ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

ЗАВОЮВАННЯ ПРОФСПІЛОК, ЩО ЗМІНИЛИ ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ

Профспілки зустріли XXI століття на роздоріжжі. За останні десятиріччя у них було більше втрат, аніж перемог, проте перемоги, досягнуті профспілковим рухом, зробили працю в усьому світі та в Україні більш гідною, справедли ­вою та безпечною. Над­бання, якими працівники користуються сьогодні, є завоюванням профспілок за майже 150 років. Отже:

8-ГОДИННИЙ РОБОЧИЙ ДЕНЬ

1 травня 1886 року кілька лі­вацьких та анархістських органі­зацій США й Канади влаштували низку мітингів та демонстрацій з вимогою запровадження 8-го­динного робочого дня. Під час розгону цієї демонстрації у Чика­го 4 травня загинули шість де­монстрантів. Наступного дня під час масових виступів протесту проти жорстоких дій поліції не­відомий підірвав бомбу й у ре­зультаті було вбито вісім полі­цейських, поранено не менше 50, а в перестрілці отримали пора­нення ще кілька. За звинувачен­ням в організації вибуху вісім ро­бітників-анархістів було засу­джено до повішення, страту замі­нили вироком у 15 років каторги.

На згадку про страчених Па­ризький конгрес II Інтернаціона­лу в липні 1889-го оголосив 1 трав­ня 1890 року Днем солідарності робітників усього світу і запропо­нував відзначити його демон­страціями з вимогою 8-годинного робочого дня та іншими соціаль­ними вимогами.

З того часу основною організа­цією, яка відстоює інтереси пра­цівників, стали професійні спіл­ки.

У СРСР 8-годинний робочий день запроваджено після Жов­тневої революції, згідно з при­йнятим 29 жовтня (11 листопада) 1917 року одним з перших після революції декретом Ради народ­них комісарів про 8-годинний ро­бочий день. США перейшли до 8-годинного робочого дня на фе­деральному рівні у 1937 році.

ПРАВО НА СТРАЙК

Влада довгий час забороняла як право на самі профспілки, так і право на один з найефективні­ших їх методів боротьби – страйк. Лише до 1875–1880 років британський уряд та парламент ухвалили низку нормативних ак­тів, які дозволили учасникам профспілок проводити пікети та інші масові акції, а також органі­зовувати страйки протесту.

СВОБОДА ОБ’ЄДНАННЯ

Перші трудові об’єднання за­хисту прав робітників з’явилися у Великобританії наприкінці XVIII століття, щоправда, їм до­велося витримати боротьбу за своє існування. Влада тривалий час забороняла право на об’єднання у профспілки. У 1871 році парламент Великої Британії ухвалив закон про профспілки. Це привело до того, що з 1888 по 1918 роки у Британії відбулося стрімке зростання профспілково­го руху.

ПРАВО НА ВІДПОЧИНОК

У Франції профспілки почали з’являтися наприкінці ХІХ сто­ліття, проте серйозною суспіль­ною силою вони стали після тра­гічних подій 1906 року. Тоді на вугільних шахтах, розташованих між комунами Кур’єр та Ланс, сталася серія вибухів та пожеж. Тільки за офіційними даними за­гинули 1099 робітників. Фран­цузькі профспілки вирішили ви­користати цей трагічний інци­дент і розгорнули широку кампа­нію страйків та інших акцій про­тесту. У відповідь уряд Франції пішов на поступки й ухвалив «За­кон про щотижневий відпочи­нок», який визначив формулу ре­жиму праці, яку умовно назвали «8 на 3» (8 годин праці, 8 – відпо­чинку та 8 – сну). Цей документ, а також інші зміни в трудовому за­конодавстві після цього заклали в основу трудових відносин між французькими робітниками та роботодавцями.

ПРАВО НА КОЛЕКТИВНІ ПЕРЕГОВОРИ

У 1929 році в США розпочалася найвідоміша за всю історію краї­ни економічна криза, що пізніше отримала назву Великої депресії. Під час неї виступи робітників неодноразово придушувалися си­лою зброї, причому іноді в цьому брали участь і приватні охоронні фірми. З приходом до влади пре­зидента Франкліна Рузвельта та проголошення ним політики но­вого курсу роботодавців на зако­нодавчому рівні зобов’язали укладати з профспілкою колек­тивну угоду, було створено систе­му регулювання відносин між трудовими об’єднаннями й адмі­ністрацією підприємств. Також тоді було визначено правила пе­реговорів між профспілками та роботодавцями.

40-ГОДИННИЙ РОБОЧИЙ ТИЖДЕНЬ

У 1817 році після промислової революції активісти та профспіл­кові групи виступали за покра­щення умов праці. У цей час люди працювали від 80 до 100 го­дин на тиждень. Це питання по­стійно порушувалося в суспіль­стві. У 1926 році Генрі Форд попу­ляризував 40-годинний робочий тиждень після того, як у своєму дослідженні виявив, що довша робота дає лише незначне підви­щення продуктивності, яке три­ває короткий період часу.

У дореволюційній росії до кін­ця XIX століття робочий час зако­ном не обмежувався і сягав 14–16 годин на добу. Після низки страй­ків Микола II 2 червня 1897 року підписав закон «Про продовжен­ня і розподіл робочого часу в за­кладах фабрично-заводської про­мисловості», яким було введено обмеження робочого дня на фа­бриках і заводах у 11,5 годин для чоловіків, а в разі роботи в ніч­ний час, а також у суботу і перед святами – 10 годин, для жінок і ді­тей – 10 годин при 6 робочих днях на тиждень. Відпустка не перед­бачалася. Закон не обмежив над­нормові роботи. Встановлювало­ся 14 обов’язкових свят (у 1900 році було додано ще 3 дні).

7 травня 1960 року було при­йнято Закон СРСР «Про завер­шення переведення всіх робітни­ків і службовців на 7- і 6-годин­ний робочий день». Закон вста­новлював усім робітникам і службовцям робочий день трива­лістю трохи більше 7 годин, а ро­бітникам провідних професій, за­йнятим на підземних роботах, – трохи більше 6 годин. Також пе­редбачалося повністю здійснити в 1962 році переведення робітни­ків і службовців на 40-годинний робочий тиждень і з 1964 року приступити до поступового пере­ведення їх на 30-35-годинний ро­бочий тиждень.

ВИХІДНІ ДНІ

У 1926 році Генрі Форд почав закривати свої автомобільні за­води на цілу суботу та неділю че­рез тиск, спричинений Жовтне­вою революцією. У 1929 році Об’єднана швейна організація Америки була першою профспіл­кою, яка вимагала й отримала 5-денний робочий тиждень. Ре­шта Сполучених Штатів намага­лися наслідувати, але лише в 1940 році, коли набрало чинності положення Закону про справед­ливі стандарти праці 1938 року, що передбачало максимальну тривалість робочого тижня 40 го­дин, 2-денні вихідні було вста­новлено по всій країні.

7 березня 1967 року ЦК КПСС і Рада СРСР прийняли постанову про перехід на 5-денний робочий тиждень з двома вихідними. До цього вихідний був один, у кра­щому випадку – неділя.

ВРЕГУЛЮВАННЯ ДИТЯЧОЇ ПРАЦІ

У російській імперії, під впли­вом об’єднань робітників, було прийнято закони від 1 червня 1882 року «Про малолітніх, що працюють на заводах, фабриках та мануфактурах» та від 3 червня 1885 року «Про заборону нічної роботи неповнолітнім і жінкам на фабриках, заводах та ману­фактурах», які врегульовували дитячу працю. Однак, як і в краї­нах Європи, такі нововведення одразу зустріли жорсткий опір з боку промисловців, і уряд пішов на поступки. З’явилися застере­ження, відстрочки та можливос­ті оминути закон «у разі потре­би». Наступні три десятиріччя ситуація із законодавством, що регулює працю малолітніх, нага­дувала маятник. Декрети, при­йняті після 1917 року, остаточно врегулювали працю дітей.

ПРАВО НА ВІДПУСТКУ

Уперше оплачувана відпустка з’явилася в середині XIX століття у Франції. 9 листопада 1853 року було опубліковано декрет імпе­ратора Наполеона III, який запро­вадив цей привілей для держ­службовців Французької імперії. На початку XX століття, до пер­шої світової війни, зусиллями французьких профспілок посту­пово додавалися галузі, в яких робітники отримували відпуст­ки.

14 червня 1918 року урядом СРСР було підписано Тимчасові правила про відпустки. Більш де­тально питання відпусток було врегульовано у Правилах про чергові та додаткові відпустки від 30 квітня 1930 року. Конститу­ція СРСР 1936 року закріплювала декларацію про відпочинок і зга­дувала в статті 119 про «широку мережу санаторіїв, будинків від­починку, клубів», створених для обслуговування трудящих. Неза­баром це господарство було пере­дано у відання профспілок – ВЦРПС. Кожне велике підприєм­ство мало на балансі оздоровни­ці, санаторії, дитячі табори, де працівники та члени їхніх родин відпочивали й відновлювали своє здоров’я.

ДОПОМОГА ПО БЕЗРОБІТТЮ

У США під впливом профспіл­кових організацій, а особливо Американської федерації праці, в 1935 році було прийнято Закон про соціальне забезпечення (SSA), яким запроваджено стра­хування від безробіття та право на пенсію.

В Україні після визнання неза­лежності серед перших було при­йнято у 1991 році Закон України «Про зайнятість населення», який передбачав виплату допо­моги по безробіттю. Профспілки брали активну участь у його роз­робці.

ДОПОМОГА ПО ТИМЧАСО­ВІЙ ВТРАТІ ПРАЦЕЗДАТ­НОСТІ, ДЕКРЕТ ТОЩО

14 серпня 1937 року ВЦРПС та Народним комісаріатом охорони здоров’я СРСР було затверджено Інс

21.10.2022

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини