« на головну 29.03.2024
Архів номерів  •  Актуальний номер » (1246)
07
Березень
 
Інтерв’ю
 
ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»


РУБРИКИ


Передплата





Статті Суспільство

НІХТО НЕ ЗДАТНИЙ СКОРИТИ ВІЛЬНИХ

НІХТО НЕ ЗДАТНИЙ СКОРИТИ ВІЛЬНИХ

 

Ранок 24 лютого 2022 року став найбільшою трагедією мільйонів українців. Мало хто припу­скав, що маразматичний шантаж бункерного пове­лителя перейде в таке жорстоке, ні чим не спро­воковане вторгнення на нашу землю.

Уже наступного світанку уламками ворожої ракети був зруйнований столичний житло­вий будинок на вулиці Олексан­дра Кошиця – за кількасот ме­трів від нашого під’їзду. Ми ж із сусідками шукали прихисток у непідготовлених підвалах рані­ше надійної багатоповерхівки, «вираховували», як швидше до­бігти до найближчої станції ме­тро «Позняки»…

Тоді ж стояли величезні черги до військоматів, а ми, старше по­коління, розуміли, що наш фронт – інформаційний. І він мав робити своє та бути ефективним.


Велике серце найменшої балканської країни

Усе це згадалося за тисячі кі­лометрів від рідного дому – се­ред вулиць і будівель Пришти­ни. Саме тут, у столиці Республі­ки Косово, успішно втілено про­граму професійного захисту ме­дійників. Групі колег з різних ре­гіонів нашої держави створено умови, щоб журналісти могли за­лишатись у професії, працювати на інформаційному фронті.

Програму «Journalists-in- Residence Kosovo» називають од­нією з найкращих у Європі у сфе­рі професійної підтримки журна­лістів. Чітку позицію офіційних органів доповнює атмосфера щи­рості й доброзичливості в сус­пільстві, адже тут ми часто чує­мо: «Слава Україні!» Хто-хто, а косовари знають ціну війни й на­слідки геноциду. Сусідня Сербія наприкінці 1990-х розв’язала ві­йну, яку погасили, залучивши миротворців, але й нині Белград не полишає політичних ігрищ навколо Косова, час від часу ви­никає напруга у відносинах двох країн...

У Приштині 24 лютого 2023 року біля будинку уряду нарівні з двома національними прапора­ми на флагштоках майоріли два прапори України. Того дня пред­ставники вищих органів влади республіки вручили листи подя­ки учасникам програми, які тим­часово працюють у Косові. Лис­ти за трьома підписами (перших осіб держави, уряду та парла­менту) особисто вручили україн­ським медійникам президентка Вйоса Османі, прем’єр-міністр Альбін Курті та спікер Асамблеї Косова Глаук Конюфца. Вони ви­голосили промови, лейтмотив яких – солідарність з україн­ським народом, непохитним у своїй рішучості захищати суве­ренітет і територіальну ціліс­ність держави. Косовари поділя­ють біль нашого народу за втра­чені людські життя...

У переддень трагічних роко­вин початку війни українські журналісти на відкритті засідан­ня Асамблеї Косова спільно з де­путатами вшанували хвилиною мовчання пам’ять полеглих українців. А надвечір було спіл­кування з французькими дипло­матами в резиденції Надзвичай­ного і Повноважного посла цієї країни Олів’є Геро (Olivier Guerot).

А в муніципалітеті Приштини 24 лютого з українськими журна­лістами зустрівся мер Перпарім Рама.

Видовищними були хвилини, коли біля входу до адмінбудівлі мерії діти випустили на волю бі­лих голубів як побажання миру Україні. Разом з юними косова­рами в цій символічній акції бра­ла участь і шестирічна киянка Роксолана. Дівчинка перебуває в нашій команді разом з мамою Оленою Солодовніковою – теле­журналісткою, авторкою й режи­серкою документальних філь­мів.

А завершилась наша насиче­на програма 24 лютого ще однією акцією – вечірньою ходою від пам’ятника національному геро­єві албанців Скандербегу буль­варом Матері Терези до майдану Захіра Паязіті, де запалили свіч­ки і хвилиною мовчання вшану­вали українців, які пішли із жит­тя за цей страшний рік.

До ходи долучилися й україн­ці, і місцеві жителі, й громадяни інших держав. Коли люди різних віросповідань, національностей мають схожі моральні принципи й непохитну віру в справедли­вість, тоді прагнення жити в ци­вілізованому світі робить одно­думцями всіх, кому дорогі люд­ські цінності.

Разом з українськими журна­лістами запалював свічки й косо­вар у вишиванці. «Це сорочка зі Львова», – на запитання когось із присутніх з гордістю уточнив Ро­берт Фейзулаху. Він п’ять років працював у Києві – в Консульта­тивній місії Євросоюзу. У серпні 2021 року повернувся з родиною до Приштини. А коли почув про початок війни, почав використо­вувати свої міжнародні зв’язки, щоб залучати друзів України до волонтерства.

«Моє серце тут, з вами», – цю фразу ми почули від професора Приштинського університету Афріма Готі, який на майдані приєднався до нас. Дізнавшись із повідомлень ЗМІ про акцію укра­їнських журналістів, він спеці­ально сюди приїхав за майже со­тню кілометрів. А зустрівши нас, долучився до ходи, запросив при нагоді приїхати до нього в гості. І це вже не дивина для нас, бо не раз за ці дев’ять місяців ми чули фразу – «Мій дім – ваш дім».

Косово – найменша країна на Балканах. Але серця її громадян чутливі до того, що відбувається за тисячу кілометрів – у нескоре­ній Україні. Колись і вони зазна­ли війни з войовничим сусідом, а нині – вірять у Перемогу Укра­їни. Цивілізований світ не може існувати по-іншому.

«Правда за вами, вільна Україно!»

«В Оулу офіційно зареєстрова­не Товариство українців Північ­ної Остроботнії. Голова товари­ства Анастасія Каховська готує масштабний захід до роковин ві­йни. На 26 лютого, в неділю, щоб зібрати більше людей. Виступа­тиме фінський співак, який на­писав пісню про Україну», – таке повідомлення ми отримали із Фінляндії, де перебували на по­чатку 2022 року.

У другій половині березня то­рік одне з найбільших міст на пів­ночі Фінляндії прийняло сотні українських родин. Переважно – мами з дітками, багатодітні сім’ї. Напруга в місцевому центрі бі­женців була ще та... Навіть за­вжди врівноваженим і витрима­ним фінам нелегко було швидко розв’язувати проблеми людей, які з мінімумом речей виїздили евакуаційним транспортом з України. А ще ж мовний бар’єр…

Ось тоді небайдужі люди й об’єдналися в команду. Приклад подали місцеві українці: Анаста­сія Каховська та її чоловік Тарас Палійчук запропонували прибу­лим небайдужим землякам орга­нізуватися, щоб надалі спільно координувати питання з місце­вою владою. Взяли на себе відпо­відальність на чітку роботу цен­тру допомоги, справедливий роз­поділ гуманітарки, організацію культурних заходів для діток. А щонеділі традиційними зробили проведення мітингів на підтрим­ку України. Робили це спільно з місцевими активістами, запро­сивши до участі всіх охочих.

Серйозне ставлення до органі­зації всього, до чого брались українські активісти, позитивно позначилось і на відносинах з ор­ганами влади, і на іміджі україн­ців серед місцевих жителів. Тра­диційними стали спільні вечори української чи фінської кухні, культурні заходи.

Але повернімось до повідо­млення про мітинг українців цьогорічного 26 лютого в Оулу. Меморіальний захід розпочався о 14:00 на сцені центральної пло­щі Ротуаарі з Державного Гімну України та хвилини мовчання. Промовляли секретар адміні­страції міста Оулу Юха Хянні­нен.

В Оулу кілька днів проходили жалобні заходи. Про них спові­щали дзвони Кафедрального со­бору опівдні. Три доби синьо- жовтим були підсвічені будівлі в середмісті. Згодом відбулась акція «Запали свічку пам’яті» на центральній площі міста. Сотні людей демонстрували підтрим­ку Україні».

Звернення до керівництва ООН

А тепер – до Італії. Численні світлини, свічки, біль від втрати близьких і друзів, сльози в очах багатьох присутніх – українська громада хвилиною мовчання вшанувала пам’ять полеглих. Незалежно, де перебувають нині українці, біль один на всіх... Піс­ні й музика супроводжували мі­тинг в італійському місті Вічен­ца, наповнюючи площу чудови­ми українськими мелодіями і го­лосами.

Наші краяни 26 лютого органі­зували мітинг, на якому в під­тримку українського народу про­мовляли високопосадовці таких міст, як Віченца та Гризіньяно- ді-Цокко, що в регіоні Венето, жителі Арциньяно та Скіо.

На мітингу було зібрано чи­мало підписів під листом до Ор­ганізації Об’єднаних Націй. У зверненні громадськості йдеть­ся, зокрема, про потребу рефор­мувати ООН. «Вважаємо що до­мінування Ради Безпеки й п’яти країн-фундаторів, з яких однієї (СРСР) уже не існує, архаїчне й дискримінаційне до рівних прав інших країн – членів ООН, – за­значено в листі. – Рада Безпеки повинна стати органом опера­тивного реагування, а не доміну­вання, верховне право має бути визнано за Генеральною Асамб­леєю ООН і рішеннями, ухвале­ними більшістю голосів (2/3, як записано в Статуті ООН)».

Громадськість вимагає також скасувати «право вето», яке па­ралізує діяльність Ради Безпе­ки. Серед інших вимог – виклю­чити російську федерацію з Ради Безпеки й розглянути пи­тання про виключення з ООН за систематичні порушення люд­ських прав і свобод, військову агресію, тероризм, підривну ді­яльність, дестабілізацію миру, систематичне порушення між­народних угод і зобов’язань, ядерний шантаж тощо.

ЛЮДМИЛА МЕХ, КИЇВ–ПРИШТИНА

Фото Сергія Шевченка і авторки

09.03.2023



ДОДАТИ КОМЕНТАР 2000
Ваше ім'я:
Коментар:
  введіть цифри на картинці
УВАГА!

З метою підвищення попиту на газету "Профспілкові вісті" редакція прийняла рішення припинити практику розміщення повного чергового номеру у pdf-форматі на власному сайті. Натомість обмежитися публікацією першої сторінки та анонсів найрезонансніших матеріалів. Пропонуємо читачам передплачувати видання. З умовами передплати можна ознайомитися у розділі ПЕРЕДПЛАТА.

НОВИНИ

22.03.2024 19:35

15.03.2024 18:49

15.03.2024 18:46

10.02.2024 18:02

10.02.2024 18:01

10.02.2024 17:58

10.02.2024 17:48

12.01.2024 20:50

12.01.2024 20:49

24.12.2023 14:26

Усі новини


Опитування

Якою б Ви хотіли бачити улюблену газету "Профспілкові вісті" надалі?

Традиційною паперовою, друкованою
- 0 %
Новітньою електронною (виключно в інтернеті за передплатою)
- 0 %
Змішаною (відкриття передплати на електронну версію при збереженні паперово-друкованого формату)
- 0 %
Усього: голосів






 

Профспілкові ВІСТІ, 1990-2023©

01042, Украіна, м. Київ
Майдан Незалежності, 2
Тел/факс: 528-70-49
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання