ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

ЄВГЕН ГОЛОВАХА: «УКРАЇНІ ПОТРІБЕН ПРОФСПІЛКОВИЙ РУХ НА ЗАСАДАХ СОЦІАЛ- ДЕМОКРАТИЧНОЇ ІДЕОЛОГІЇ»

Якими є перспективи профспілкового руху в Україні? Що потрібно зробити, аби його вплив на рі­шення найбільш гострих та актуальних питань соціально-економічного життя країни, захисту прав та інтересів людини праці був більш вагомим та ефективним? На ці та інші запитання ми попросили відповісти заступника директора Інституту соціології НАН України, професора Євгена Головаху.

– Євгене Івановичу, зараз багато го­ворять про низький рівень довіри до політичних партій. На їх тлі громад­ські організації, насамперед проф­спілки, все ж мають певний рівень довіри. Та вони фактично не мають того впливу на прийняття держав­них рішень, якого від них як своїх го­ловних захисників могли б чекати люди праці. З чим це пов’язано?

– Насамперед зазначу, що криза проф­спілкового руху – це світова тенденція. Пов’язано це із глобальними процесами. Це зрозуміло. Радянський Союз мав офі­ційну систему профспілок, мав усі пере­думови, щоб ця система утримувалася на державному рівні. Тому наша криза природна. Зникає держава – зникають інструменти, які підтримували той тра­диційний профспілковий механізм. До речі, зникає і той самий робітничий клас, який існував. У нашому інституті було проведено дослідження, яке наочно показало, що за останні 20 років відбу­вався процес розмивання робітничого класу. Великі підприємства – це вже ек­зотика для України. А щодо людей, які є найманими працівникам у бізнесі, то тут усе дуже складно. Якщо це дрібний бізнес – то як їх захищати? А якщо вели­кий – знов-таки багато що залежить від підприємця.

– То що ж робити? Як захищати права та інтереси працівників?

– Тільки враховуючи сучасні реалії. Справді, люди, які виживають за раху­нок найманої праці, не захищені. Але їх захищати легше, коли вони органі­зовані на великих підприємствах. При цьому треба розуміти, що всі наші по­літичні сили залежать від великого бізнесу. Тому, звичайно, будуть захи­щати інтереси саме великого капіта­лу, роботодавців, а не працівників.

– За таких умов простим працівни­кам тим більше потрібна сила, яка могла б їх захистити. Якою вона має бути?

– Тут треба сказати, що, незважаю­чи на те, що процеси, про які ми гово­римо, – світова тенденція, Україна має свою специфіку. Приміром, у Росії створювати профспілкові рухи, які були б проти влади, зараз небезпечно, це загроза для волі та життя. В Україні можна щось зробити, не ризикуючи волею та життям. Маю на увазі ство­рити такий профрух, який може про­тестувати, бо в нашій країні є певні межі реальної демократії.

Я бачу два шляхи створення такої системи політичного та соціального впливу тих, хто захищає працівників. Приклад підвищення тарифів на по­слуги ЖКГ засвідчує непрозорість при­йняття важливих для людей рішень. Тому це має бути такий профрух, який вважатиме, що подібні рішення мають бути прийняті тільки з урахуванням інтересів працівників, відкрито та про­зоро. І не тільки так вважатиме, а й ви­магатиме цього. До речі, можна було б знайти людей у Верховній Раді, які пішли б на співпрацю у цьому питанні.

– А чи висока зараз довіра до профспілок?

– Рівень довіри наразі коливається в межах 13–16%. Приблизно це збігається із цифрою тих, хто підтримує соціал- демократичну ідею. Це теж достатньо потужно. Приміром, довіра до Уряду – тільки 7%. Тому треба шукати саме тих, хто на заклик профспілок може брати участь у законних формах соці­ального протесту. Річ у тім, що існує багато форм руйнівного протесту. А треба шукати форми конструктивного протесту, при якому не тільки руйну­ється те, що є, і те, що не задовольняє, а й лунають конкретні пропозиції.

– Мабуть, тому соціал-демократич­ні ідеї все-таки знаходять у наших людей більший відгук, ніж, скажі­мо, соціалістичні і тим більше ко­муністичні? До речі, і представни­ком Федерації профспілок України у Верховній Раді Президія ФПУ об­рала народного депутата України, лідера Соціал-демократичної пар­тії Сергія Капліна. Про що це гово­рить? Могла б така партія разом із профспілками вирішувати питання соціально-економічного захисту людини праці?

– Я вважаю, що партію одним на­йменуванням не створиш. Спочатку все-таки має бути певний соціал-демо­кратичний рух, який міг би перекона­ти хоча би ті 15% прибічників ідеї. Взагалі у нас є всі передумови для створення двопартійної системи євро­пейського зразка. Це можуть бути такі ідеологічні партії, як націонал-демо­крати і соціал-демократи. Згідно з соцопитуванням саме ці сили користу­ються найбільшим рівнем підтримки.

Йдеться про те, чи можна не врахо­вувати думку людей, які займаються найманою працею, їхнє уявлення про майбутнє країни? А думки та інтереси саме таких людей віддзеркалює соці­ал-демократична ідея. Тому треба об’єднати політиків і простих грома­дян, які підтримують соціал-демокра­тичну ідеологію. Більш того, така сила могла б дістати підтримку з боку європейських соціал-демократів, які мають великий вплив у своїх країнах. Узагалі я вважаю, що Україні потрібен профспілковий рух саме на засадах со­ціал-демократичної ідеології.

– А чому Ви так вважаєте?

– Річ у тім, що ідеологія та завдання профспілок збігаються з ідеологією і завданнями соціал-демократів. І ті, й і ті вважають своїм пріоритетом соці­альний захист людини. Проте замало назвати партію соціал-демократич­ною, треба йти до її створення через конкретні дії.

– Добре. А що конкретно мають зробити профспілки?

– Насамперед слід розвивати діалог із владою, проводити конструктивні акції протесту проти будь-яких пору­шень прав та інтересів працівників. Яскравий приклад – підвищення тари­фів. Профспілки мають активно й рі­шуче реагувати на це. Разом з тим слід вносити свої конкретні, конструктив­ні пропозиції. У такому разі рівень до­віри до них зростатиме.

– Так, як це роблять профспілки в Європі? Але та ж Федерація проф­спілок, її членські організації вже переконливо довели, що можуть вивести людей на вуличні акції про­тесту з конкретними вимогами…

– Якщо ми вже заговорили про євро­пейський досвід, то він показує, що і профспілки, і політичні сили там дося­гають успіху тільки тоді, коли дотри­муються принципу «Думай – глобаль­но, дій – локально». Це говорить про те, що люди довіряють тільки у тому ви­падку, коли вони на рівні їхнього міста чи регіону бачать саме конкретні спра­ви і виконані обіцянки, вирішення не­хай маленьких, але конкретних пи­тань. Тобто, я вважаю, для досягнення успіху та підвищення рівня довіри у суспільстві профспілковому руху необ­хідно здійснювати дві головні речі – об­стоювати інтереси працівників шля­хом соціального діалогу, конструктив­них акцій протесту і робити конкретні справи на локальному рівні.

Розмову вів Олексій ПЕТРУНЯ

22.10.2016

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини