ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Як профспілки «виховували» непманів

Історія, як відомо, рухається за спіраллю. 2011 року відзначалося 90-ліття введення нової еко­номічної політики, або Непу (в Україні його практичне запровадження почалося дещо піз­ніше – не 1921-го, а лише 1922 р.). Неп із допущен­ням у Радянській Росії деяких елементів капі­талізму, ринкової економіки зіграв значну роль у відновленні економіки країни, зруйнова­ної громадянською війною. Він сприяв пожвав­ленню виробництва, подоланню інфляції, ста­білізації фінансової системи, наповненню рин­ку товарами і вирішенню соціальних проблем.

БОРОТЬБА ЗА ПРАВА ТРУДЯЩИХ

Ключову роль у цей пе­ріод судилося зіграти проф­спілкам, які в 1921–1925 рр., у пік розвитку непу, стали реальною силою, на яку зважали і влада, і нова бур­жуазія. У їхньому арсеналі був широкий набір мето­дів боротьби за права лю­дей праці: від переговорів і звернень до страйків та інших колективних акцій протесту.

Однією з найбільш ак­тивних була на той час профспілка металістів, чимало членів якої ще пам’ятали буремні події 1905–1907 рр., коли спосте­рігався пік профспілкового будівництва. Тому металіс­ти сміливо «брали в оборот» чи то пихатих непманів, чи зарозумілих «червоних ди­ректорів» на держпідпри­ємствах, а також всіляких чиновників та бюрократів.

Із кінця 1921 р. почалося введення колдоговірної сис­теми. Але просувалася ця справа вкрай повільно. Осо­бливо чинили опір приват­ники. А на той час із 60 ме­талообробних підприємств 53 були передані в оренду. Тому Катеринославському райкому профспілки мета­лістів довелося з ними по­воювати. Особливо з «най­вередливішими» серед них – заводчиками Райхманом і Фрідландом, які недо­плачували робітникам, не піклувалися про умови їх­ньої праці. Не обходилося й без погроз на адресу проф-активістів. Спершу вимоги профспілки натикалися на жорсткий опір з боку цих ділків. Довелося навіть по­грожувати їм страйками. Того ж Райхмана профспіл­ка буквально затягала по судах. І непманам таки до­велося укладати на своїх заводах колдоговори, за ви­конанням яких профспілка стежила дуже пильно.

Вдалося поставити на місце й хазяїна вагової фабрики Кейфмана, який заборгував своїм праців­никам 16 тис. карбованців. Оголошений профспілкою страйк на цьому підпри­ємстві тривав кілька днів. ЦК профспілки металіс­тів виділив на допомо­гу страйкуючим тисячу карбованців. Звернулися також до трудового суду, за рішенням якого з фа­бриканта в примусовому порядку було стягнуто на користь робітників 20 тис. карбованців.

Не менш активно діяла профспілка й на державних підприємствах. У ході пере­укладення колдоговору на 1926 р. виникли складнощі на одному з найбільших у країні металургійному заводі ім. Жовтневої рево­люції (він тоді об’єднував заводи ім. Петровського та ім. Леніна).

«Під час переговорів з господарниками, – говорив 31 грудня 1925 р. на засі­данні «вузького» пленуму завкому профспілки його голова Федір Рязанов (один із колишніх керівників гу­бернської ради профспілок, згодом – визначний госпо­дарник, директор Криво­різького металургійного за­воду, Герой Соціалістичної праці), – труднощі вияви­лися більшими, ніж можна було очікувати. Домови­тися було важко. Довелося йти до третейського суду. Рішення його остаточне й обов’язкове для всіх сторін. Ставка першого розряду встановлена в 12 крб. 74 коп., терміном на 6 місяців, тобто заробіток підвищений на 16%... Комунальні послуги видаватимуться як і раніше, проїздні на трамваї та по­тяги залишаються, видача вугілля залишається. Деле­гація райкому ВСРМ (Всеро­сійська спілка робітників-металістів – прим. авт.) і завкому домоглася від пред­ставника «Південсталі» над­силання телеграм на місця заводоуправлінням про те, аби з січня виплачували за­робіток за новими ставками, без перегляду норм».

Відверто кажучи, чита­ючи в архівах, приміром, датовані 20-ми роками звер­нення Катеринославської губпрофради до органів влади, не переставав диву­ватися їх високому рівню та аргументованості. Цей цінний досвід, безумовно, нам забувати не можна. Тим більше, що зростання цін, інфляція та інші «при­нади» ринкової економіки мають місце і в нашому житті. На що профспілки, звичайно ж, не мають пра­ва не реагувати!

СТРАЙКИ ЯК ДІЄВИЙ ЗАСІБ

Бійцівські якості виявля­ли в роки непу й члени проф­спілки хіміків. На той час в оренду було здано 12 підпри­ємств цієї галузі. Причому деякі з них потрапили до рук їхніх колишніх хазяїв, котрі ще з дореволюційних часів й на дух не переносили представників робітничого руху. Так, чимало часу від­мовлялися від укладання колдоговору власники фа­брики «Ленаві». Вони ніяк не реагували на звернення профспілки. І терпець урвав­ся! У серпні 1923 р., заручив­шись дозволом губернської ради профспілок, голова губвідділу хіміків Є. Лис і фабричний профосередок оголосили непманам страйк. Одразу ж після зупинення роботи представник власни­ка прибув до профспілки і підписав колдоговір.

Енергійними діями проф­спілки вдалося у 1925 р. зла­мати опір дуже непоступли­вих власників парфумерної фабрики «Зеноль». Робітни­ки підприємства разом із профспілкою передали їм проект колдоговору, в якому передбачалося збільшення зарплати, надання місяч­ної відпустки, компенса­ція у випадку виробничого травмування, забезпечення проїзними квитками. Але непмани виявили небажан­ня виконувати ці вимоги. Знадобилися «сильнодію­чі» заходи у вигляді попе­редження про страйк, які врешті-решт таки подіяли. До речі, дуже активно ви­користовувалися профспіл­ками для «перевиховання» непманів й такі не менш діє­ві засоби, як виступи в пресі та на сценах клубів, випуск стінгазет та листівок.

Не давали спуску робо­тодавцям і непромислові профспілки. Так, місцевий відділ профспілки праців­ників місцевого транспор­ту, як повідомляв в 1924 р. катеринославський жур­нал «Звезда» в замітці «С хозяйчиками не церемо­ниться!», із санкції вищих спілкових органів оголосив страйк 13 «извозопромыш-ленникам», які всіляко ухилялися від укладан­ня з візниками – членами профспілки колдоговорів. Переговори з ними, що тривали два місяці, ні до чого не призвели. Після оголошення страйку деякі з господарів спробували було знайти десь осторонь штрейкбрехерів, проте за­вдяки енергійним заходам, вжитим спілкою за актив­ною участю страйкарів та інспектора праці на місце­вому транспорті, найняті працівники були «зняті з підвод». До 12-ї години дня опір господарів було зло­млено. Губвідділ домігся підвищення зарплати на 49% і підписання всіма власниками колективних договорів.

У тому ж 1924 р. гроза міс­цевих підприємців – проф­спілка харчовиків оголоси­ла страйк і бойкот у пекарні Бермана на знак протесту проти незаконних звільнень і побиття робітників.

АРТІЛІ ДЛЯ БЮДЖЕТНИКІВ

Дуже багато проблем, як інколи трапляється й сьо­годні, виникало в ті часи із фінансуванням бюджетних установ. Учителі, медики, держслужбовці подеколи місяцями не отримували за­робленого. Тому такого ве­ликого значення укладан­ню колдоговорів (особливо на селі) надавав окружний відділ профспілки освітян «Робос». І проведена в цьо­му напрямі робота дала по­зитивні результати. Так, у третьому кварталі 1924 р., наголошувалося в звіті окр-відділу, діяло 12 колдого­ворів, що охоплювали 3918 установ з 12605 працівни­ками. Діяли також догово­ри з органами управління галуззю. В середньому по Катеринославу зарплата вчителя складала 34 крб. 40 коп., в округах – 27 крб. 95 коп., на селі – 21 крб. 50 коп.

Існували також договори з населенням про постачан­ня ним продуктів для пе­дагогів. Але вони часто не виконувалися, і тому проф­спілка домагалася виділен­ня дотацій із центрального бюджету. Ставилося питан­ня і про дозвіл педагогіч­ним працівникам займати­ся додатковим підробітком без бюрократичної тягани­ни зі зверненнями в органи народної освіти.

У зв’язку з тим, що тоді панувало безробіття, проф­спілка також створювала артілі, де педагоги, які опи­нилися без справи, могли заробити собі на життя. На­давалася також матеріаль­на допомога безробітним.

Особлива увага приділя­лася й правовому захисту. У цей період профспілка, захищаючи інтереси осві­тян, виграла в судах 111 із 141 справи.

ЖИТТЯ РОБІТНИКІВ – ПІД КОНТРОЛЬ ПРОФСПІЛКИ

За ініціативою профспілки металістів, а також низки інших промислових профспілок у ті роки регулярно здійснюва­лися обстеження сімейних бюджетів і умов життя робітни­ків та службовців. Адже зарплата більшості з них (навіть тих же металургів) не дозволяла через свою мізерність за­безпечувати задоволення навіть елементарних потреб робітників і членів їхніх сімей, не кажучи вже про віднов­лення трудового потенціалу. та й ту невелику зарплату з’їдала скажена інфляція, яка тоді панувала. результати цих обстежень регулярно друкувалися в пресі, обговорювали­ся профактивом, аби потім, перетворившись на звернення в органи влади і до директорів підприємств, слугувати обґрунтуванням для вимог щодо підвищення зарплати, ви­рішення соціальних питань.

19.02.2012

Віктор КОВРИГА, м. Дніпропетровськ

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини