ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Наша Надія

Жила в шахтарській Гор­лівці дівчинка Надійка, мріяла стати педагогом. Та склалося так, що після закінчення школи всту­пила до політехнічно­го технікуму й дістала ні­бито зовсім не жіночий фах – технік-сантехнік. А 1981 року розпочала тру­дову діяльність на посаді майстра технічної дільни­ці у житловому господар­стві м. Миколаєва. Тоді ж вступила до профспілки.

Спочатку було нелегко: практика важча за теорію, проте з роками приходив досвід, зростала впевне­ність у своїх силах. Посту­пово Надію підвищували на поса­дах, доручали дедалі відповідаль­ніші ділянки роботи: майстер, ін­женер ВТВ, старший майстер, на­чальник ЖЕК–16, тож і підноси­лась її особиста відповідальність за виконувану колективом роботу, за кожного члена колективу.

33 роки для історії – мить, а стіль­ки ж часу в житті людини – солідний шлях, віхи біографії, кроки до здо­бутків та успіхів.

Надія Семенівна Мартинюк – справжній професіонал і добрий керівник, має широкі технічні знання й неабиякі організаторські здібності. А її добропорядність, за­гострене почуття обов’язку, висока моральність, житейська мудрість викликають повагу всіх, хто її знає й працює з нею. Вона активний член профспілки, впродовж 9 років – голова ревізійної комісії первин­ної профспілкової організації під­приємства. Наша Надія – перша на захисті прав та інтересів спілчан, активний учасник конкурсів, зма­гань, узагалі всіх аспектів проф­спілкового життя.

Керований нею колектив ЖЕКу двічі виборював перше місце в огляді-конкурсі на кращі санітарно-побутові приміщення серед житло­вих підприємств міста. За високий професіоналізм і багаторічну сум­лінну працю Надію Семенівну наго­роджено почесними грамотами, по­дяками, подарунками.

Помиляється той, хто думає, що бути начальником ЖЕКу про­сто, що особливих знань та здібнос­тей така робота не вимагає. Саме на цій роботі недостатньо бути лише техніком чи інженером, на­віть замало бути добрим організа­тором – необхідно чуйно й без зво­лікань вирішувати складні побуто­ві питання, тактовно спілкувати­ся з людьми, тож у великій приго­ді стає хист педагога й психолога. А Надія Мартинюк беззаперечно такий хист має. Сама вона з висо­ти свого 33-річного досвіду праців­ника житлово-комунального гос­подарства каже: «Треба навчити­ся говорити мовою співрозмовни­ка». Щоби так сформулювати й так вчиняти, справді потрібна життєва мудрість. Плюс її особистісні якос­ті: стриманість, природна виваже­ність, працелюбність. І дуже бага­то важить розуміння та підтримка з боку родини, дітей, безмежна лю­бов чарівної онучки Вікторії.

Ось що значить людський фак­тор! А ще ім’я – таке перспектив­не й обнадійливе! А коли без жар­тів, більше було б таких фахівців-керівників, як наша Надія, то в дер­жаві панували лад і спокій. Адже ніхто й ніщо не може замінити про­фесійну, порядну, совісну людину на будь-якій ділянці роботи.

І терни, і троянди

У 1908 році в Миколаєві було введено посаду садівника, як писала тогочас­на «Миколаївська газета», «… для наблюдения за уличной и дворовой расти­тельностью города. Такого рода должность является весьма желательной для города Николаева». Відтоді й починається історія Миколаївського «Зеленбу­ду». Впродовж десятиліть назва підприємства неодноразово змінювалася, а в липні 2010-го нарешті постала остаточна – ТОВ «Миколаївзеленгосп».

Г. Садовникова

член профкому, начальник дільниці Корабельного району ТОВ «Миколаївзеленгосп»

Історія господарства – це також історія нашої профспілки. Засідання профкому, збори, комі­сії, путівки, лікарняні, умови праці, відпочинок – ось складові роботи голо­ви профспілкового коміте­ту в будь-якому колекти­ві. Однак усе, що 20 років тому викликало б захват організації, яка контролює, й вважалося прак­тично достатнім – охай­ні папки з планами ро­біт, звітами, безліч іншої обов’язкової документації – сьогодні є лише части­ною складної роботи. Се­ред виру політичних при­страстей, за умов розпаду й краху звичних традицій і правил, людина, яка про­мовляє від імені трудового колективу, обрана й упо­вноважена цим колекти­вом, має володіти новими якостями, а головне, бути цікавою та корисною всім – і робітникові, й майстру, і керівнику.

За довгий час на під­приємстві склалися пев­ні профспілкові тради­ції, проте нині як ніколи багато залежить від голо­ви профспілкового комі­тету. Це має бути справ­жній лідер, здатний згур­тувати людей, скерувати на спільні дії, спільно до­сягти результатів. І саме такою є Ірина Вадимівна Дубіна – голова профко­му ТОВ «Миколаївзелен­госп», начальник дільни­ці Ленінського району.

Ірина Вадимівна по­рівняно недавно очолила профспілковий комітет підприємства, але люди вже твердо переконали­ся: вона – справді на сво­єму місці! Це найвища оцінка роботи. І. Дубіна вміє не бути «кишенько­вим» головою профкому й водночас не йти на конфронтацію з керівни­цтвом, тобто має талант знаходити таке рішення з будь-якого питання, що задовольняє всі сторо­ни. Захищаючи інтереси працівників, Ірина Вади­мівна як справжній ди­пломат домагається по­трібного результату аргу­ментами, переконанням. Це особливо яскраво ви­явило себе при вирішен­ні питання погашення за­боргованості із заробіт­ної плати, що на момент обрання І. Дубіної голо­вою профкому в березні цього року становила вже майже шість місяців. За короткий період їй вда­лося зробити неможливе: сьогодні заробітна плата працівникам ТОВ «Ми­колаївзеленгосп», незва­жаючи на всі фінансові труднощі, виплачується у встановлені колектив­ним договором терміни.

Наш профспілковий лі­дер уміє створювати свя­то, намагається якнай­більше часу приділяти створенню комфортних умов праці і відпочинку для робітників підприєм­ства, за що вони їй дуже вдячні. З нею легко й за­тишно, в хвилини скрути вміє розрадити, знайти потрібне добре слово.

І. Дубіна по-справжньому любить свою робо­ту, в її душі палає вогонь служіння справі, а ще­дра душевна краса зігрі­ває всіх, хто поряд. Сама ж вона каже так: «Сьогод­ні, в цей непростий час, профспілки йдуть через терни, але ж шлях у тих, хто працює для людей, у трояндах з людської по­дяки. А це можливо лише за натхненної праці як на виробничій, так і проф­спілковій ниві».

Мов друга домівка

Трудові династії становлять гордість МКП «Миколаївводоканал» – самому підприєм­ству, як воно не називалося б у різні часи, по­над 100 років – і вони, на наш погляд, є най­кращим доказом стабільності компанії. Адже досвід, навички передаються з покоління в покоління! У МКП «Миколаївводоканал» ви­соко цінують таку спадкоємність. Працівни­ки, котрі зв’язані родинними узами, прагнуть зберегти честь прізвища, виявляють працьо­витість, відповідальність, сумлінність.

Яскравий приклад – трудова династія Жидких, загальний трудовий стаж якої 138 років.

У 1979-му трудовий колектив прийняв до своїх лав засно­вника цієї династії – Миколу Павловича Жидких, який по­чинав як водій, поступово підвищивши кваліфікацію від 3-го до 1-го класу. Згодом Микола Жидких став брига­диром автотранспортного цеху, пропрацював на тран­спорті 35 років. Завжди брав активну участь у громадсько­му та спортивному житті цеху, відповідав за роботу культурно-масового сектору, організовував ушанування ювілярів, новорічні вогники, заміські поїздки. Коли стала­ся аварія на Чорнобильській АЕС, не лишився осторонь, разом з іншими ліквідовував наслідки катастрофи. А скіль­ки має почесних грамот, цін­них подарунків на вшануван­ня своєї сумлінної праці! Ви­могливий, чесний, відкритий, він і до сьогодні працює з вогником.

У 1997 році до дружного ко­лективу підприємства приєд­налася його дружина, Світла­на Леонідівна. Працює ма­шиністом насосних станцій каналізації. Вона класний професіонал, а ще й пречудо­вий садівник: виростила на насосній станції безліч квітів!

Підросли їхні діти, й старша дочка, Людмила, прийшла на підприємство, маючи 18 ро­ків, а за нею й молодша, Інна. Працювали контролера­ми абонентського відділу, че­рез деякий час із високим розрядом – уже контролера­ми водопровідного господар­ства. Обидві заочно закінчи­ли університети.

А сина Микола Павлович привів на рідне підприємство одразу по поверненні Олек­сія з армії. Хлопець працював штукатуром 3-го, 4-го розря­дів, монтажником зовніш­нього трубопроводу ремонтно-будівельної ділян­ки, водночас брав активну участь у ремонті та благоустрої побутового приміщен­ня РБД, завдяки чому підпри­ємство виграло міський кон­курс «Краще побутове примі­щення серед підприємств ЖКГ». На підприємстві ж зу­стрів Олексій свою майбутню дружину – Галину, обхідника водопровідної мережі. Гали­на – людина творча, добре малює, тому завжди допома­гає оформлювати стінгазети підприємства. До речі, її мама, Наталія Володимирів­на, теж тут працює й також обхідником водопровідної мережі. Її трудовий стаж – майже 30 років. Сім людей – одна родина, й кожен щиро відданий роботі на одному підприємстві!

У цій великій дружній сім’ї вміють цікаво й змістовно проводити дозвілля, а на ро­боту йдуть – мов на свято. Звісно, тут є труднощі, однак є й перемоги, і є добрі, ду­шевні люди, щирі друзі. Як влучно зауважив Олексій Жидких, «це місце вже ніко­ли не буде просто робочим місцем та способом заро­бляння грошей – це вже є другою домівкою».

Матеріали сторінки підготувала Тетяна Моргун

15.03.2015

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини