Державний контроль у сфері господарювання
Як здійснюється державний контроль і нагляд за господарською
діяльністю суб’єктів господарювання?
Відповідно до статті 19 Господарського кодексу України суб’єкти
господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність,
що не суперечить законодавству.
Суб’єкти господарювання підлягають державній реєстрації відповідно
до чинного законодавства.
Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю
суб’єктів господарювання у таких сферах:
– збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей
суб’єктами господарських відносин – за станом і достовірністю бухгалтерського
обліку та звітності;
– фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових
відносин – за дотриманням суб’єктами господарювання кредитних зобов’язань перед
державою та розрахункової дисципліни, дотриманням вимог валютного законодавства,
податкової дисципліни;
– цін і ціноутворення – з питань дотримання державних цін на
продукцію і послуги;
– монополізму та конкуренції – з питань дотримання антимонопольно-конкурентного
законодавства;
– земельних відносин – з питань використання і охорони земель;
– водних відносин і лісового господарства – за використанням
та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;
– виробництва і праці – за безпекою виробництва й праці,
– дотриманням законодавства про працю; за пожежною, екологічною,
санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими
встановлено обов’язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;
– споживання – за якістю і безпечністю продукції та послуг;
– зовнішньоекономічної діяльності – з питань технологічної, економічної,
екологічної та соціальної безпеки.
Органи державної влади та посадові особи, уповноважені здійснювати
держконтроль і нагляд за господарською діяльністю, їх статус і загальні умови
та порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.
Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності
суб’єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб під
час здійснення ними державного контролю та нагляду забороняються.
Органи держвлади, посадові особи зобов’язані інспектувати та
перевіряти діяльність суб’єктів господарювання неупереджено, об’єктивно й оперативно,
дотримуючись вимог законодавства, поважаючи пра-ва та законні інтереси суб’єктів
господарювання.
Суб’єкт господарювання має право на одержання інформації про
результати інспектування та перевірок його діяльності не пізніше як через тридцять
днів після їх завершення, якщо інше не передбачено законом. Дії та рішення державних
органів контролю та нагляду, а також їх посадових осіб, які проводили інспектування
і перевірку, можуть бути оскаржені у встановленому законодавством порядку.
Усі суб’єкти господарювання, відокремлені підрозділи юросіб,
виділені на окремий баланс, зобов’язані вести первинний (оперативний) облік результатів
своєї роботи, складати та подавати відповідно до вимог законодавства статистичну
інформацію та інші дані, визначені законом, а також вести (крім громадян України,
іноземців та осіб без громадянства, які провадять господарську діяльність і зареєстровані
відповідно до закону як підприємці) бухгалтерський облік та подавати фінансову
звітність згідно із законодавством.
Забороняється вимагати від суб’єктів господарювання, відокремлених
підрозділів юридичних осіб, виділених на окремий баланс, подання статистичної
інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого
законом.
Дискримінація підприємців
Чи є дискримінацією заборона керівництва міської влади на створення
нового підприємства?
Відповідно до ст. 6 ЗУ
«Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій
діяльності» дискримінацією суб’єктів господарювання органами державної влади,
органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління
та контролю визнається:
– заборона створення нових підприємств чи інших організаційних
форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень
на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних видів товарів, що
призвели або можуть призвести до обмеження конкуренції, примушення суб’єктів господарювання
до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об’єднання підприємств,
а також до пріоритетного укладання договорів, першочергової поставки товарів певному
колу споживачів, прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призвело
або може призвести до монопольного становища на ринку; – встановлення заборони
на реалізацію товарів з одного регіону республіки в інший;
– надання окремим суб’єктам господарювання податкових та інших
пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб’єктів господарювання,
що призвело або може призвести до монополізації ринку певного товару, обмеження
прав підприємців щодо придбання та реалізації товарів;
– встановлення заборон чи обмежень щодо окремих суб’єктів господарювання
або груп суб’єктів господарювання.
Дискримінацією визнається також укладення між органами державної
влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського
управління та контролю, а також між цими органами та суб’єктами господарювання
угод, а також надання цими органами повноважень фізичним чи юрособам для провадження
дій, передбачених пунктом 1 цієї статті.
Законодавчими актами України можуть бути встановлені винятки
із положень цієї статті з метою забезпечення національної безпеки, оборони, суспільних
інте-ресів.
Господарські зобов’язання:
умови виконання
Які нормативні акти регулюють
загальні умови виконання господарських зобов’язань і як їх виконує третя особа?
Відповідно до статті
193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники госпвідносин
мають належно виконувати зобов’язання відповідно до закону та інших правових актів,
договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно
до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні
положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим
Кодексом.
Кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного
виконання зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського
інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій,
передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Застосування господарських санкцій до суб’єкта, який порушив
зобов’язання, не звільняє його від виконання зобов’язання в натурі, крім випадків,
коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася
від прийняття виконання зобов’язання.
Управнена сторона має право не приймати виконання зобов’язання
частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами
або договором, або не випливає із змісту зобов’язання.
Зобов’язана сторона має право виконати зобов’язання достроково,
якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором,
або не випливає зі змісту зобов’язання.
Зобов’язана сторона має право відмовитися від виконання зобов’язання
у разі неналежного виконання другою стороною обов’язків, що є необхідною умовою
виконання.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань,
окрім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка
виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було
виконано належним чином.
Управнена сторона, приймаючи виконання госпзобов’язання, на вимогу
зобов’язаної сторони має видати письмове посвідчення виконання зобов’язання повністю
або його частини.
Відповідно до статті 194 Господарського кодексу виконання госпзобов’язання
може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов’язанні.
Управнена сторона зобов’язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою
– безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру
зобов’язання не випливає обов’язок сторони виконати зобов’язання особисто. Неналежне
виконання зобов’язання третьою особою не звільняє сторони від обов’язку виконати
зобов’язання в натурі, крім випадків, передбачених частиною 3 статті 193 Господарського
кодексу.
16.08.2013
|