ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ ЛЕГЕНДАРНИХ ГЕРОЇВ – «КІБОРГІВ»

16 січня у столичному Будинку офіцерів бойо­ві побратими зібралися на вечір пам’яті, аби віддати велику шану родинам загиблих за­хисників Донецького аеропорту та низько вклонитися загиблим героям – кращим вої­нам, чий приклад непід­робного героїзму став справжньою україн­ською легендою.

Із 17 по 20 січня 2015 року, під час найзапекліших боїв та внаслідок підриву терміналу Донецького аеропорту Україна втратила 58 захисників – «кіборгів», які відстоювали цей плацдарм до останньої краплі крові. «Бійці витримали, не витримав бе­тон», – кажуть люди про муж­ніх синів України, які без­страшно довгих 242 дні та ночі, часто в повному оточенні, три­маючись під вогнем ворожих російських атак, залишаючись вірними присязі, боронили До­нецьке летовище. Захисники ДАП посіли в історії україн­ської бойової слави особливе місце. Навіть російські бойо­вики настільки були вражені незламністю воїнів, що муси­ли визнати наших бійців «кі­боргами».

Напередодні сумних роко­вин відбувся благодійний про­ект – Вечір пам’яті останніх за­хисників ДАП «Легендарні ге­рої – «кіборги», започаткова­ний родинами загиблих воїнів, насамперед Іриною Зубковою, сестрою Героя України стар­шого лейтенанта Івана Зубко­ва, ім’я якого Президент Укра­їни Петро Порошенко присвоїв 90-му окремому аеромобільно­му батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади високо­мобільних десантних військ Збройних Сил України.

Вечір пам’яті останніх за­хисників Донецького аеропор­ту розпочався з ушанування загиблих героїв хвилиною мовчання. 140 членів родин за­гиблих з усіх куточків України та присутні укра­їнські патріоти вшанували пам’ять загиблих бійців та намага­лися встановити хронологію розви­тку подій тих тра­гічних для укра­їнського народу днів. Поіменно згадали кожного.

Дружина Героя України Олега Міхнюка Ірина, яка представляє ко­ординаційну раду платфор­ми «Люди допомага­ю т ь лю­дям», зазна­чила, що члени родин загиблих «кі­боргів» внесені до бази платфор­ми. За її словами, унікальність цієї ініціа­тиви полягає в тому, що члени родин загиблих героїв відте­пер можуть напряму отримати адресну допомогу. «У платфор­мі є профайл на кожного члена родини загиблого, відкрива­ється банківський рахунок, і всі бажаючі допомогти цим людям можуть напряму, оми­наючи перепони, надати допо­могу», – розповіла Ірина Міхнюк. Та­кож родини мо­жуть безпосеред­ньо спілкуватися між собою та під­тримувати одна одну.

Окрім того, як зауважив голова Всеукраїнського альянсу бійців та волонтерів АТО Олексій Копи­шинський, у рам­ках вшанування пам’яті заги­блих героїв розгляда­ються про­позиції пе­реймену­вання ву­л и ц ь н а їхню честь. «Потрібно пе­рейменовувати вулиці іменами та прізвищами тих, хто сво­єю кров’ю, своїм життям напи­сав великими літерами істо­рію незалежності України», – заявив він. Також Олексій Ко­пишинський анонсував, що 22 січня, у День Соборності України, біля Стіни пам’яті на Михайлівській площі будуть вшановані всі герої Донецько­го аеропорту.

На Вечорі пам’яті було вру­чено посмертні медалі від Української православної церкви Київського Патріарха­ту «За жертовність та любов до України» родичам загиблих «кіборгів», які подякували за підтримку волонтерам та гро­мадським організаціям, серед яких і Федерація профспілок України.

Олена ОВЕРЧУК, «ПВ»

ФОТО Олексія ПЕТРУНІ

• ІЗ ПЕРШИХ ВУСТ

Світлана ЯЦИНА,

мати загиблого Євгена Яцини, який 21 січня мину­лого року загинув у Доне­цькому аеропорту від по­ранень обох ніг. Три доби він чекав на допомогу, яка так і не надійшла:

«Він був мобілізований. Переховуватися не став. Казав, що якщо він не піде туди, то до його мами прийде Путін. 20 люто­го минулого року його поховали на Бер­ковецькому кладовищі на Алеї слави. На похованні були 600 людей, які знали його особисто. Я вважаю, що з «кіборгів» зробили легенду, але для мене особисто мій син не був легендою, він дуже любив життя та людей. Наразі я допомагаю вій­ськовим АТО».

Ігор СТЕПОВИЙ,

сержант, боєць 90-го ба­тальйону роти РВП:

«Я поїхав добровольцем в бригаду і розпочав службу на війні в липні 2014 року. Ще в радянський період життя я служив у десантних військах.

Уперше в Донецький аеропорт ми заїж­джали 30 листопада 2014 року, а вдруге – 16 січня 2015 року. Тоді ми вже йшли виручати наших побратимів. Аеропорт на той час був дуже пошкодженим, вежі практично не було.

Моє життя «після аеропорту» складаєть­ся так, що я вимушений, як і багато ін­ших побратимів, виходити із ситуації са­мотужки. Правда, допомагають волонте­ри. Завдяки їм ми вижили і на війні. На­разі із значними зусиллями отримав ста­тус учасника бойових дій».

Вікторія ЧУПИЛКО,

дружина загиблого Анато­лія Чупилка з Черкаської області, бійця 90-го аеро­мобільного батальйону 3-ї роти 2-го взводу:

«Він був ще на Майдані. Упродовж трьох днів, коли стріляли в лютому 2014 року, йому довелось замі­нити сім бронежилетів – стільки разів у нього влучали снайпери. 18 лютого Толя виніс прапор Холодного Яру на собі з Українського дому.

Відразу після Майдану він пішов добро­вольцем на фронт. Часто відвідував зону бойових дій, а 16 січня минулого року – рівно рік тому – я його проводжала на залізничному вокзалі. Він не міг сидіти вдома – тоді ситуація на фронті погіршу­валася, а він був командиром взводу, тому й поїхав. У старшого сина Івана, та й у мене, тоді були погані передчуття, але ми нічого не могли вдіяти.

Зранку 20 січня він зателефонував з пе­редової та повідомив, що вони йдуть у наступ на штурм Донецького аеропорту, аби визволити наших хлопців. Сказав, що вони всі можуть загинути. Основна проблема батальйону полягала в тому, що вони були дуже погано екіпіровані. Як я дізналася згодом, при штурмі в тя­гач, на якому вони рухалися, потрапив снаряд. І вони загинули.

Хтось був приречений на загибель – так сталося, що одним з них став мій чоло­вік. Командування сказало, що загинули найкращі – таких героїв і патріотів у нас дуже мало».

22.01.2016

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини