ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Перші кроки на шляху до волі

Горбачовська «від­лига» швидко дала паростки... Віте­рець свободи люди одразу відчули і сприйняли в усіх куточках неосяж­ної тоді країни Рад. Скористав­шись ситуацією, що склалася в сус­пільно-політично­му житті, госпо­дарській діяль­ності країни, так званим привід­криттям «заліз­ної завіси» перед світом, профспіл­ки України стали на шлях здобуття волі, незалежності від партійної ієрархії, союзних профспілок. Роби­лося це публічно та відкрито. Свій перший крок у цьо­му напрямі зроби­ла Українська рес­публіканська рада профспілок, яка об’єднувала 26 млн спілчан – а це май­же все доросле насе­лення республіки, за винятком лю­дей у погонах.

Результати рефе­рендуму виявилися несподіваними – Фе­дерацію почули! Інакше і не могло бути, адже майже за рік члени профспілок звикли до слова «незалеж­ність», утворили Федерацію незалеж­них профспілок Ук­раїни, власні галу­зеві самостійні ук­раїнські профспіл­ки, що об’єднали 26 млн спілчан, які були й виборцями. Безперечно, це вне­сок профспілок у здобуття Україною незалежності.

Вона не стала затверджу­вати своїх заходів щодо гід­ної зустрічі перших виборів народних депутатів Україн­ської РСР (як це завжди і всіма робилося до знамен­них дат). А на своєму груд­невому пленумі 1989 року вперше прийняла Програ­му профспілок Української РСР та визначила завдання профспілкових організа­цій з участі у виборах. Їхня роль зводилася до висунен­ня на своїх пленумах, з ура­хуванням громадської дум­ки, кандидатів у депутати, добору довірених осіб, груп підтримки для ведення пе­редвиборної боротьби.

Для прикладу можна назвати, що одним із пер­ших народних депутатів Української РСР від проф­спілок був Л. Вернигора – голова Полтавської об­ласної ради профспілок, а нардепом СРСР – голова Дніпропетровського обко­му профспілки працівни­ків місцевої промисловості та комунально-побутових підприємств М. Бабченко. Слід наголосити, що як проект, так і сама програ­ма, яка була сміливим ви­кликом того часу, широко обговорювалися на місцях, на пленумі Укрпрофради за участі широкого профспіл­кового активу, двох членів Політбюро ЦК тощо. Крім преси, її текст у плакат­ному варіанті можна було прочитати, приміром, при вході до облпрофрад. Тож ніхто не має права сказати, що програма приймалася кулуарно, була не публіч­ною.

Молоді, народженій у незалежній Україні, може бути незрозумілою важли­вість такого кроку, як при­йняття програми Укрпроф­радою. Адже в наш час складається чимало різно­манітних програм. Але в ті часи могла мати і мала програму лише КПРС. Пар­тія вважала себе компасом, регулятором життя всіх, оскільки за нею законодав­чо було закріплено керівну роль у країні, в якій існува­ла лише одна партія (про це йшлося навіть у статті 6 Конституції СРСР).

Профспілки республіки посягнули таким чином на право партії, публічно за­явивши про відмову від опі­ки над ними з боку партії, союзних профспілок, і че­рез програму чітко заявили про свою самостійність, го­товність надалі працювати як незалежна організація, але зазначили, що не від­мовляються від співпраці з іншими організаціями на користь людини. З програ­ми: «Профспілки республі­ки заявляють, що разом із партійними та іншими гро­мадськими організаціями, радянськими органами, на основі рівноправного парт­нерства, конструктивних пропозицій… будуть послі­довними захисниками ін­тересів трудящих, усіх чле­нів профспілок». Це можна вважати першим кроком профспілок республіки до їхньої незалежності від зо­внішніх суб’єктів.

Не менш важливим по­ложенням програми є те, що профспілки ще у 1989 році виступили за незалеж­ну економічну, соціальну та культурну політику Української РСР. У програ­мі задекларовано: «Наша основна мета – задоволення матеріальних і духовних потреб усіх верств населен­ня».

Через народних депута­тів від профспілок стави­лося завдання домогтися введення 40-годинного ро­бочого тижня; збільшення мінімальної тривалості відпусток для всіх робіт­ників і службовців – до 28 календарних днів; встанов­лення жінкам, які мають дітей віком до 14 років, пра­ва на додаткову оплачува­ну відпустку; скасування стягнення податку з холос­тяків, самотніх і малосі­мейних громадян тощо.

Програма передбачала надання трудовим колек­тивам права участі у фор­муванні виробничих пла­нів, фондів економічного стимулювання, розподілу прибутку, застерігала, що будь-які зміни в ціноутво­ренні можуть погіршити життєвий рівень людей – а цього не повинно ста­тися.

Із прийняттям програми республіканські профспіл­кові організації розпочали роботу зі створення само­стійних від союзних проф­спілок. Так, 30 травня 1990 року на установчому з’їзді було засновано Профспілку працівників агропромис­лового комплексу України. Її першим головою було об­рано Кіма Нагорного. Через кілька місяців рішеннями установчих з’їздів було створено профспілки пра­цівників автомобільного транспорту та шляхового господарства, працівників місцевої промисловості та комунально-побутових підприємств України. Всьо­го у 1990 році було створено 15 профспілок, які ви­йшли зі складу союзних ЦК.

Існує чимало прикла­дів, як діяла ФНПУ нада­лі з питань незалежності. Наведу кілька з них. Її підпису немає під заявою «За стабільність, злагоду у суспільстві, соціальну захищеність народу Укра­їни», яку підписало 13 рес­публіканських організа­цій разом із ЦК Компартії України.

Чому Федерація як наймасовіша громадська організація України не приєдналася до заяви від 20 червня 1991 року – зда­валося б, важливого доку­мента? Тому що він містив підводні камені – заклик до відмови від страйків, які є могутньою зброєю всіх на­йманих працівників у бо­ротьбі за свої трудові права та інтереси. Не поставила свій підпис Федерація і під маніфестом «За Союз віль­них народів» у липні 1991 року, який підтримали 11 громадських організацій. Адже документ мав полі­тичний підтекст – у ньому лунав заклик згуртуватися навколо ідеї союзу вільних народів, виступити за під­писання Україною союзно­го договору.

Утримавшись від під­писання вищезгаданих документів, новостворе­на Федерація незалежних профспілок України 12 ве­ресня 1991 року на своєму надзвичайному засіданні прийняла Звернення до всіх членів профспілок і робітничих рухів у зв’язку з прийняттям Акта про­голошення незалежності України, в якому заклика­ла трудящих, студентську молодь і весь народ Укра­їни скористатися своїм виборчим правом і одно­стайно проголосувати на референдумі 1 грудня 1991 року на підтримку Акта проголошення незалежнос­ті України, об’єднавшись на захист демократичних завоювань.

Борис ВОЛОШИН,

колишній працівник Федерації профспілок України

ЯК ЦЕ БУЛО

Свою незалежність українські профспілки органі­заційно та юридично закріпили 6 жовтня 1990 року на установчому з’їзді, де була прийнята Де­кларація про утворення Федерації незалежних профспілок України (на другому з’їзді слово «неза­лежних» було вилучено з назви Федерації) і за­тверджені Положення про неї.

26.08.2011

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини