ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Спорт – справа всього життя

Віктор Сидорович Горбатий – із тієї нечисленної когорти, хто перетворив за­няття спортом із простого захоплення на справу всього життя. Він народився у місті Городку. Життя його склалося непросто: з юних літ хлопчина пізнав, що таке скрута, безгрошів’я і тяжка праця. Проте не зламався, не втратив надію на краще, а знайшов підтримку та опору в активному способі життя. Полюбляв полювати на дичину, ганяв м’яча, бігав на ковзанах і лижах, накручував кіло­метри на велосипеді, мірявся інтелектом за шаховою дошкою. Не полишав своїх захоплень і після служби в армії, коли влаштувався на роботу на верста­тобудівний завод у рідному Городку, згодом – на Хмельницький завод транс­форматорних підстанцій (нині – ПАТ «Укрелектроапарат»).

Анатолій ЛАГУНЕЦЬ

завідувач прес-центру Федерації профспілок Хмельницької області

– Вікторе Сидоровичу, розкажіть, будь ласка, про своє захоплення.

– Гарт, що я отримав у дитин­стві, допоміг мені в майбутньому, коли довелося заробляти на жит­тя. Я просто прикипів до спорту, та й на підприємстві йому приділяли неабияку увагу й усіляко підтри­мували. Тоді вже не ходив на по­лювання, але шахами та ковзана­ми не полишав захоплюватися. Од­нак найбільше часу присвячував футболу, лижам і велосипеду. Ви­ступав за підприємство на різнома­нітних першостях, у тому числі на міських, районних та обласних зма­ганнях. Були в призах у футболі, на змаганнях ФСТ «Колос» виборов пе­ремогу на дистанціях 5 і 10 кіломе­трів, та й на велосипедних трасах теж здобував призові місця.

– Мені відомо, що Ви взяли на себе ще й благородну місію…

– Вирішив допомогти молодим визначитися у житті та зміцніти. Взяв під опіку групу школярів і створив команду велосипедистів. Скільки трудився на заводі, а це майже десять років, стільки ж опі­кувався ними. Мої вихованці посі­дали призові місця, були й срібни­ми призерами загальнокомандного заліку.

– Що Ви ставили за мету?

– Звісно, що тренер хоче бачи­ти результат своєї праці. Проте, як мовиться, як сам пізнав нестатки й труднощі, намагаєшся допомог­ти іншому їх подолати. Для мене було вкрай важливо відволікти ді­тей від згубного впливу вулиці, шкідливих звичок, підготувати до дорослого життя упевнених у собі та дужих майбутніх трудівників і захисників Вітчизни. Більшість із майже сотні моїх вихованців стали розрядниками, відомими спортс­менами, інші просто зміцніли фі­зично, духовно й поповнили колек­тиви підприємств, установ та ор­ганізацій. Головне, що вони стали справжніми людьми з великої лі­тери. За підтримку та допомогу в придбанні форми, технічного спо­рядження я щиро вдячний керів­ництву підприємства та покійному голові профкому Йосипу Анатолі­йовичу Крамару. Без нього ця бла­городна справа могла згаснути.

– Ви зауважили, що попрацювали лише з десяток років у Городку. Що було далі?

– Знову настали нелегкі часи, й мені довелося їхати на заробітки в Мордовію, на заготівлю лісу. Врахо­вуючи кліматичні умови, знову по­ряд зі мною були лижі, отож спор­тивної форми не втрачав. Повернув­шись на Україну, оселився у Хмель­ницькому, де органічно влився в ко­лектив заводу трансформаторних підстанцій, майже тридцять років працював слюсарем-ремонтником. Як і на попередньому, так і на цьо­му підприємстві керівництво зна­чну увагу приділяло спорту. Багато працівників залишилися вдячними колишньому директору Євгену Пе­трашу, за підтримки якого збудо­вано не один хокейний майданчик й інші споруди, причому не тільки в обласному центрі. Я вдячний і то­дішньому голові профкому Марку Григор’єву, який, окрім потужної підтримки спортивних ініціатив, допоміг мені з житлом.

Словом, працював, а кожну віль­ну хвилину присвячував улюбле­ній справі. Ще один сезон відкатав на велосипеді. Було цікаво випро­бовувати себе. Тож якось під час відпустки, аби підтягнути до зма­гань фізичні кондиції, сів за кер­мо й, стартуючи в Хмельницькому, об’їхав Карпати, Закарпаття (Івано-Франківськ, Яремче, Ворохта, Му­качеве, Виноградово, Ужгород) і по­вернувся в обласний центр. Справ­жнім випробуванням для мене став петляючий і затяжний підйом на Перечинський перевал. Витримав… Надалі займався переважно футбо­лом і лижами, брав участь у зимо­вому багатоборстві. Згодом були міські чемпіонати, обласні, всеу­країнські змагання у складі завод­ської збірної. Грамоти, медалі, куб­ки спортивного товариства «Аван­гард», обласної організації галузе­вої профспілки…

– То що ж таке спорт, Вікторе Сидо­ровичу?

– Передусім гарне самопочуття, здоров’я, сила працювати, підкорю­вати вершини і навіть творити. Без­умовно, все потрібно робити без пе­ренапруги і головне – регулярно, з дитячого садочка до глибокої ста­рості. Не займалися в дитинстві – можете, порадившись із лікарем, розпочати в будь-якому віці. Потро­ху, з ходьби, легенького бігу, а далі – що душа забажає. І ви помітите, наскільки стане легше, куди поді­неться більшість хвороб.

На жаль, мені прикро, що, окрім тих ДЮСШ, які ще лишилися, ді­тям фактично ніде повноцінно за­йматися спортом. Хіба за великі гроші в комерційних спортклубах, басейнах тощо. А дорослим? Ма­буть, тільки на небагатьох вели­ких промислових підприємствах та в деяких установах і організаці­ях. Тому хочеться сподіватися, що ми подолаємо всі труднощі й дер­жава візьме все найкраще, що було колись, і на основі цього буде ство­рено нову вітчизняну систему фі­зичного розвитку.

Завітайте в Маркушівську школу– і ви будете приємно здивовані…

Нещодавно профспілкові лідери освітян м. Бердичева мали змогу зустрітися з колек­тивом Маркушівської загальноосвітньої шко­ли I–III ступенів, аби поділитися досвідом роботи педагогів і здобутками первинної профспілкової організації, яку очолює Ірина Строкатюк.

І. АСТАПЮК

голова ПК ЗОШ № 11 м. Бердичева

«До складу профорганіза­ції, що налічує близько 40 осіб, входять педаго­гічні працівники та об­слуговуючий персонал школи. У своїй діяльності профком керується Статутом Профспілки працівників осві­ти і науки України, програм­ними документами й рішен­нями профспілкових органів. У межах повноважень проф­спілка визначає напрями сво­єї діяльності. Основними із них є співпраця з адміністра­цією школи щодо соціально-економічного захисту праців­ників та пошук оптимальних шляхів вирішення проблем. Між адміністрацією і профко­мом школи укладено колек­тивний договір, який охоплює всі аспекти життя закладу», – розповіла Інна Строкатюк.

Школу очолює фахівець своєї справи – мудрий і таланови­тий педагог, дбайлива госпо­диня Людмила Михальченко, яка разом із командою про­фесіоналів створює добробут і затишок у шкільній оселі. Саме Людмила Броніславівна гостинно зустріла колег й ор­ганізувала їм цікаву екскурсію шкільним подвір’ям і примі­щеннями закладу.

Маркушівська школа – гар­ний, гостинний і затишний дім, дивовижна країна дитин­ства. Тут чимало цікавих місць: Центр духовності, пам’ятник Шкільному дзво­нику, Музей учителя, Галерея особистостей. На шкільному подвір’ї розкинулася Галяви­на казок, є Сад дружби, Фон­тан добра. Все це створено досвідченими та творчими педагогами на чолі з Людми­лою Броніславівною. На тери­торії школи діє капличка, зве­дена на тому місці, де колись була розташована стара церк­ва. Її названо на честь препо­добного Нестора Літописця, небесного покровителя учнів, студентів та викладачів.

Сама ж директорка – жвава, весела, енергійна, піклується про своїх педагогів, до того ж гарно співає, активний гро­мадський діяч, депутат ра­йонної ради, а в минулому – голова профорганізації, член Ради Федерації профспілок України, тому добре обізнана в питаннях захисту людей.

Дбає господиня школи і про класи – центри, які розмісти­лися у трьох рекреаціях, яки­ми провів екскурсантів за­ступник директора Євгеній Шибецький. Особливе вра­ження на присутніх справили центри початкової освіти – саме в них дбайливими рука­ми педагогів із різноманітних найпростіших матеріалів створено справжні казкові куточки.

Завдяки зусиллям Людмили Михальченко у школі створе­но потужну матеріальну базу. Так, було придбано 85 м’ячів, два нових тенісних столи, у підвальному приміщенні об­лаштували зал для тренувань. Є в приміщенні школи комп’ютерний центр і власна сту­дія звукозапису.

Профспілчани мали змогу пе­реглянути відеофільм про школу, який створив учитель Сергій Михальченко.

У кожній школі є свої непо­вторні особистості. Зіркою Маркушівського навчального закладу є учениця 10-го кла­су, голова учнівського парла­менту школи та Бердичівсько­го району Катерина Демчук.

Найбільше гостей зацікавив проект, що його створили пе­дагоги школи і який має на­зву «Маркуші всіх країн, єд­найтеся». Вже є перші відгуки й започатковано співпрацю з учителями села Маркуші, що у Вінницькій області.

Не залишилися вчителі та учні школи осторонь антитерорис­тичної операції, що триває на сході України. Для бійців АТОвони власноруч пошили ве­лику кількість валянок.

Екскурсія Маркушівською школою справила на гостей неабияке враження. Крім того, усі були в захопленні від того, що в їдальні школи готу­ють найсмачніші вареники з різною начинкою.

Усі голови профспілок побажа­ли дружній команді вчителів, кухарів, працівників та осо­бисто Людмилі Броніславівні творчого запалу ще на багато років, терпіння, міцного здоров’я, успіхів на ниві педаго­гічної діяльності. Про таких ка­жуть: «Це вчителі від Бога».

12.09.2015

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини