« на головну 13.08.2020
Архів номерів  •  Актуальний номер » (1063)
16
Липень
 
Інтерв’ю
 
Профспілка – останній оплот у захисті трудящих від свавілля роботодавців

Профспілка – останній оплот у захисті трудящих від свавілля роботодавців


РУБРИКИ


Передплата





Статті Суспільство

Серце пам’ятає і болить – Афганістан!

Серце пам’ятає і болить – Афганістан!

15 лютого виповнюється 25 років від часу виведення радян­ських військ з Афганістану. За чверть століття багато змін стало­ся в суспільстві: давно вже немає країни, під прапором якої ви­конували свій інтернаціональний обов’язок героїчні люди, для яких він був священним. Піднялися нові покоління, стали до­рослими діти тих, хто йшов на ту війну молодим, онуки в стар­шого покоління. Обеліски та пам’ятники, скроплені вдовиними слізьми, розкидані по всій території колишнього Союзу. Вони довго, скільки існуватиме життя на землі, нагадуватимуть про страхітливу суть самого поняття «війна» – де і коли б вона не точилася.

Ганна КЛІКОВКА

Запорізька обл.

Їх кликав патріотизм

Коли йдеться про Афганістан, перед нами здебільшого виринають картини, пов’язані з військовими: як вони бороли­ся з «духами», як гинули серед підступного каміння та пустелі в чужій країні і поверталися до­дому в страхітливих «тюльпа­нах». Іще пісні Розенбаума з щемом у горлі. Довгождане Стрітення для тих, хто повер­нувся. Окрема сторінка цього героїчного літопису – медики на війні. Їхня мужність гідна книг і пісень, їхній патріотизм – найвищого ґатунку.

Неоціненно важливу і свя­щенну місію здійснив обласний комітет Профспілки працівни­ків охорони здоров’я, організу­вавши зустріч профактиву, ке­рівників установ з тими праців­никами галузі, яких обпекла афганська війна, хто з честю виконував там громадянський обов’язок. Зустріч вийшла хви­люючою. У Національний клуб «Запорозька Січ» прийшли святково вдягнені, з нагорода­ми колишні «афганці», для яких та жорстока війна так і не стала історією – вона не забу­деться довіку.

Відкрила зустріч голова облпрофорганізації працівників охорони здоров’я України Алла Тонковід. Вона нагадала при­сутнім, що нині в закладах охо­рони здоров’я області працю­ють 52 учасники локальних воєн, зокрема 18 лікарів, 12 ме­дичних сестер, 8 викладачів ЗДМУ та медичних коледжів, працівники санітарно-епідеміологічної служби, санаторно-курортної системи, а також технічної служби – водії, техні­ки, електрики. Вони мужньо і самовідда­но виконували інтер­національний обов’язок, стояли на смерть в єдиному строю, за­безпечували роботу цивільних об’єктів в умовах суворого військового часу, обслуговували техніку під пекучим афганським сон­цем. Алла Миколаївна наголо­сила також, що ті полум’яні роки визначили долю багатьох молодих тоді людей, які відчу­ли і зрозуміли потребу вдоско­налювати знання у найблаго­роднішій на землі професії лі­каря. Так, 1989 року у тоді Запо­різькому державному медично­му інституті навчалося 22 воїни-афганці, 7 з них були нагоро­джені урядовими нагородами.

– Ми пишаємося вами, – до­дала очільниця обкому галузе­вої профспілки, – ми завжди пам’ятаємо, що поруч із нами працюють і живуть люди, на яких завжди можна покласти­ся, вони ніколи не зрадять про­фесійному обов’язку і в мирний час залишаються патріотами, людьми високої проби честі.

Загартовані вогнем війни

Медсанбати, військові шпи­талі, пісок і кров, невідворот­ність втрат, безперервний кон­веєр поранених – усе це на межі життя та смерті довелося про­йти на війні медикам. Не див­но, що багато з них не люблять розповідати про те пекло, від­буваючись коротким: «На війні як на війні». Однак доля кожно­го учасника афганських подій заслуговує на глибоку повагу як зразок мужності. Присутні тепло вітали колег, які з гідніс­тю пройшли афганське пекло. Серед них – лікар Мелітополь­ської ЦРЛ Сергій Якушенко, лікар-патологоанатом із Запо­ріжжя Микола Кобелєв, лікарі-анестезіологи обласного клі­нічного наркологічного дис­пансеру Ігор Мордик, Михайло Омельчук та Сергій Терентьєв, лікар центральної поліклі­ніки Жовтневого ра­йону Дмитро Утюж.

Когорту афганців ЗДМУ представили на зустрічі доцент кафедри біохімії й лабораторної діа­гностики Сергій Бі­ленький, підполков­ник медичної служ­би, старший викла­дач кафедри медицини ката­строф і військової медицини Ві­ктор Березовський, викладач цієї ж кафедри Олександр Та­ран, доцент кафедри анатомії людини Микола Лебединець, викладач кафедри мовної під­готовки Тетяна Коренько, про­відний спеціаліст Валентин Гу­наза. Неоціненний їхній досвід медичної практики в суворих умовах війни є затребуваним у медичному виші. Адже людині ніколи не передбачити, як скла­деться її професійний та життє­вий шлях і в яких умовах дове­деться застосовувати набуті знання.

Молоді медики тих далеких уже часів також не уявляли, що серед мирних днів їм доведеть­ся пірнути в криваву м’ясорубку, під кулі, кожна з яких могла забрати життя. Кожен день у «Афгані» дорівнював року. А військовий лікар Мико­ла Черуца, який нині працює у Запорізькій міськлікарні № 8, більше двох років працював старшим ординатором хірур­гічного відділення Кандагар­ського військового шпиталю, має орден «За службу Батьків­щині». Багатьма медалями за відважну службу нагороджена лікар пологового будинку № 4 Тетяна Смирнова.

Підполковник медслужби Юрій Новодарський, який пра­цює нині у бердянському мед­коледжі, аж 26 років служив в армії, виконуючи інтернаціо­нальний обов’язок у багатьох країнах світу. Його біографія насичена безцінними спогада­ми про ті часи. Ось, приміром, як він згадує про один лише ви­падок, який стався у місті Кун­дуз (Афганістан), де він очолю­вав відділення і був провідним інфекціоністом: «У 1986 році у моєму відділенні лікувався брат відомого керівника мо­джахедів Ахмат Шаха Максу­да, який керував усіма загона­ми повстанців на півночі краї­ни. Виписуючись, він подару­вав мені чотки, на випадок скрутної ситуації. Минув рік, я повертався з відрядження і «за­вис» у Кабулі: 30 грудня перед Новоріччям усі рейси були ска­совані аж до 10 січня. Перспек­тива провести два тижні на пе­ресильному пункті не надиха­ла. Я згадав про чотки. До того ж, примітив на злітній смузі транспортний афганський лі­так. Підійшов до охорони, пока­зав чотки. Афганці заметуши­лись, знайшли перекладача і без проблем посадили в літак. У Кундузі ще й у госпіталь до­правили мене. Уже пізніше я ді­знався, що кожен відомий клан має свої чотки, які для мене ви­явились справді магічними».

Війна є тяжким випробову­ванням для чоловіків. Надто ж страшним – для жінок. Та жінки-медики виявляли у суво­рих випробуваннях зразки не­зрівнянної мужності. Часто не роздумуючи йшли в те пекло за своїми коханими. Два роки пліч-о-пліч пройшли афган­ськими військовими шляхами подружжя Гиренків із Примор­ського району – Валентина і Се­мен були там лікарями-консультантами. А для Валентини Іванської, яка працює в сту­дентській поліклініці, рішення вирушити на війну за чолові­ком, кадровим військовим, було вельми непростим. У по­дружжя підростала восьмиріч­на донечка. Валентина відвез­ла її до батьків, а невдовзі її зарахували в особовий склад 56-тої десантно-штурмової бри­гади Туркменського військово­го округу медсестрою.

– Перші дні перебування в місті Горгез я провела на стрільбищі, – згадує Валентина Володимирівна. – Навчилася стріляти з автомата, пістолета, кидати гранати. На роботу в ме­дичну роту, де було 30 ліжко-місць, нас возили в бронетран­спортері. Вдень і вночі доправ­ляли поранених, часто це су­проводжувалось звуками вер­тушки, яка сповіщала, що при­була чергова партія. Ніхто себе не жалів, працювали, скільки треба. Ми всі були маленькою Батьківщиною у чужій непри­вітній країні і мали одну мету – будь-якою ціною вибороти життя молодих солдатів, щоб не летів у Союз черговий стра­хітливий «борт 200». Я ніколи не забуду тих днів. Цей відрізок життєвого шляху примусив мене переоцінити людські цін­ності, навчив ще більше ціну­вати і любити життя.

Згадали поіменно

Оплески і квіти дарували присутнім на зустрічі відваж­ним жінкам. Зокрема, виклада­чеві Запорізького медичного коледжу Валентині Борисовій, яка має високі державні наго­роди – «Орден княгині Ольги», ордени «За вірні бойові тради­ції», «За звитягу», «Захисник Ві­тчизни» та багато інших. Віта­ли героїчних медсестер, які врятували життя і вирвали у смерті сотні бійців.

Коли згадували хвилиною мовчання тих, хто не повернув­ся з далекої країни, у присутніх були сльози на очах. Ось уже стільки років у свята і будні не стримує їх дружина Володими­ра Нижника, який загинув у Афганістані в 1984 році, Ірина Іванівна, яка також була серед учасників зустрічі.

Атмосфера в святковій залі Національного клубу «Запорозька Січ» була теплою і щирою. Нікого з присутніх не оминули увагою, добрі слова лунали на адресу як медиків, так і тих фа­хівців, які здійснювали техніч­не забезпечення авіації, керува­ли під кулями машинами і бро­нетранспортерами. Приємним подарунком від галузевої проф­спілки стало матеріальне заохочення кожному. Але найго­ловнішим, без сумніву, є увага до людей, на долю яких випала та кривава війна під чужим не­бом, події якої і через чверть віку залишаються живими і є пересторогою для всіх – не дай, Боже, щоб повторилося! Жити, цінувати, пам’ятати.

12.01.2014



ДОДАТИ КОМЕНТАР 2000
Ваше ім'я:
Коментар:
  введіть цифри на картинці
УВАГА!

З метою підвищення попиту на газету "Профспілкові вісті" редакція прийняла рішення припинити практику розміщення повного чергового номеру у pdf-форматі на власному сайті. Натомість обмежитися публікацією першої сторінки та анонсів найрезонансніших матеріалів. Пропонуємо читачам передплачувати видання. З умовами передплати можна ознайомитися у розділі ПЕРЕДПЛАТА.

НОВИНИ

20.07.2020 00:39

20.07.2020 00:37

20.07.2020 00:36

06.07.2020 00:14

06.07.2020 00:06

28.06.2020 01:18

28.06.2020 01:17

28.06.2020 01:08

28.06.2020 01:07

15.06.2020 00:14

Усі новини


Опитування

Якою б Ви хотіли бачити улюблену газету "Профспілкові вісті" надалі?

Традиційною паперовою, друкованою
- 0 %
Новітньою електронною (виключно в інтернеті за передплатою)
- 0 %
Змішаною (відкриття передплати на електронну версію при збереженні паперово-друкованого формату)
- 0 %
Усього: голосів






 

Профспілкові ВІСТІ, 1990-2019©

01042, Украіна, м. Київ
Майдан Незалежності, 2
Тел/факс: 528-70-49
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання