ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Заслужений працівник профспілок України – людина щедрої душі

 Щедрості душі заступника голови Закар­патської обласної ради профспілок Ва­силя Григоровича Захарця можна тільки позаздрити. Хоч би де він не працював: у комсомольських та партійних орга­нах, на господарській роботі – у радгоспі «Світанок» Ужгородського району і ось уже майже 30 років – у профспілках на­шого краю, усюди його знають як люди­ну, що живе інтересами людей, завжди прийде на допомогу, обстоює права та інтереси людини праці.

Сергій БАРАНЧИКОВ

завідувач відділу організаційно-гуманітарної роботи Закарпатської облпрофради

Очолюючи понад 15 років Закарпатський обком профспілки працівників АПК, Василь Захарець чимало зробив для по­ліпшення умов праці та побуту працівників агропромислового комплексу, організації оздоров­лення та відпочинку аграріїв і членів їхніх сімей.

Як заступник голови облпроф­ради Василь Григорович пред­ставляє профспілкову сторону при укладанні Територіальної угоди, він є заступником співголо­ви від профспілкової сторони об­ласної тристоронньої соціально-економічної ради. Завдяки його зусиллям в області активізувала­ся робота щодо укладання колек­тивних договорів та угод, поліп­шився контроль за їх виконанням. За його безпосередньої участі ре­алізуються на практиці такі на­прями роботи профспілок, як охо­рона праці, дотримання трудово­го законодавства, оздоровлення дітей, надання благодійної допо­моги Збройним Силам України тощо. В обласній раді профспілок він очолює обласну оздоровчу ко­місію, штаб допомоги ЗС України, навчально-методичну раду. Торік він посів третє місце у Всеукраїнському огляді-конкурсі в номі­нації «Кращий викладач проф­спілкового навчання».

А ще Василь Захарець – член громадського об’єднання при об­ласній державній адміністрації, член колегій територіального управління Держгірпромнагляду по Закарпатській області та го­ловного управління Пенсійного фонду у Закарпатській області, член Наглядової ради ПрАТ «За­карпаттурист», заступник голови обласної громадської організації «Союз-Чорнобиль-Україна» як лік­відатор аварії на ЧАЕС ІІ катего­рії. Він користується великим ав­торитетом, підтримуючи імідж профспілок Закарпаття. За осо­бливі заслуги перед профспілко­вим рухом, значний особистий внесок у його становлення та роз­виток Василя Григоровича Захар­ця нагороджено нагрудним зна­ком ФПУ «Заслужений працівник профспілок України».

У цю щедру, багату осінню пору Василь Захарець відзначив 70-річний ювілей. Профспілковий актив, колеги по роботі, численні друзі та знайомі від чистого серця віншують йому міцного здоров’я, щастя, радості, Божої ласки, при­хильності долі та любові на мно­гая і благая літ. Нехай подальша життєва дорога Василя Григоро­вича буде осяяна променями до­бра й родинної злагоди, а вірні друзі й щирі колеги супроводжу­ють його скрізь і завжди!

 І лісовод, і профспілковий лідер

 Ветеран лісового господарства Іван Симончук пройшов складний життєвий шлях, віддавши лі­совій галузі 45 ро­ків свого життя.

Микола КОНОНЧУК

голова профкому ДП «Білокоровицьке лісове господарство»

Сьогодні Іван Пили­пович – на заслуже­ному відпочинку. Та він завжди в курсі всіх справ. Цікавиться ро­ботою рідного підприєм­ства, переймається про­блемами, радіє здобуткам. До його оселі часто навідуються працівники лісгоспу та інших організацій, адже ветеран може порадити, підказати й поділитися сво­їм багаторічним досвідом лісівника та профспілково­го лідера. Безліч подяк і грамот за виробничі показ­ники, почесні відзнаки за активну і професійну робо­ту в профспілковій діяль­ності, за безперервну та віддану працю в системі лі­сового господарства має ювіляр державного підпри­ємства «Білокоровицьке лі­сове господарство».

Народився Іван Симончук у селі Устинівка Олевського району Житомирської об­ласті 9.10.1934 року. В1952 році закінчив Перганську се­мирічну школу. З 1953 по 1956 рік служив в армії на державному кордоні в Грузії. В1957 році вступив до Овруцького училища механіза­ції сільського господарства. Після завершення навчання рік працював в Олевській МТС. З 1958 по 1961 рік на­бував досвіду в Перганській геологорозвідувальній пар­тії. Одночасно закінчив Жи­томирський сільськогоспо­дарський технікум, відділ механізації. Згодом отри­мав диплом Кам’янської школи майстрів лісового господарства. В1962 р. вступив до Малинського лі­сового технікуму на відділ лісового господарства, який закінчив у 1965 році.

У лісовому господарстві працював майстром лісу Поясківського лісництва, помічником лісничого, а згодом і лісничим Озерян­ського лісництва, був голо­вою профкому Білокоро­вицького ДЛГ 33(!) роки. Влипні 2006 року Іван Си­мончук вийшов на пенсію.

З нагоди 80-річчя бажаємо Івану Пилиповичу міцного здоров’я та щасливого довголіття! Низький уклін Вам за Вашу працю.

 Зуборізній дільниці присвоєно імʼя Віктора Хільчука

 Нещодавно в цеху № 11 ДАХК «Артем» трапилася непересічна подія: відтепер зу­борізна дільниця носитиме імʼя Віктора Олександровича Хільчука, який працював тут із 1957 по 2013 роки. Про це свідчить меморіальна дошка, яка висить біля вер­стата, за яким довгі роки плідно трудився шанований у колективі робітник.

 Галина ГАЛКІНА

кореспондент газети «Артемівець»

З цієї нагоди на друго­му поверсі цеху від­бувся мітинг, на який зібралися всі праців­ники, котрі того дня вийшли на зміну. Лунало чимало те­плих слів на адресу Віктора Хільчука та його батька, які є представниками славної артемівської династії.

Під час війни батько Віктора – Олександр Хільчук разом із заводом евакуювався до Куйбишева. Після визволен­ня Києва від фашистських за­гарбників він із багатьма ар­темівцями повернувся до рідного заводу. Пʼять його цехів лежали в руїнах, а решта будівель зяяла порожніми вікнами. Вдень працівники налагоджували виробництво, а після роботи розчищали територію підприємства.

Сотні артемівців не шкодува­ли своїх зусиль для розвитку заводу. Серед них – і началь­ник цеху № 14 Олександр Хільчук. У 1957-му Олек­сандр Павлович привів на «Артем» свого сина Віктора.

Хлопець став за зуборізний верстат, з року в рік удоско­налював свої знання і згодом його почали вважати справ­жнім асом своєї справи. Ві­ктор Хільчук не раз виручав не тільки товаришів по праці, а й інженерно-технічних пра­цівників, коли треба було розв’язати проблему із виго­товлення складного виробу. У таких випадках Віктор Олександрович брав олівець, мовчки щось креслив і вида­вав неперевершену ідею. Він не відмовляв нікому, хоч би хто не просив про допомогу. За винахідливість, робітничу кмітливість та вмілі руки Віктора Хільчука неабияк ціну­вали в колективі. Тож і не дивно, що удостоїли справж­нього умільця звання «Заслу­жений машинобудівник України». Він також був і По­чесним артемівцем.

Віктор Олександрович вихо­вав чимало учнів. Неабиякі здібності при навчанні ви­явив Іван Чугай, який нині продовжує справу свого учителя і на якого колектив покладає чималі надії.

Торік Віктор Хільчук плану­вав гучно відзначити свій 75-річний ювілей. Та не до­жив до цієї дати лише мі­сяць. Працював до остан­нього: ще у пʼятницю стояв за верстатом, а в суботу його не стало.

Для колективу цеху № 11 (ве­теран відпрацював на заводі 56 років) це була велика втрата. З життя пішла не тіль­ки чуйна й товариська люди­на, а й фахівець від Бога.

«Рішення про присвоєння зуборізній дільниці імені В. О. Хільчука (ідея началь­ника цеху Володимира По­линяки та голови цехкому токаря Василя Луцюка, яко­му нещодавно виповнилося 70 років – ред. «ПВ») – вияв поваги колективу до свого товариша, з яким пережили чимало. На ДАХК«Артем» – це не перше подібне вшану­вання робітника. Немає сумніву, що відтепер мемо­ріальні дошки на честь трудівників-артемівців зʼявляться і в інших вироб­ничих підрозділах», – ска­зав під час свого виступу го­лова профкому ДАХК«Ар­тем» Олександр Кельїн.

«Спасибі всім, хто памʼятає Віктора Хільчука», – пролуна­ло у колі щирих шанувальни­ків непересічної людини, ко­тра віддала рідному підпри­ємству 56 кращих років свого життя і імʼя якої відтепер но­ситиме зуборізна дільниця цеху № 11 ДАХК«Артем».

14.11.2014

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини