« на головну 23.07.2024
Архів номерів  •  Актуальний номер » (1254)
04
Липень
 
Інтерв’ю
 
ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ


РУБРИКИ


Передплата





Статті Спецвипуск

Проект РЕЗОЛЮЦІЇ VII З’ЇЗДУ ФЕДЕРАЦІЇ ПРОФЕСІЙНИХ СПІЛОК УКРАЇНИ

Проект РЕЗОЛЮЦІЇ VII З’ЇЗДУ ФЕДЕРАЦІЇ ПРОФЕСІЙНИХ СПІЛОК УКРАЇНИ

«ПРОФСПІЛКИ – ЗА ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВИБІР УКРАЇНИ»

У системі зовнішньополітичних прі­оритетів України особливе місце посідає співробітництво з Європей­ським Союзом. Європейський вибір на­шої держави відкриває нові перспективи співробітництва з розвиненими країна­ми світу, надає можливості для еконо­мічного та соціального розвитку, зміц­нення позицій України у світовій систе­мі міжнародних відносин.

Ратифікація Угоди про асоціацію між Україною та ЄС дозволила розпочати всебічне реформування країни на основі європейських стандартів та цінностей. Її реалізація має привести до стійкого економічного та соціального прогресу, верховенства права, справедливого опо­даткування, забезпечення гідної праці та адекватного соціального захисту.

Поглиблення євроінтеграції України має йти паралельно зі зміцненням соці­ального виміру, а фінансова стабілізація повинна відбуватися за рахунок еконо­мічного зростання. Прагнення до більш високого ступеня цивілізаційного розви­тку неможливе без побудови держави за­гального добробуту, а це вимагає держав­них інвестицій в інфраструктуру, освіту, охорону здоров’я та соціальні послуги.

Федерація профспілок України, яка представляє інтереси 6,4 млн членів проф­спілок, поділяє спільні європейські цін­ності демократії та верховенства права, а також позицію Європейської конфедера­ції профспілок стосовно того, що фунда­ментальні соціальні права повинні мати пріоритет над економічними свободами, а для скорочення нерівності і подолання бідності трудящі мають отримувати гідні зарплати, страхові виплати та пенсії. Адже зростаюча нерівність роз’єднує лю­дей, відчужує їх від основних демократич­них цінностей, перешкоджаючи отриман­ню безвізового режиму, а в майбутньому – членству в Європейському Союзі.

Реструктуризація та політика жор­сткої економії, проти якої виступає Фе­дерація профспілок України, пригнічу­ють попит і зростання, підривають ви­робничу базу, що вкрай негативно позна­читься на довгостроковому відновленні.

Лібералізація послуг громадського обслуговування, зокрема в сфері освіти, охорони здоров’я, – це прямий шлях до приватизації цих галузей та переходу їх на надання платних послуг.

Послаблення державного контролю у сфері праці призводить до відмови від пріоритету прав і свобод громадян, зрос­тання рівня правового нігілізму як серед роботодавців, так і серед працівників.

Спроба заміни страхових внесків на податки, а страхових виплат на соціаль­ні допомоги не відповідає міжнародним нормам, зокрема конвенціям та реко­мендаціям МОП, призводить до погір­шення умов і рівня соціального захисту працівників.

Намагання держави одноособово управляти системою соціального стра­хування призводить до антисоціальних законодавчих змін та загрожує ліквіда­цією такого важливого механізму соці­ального захисту громадян, як соціальне страхування, що, відповідно до європей­ських стандартів, має регулюватись ви­ключно на демократичних засадах і принципах.

Делегати з’їзду розглядають Угоду про асоціацію між Україною та ЄС як ін­струмент на шляху впровадження євро­пейських стандартів життя в Україні та набуття повноправного членства в Євро­пейському Союзі.

Цілком зрозуміло, що вступ України до ЄС є довготривалим, багатоетапним та віддаленим у часі процесом. Проте без узгодженої із соціальними партнерами політики Уряду в промисловості, бюджет­ній сфері, сфері соціального страхування та пенсійного забезпечення, координації структурних реформ, подолання коруп­ції, зміцнення системи колективно-дого­вірного регулювання й обов’язковості ви­конання взятих зобов’язань за колектив­ними договорами і угодами на всіх рів­нях, які б максимально охоплювали на­йманих працівників, а також соціального діалогу – зробити це буде неможливо.

Україні потрібен новий шлях, який би передбачав програму економічного відродження, залучення інвестицій з ме­тою створення якісних робочих місць, вчасного реагування на соціальні, еконо­мічні та екологічні виклики.

Ми вимагаємо від Уряду України іні­ціювати розроблення нової амбіційної соціальної Стратегії, яка б сприяла по­ліпшенню умов життя та праці, забезпе­ченню охорони праці, рівного ставлення, підвищення якості освіти, професійної підготовки та навчання протягом усього життя, забезпеченню сучасними робочи­ми місцями молоді, гідної системи охо­рони здоров’я, соціального захисту та пенсійної системи, якісного громадсько­го обслуговування, скорочення нестан­дартної зайнятості та тривалості робочо­го часу на добровільній основі.

Без соціально-економічного підне­сення годі сподіватися на успішне про­сування шляхом євроінтеграційного по­ступу. Досягнення Україною найамбіт­нішої мети має ґрунтуватися на її по­тужній економічній базі, консолідації політикуму країни та надбаннях і праг­неннях українського народу.

Ми заявляємо, що вибір українського суспільства стосовно європейського майбутнього рішучий і остаточний!

Ми готові спільно із соціальними партнерами докласти зусиль для запро­вадження в Україні європейської соці­альної моделі.

І ніхто не змусить нас змінити вектор руху по цьому шляху!

 

«ПРОФСПІЛКИ – ЗА РЕЗУЛЬТАТИВНИЙ СОЦІАЛЬНИЙ ДІАЛОГ В ІНТЕРЕСАХ ДОБРОБУТУ ГРОМАДЯН»

Делегати VIІ з’їзду Федерації професійних спілок України відзначають, що європейський вибір України, необхідність забезпечення сталого еко­номічного розвитку українського суспільства та підви­щення життєвого рівня населення вимагають консолі­дованих дій усіх учасників соціально-трудових відно­син, підвищення ефективності соціального діалогу між профспілками, роботодавцями та владою на всіх рівнях.

У зв’язку з прийняттям 23 грудня 2010 року Закону Укра­їни «Про соціальний діалог в Україні», яким впроваджено принцип репрезентативності профспілок і організацій ро­ботодавців, ФПУ – першою з профспілкових об’єднань на національному рівні – у вересні 2011 року отримала свідо­цтво про свою репрезентативність. Вкотре ФПУ стала іні­ціатором створення Спільного представницького органу репрезентативних всеукраїнських об’єднань профспілок на національному рівні та об’єднала ще чотири національ­ні профоб’єднання для ведення соціального діалогу та ко­лективних переговорів з укладення Генеральної угоди.

Відповідно до принципів Міжнародної організації праці соціальний діалог є одним із складників Програми дій за гідну працю та як суспільний інститут має віді­гравати роль своєрідного «фільтра» з метою відокрем­лення недоцільних для суспільства новацій та розробки й запровадження суспільно корисних рішень як в еконо­міці, державному управлінні, місцевому самоврядуван­ні, так і в розподілі матеріальних благ на рівні держави, громади, господарюючого суб’єкта шляхом досягнення консенсусу соціальних партнерів.

Зазначене є вкрай важливим в умовах започаткова­них масштабних реформ, які зачіпають права та інтереси всіх верств населення.

Проте пропозиції профспілок здебільшого ігнорують­ся, стає усталеною практика авторитарного прийняття рішень, які погіршують матеріальне становище людей. Яскравим прикладом цього є «хронічне забування» Уря­дом залучати соціальних партнерів до участі у форму­ванні бюджетної політики країни, зокрема при підготов­ці проекту Державного бюджету України в минулому та цьому роках. Як наслідок, різко зростають тарифи, ре­альна заробітна плата працівників зменшується, а зарплатні борги – збільшуються.

Особливу роль у налагодженні ефективного та ре­зультативного соціального діалогу на державному рівні має відіграти Національна тристороння соціально-еко­номічна рада.

Однак її діяльність з вини Урядової сторони залиша­ється малорезультативною. Навіть з такого вкрай важ­ливого питання, як стан та перспективи соціально-еко­номічного розвитку України на 2015–2016 роки в контек­сті започаткованих реформ і курсу на євроінтеграцію, засідання з ініціативи Урядової сторони п’ять раз безпід­ставно переносилося з квітня до жовтня 2015 року.

Враховуючи відверте ігнорування Кабінетом Міністрів України профспілкових звернень, пропозицій, зокрема за­конодавчих, неодноразових акцій протесту та відповідно до вимог Закону України «Про порядок вирішення колектив­них трудових спорів (конфліктів)», у квітні 2015 року СПО об’єднань профспілок висунув вимоги, а в подальшому, за ініціативою Президії ФПУ, прийняв рішення про вступ у на­ціональний колективний трудовий спір (конфлікт).

Проте вимоги СПО об’єднань профспілок у ході при­мирно-арбітражних процедур були задоволені лише част­ково, а принципові – взагалі залишились незадоволени­ми. З огляду на це СПО об’єднань профспілок організував та провів низку пікетувань органів державної влади (у тому числі й до Всесвітнього дня дій за гідну працю).

Водночас при розгляді колективного трудового спору (конфлікту) із СПО роботодавців, за результатами якого вимоги СПО об’єднань профспілок частково було задово­лено, сторонами вперше було досягнуто домовленості про обов’язковість виконання рішення Трудового арбітражу.

Активні позиція та дії профспілок і небажання влади дослухатися до найбільш представницької та реально діючої організації змушують урядові структури діяти підступно, а саме: намагатися на законодавчому рівні зруйнувати систему колективно-договірних відносин, санаторно-курортного лікування, громадського контролю за виконанням законодавства про працю та охоро­ну праці тощо. У цих складних умовах лише консолідо­ваними та чітко визначеними діями профспілки можуть захистити права своїх спілчан.

У той же час, завдяки співпраці ФПУ з депутатськими фракціями Партії «Блок Петра Порошенка», Політичної партії «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина», Політич­ної партії «Об’єднання «Самопоміч» частково вдалося не допустити прийняття низки норм у підготовлених Урядом антисоціальних реформаторських законопроектах, якими передбачалося звуження прав та гарантій громадян.

З метою спрямування соціального діалогу та колек­тивно-договірного регулювання на забезпечення стало­го економічного та соціального розвитку з’їзд:

доручає:

– керівництву ФПУ взяти активну участь у розробці стратегії розвитку соціального діалогу, розширенні його формату на всі рівні з поступовим залученням інших ін­ститутів громадянського суспільства, підвищенні спро­можності та дієвості інституційних органів у формуван­ні соціально орієнтованої економіки і підвищенні рівня життя людей;

– представникам ФПУ в Національній тристоронній со­ціально-економічній раді, Українській частині Платфор­ми громадянського суспільства Україна – ЄС, фондах загальнообов’язкового державного соціального страхуван­ня, Спільному представницькому органі об’єднань проф­спілок, колегіальних органах виконавчої влади в центрі та на місцях твердо відстоювати стратегічну лінію проф­спілок щодо забезпечення гідної праці в Україні, захисту прав та інтересів спілчан у всіх сферах суспільного життя;

– поліпшити співпрацю із засобами масової інформа­ції, запровадивши випуски сюжетів щодо результатів соціального діалогу та активних дій профспілок, а та­кож з метою залучення молоді посилити роботу в соці­альних мережах;

ставить завдання перед всеукраїнськими проф­спілками невідкладно активізувати роботу в питаннях взаємодії з всеукраїнськими організаціями роботодав­ців та центральними органами виконавчої влади зі ство­рення галузевих (міжгалузевих) рад, використовуючи надані законодавством можливості для посилення впли­ву на вирішення проблем у соціально-трудовій сфері;

підкреслює необхідність забезпечення системно­го навчання з питань соціального діалогу та введення до навчальних програм закладів освіти всіх рівнів акреди­тації спеціального курсу про соціальне партнерство;

звертається:

до Президента України:

– узяти під особистий контроль питання розвитку со­ціального діалогу в Україні та діяльності Національної тристоронньої соціально-економічної ради;

підвищити статус Національної тристоронньої со­ціально-економічної ради, ініціювавши внесення відпо­відних змін до Конституції України;

  – з метою забезпечення врахування позиції гро­мадськості посилити взаємодію Ради реформ та РНБО зі сторонами соціального діалогу для обгово­рення пропозицій щодо напрямів і механізмів здій­снення економічних реформ з метою забезпечення урахування позиції громадськості;

– сприяти проведенню навчань представників органів влади з питань соціального діалогу на базі Національної академії державного управління при Президентові України;

пропонує:

Верховній Раді України:

– при реформуванні законодавства у сфері ко­лективно-договірного регулювання зберегти всі його рівні та визнати Генеральну угоду, галузеві (міжгалузеві) та територіальні угоди, колективні договори правовими актами, запровадити механіз­ми поширення колективних угод за територіаль­ною й галузевою ознаками;

– скасувати численні обмеження права працівни­ків окремих галузей на страйк, встановлені закона­ми про галузеву діяльність, привести ці закони у відповідність до гарантій, що визначені Конститу­цією України та міжнародним законодавством;

Кабінету Міністрів України:

– забезпечити проведення роз’яснювальної ро­боти та навчань керівників органів виконавчої вла­ди та органів місцевого самоврядування з питань соціального діалогу на всіх рівнях і підвищення ефективності колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин;

– у рамках соціального діалогу Прем’єр-міністру України та віце-прем’єр-міністрам проводити зустрічі з профспілками, у тому числі з питань здійснення соціально-економічних реформ;

– не допускати внесення актів законодавства на розгляд до Верховної Ради України та прийняття Урядом рішень, які стосуються трудових і соціаль­но-економічних прав та інтересів працівників, без урахування пропозицій сторін соціального діалогу;

закликає:

всеукраїнські об’єднання організа­цій роботодавців:

– до конструктивної співпраці з профспілками, до­тримання принципів соціального діалогу і соціаль­ної відповідальності перед найманими працівника­ми; сприяти об’єднанню роботодавців у галузеві й регіональні структури та залученню їх до колектив­них переговорів з укладення угод відповідного рівня;

– забезпечити укладення колективного договору на кожному із суб’єктів господарювання, які входять до складу об’єднань та організацій роботодавців;

– до створення умов для діяльності первинних профспілкових організацій та ефективного пред­ставництва ними колективних інтересів працівни­ків в органах управління юридичних осіб;

підтримати законодавчі пропозиції профспілок до проекту Трудового кодексу України і Закону «Про колективні договори і угоди» стосовно поширення сфери дії угод на всіх суб’єктів господарювання, а ко­лективних договорів – тільки на членів профспілок (працівників), від імені яких укладено такі договори.

 

«МОЛОДЬ – МАЙБУТНЄ ПРОФСПІЛОК»

У сучасних умовах проблеми молоді займають важливе місце, адже в світі молодь становить значну частину населення і відіграє провідну роль як у громадянському суспільстві, так і проф­спілковому русі зокрема. Життєві цінності і пріори­тети молоді визначають образ нашого майбутнього. За оцінками експертів, головними проблемами мо­лоді є працевлаштування, житлозабезпечення, по­гіршення стану здоров’я, соціально-демографічні проблеми, а також проблеми в освітній системі.

Делегати VII з’їзду зауважують, що соціально-еко­номічна криза призвела до зниження рівня життя на­селення України та справила негативний вплив на ста­новище молоді у суспільстві. Відсутність дієвих меха­нізмів державної підтримки молоді значно ускладни­ла процеси її соціального становлення та розвитку.

Молодь занепокоєна відсутністю можливості гаран­тованого працевлаштування, вторинної та сезонної за­йнятості, гідних робочих місць, обмеженими можливос­тями професійного зростання і перспектив кар’єрного росту. Існує реальна загроза втратити можливість здо­буття безоплатної професійної та вищої освіти.

Іншою соціальною проблемою української моло­ді є стан здоров’я. Захворювання молоді в Україні має негативну тенденцію до збільшення, адже фі­нансовий стан більшості сімей і незначні доходи мо­лодих людей значно обмежують їхні можливості щодо якісного харчування, занять спортом, культур­ного та змістовного дозвілля, оздоровлення.

Гостро постала проблема житлозабезпечення мо­лодого покоління, викликана скороченням фінансу­вання відповідних державних програм.

Неприпустимим є факт втручання влади у само­врядну діяльність студентських профспілкових ор­ганізацій.

Усе це свідчить про гостру потребу молоді в за­хисті профспілками. Активна робота профспілок з молоддю, яка працює чи навчається, сприятиме ви­рішенню зазначених проблем.

У Федерації профспілок України, її членських ор­ганізаціях вибудувана система молодіжних струк­тур, яка покликана здійснювати реальні заходи із захисту їх прав на гідне життя, дотримання робото­давцями трудового законодавства, права на працю і безпечні умови роботи молодих працівників.

VIІ з’їзд Федерації профспілок України вважає за необхідне:

1. З метою активізації молодіжної складової профспілкового руху:

– залучати молодь до вирішення актуальних проблем розвитку профспілкового руху, формування потуж­ного інформаційного простору та вирішення проблем профспілок на виконавчому та законодавчому рівні;

– забезпечити виконання оновленої Концепції мо­лодіжної політики ФПУ, скоригованої з урахуван­ням реалій сьогодення і спрямованої на соціально- економічний захист молоді та залучення молодих людей до активної профспілкової діяльності;

– завершити процес створення молодіжних рад (комісій) на всіх рівнях профспілкових структур, по­силити їх роботу відповідним фінансуванням, роз­робити критерії ефективності діяльності;

– передбачати в кошторисах профспілок усіх рів­нів необхідні кошти на роботу з молоддю;

– удосконалити систему підготовки і навчання молодих профспілкових лідерів та молодіжного профспілкового активу;

– забезпечувати представництво молоді у виборних органах пропорційно до загальної чисельності молоді у профспілці, сприяти включенню до складу кадрового резерву її найбільш кваліфікованих активістів;

– мотивувати молодь до вступу у профспілки че­рез соціальну складову колективних договорів, га­лузевих та регіональних угод.

2. З метою поліпшення становища молоді погли­бити соціальний діалог з органами державної влади у питаннях захисту їх прав та інтересів:

– залучення молодих профспілкових представни­ків до роботи в громадських радах;

– надання державної підтримки профспілкам при реалізації ними молодіжних програм та заходів;

– розроблення механізмів стимулювання робото­давців щодо забезпечення надання першого робочо­го місця молоді;

– розширення доступу до якісної вищої та профе­сійно-технічної освіти, законодавчого встановлення розміру стипендій відповідно до розміру прожитко­вого мінімуму;

збільшення фінансування програм забезпечен­ня молоді житлом.

 

«ЗА ГЕНДЕРНУ РІВНІСТЬ І ПРОТИДІЮ НАСИЛЛЮ»

Делегати VII з’їзду Федерації профспілок України відзначають, що в Україні сформовано певну законодавчу базу у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, проте в суспільстві реально поглиблюється гендерний дисбаланс і насилля.

Українські жінки, зокрема працюючі, на­справді зазнають дискримінації, яка виявля­ється:

• у відсутності рівних можливостей в отри­манні робочого місця, навчанні та професійно­му просуванні. Більшість роботодавців відда­ють перевагу чоловікам, навіть якщо жінка має більш високу кваліфікацію. Важко влаштува­тися на роботу літнім жінкам, незаміжнім, не­щодавно одруженим, матерям з малолітніми дітьми. Жінки першими підпадають під звіль­нення при скороченні штатів. Їх зарплата мен­ша на третину, а середній дохід складає 62–63% від доходу чоловіків. Жінки в Україні контро­люють лише від 5 до 10% економічних ресурсів;

• у витісненні жінок зі сфери легальних трудових відносин. Рівень зайнятості серед жінок в середньому на 10% нижче, ніж серед чоловіків. Відсутність вакансій на ринку пра­ці змушує жінок реалізовувати себе у секторі неформальної економіки, виконувати непре­стижну, низькооплачувану роботу. Це нена­дійно, малоприбутково, до того ж, жінки втра­чають будь-які пільги та гарантії;

• у неможливості ефективно поєднувати трудові та сімейні обов’язки. Робота, домашнє господарство, виховання дітей позбавляють жін­ку вільного часу, унеможливлюють відновлен­ня працездатності, що вкрай негативно позна­чається на її здоров’ї, самопочутті, трудових та сімейних відносинах. Україна досі не ратифіку­вала Конвенцію № 183 МОП щодо охорони мате­ринства. Зниження рівня народжуваності є на­слідком дискримінації по відношенню до жінок, які повинні обирати між роботою та дітьми;

• у необхідності шукати роботу за кордо­ном у зв’язку із соціально-економічною кри­зою, а це негативно впливає на виховання ді­тей і зміцнення сімей. Крім того, жінки-мі­гранти часто потрапляють у небезпечні для життя умови;

• у зростанні випадків насильства над жін­ками. Щорічно в Україні реєструється понад 100 тис. звернень жінок, які зазнали насиль­ства в сім’ях. Проте, за оцінками експертів, ре­альна цифра більша, як мінімум, у 4 рази. Що­річно від домашнього насильства гине близь­ко тисячі жінок. Майже така ж кількість заяв щорічно реєструються щодо їх зґвалтування, однак ще більша кількість зґвалтувань зали­шається в тіні, жінки їх замовчують, оскільки не вірять у систему захисту прав людини;

• у низькому рівні представництва жінок в органах державного управління та в полі­тичних структурах усіх рівнів. Серед керівни­ків різних рівнів жінки складають лише 20%.

Вкрай складним є становище понад 8 млн жінок, які проживають і працюють у сільській місцевості. Вони обмежені у доступі до більшос­ті ресурсів, зокрема трудових, інформаційних, фінансових, комунікаційних, освітніх та ін.

Проблема гендерної рівності не є суто жі­ночою. Потребують активної підтримки і за­хисту своїх прав також і чоловіки.

Сьогодні середня тривалість життя чоло­віків на 10–12 років менша від тривалості жит­тя жінок, у 4 рази більша смертність чолові­ків працездатного віку. Чоловіки психологіч­но важче переносять економічні негаразди. Вони частіше від жінок вдаються до фізично­го насильства, здійснюють кримінальні зло­чини, вживають спиртні напої та наркотики.

Майже третина дітей в Україні виховують­ся самотніми матерями.

Відзначаємо також, що недостатнє пред­ставництво жінок у виборних профспілкових органах, особливо керівних ланках, утискає їхні інтереси і не сприяє ефективному колек­тивному захисту їхніх прав.

Враховуючи ратифіковані Україною кон­венції Міжнародної організації праці № 100 «Про рівну винагороду чоловіків і жінок за пра­цю», № 111 «Про дискримінацію у сфері праці та знань», № 156 «Про рівне ставлення й рівні мож­ливості для працівників чоловіків і жінок: пра­цівників із сімейними обов’язками», положен­ня Конституції України, Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей чо­ловіків і жінок» та інші законодавчі акти,

вважаємо, що головними напрямами у вирішенні цих проблем слід визначити:

• боротьбу з дискримінацією у сфері тру­дових відносин і оплати праці;

• підтримку і захист жінок в їхній трудо­вій діяльності, вирішенні гендерних проблем через зобов’язання колективних договорів, галузевих і генеральної угод;

• перешкоджання будь-яким спробам ви­тіснення жінок зі сфери суспільного виробни­цтва і організації його таким чином, що жін­ки фактично виключаються з виробничого процесу (збільшення норм та обсягів викону­ваних робіт, плинності графіків, роботи в ніч­ний і надурочний час, ускладнення комбіна­цій домашніх і виробничих обов’язків і т. ін.);

• боротьбу з гендерною дискримінацією при підвищенні кваліфікації кадрового складу;

• контроль за відповідністю робочих місць вимогам гігієни і безпеки праці;

• захист від сексуальних домагань на ро­бочому місці;

• охорону материнства і дитинства, пи­тання оздоровлення жінок та дітей, профілак­тики професійних захворювань жінок;

• навчання та інформаційно-просвітниць­ку роботу серед жінок щодо їх права і можли­вості захисту через профспілки;

• створення жіночих осередків у проф­спілкових органах усіх рівнів;

• створення умов для пропорційної участі жінок у роботі профспілкових органів, зокре­ма у вищих представницьких органах, вхо­дження жінок до профспілкових делегацій і сприяння їх обранню до виборних органів профспілок, боротьбу з різними формами дис­кримінації всередині профспілок;

• протидію насиллю вдома, на роботі, на вулиці, в суспільстві, країні.

Відзначаємо необхідність у:

• інформаційно-просвітницьких матеріа­лах, присвячених темі гендерної рівності і протидії насиллю, як на рівні держави, так і на міжнародному рівні;

• навчальних семінарах з метою підготов­ки спеціалістів з питань агітації і залучення жінок до профспілок, просування інтересів жінок – членів профспілок у переговорах з ро­ботодавцями;

• підвищенні юридичної грамотності жі­нок і чоловіків за допомогою профспілкових кампаній, проведенні акцій і публічного обго­ворення питань протидії гендерному насиллю;

• посиленні тиску на державу в питаннях дієвості прийнятих законів та ратифікованих міжнародних документів з питань гендерної рівності;

• активній профспілковій кампанії на чолі з ФПУ за прийняття конвенції МОП з визначен­ня критеріїв і стандартів гендерного насилля.

05.03.2016



ДОДАТИ КОМЕНТАР 2000
Ваше ім'я:
Коментар:
  введіть цифри на картинці
УВАГА!

З метою підвищення попиту на газету "Профспілкові вісті" редакція прийняла рішення припинити практику розміщення повного чергового номеру у pdf-форматі на власному сайті. Натомість обмежитися публікацією першої сторінки та анонсів найрезонансніших матеріалів. Пропонуємо читачам передплачувати видання. З умовами передплати можна ознайомитися у розділі ПЕРЕДПЛАТА.

НОВИНИ

10.07.2024 21:02

08.07.2024 20:16

08.05.2024 21:25

08.05.2024 21:01

05.04.2024 21:44

22.03.2024 19:35

15.03.2024 18:49

15.03.2024 18:46

10.02.2024 18:02

10.02.2024 18:01

Усі новини


Опитування

Якою б Ви хотіли бачити улюблену газету "Профспілкові вісті" надалі?

Традиційною паперовою, друкованою
- 0 %
Новітньою електронною (виключно в інтернеті за передплатою)
- 0 %
Змішаною (відкриття передплати на електронну версію при збереженні паперово-друкованого формату)
- 0 %
Усього: голосів






 

Профспілкові ВІСТІ, 1990-2023©

01042, Украіна, м. Київ
Майдан Незалежності, 2
Тел/факс: 528-70-49
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання