ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Вибори до Європарламенту: лівий курс

У травні 2019 року відбудуться вибори до Європарла­менту. І схоже, за їх результатами політика Євросоюзу буде змінюватися. Для України ці вибори чи не важливі­ші за наші президентські. То чого ж нам чекати?

Щ о у нас? Висуваються грошовиті персоналії з метою підвищення своєї бізнес-капіталіза­ції. Виборча кампанія перетворюється на війну бізнес-інтересів, протистояння компроматів і обіцянок.

А що у європейців? По-перше, полі­тичні вибори – це не сфера конкуренції приватних осіб, а змагання напрямів роз­витку країни. Остаточну крапку в ній ставлять громадяни, які живуть на зарплату і пенсію. Громадяни, які об’єднані в громадські організації. Найчисельні­шими і найвпливовішими серед яких є об’єднання роботодавців та профспілки.

Ті, хто живе за рахунок прибутку, утво­рюють об’єднання роботодавців. Їх інтереси обстоюють «праві» партії – різні лібе­рали, консерватори, християнські демокра­ти. Останнє десятиліття Європою правили саме вони. Тому магістральна ідеологія сигналів, які ми отримували з Європи, була «правого» спрямування, такий собі «соціальний дарвінізм» та «державний его­їзм» в стилі «дбай тільки про себе, йди по трупах, і ти зробиш весь світ щасливим».

Найяскравішими лідерами цієї епохи були Меркель, Берлусконі та Саркозі. Прийшли вони під гаслом «ми – «праві» – робимо гроші, а «ліві» їх тільки витра­чають». Маятник великої європейської політики півтора десятиліття був відхи­лений вправо. За цей час вони так «наке­рували», що отримали кризу 2008-го, а темпи зростання впали з 6–8% на рік до 1–2%, а у Франції в минулому році взага­лі почалося падіння.

Так що народи Європи вже наїлися цих «прагматиків» та «технократів», тож те­пер великий маятник європейської полі­тики розпочав рух у бік «лівих». Ідеології та партії, які політологи вважають «ліви­ми», можуть називатися по-різному: лей­бористськими, соціалістичними, соціал- демократичними, але не в назві суть. «Єв­роліві» спираються на ідеї не індивідуа­лізму та егоїзму, а колективізму та солі­дарності, а по-друге, відстоюють інтереси не роботодавців, а профспілок. «Ліві» пар­тії Європи об’єдналися в загальноєвропей­ську Партію європейських соціалістів і нещодавно провели в Мадриді з’їзд, який ухвалив нову програму – «Новий Соціаль­ний договір для Європи. Маніфест Партії європейських соціалістів – 2019».

Фундаментальна вимога Маніфесту – побудувати більш справедливий Євро­пейський Союз, Європу Рівності та Спра­ведливості. Друга вимога – справедлива оплата праці. Третій пункт Маніфесту – про необхідність підтримки сили проф­спілок і план створення спеціального єв­ропейського органу з питань праці. Ну, і четверта, геть дика для наших україн­ських реалій, теза: найперший пріоритет – соціальні права, а не економічні свобо­ди корпорацій. Далі європейські «ліві» вимагають солідарної Європи, створення економічних можливостей для всіх, а не для купки грошовитих. І нарешті, щоб процвітання стало стійким, потрібно справедливо розподіляти багатства між усіма європейцями. Вимога солідарності не тільки між країнами, а й між різними поколіннями європейців.

Схоже, Європа повертається до епохи великих «лівих» реформаторів Віллі Брандта, Франсуа Міттерана, Улофа Пальме та їх заокеанського колеги Джо­на Кеннеді. А наші кандидати – геть всі відсталі консерватори – ні про що, крім себе, не говорять. А коли й говорять, то дуже фальшиво.

ОЛЕНА СКОМОРОЩЕНКО

ДОКТОР ФІЛОСОФІЇ, МАГІСТР ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ,

ДИРЕКТОР ІНСТИТУТУ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА

16.03.2019

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини