ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Особистим прикладом

Олександр Андрійович Самарічев – людина, про яку в ПрАТ «Артемполімер» можна почути стільки гарних слів! Він уособлює у собі історію одного із струк­турних підрозділів Державної акціонерної холдингової компанії «Артем».

Тетяна РУБАН

«ПВ»

Народився Олек­сандр Самарічев 31 грудня 1926 року в Брянську, в багатодітній родині. У 1941 році закін­чив чотири класи школи. В 1944 році вступив до ре­місничого училища № 1 м. Миколаєва, після закін­чення якого почав працю­вати помічником майстра на суднобудівному заво­ді ім. Андре-Марті. У 1948 році вирішив продовжу­вати навчання, вступив до індустріального техні­куму, що у Києві, а після його закінчення до 1954 року працював майстром виробничого навчання в ремісничому училищі № 2, контрольним май­стром на Київському мо­тозаводі.

Кажуть, життя прожи­ти – не поле перейти. На життєвому шляху Олек­сандра Андрійовича траплялося різне. Та він не звик жалітися, усе життя працював, завжди допо­магав усім, хто того по­требував. За це заслужив шану і повагу людей.

Із 1956 року Олександр Самарічев трудиться у ДАХК «Артем». Тут він став досвідченим спеціа­лістом, справжнім фахів­цем своєї справи. А роз­починав бригадиром слюсарів-ремонтників цеху № 9, згодом працював ме­ханіком у новоствореному цеху № 4 ВАТ «Завод «Ар­темполімер». За роки ро­боти він проявив себе як висококласний спеціаліст, дисциплінований, техніч­но грамотний, ініціатив­ний працівник, чудовий організатор, турботливий керівник. На його рахунку десятки винаходів і раці­оналізаторських пропози­цій. Розуміючи, як важли­во випускати якісну про­дукцію, Олександр Сама­річев організував колек­тив дільниці на забезпе­чення безперервної, якіс­ної роботи обладнання.

Активну участь Олек­сандр Самарічев бере у громадській роботі. От уже 54 роки він очолює цеховий комітет первин­ної організації профспіл­ки авіабудівників у ДАХК «Артем». Завжди уважний до проблем працівників цеху, особливо молодого покоління. Його прагнен­ня вирішувати соціаль­ні проблеми працівників, високі організаторські здібності викликають по­вагу серед колег та проф­спілкової громади.

Трудові досягнення Олександра Самарічева відзначені високими наго­родами. Його нагородже­но медаллю «За доблесну працю», знаком «Ударник XI п’ятирічки», медаллю «50 років Перемоги у ВВВ», нагрудним знаком ФПУ «Профспілкова відзна­ка». Він удостоєний звань «Ветеран праці», «Заслу­жений машинобудівник України», «Почесний арте­мівець», «Почесний авіа­будівник України» (двічі), нагороджений багатьма дипломами, почесними грамотами, цінними пода­рунками.

Профлідер за покликом душі

Микола Іванович Бабченко. З цим ім’ям із вересня 1964 року пов’язано долю Дніпропетровського обкому профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслу­говування населення. Відтоді і до травня цього року (у зв’язку з перехо­дом за власним бажанням на іншу посаду в обкомі) Микола Бабченко був незмінним головою обкому, а отже, беззаперечним профспілковим лідером протягом більш як півстоліття!!!

Олексій РОМАНЮК

голова ЦК Профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України

І не дивно. Адже своє життя він віддає людям, які розраховують на його під­тримку, на його турботу про них та їхні родини. В особі Миколи Іванови­ча поєднуються талановитість, чесність, відкритість, турботливість.

У 1989 році Миколу Бабченка було об­рано депутатом Верховної Ради СРСР, де до 1991 року він обіймав посаду го­лови підкомітету з питань законодав­ства і правопорядку. Це давало йому змогу сприяти вирішенню виробничих, економічних, фінансових, соціальних проблем трудових колективів галузі та мешканців Дніпропетровщини.

Микола Іванович Бабченко має безліч нагород, що свідчить про високу оцінку його професіоналізму, організаторських здібностей. Він нагороджений орденом «Знак Пошани», медалями «За доблесну працю», «Ветеран праці», Почес­ною відзнакою Президента України, Почесним срібним знаком Загальної Конфедерації профспілок «За заслуги перед профспілковим рухом», нагруд­ним знаком Держкомітету України «По­чесний працівник житлово-комунального господарства України», нагрудним знаком ФПУ «Профспілкова відзнака», багатьма дипломами та почесними гра­мотами, має звання «Заслужений пра­цівник житлово-комунального госпо­дарства України».

Микола Іванович є членом Ради ФПУ, Центрального комітету галузевої проф­спілки і його Президії, міжгалузевої Ради профспілок, обласної ради соці­ального партнерства Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

Його активні та своєчасні конкретні дії на вирішення соціально-економічних проблем трудових колективів галузевих підприємств області сприяли соціаль­ному захисту кожного працівника.

Особливо Микола Бабченко піклувався про охорону праці, здоров’я членів профспілки та їхніх сімей.

За його ініціативи та безпосередньої участі спільно з обласним управлінням житлово-комунального господарства й керівниками галузевих підприємств збу­довано базу відпочинку «Стандарт» на Азовському морі; пансіонат «Лазурь» не­подалік Севастополя; санаторій-профілакторій «Лісовий» на березі Дніпра, на базі якого діє обласний галузевий Центр діа­гностики, диспансеризації та профілак­тичного лікування, 12 житлових будинків та 18 гуртожитків для працівників галузі.

Він був ініціатором зведення трьох санаторіїв-профілакторіїв на 380 місць і шести дитячих оздоровчих закладів на 1900 місць, у яких щорічно відпочиває близько 5000 дітей та підлітків.

Виваженість і мудрість, уміння наполе­гливо працювати, високі організатор­ські здібності й уважне ставлення до людей праці викликають повагу всіх, хто знає Миколу Івановича і працює з ним. Завдяки своїй невтомній праці він багато зробив для трудівників Дніпро­петровщини, подаючи приклад для всі­єї профспілкової громади.

Низький уклін і дяка Вам, шановний Миколо Івановичу, за самовіддану пра­цю! Ви митець профспілкової справи і залишаєтеся таким, оскільки, незважа­ючи на поважний вік, продовжуєте пра­цювати у профспілці. Поклик Вашої душі – служити людям на профспілко­вій ниві. Із цим ми Вас щиро вітаємо!

Зичимо, щоб притаманні Вам терпіння, життєва мудрість, жага до кращого, під­кріплені міцним здоров’ям, завжди за­лишалися з Вами.

З роси і води Вам, шановний і дорогий Миколо Івановичу!

Ми не прохачі, а учасники процесу

Студентська профпервинка Кі­ровоградського педуніверси­тету тримається на висоті на­самперед завдяки авторитету голови студпрофкому Сергія Бойка. Як вдається профорга­нізації тримати високу планку?

– Стрімкі зміни в законодавстві, ситуація в краї­ні, вимоги сус­пільства щодо нових підходів до вирішення проблем уне­можливлюють ведення проф­спілкової роботи старими ме­тодами. Я з цим зіткнувся на початку своєї каденції. Пояс­ню на прикладі. Певний час не вдавалося вирішити питання по гуртожитках: забезпечення житлово-побутових умов, зо­крема, відновлення роботи душових. У керівництва уні­верситету бракувало коштів. Зібрали нараду студентів і ви­рішили виступити ініціатором ремонтних робіт. Створили бу­дівельні студзагони, залучили кошти – власні та навчального закладу – і відремонтували душові на всіх блоках. На це пішло п’ять років. Але крок за кроком вирівняли ситуацію, і на сьогодні цієї проблеми не­має. Тобто ми відійшли від по­зиції прохань чи вимагань, а самі виступаємо ініціаторами, пропонуємо варіанти розв’язання проблеми і включаємося в роботу. Ультимативні методи або шлях звернень та очікуван­ня результату – це вчорашній день. Наш підхід полягає в го­товності особисто взяти участь у будь-якій справі.

– Студентські будівельні заго­ни – це теж ваша ініціатива?

– Ми просто відновили їхню роботу, а загалом історія мо­лодіжних трудових загонів дуже давня. Студзагони ко­ристуються популярністю се­ред студентства, адже це мож­ливість заробити певні кошти. Це той момент, який об’єднав бажання профкому студентів та адміністрації університету.

– Чи виникають у студентів запитання на кшталт: чи по­трібна профспілка?

– Останній раз ми стикалися з такою проблемою три роки тому. Студенти-старшокурсники ставили таке запитання, але хочу сказати, що ми не лі­нувалися і невтомно поясню­вали, які переваги надає профспілка, та цей напрям ро­боти не був основним. Най­більш мотивуючий аспект – це наша робота. У всіх процесах, які відбуваються в університе­ті, бере участь профком – у складанні колективного дого­вору, різноманітних положень (про правила внутрішнього розпорядку, про гуртожитки тощо). У нас діє рейтингова система поселення – студенти чітко бачать свої перспективи на поселення в гуртожиток. Студради і профбюро гурто­житків вирішують важливі пи­тання життєдіяльності студен­тів, якими раніше займалися господарська частина універ­ситету або деканати. Ми довго боролися і от уже років п’ять більшість організаційних пи­тань перебрали на себе. Тобто розвантажили деканати і до­датково навантажили себе, але разом з відповідальністю прийшла і повага.

Традиційно нашими залиша­ються питання соціально-економічного захисту, культмасова і спортивна робота, організація дозвілля. Під своє крило ми взяли спортивні ко­манди, поступово закупили форму, інвентар.

Не знаю, як в інших навчаль­них закладах, а у нашому педуніверситеті студпрофком визнають як один із підрозді­лів. Першокурсники в перші місяці навчання з усіма пи­таннями звертаються до нас.

– Без претензій до студпроф­кому не обходиться?

– Не без цього. Питання поля­гає все-таки у поінформованос­ті. Час такий, що вимагає швид­кого реагування й оперативно­го поширення інформації. Сту­денти активно користуються соціальними мережами, тому ми запустили свої сторінки, на яких викладаємо інформацію, раз на рік звітуємо про фінан­сову діяльність й отримуємо відповідну реакцію.

– Ще один напрям роботи – Молодіжна рада ФПО, яку ти не так давно очолив. Різні часи переживала Молодіжна рада: піднесення і спаду ак­тивності. Гадаю, з твоїм при­ходом її роль зміцніє. Вчому бачиш потенціал ради?

– Створення Молодіжної ради мало на меті об’єднання мо­лоді навколо вирішення влас­них проблем, пошук нових підходів до профспілкової ді­яльності, формування кадро­вого резерву і виховання ліде­рів. Чи змогли зреалізувати ці завдання, не берусь судити: щось вдалося, щось ні. Але те, що ми маємо змогу спілкува­тися, це великий плюс. Склад­ність у тому, що члени Моло­діжної ради представляють різні галузі. Звісно, є глобаль­ні проблеми, а є вузькопро­фільні, які перемагають. Тому проекти, які носили об’єднуючі проблеми, не виклика­ли такого захвату, як галузеві. Вважаю, варто створити один пілотний проект і спробувати його реалізовувати у різних галузях. Приміром, хочу за­пропонувати через Кірово­градську міську раду винести проект положення про до­ступне житло для молоді за умови співфінансування міс­цевими радами. Нехай це бу­дуть невеликі суми, але якщо вони запрацюють і співоргані­затором виступить Молодіж­на рада ФПО, то це буде чудо­вим прикладом.

Марія Іванова

м. Кіровоград

09.05.2015

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини