СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

СЕРГІЙ КАПЛІН: «ПРОФСПІЛКИ МАТИМУТЬ ОКРЕМУ ФРАКЦІЮ В НАСТУПНОМУ ПАРЛАМЕНТІ»

18 вересня Президія ФПУ одностайним рішенням уповноважила відстоювати у Верховній Раді права та інтереси членів профспілок народного депутата України, лідера Соціал- демократичної партії Сергія Капліна.

Цьому передувала тривала про­дуктивна співпраця парламен­таря з галузевими профспілка­ми. Сергій Каплін і фахівці Фе­дерації профспілок України розробили і внесли низку пропозицій до проекту Держбюджету–2017. Одна з них перед­бачала відчутне збільшення мінімаль­ної заробітної плати. Ініціативу нарде­па та профспілок почув і підтримав Прем’єр-міністр Володимир Гройсман.

Після кількатижневих консульта­цій з Урядом Прем’єр-міністр зробив амбітну й очікувану мільйонами укра­їнців заяву: з 1 січня 2017-го мінімальна зарплата зросте до рівня фактичного прожиткового мінімуму – 3200 гривень.

Попри отриману перемогу, Пред­ставник профспілок у парламенті наго­лошує, що попереду очікуються склад­ні дискусії про глибоке реформування оплати праці, суттєве збільшення пен­сій, підвищення інших соціальних стандартів. ФПУ та її Представник до­магатимуться врахувати в бюджеті майбутнього року вимоги людей праці.

Ми зустрілися з Сергієм Миколайо­вичем, аби дізнатися про його плани та власне бачення подальшого розви­тку соціального діалогу між Урядом, Верховною Радою та Федерацією, а та­кож про роль профспілок.

– Сергію Миколайовичу, як Ви сумі­щаєте свою політичну боротьбу з представленням інтересів профспі­лок у Раді, адже це потребує від Вас неймовірної збалансованості та гнучкості у співпраці з іноді проти­лежними політсилами в Парламенті?

– Діалог завжди кращий за монолог. А найслабший мир – кращий за най­більшу війну. Політика – це наука компромісів. Ви здивуєтесь, але це мої улюблені прислів’я. Можна розбити го­лову до крові об трибуну Верховної Ради, але від того простим людям жити краще не стане. Саме тому, якщо ми ба­чимо можливість для діалогу та ре­зультатів, ми розпочинаємо таку роз­мову і йдемо на компроміси. Нам бага­то чого вдалося за лічені місяці. Ми зро­били те, чого іншим не вдавалося роби­ти за десятки років. Підписано історич­ну Генеральну угоду між Урядом, робо­тодавцями і профспілками. Вперше за всю історію урядів і прем’єрів буде вдвічі підвищено мінімальну заробітну плату. Це перемога профспілок і їх за­слуга – Володимир Гройсман офіційно заявив про це. Наш діалог як із владою, так і з опозицією набув системного ха­рактеру. В Раді буде не представник , а представництво ФПУ з розгалуженою мережею по регіонах для роботи з кож­ним мажоритарником, експертно-ана­літична служба, засіб масової інформа­ції для звіту як першочергово перед членами Федерації, так і для інформу­вання урядовців та парламентарів. Я не маю сумніву, що ми соціалізуємо робо­ту чинного Парламенту і не виключе­но, що це стане для нього рятівним ко­лом. Треба відновлювати довіру людей до Парламенту. Це особливо актуально в парламентсько-президентській респу­бліці. Саме на нас – повна відповідаль­ність за майбутнє України.

– А чи підтримає Парламент підви­щення мінімалки, яке нещодавно пообіцяв українському народу Прем’єр?

– Пропоную згадати передвиборчі біг-борди, листівки і програми кожної з партій, яка отримала високу довіру бути представленою в Парламенті. Прем’єр просто озвучив позицію 90% парламентарів – вирівняти мінімалку з фактичним прожитковим мінімумом. І це тільки перша причина. Друга – це підвищення є нормою Генеральної уго­ди. Третя – це якраз реальний приклад євроінтеграції, адже ми пам’ятаємо норму ООН про межу бідності – якщо у людини на прожиття менше 5 доларів на день. Невиконання цих міжнарод­них стандартів означатиме виклик вітчизняній охороні здоров’я і вибух за­хворювань, які обійдуться бюджету до­рожче за витрати на збільшення міні­малки. Ми отримаємо сплеск протест­них настроїв, неготовність суспільства до діалогу, як наслідок – руйнація про­цесів державотворення і неможливість проведення реформ. Питання було лише в тому, хто із прем’єрів візьме на себе відповідальність зробити револю­ційні кроки не тільки на площі, а й у кріслі глави Уряду.

– Наскільки виправдані поперед­ження окремих експертів про мож­ливі макроекономічні ризики рі­шення про збільшення мінімалки – інфляцію, безробіття тощо?

– Питання ідеологічне. Гадаю, нам досить робити реформи за формулою чергового затягування пасків простих людей і за рахунок людей праці. Настав час змістити акценти в бік суттєвого підвищення ефективності роботи, тех­нологічності, інноваційності, креатив­ності. Давайте підвищувати зарплату і так само вдвічі збільшуймо зусилля з детінізації, адже 60% української еко­номіки в тіні. Це означає, що бюджет може становити не 900 мільярдів, а трильйон 800. Давайте збільшувати вдвічі пенсії і так само вдвічі збільшуй­мо зусилля з демонополізації, забезпе­чуючи можливості для вільної конку­ренції, відтак – створення конкуренто­спроможної, динамічної, продуктивної економіки. Давайте збільшувати в п’ять разів стипендії і в п’ять разів збільшуймо зусилля з деолігархізації, повертаючи в державну власність стра­тегічні підприємства, будуючи нові фа­брики і заводи, трансформуючи нашу кволу державу в амбітного, агресивно­го гравця як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. Я просто змовчу про боротьбу з корупцією. Відповіді ви по­бачили в 100 тисячах декларацій, яким опиралися так звані еліти, для яких критерій елітарності – це наявність кешу вдома під матрацом.

– До речі, як Ви прокоментуєте ре­зультати електронного деклару­вання високопосадовців?

– Сукупна сума задекларованих ко­штів – 12 мільярдів гривень, з яких май­же вісім – це готівка. Прикро, але цей факт має низку тривожних сигналів. Перший – це поки що перемога велико­го капіталу над простою людиною, лю­диною праці. До цієї ідеологічної пораз­ки призвели псевдоліві, які тривалий час спекулювали на народному болі, народних тривогах та очікуваннях. Вони приходили до Парламенту й об­слуговували олігархічні клани. Відтак простий народ залишився без політич­ного представництва. Другий – це іспит для НАЗК, НАБУ і Генпрокуратури роз­слідувати походження цих мільйонів і домогтися їх повернення в державну скарбницю. Третій – це банкрутство банківської системи України та необ­хідність її перезавантаження – готівка на руках показала високий рівень недо­віри до національних фінансових уста­нов. І четвертий – це сигнал про те, що потрібно негайно змінювати виборчий закон: обмежити дорогі передвиборчі інструменти, посилити контроль за фі­нансовою діяльністю кандидата – май­бутнього політика. І з цими новелами йти на вибори, перезавантажуючи Раду. Після цього приймати антикоруп­ційний та соціальний пакет і наводити лад у країні, збалансовувати доходи за­можних людей і людей праці.

– Нещодавно ми мали черговий приклад саме розбалансування доходів простих людей і можно­владців – депутати спробували під­вищити собі зарплату.

– Дико й цинічно з боку депутатів встановити собі зарплати до 40 тисяч, і це при тому, що для більшості такі гроші – копійки, тоді як для простого українця – це космічні суми, бо він стільки заробляє в кращому випадку за рік. Тільки 15 депутатів включно зі мною голосували проти цього кроку. Ми з профспілками різко засудили це рішення парламентарів. Представни­ки Соціал-демократичної партії – мої однопартійці – вийшли на вулиці, я по­дав проект постанови про скасування цього рішення, і лише суспільний ре­зонанс змусив Верховну Раду скасува­ти цю ганебну норму. Якби не хвиля протесту, ми витратили б мільярд із бюджету на тих, у кого під подушками лежать більші суми. Цікава норма у Штатах – конгресмени не можуть під­вищити собі зарплати, тільки своїм ко­легам наступного скликання.

– Питання номер один для людей – це тарифоутворення. З одного боку, Уряд заявляє, що субсидії можуть бути панацеєю, натомість опозиція твердить, що це корупційна схема і громадяни все одно будуть страж­дати від високих тарифів. Яка вам позиція ближча – перша чи друга?

– Третя. Є міжнародні стандарти, за якими в різних європейських соціал-де­мократичних країнах сім’я сплачує не більш як 20% свого сукупного доходу за комуналку. Далі питання економічного устрою та ідеології – яким чином до­могтися відповідного стандарту. Рецеп­тів є багато – від диверсифікації та енергозбереження до націоналізації га­зових і нафтових родовищ. Давайте ви­значатися з формулою досягнення цілі й забезпечувати її на рівні суспільного договору, обираючи новий глобальний шлях для розвитку України. По суті, здійснюючи перезаснування україн­ської держави та її економіки. Я зареє­стрував законопроект про справедливу ціну на газ, у якому, по-перше, прибира­ються надумані податки, оптимізуєть­ся рента, усуваються корупційні й адмі­ністративні прокладки, а український газ пріоритетно спрямовується на по­треби людей. Це потребує політичної волі, але без політичної волі не буде українського дива. Позицію профспі­лок щодо цін на комуналку ми вислови­ли на Всеукраїнському марші протесту влітку. Ми боротимемося за реалізацію нашої моделі, боротимемося аж до ви­сування політичних вимог, але залиша­ти тарифну політику в тому вигляді, в якому вона зараз є, – неприпустимо.

– Озвучені Вами завдання пред­ставляють неймовірний фронт ро­боти. По суті, профспілки стають новою третьою силою – між опози­цією та владою. Яким Ви бачите майбутнє українських профспілок?

– Так, нас відрізняє те, що ми прихо­димо на мітинги не з гаслами, а з рецеп­тами, із законами та з обґрунтування­ми. Голова Федерації профспілок Григо­рій Осовий є виваженою і досвідченою людиною, в цілому ФПУ– це потужна команда в кожній галузі, в кожному ре­гіоні. У нас чимало проблем. Попере­дній Уряд Яценюка зробив усе, аби зни­щити нас, проте ми вистояли. Зараз три­ває боротьба за збереження майна проф­спілок, іноді чиниться тиск на окремих наших членів, але разом із трудовими колективами ми не тільки захищає­мось, а й вдало наступаємо. Ми боремо­ся за профспілкові готелі та оздоровни­ці – не даємо простягати руки до одесь­кого санаторію «Лермонтовський» та інших ласих об’єктів. У профспілково­му турі ми відрізали шлях для розкра­дання нафтопродуктів з Одеського НПЗ, далі маємо домогтися відновлен­ня роботи заводу. Відродження вироб­ництва і повернення зарплат виборює­мо із Миколаївським суднобудівним заводом ім. 61 комунара. Там теж перша перемога – разом із профспілкою домо­глися звільнення директора, який довів гігант до злиднів і порізав на метало­брухт обладнання. Зараз ми на піку бо­ротьби за врахування інтересів людей праці в Бюджеті–2017. Частково вдалося вибити гроші для лісників, як цього просили в Миколаєві та Херсоні, домо­глися, щоб 30 лікарень не передали на місця і таким чином не знищили ці за­клади й трудові колективи.

Проте це наша програма мінімум – не можна займатися лише рефлексу­ванням на проблеми. У нас є своя візія, своя уява майбутнього держави. Фор­муючи її, ми не вигадували велосипед, а брали за приклад успішну Швецію – світового лідера у сфері інновацій, Да­нію, де профспілки із соціал-демокра­тами керують державою 100 років, Нор­вегію, яка не один раз посідала перше місце в рейтингу найкращих для життя країн, Францію, яка за розмірами ВВП і обсягом промислового виробництва займає одне з провідних місць у захід­ному світі. Настане час, і профспілки матимуть свою фракцію у Парламенті, братимуть участь у формуванні біль­шості Уряду, формуватимуть соціаль­но-економічну платформу, зроблять свій вагомий внесок у розбудову іншої країни, країни, де повністю виконують норму, що Україна є соціальною держа­вою. Головна дискусія у світі сьогодні – це досягнення гармонії, збалансова­ності і справедливості. Світ стає соціал-демократичним, і це є ключем, зокрема до миру в усьому світі. Україна не може стояти осторонь цих процесів, навпаки – ми повинні діяти на випередження. Аби інші країни світу запозичували наш досвід, рівнялися на наш успіх. Наша держава має брати участь у фор­муванні світових стандартів економі­ки, у соціально-економічній політиці та інших важливих речах.

Розмову вів Юрій РАБОТА

07.11.2016

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини