надає матеріали до випуску газети «Профспілкові вісті» щодо Міжнародного дня прав людини.

Конституційні права громадян України

на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї

Згідно з Загальною декларацією прав людини, права людини – громадянські, політичні, економічні, соціальні – не даруються державою, а належать кожному від народження. Вони є основою людського існування і розвитку, а тому не мають кордонів. Визнання, дотримання та захист прав і свобод людини не є внутрішньою справою тієї чи іншої країни.

Спираючись на міжнародно-правові стандарти, проголошені в Декларації прав людини Верховною Радою України у 1996 році прийнято Конституцію України. В ній зазначено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Соціальною функцією України є комплекс економічних, соціальних та правових заходів, спрямованих на створення умов, які забезпечують нормальні умови життя людини, зокрема безробітних, пенсіонерів, інвалідів, ветеранів праці та військової служби, сімей з дітьми, дітей-сиріт, вимушених переселенців та біженців, її вільний розвиток, створення рівних можливостей для усіх громадян у досягненні суспільного добробуту, усунення соціальної нерівності, соціальної захищеності особистості, задоволення їхніх соціальних потреб в результаті безробіття, хвороби, виробничої травми, народження дитини, інвалідності, старості, а також надання медичних послуг та допомог сім’ям з дітьми, боротьби з бідністю, що передбачають адресну допомогу малозабезпеченим верствам населення, надання житлових субсидій, допомоги сім’ям з дітьми тощо.

Метою соціальної політики України є не лише боротьба з бідністю, збереження людського капіталу, його пристосування до потреб ринкової економіки та сприяння економічному зростанню, а і забезпечення соціальної справедливості та політичної стабільності.

На сьогодні українським законодавством вибудувана чітка система соціального захисту. Вона базується на ратифікованих Європейській соціальній хартії (переглянутій), конвенціях Міжнародної організації праці (71 конвенції), зокрема Конвенції МОП № 117 про основні цілі та норми соціальної політики та Конвенції МОП № 102 про мінімальні норми соціального забезпечення, підписаному у 2016 році Європейському кодексі соціального забезпечення, законах України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» і «Про прожитковий мінімум» тощо.

Однак, головною проблемою є невиконання цих та інших законів з питань соціального захисту. Крім того, протягом останніх років внесено зміни та доповнення більш ніж до 60 законів та нормативно-правових актів, якими обмежено чи скасовано низку пільг, гарантій та компенсацій окремим категоріям громадян.

Як наслідок, стан вирішення соціальних проблем в Україні вже протягом тривалого періоду є незадовільним. Дедалі поглиблюється розрив майже за всіма показниками економічного та соціального розвитку між Україною та країнами Європейської спільноти. Це призводить до поширення бідності українських громадян.

Крім того, окремі дії влади та заяви політиків свідчать про наміри певної десоціалізації політики, проведення ревізії соціального законодавства з метою приведення його до реального соціального споживання та економічної спроможності держави забезпечувати потреби населення в сфері соціального забезпечення.

У першу чергу це стосується прожиткового мінімуму – базового державного соціального стандарту, встановленого законом, на основі якого визначаються державні соціальні га­рантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-кому­нального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.

Прожитковий мінімум сьогодні дійсно перестав виконувати функцію базового соціального стандарту для забезпечення встановленого Конституцією права на достатній життєвий рівень для громадянина та його сім’ї і потребує оновлення з урахуванням потреб людини у рівні споживання, необхідному для розширеного відтворення трудового потенціалу, поступального соціально-економічного, освітнього і культурного розвитку країни.

Однак, замість того, щоб зміцнити позицію прожиткового мінімуму, і парламентарі, і Уряд мають наміри звузити сферу його застосування, тим самим знизити його роль як базового державного соціального стандарту.

Разом з тим, поданий Урядом та затверджений парламентом у Законі України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» розмір прожиткового мінімуму в наступному році хоч і підвищується в цілому, проте загальний показник розміру прожиткового мінімуму у 2,1 рази, а для працездатних осіб – у 2,3 рази нижче (у порівнянні з жовтнем 2019 року) від його фактичного розміру 2019 року. При цьому, до прожиткового мінімуму не включаються такі основні сімейні потреби працівників як забезпечення житлом, медичне обслуговування та освіта. За розрахунками профспілок розмір прожиткового мінімуму з 1 січня 2020 року має складати щонайменше 5 640 гривень.

Крім цього, суттєва різниця між розмірами затвердженого законом та фактичного прожиткового мінімуму призводить до штучного зменшення показників, що розраховуються на базі прожиткового мінімуму, зокрема: розміру посадового окладу працівника І тарифного розряду ЄТС, розмірів державних соціальних допомог окремим категоріям незахищених верств населення та малозабезпеченим сім’ям, розміру податкової соціальної пільги, грошових виплат на дітей, розміру мінімальної пенсії за віком та ін.

Також, занижуються державні соціальні гарантії і стандарти обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров’я, освіти, соціального обслуговування, при розрахунку індексації заробітної плати, граничних сум виплат на випадок безробіття і т.ін.

Тому, на жаль, законодавчо встановлені державні соціальні стандарти та гарантії на 2020 рік неспроможні будуть задовольнити основні потреби людини в усіх соціально-демографічних групах на фізіологічному та соціальному рівнях, а відтак не забезпечать конституційне право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї,   як це передбачено ст. 48 Конституції України.

Хоча, профспілками і здійснювалися системні заходи на національному рівні щодо донесення до влади аргументованих пропозицій та зауважень до головного кошторису країни на 2020 рік, зокрема щодо підвищення розмірів основних державних соціальних стандартів та гарантій – прожиткового мінімуму, мінімальної зарплати, мінімальної пенсії, а також щодо забезпечення в Держбюджеті видатків на освіту, охорону здоров’я, соціальний захист, стипендіальне забезпечення молоді, розвиток галузей економіки як визначено законами, однак Урядом та парламентарями вони не враховані.

Разом з тим, слід зазначити, що враховуючи вагому роль прожиткового мінімуму, як базового державного соціального стандарту у розвитку соціально-економічної сфери країни, народні депутати підтримали пропозицію профспілок щодо необхідності широкого обговорення проблем прожиткового мінімуму. Прийнято рішення про проведення 18 грудня 2019 року в залі пленарних засідань Верховної Ради України парламентських слухань на тему: «Проблеми формування прожиткового мінімуму в Україні», участь в яких візьмуть представники центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, профспілок, громадських організацій, профільних міжнародних організацій, науковці та експерти.

Департамент з питань бюджету та оплати праці

Конституційні права працівників у сфері оплати праці

на порядку денному профспілок

Конституцією України гарантовано право кожного громадянина на працю, можливість заробляти собі на життя, право на достатній рівень життя для себе та своєї сім’ї. А прагнення України до євроінтеграції зобов’язує державу запроваджувати європейські соціальні цінності в країні, у тому числі, у сфері зайнятості, соціальної політики та рівних можливостей.

Тому завдання щодо зростання добробуту трудящих, впровадження в Україні європейських стандартів життя, кардинального підвищення основних державних стандартів та гарантій задля скорочення бідності та соціальної нерівності, забезпечення гідної винагороди за працю визначені Стратегією діяльності ФПУ на 2016–2021 роки «Європейський вибір» серед основних пріоритетів діяльності Федерації профспілок.

Основною державною соціальною гарантією, яка має забезпечувати працівнику та його родині гідний рівень життя, є мінімальна заробітна плата.

Міжнародна організація праці в Рекомендації № 135 зазначає, що встановлення мінімальної заробітної плати повинно бути одним із елементів політики, яка спрямована на боротьбу з убогістю та на забезпечення задоволення потреб всіх працівників та їхніх сімей.

Ще нещодавно, це положення було фактично підтверджене в Україні. Лише підвищення мінімальної зарплати з 1 січня 2017 року вдвічі до розрахованого Мінсоцполітики рівня фактичного прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3200 грн.) забезпечило позитивну динаміку зарплати (номінальної – на 37,1%, реальної – на 19,1%), підвищення номінальних доходів населення (на 24,4%), збільшення надходжень від податків і зборів до бюджетів всіх рівнів, Пенсійного фонду та фондів соціального страхування та, навіть, зростання реального ВВП (на 2,5 % у 2017 році та на 3,3 % у 2018 році).

Починаючи з 2018 року, встановлення мінімальної зарплати нижче фактичного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що є порушенням права працівника на достатній життєвий рівень, та запровадження законодавчої норми щодо включення до неї більшості доплат та надбавок призвели до зниження темпів зростання трудових доходів українських працівників (номінальної – до 18,9%, реальної – до 9,5% у січні – жовтні ц.р.).

Незважаючи на позитивну динаміку, українська заробітна плата залишається щонайменше втричі нижчою порівняно із заробітними платами в країнах ЄС. Їй вдалося перевищити лише найнижчу мінімальну заробітну плату, встановлену в країнах Євросоюзу – Болгарії   (286 євро з 1 січня 2019 року).

При цьому кожен п'ятий працюючий в Україні залишається бідним (рівень бідності серед працюючих у І кварталі 2019 року за відносним критерієм за даними Мінсоцполітики склав 20,2%), а майже 40% українців живуть за межею бідності.

За результатами дослідження GfK Purchaseing Power Europe Україна зайняла останнє місце за купівельною спроможністю громадян серед 42 країн Європи. У 2019 році українець в своєму розпорядженні має суму в 1830 євро на рік (після вирахування податків), що в 8 разів нижче ніж в середньому по Європі.

Аналогічна ситуація пролонгується в Державному бюджеті України і на 2020 рік.

Так,   мінімальну зарплату з 1 січня 2020 р . встановлено у розмірі 4723 грн, що вже сьогодні

- менше фактичного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який за розрахунками Мінсоцполітики у цінах жовтня склав 4797 грн;

- становитиме лише 39% прогнозованого розміру середньої заробітної плати, що не відповідає Резолюції Європарламенту 2008/2034 (INI), якою рекомендується встановлювати мінімальну заробітну плату не нижче ніж 60% від середньої зарплати, а також порушує домовленості Генеральної угоди щодо досягнення цим показником 50% на кінець року.

Слід зазначити, що незважаючи на ратифікацію у 2015 році Конвенції МОП про основні цілі та норми соціальної політики № 117 та положення Закону України «Про прожитковий мінімум, відповідно до яких Україна при встановленні прожиткового мінімуму зобов’язана брати до уваги такі потреби населення, як забезпечення житлом, медичним обслуговуванням та освітою, на сьогоднішній день ці витрати у прожитковому мінімумі так і не враховано у повному обсязі (послуг з медичного обслуговування і освіти немає взагалі).

За розрахунками профспілок відповідно до національного законодавства та міжнародних зобов’язань мінімальна зарплата в 2020 році має становити 7276 грн. (з урахуванням норм конвенцій МОП № 117 та № 131 щодо включення до мінімальної зарплати витрат на освіту, охорону здоров’я, житло та врахування сімейної складової). Але зазначена пропозиція профспілок залишилася неврахованою під час підготовки та прийняття Державного бюджету України на 2020 рік.

  Вважаємо, що політика економії щодо обмеження витрат на підвищення доходів населення, насамперед мінімальної заробітної плати, стримує зростання купівельної спроможності населення та розширення внутрішнього попиту, що, зрештою, призведе до рецесії   економіки, зниження обсягів виробництва і послуг в її реальному секторі та скорочення інвестиційної активності.

Штучне заниження («відповідно до можливостей бюджету») трудових доходів найманих працівників не тільки не створить умови для реалізації гарантованого Конституцією України права працюючих громадян на достатній рівень життя, така «соціальна політика» не сприятиме навіть виконанню положення Генеральної угоди щодо досягнення українською заробітною платою хоча б 50% середнього рівня оплати праці в чотирьох країнах Східної Європи, де найбільше використовується праця українців - Польщі, Угорщини, Чехії, Литві, яке було прийняте сторонами з метою більш динамічного підвищення рівня добробуту працівників, стимулювання купівельної спроможності та внутрішнього споживання товарів, зменшення негативних процесів тінізації трудових відносин та вимушеної трудової міграції.

Гарантоване статтею 43 Конституції України право працівників на своєчасне одержання винагороди за працю порушується протягом усього періоду незалежності України. Як наслідок, наявність заборгованості з виплати заробітної плати залишається однією з найгостріших соціально-трудових проблем України протягом усього періоду її незалежності. При цьому забезпечити своєчасну виплату заробітної плати не спроможні ні традиційні засоби адміністративного впливу на роботодавців-боржників, ні періоди економічного зростання.

За даними офіційної статистики лише з початку цього року заборгованість з виплати заробітної плати зросла майже на 30% та станом на 1 листопада 2019 року перевищила 3,4 млрд грн. Це кошти, які працівники мали отримати на руки після сплати всіх податків та зборів.

На третину до 119,8 тисяч зросла кількість працівників економічно активних підприємств, яким затримано 2,3 млрд грн, в т.ч. 467,8 млн грн   – не виплачено працівникам державних підприємств.

Внаслідок недостатності державного фінансування бюджетних та низки інших галузей економіки виникає заборгованість з виплати заробітної плати працівникам, зокрема в бюджетній сфері.

На жаль, ні Уряд ні роботодавці досі не усвідомили, що затримка зарплати, зрештою, має негативні наслідки не тільки для працівника. Невчасно виплачена зарплата несе загрозу і для держави, і для роботодавця:

- знижується платоспроможність населення, що призводить до скорочення виробництва та зростання заборгованості зі сплати за житлово-комунальні послуги;

- зменшуються надходження до бюджетів та фондів від податків, зборів та внесків;

- зростають витрати роботодавців внаслідок виплати компенсацій та штрафів.

Досягнення домовленостей в рамках Генеральної угоди щодо погашення заборгованості з виплати зарплати, вступ до колективних трудових спорів на всіх рівнях, ініціювання розгляду зазначеного питання в рамках співпраці з парламентом, на зустрічах з роботодавцями та урядовою стороною всіх рівнів, проведення акцій протесту, зокрема на національному рівні 14 листопада ц.р., звернення працівників до судових органів не забезпечують розв’язання цієї проблеми.  

На наш погляд, в державі необхідно змінювати саме пріоритети у відношенні до цього антисоціального явища.

По-перше, суспільство, Уряд та роботодавці мають усвідомити, що заробітна плата є приватною власністю працівника, а її затримка має розцінюватися лише як привласнення або умисне заволодіння чужим майном.

Другим пріоритетом має бути запровадження механізмів ефективного регулювання економіки та розвитку внутрішнього ринку, підтримки вітчизняного виробника та державних підприємств шляхом розміщення державних замовлень, надання пільгових кредитів та перегляду механізмів управління такими підприємствами та організаціями.

По-третє, задля забезпечення прав працівників на своєчасне отримання заробітної плати на законодавчому рівні мають бути вжиті заходи щодо:

- посилення економічної відповідальності роботодавців за затримку зарплати та запровадження відшкодування працівнику втрат, щонайменше, у розмірі облікової ставки Національного банку;

- забезпечення першочерговості виплати заробітної плати;

- закріплення права працівників на тимчасове призупинення роботи   (виконання трудового договору) із збереженням середнього заробітку у випадку невиплати заробітної плати понад 7 календарних днів.

Відповідні законодавчі новації за ініціативою профспілок вносилися народними депутатами до парламентів попередніх скликань. Наразі ці пропозиції актуалізовані та включені до профспілкового проекту Трудового   кодексу, зареєстрованого у Верховній Раді України за №№ 2410 та 2410-1.

Водночас, профспілковим організаціям всіх рівнів потрібно активізувати роботу із забезпечення своєчасної виплати заробітної плати та погашення боргів, зокрема шляхом посилення співпраці з Держпраці та її територіальними органами, участі у роботі комісій з питань погашення заборгованості з заробітної плати (грошового забезпечення), пенсій, стипендій та інших соціальних виплат, надання консультативної допомоги в оформленні документів до суду та супроводу судових справ, вступу в індивідуальний або колективний трудовий спір, підготовки та проведення акцій протесту і страйку.

З метою передбачення достатніх видатків на оплату праці працівників бюджетних галузей та соціальні гарантії відповідно до законодавства та колективних угод і договорів, профспілкам необхідно забезпечити участь своїх представників в опрацюванні проектів місцевих бюджетів та Державного бюджету України.

На глибоке переконання профспілок, не може бути ніяких виправдань порушенню конституційного права працівників на своєчасне отримання винагороди за працю. В сучасних економічних умовах та на євроінтеграційному курсі нашої держави якнайшвидше погашення існуючих зарплатних боргів та своєчасна виплата зарплати у майбутньому мають стати одними із першочергових завдань соціальних партнерів, спрямованих на недопущення зниження життєвого рівня громадян та зняття соціальної напруги в трудових колективах та регіонах.

Департамент з питань бюджету та оплати праці

Усі новини