ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Найти свій пазл

Музика нако­чувалася хви­лями, спада­ла капеллю, тремтіла, наче дзвіноч­ки... А коли ор­кестр затих, у залі замість помпезного «браво» хтось голосно видих­нув: «Добре!» І було це так по-домашньому, так від душі...

– Такі благодійні кон­церти ми проводимо що­річно і запрошуємо зазви­чай наших постійних слу­хачів – ветеранів війни і праці, афганців, чорно­бильців. І все ж останній виступ, який відбувся 16  квітня, був особливий, – поділилася з нами своїми враженнями завідуюча від­ділом народної творчості МЦКМ Оксана Кузнецова.

– Справді, було якесь єд­нання, – підтвердила ху­дожній керівник і голо­вний диригент оркестру, заслужений працівник культури України Вікторія Васильєва. – Особливо ми це відчули під час вико­нання «Адажіо» Альбіноні. Музика патетична, можна навіть сказати – спрямова­на у небеса. Але я ніяк не могла знайти їй місця в програмі, місяць мучилася і хотіла навіть зовсім зня­ти. А потім мені нагадали, що потрібен номер, присвячений 25річчю Чорно­бильської катастрофи, і все відразу стало на свої місця. Оркестрові сказала: «Грати будемо, але грати треба, як востаннє». І от починаєть­ся концерт. Ведуча, заслу­жена артистка Лариса Не­дін, говорить текст пам’яті жертв Чорнобиля. Я стою до залу спиною, починаємо грати, і після першої му­зичної фрази помічаю, як змінюються обличчя моїх оркестрантів – бачу і зди­вування, і якусь наснагу...

– Адажіо звучить як рек­вієм. І зал раптом наче в єдиному пориві встає, – підхоплює розповідь Окса­на Кузнецова. – І стоїть так до завершення твору, а це – не менше восьми хвилин. Люди похилого віку, люди середнього віку, молодь… На очах – сльози.

Від коротких штанців – до концертних метеликів

– Тож яким вважається ваш колектив? Професій­ним чи аматорським? – за­питую Вікторію Васильєву.

Вона не знає, як відпові­сти правильніше. А поки думає, розповідає про Між­народний фестиваль 2003 року в Італії під назвою «Музика світу». Там не було різниці між професій­ними, студентськими та аматорськими колектива­ми і, оцінивши майстер­ність колективу з України, присудили йому гран-прі. Президент фестивалю, ді­знавшись, що музиканти українського оркестру гра­ють виключно заради лю­бові до мистецтва і дають тільки благодійні концер­ти, прийшов прощатися до автобуса зі словами: «Ви – майбутнє Європи! Такого подвижництва я не зустрі­чав ніде».

Тож професійний чи аматорський? Частина учасників колективу – люди, які пов’язали свою професію з музикою: сту­денти музичного училища й консерваторії, учителі музичних шкіл. Решта – представники різноманіт­них професій. Приміром, старожил Анатолій Євдок­сін, який прийшов в ор­кестр півстоліття тому, ще п’ятикласником, до пенсії працював у науково-дослідному інституті. Канди­дат технічних наук Ігор Ко­валенко – викладач універ­ситету «Київський політех­нічний інститут», поруч із ним грає його син, такий же, як батько, «технар». Во­лодимир Новіков – спеціа­ліст із холодильних уста­новок, Олександр Ткачен­ко – оператор на ТБ, Тетяна Боцко – контролер палацу. Всі вони в дитинстві опану­вали нотну грамоту, проте життя змусило присвятити себе іншій професії. Але ж душа пісні просить! І без цієї «пісні» немає в їхніх душах відчуття повноти життя – все одно, що най­важливішого пазла в кар­тинці не вистачає. Тож не буває так, що хтось без по­важної причини пропустив загальну недільну репети­цію. Що вже про виступ ка­зати! Це – святе. В остан­ньому концерті, приміром, брали участь усі 53 (за спис­ком) оркестранти.

– У тому і полягає склад­ність нашої роботи, що за одну репетицію на тиж­день ми мусимо встигнути зробити те, що професіона­ли роблять із дня у день, – розповідає Вікторія Васи­льєва.

І вони встигають. Відда­ючи данину професіоналіз­му оркестру з МЦКМ, у різ­ні часи з ним працювали відомі вокалісти: народ­ний артист СРСР Анатолій Кочерга, народні артисти України Лариса Остапен­ко, Олександр Василенко, Фемій Мустафаєв, Леонід Сандуленко. З гастролями оркестр побував у Грузії, Білорусі, Узбекистані, Лит­ві, Росії, Італії, Болгарії, Чорногорії.

«А нам там медом намазано»

«Якщо граєш на інстру­менті – грай професійно», – вчив Володимира Новіко­ва в дитинстві його викла­дач по класу балалайки. Він запам’ятав це наза­вжди і вже 37й рік удоско­налюється в оркестрі, пра­цюючи при цьому на ком­бінаті «Славутич» операто­ром холодильних устано­вок. На запитання: «Що для вас народна музика, ор­кестр?» відповідає: «Відду­шина».

Майже так само відка­зують й інші музиканти, а коли говорять про колек­тив, то найчастіше вжива­ють слова «сім’я», «взаємо­допомога», «підтримка».

– Є така приказка: «З милим наговорився, що меду напився». От і ми: на­граємося в оркестрі – ніби меду нап’ємося, – додає Людмила Лященко, яка не розлучається з оркестром тридцять років поспіль (на роботі вона – викладач по класу акордеона, а в орке­стрі грає на балалайці-секунді). – Додому поверта­юсь – і так на душі добре, тепло, комфортно! Тому й тягне мене знову й знову на репетицію, тому й су­мую я весь тиждень за своєю балалаєчкою-секундочкою. Але тягне ще й до людей. Стосунки у нас до­вірливі, дружні. На роботі я – Людмила Василівна, ке­рівник, а в оркестрі – про­сто Люда, друг, з яким мож­на поділитися найпотаєм­нішим.

– Там аура чудова і сім’я однодумців, яка мене при­тягує своєю віддачею на­родній музиці – і на репе­тиціях, і на концерті. З ними приємно працювати, – відгукується про учасни­ків оркестру народний ар­тист України Олександр Василенко, який неоднора­зово виступав з колекти­вом і записав із ним диск.

Творча лабораторія

Кілька років тому в ор­кестр прийшов Віктор Со­ломін, талановитий музи­кант, який грає джаз на електродомрі. Поступово репертуар став поповнюва­тися його творами для кла­сичної домри.

Прийшов контрабасист Віктор Дмитренко. Напи­сав твір для… цимбал. Але концертного інструмента він не мав. І раптом – не­сподіваний поворот. Елек­трик, який працює в МЦКМ, захоплюючись майстерністю музикантів, приніс цимбали власного виготовлення. З часом тво­ри для цього інструмента з оркестром, як і самі цимба­ли, назавжди увійшли до репертуару.

Не було колись у складі скрипок. Вікторія Фелік­сівна ввела їх у партитуру, і тепер без скрипкової гру­пи оркестр уявити немож­ливо. Класична музика, на­родна, популярна, несподі­вані аранжування...

«Наш оркестр – творча лабораторія», – говорить вона. Творить сама та під­тримує всіх, хто шукає творчої реалізації і відчу­ває потребу в експеримен­тах. Єдина умова, яку обов’язково висуває худож­ній керівник, – щира любов до народної музики.

Утому, що оркестр має настільки довге творче жит­тя, велика заслуга і патріота й популяризатора на­родної творчості, директора МЦКМ, заслуженого працівника культури України, заслуженого праців­ника профспілок України Володимира Олянюка. завдяки йому оркестр має приміщення для занять, музиканти займаються безплатно, а глядачі традиційно безплатно відвідують концерти.

28.04.2011

Олена СУХОРУКОВА,«ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини