ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Візії державності і соборності України у творчості та діяльності Тараса Шевченка

Валентин Бугрим

академік, доктор філософії, завідувач кафедри Українського телерадіопресінституту, член правління Всеукраїнського благодійного культурно-наукового фонду Т. Шевченка, генерал-хорунжий українського козацтва ІІІ гетьманату

Саме за свою життєдіяльність і творчість, патріотичну гро­мадянську позицію, національно-революційні візії Та­рас Шевченко заслужив висо­коповажних і найвищих для людини ти­тулів: Геній, Пророк, Апостол. Тарас Шевченко – Великий талант: Мисли­тель, Поет, Художник, Прозаїк, Драма­тург, відображаючи українське тогочас­не і минуле буття, проектував у своїх творах майбуття.

СОБОРНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ДУШ – СОБОРНІСТЬ УКРАЇНИ

Минувшиною Тарас Шевченко ціка­вився ще з дитинства, слухав розповіді про неї, із запалом читав праці із світо­вої історії, але передусім його хвилюва­ла історія рідного народу. Він прони­кливо штудіював 5-томну «Історію Ма­лоросії» українського енциклопедиста Миколи Маркевича, праці відомих уче­них Миколи Костомарова, Пантелеймо­на Куліша, Олександра і Михайла Лаза­ревських, Михайла Максимовича, Васи­ля Тарнавського, з якими товаришував, Дмитра Бантиш-Каменського, Осипа Бо­дянського. Все це формувало в ньому розуміння минувшини і сприяло тому, що його поезію і прозу пронизує не лише вболівання за історичну долю України, а й постійна віра у відродження бувшої Державності України, наявної за часів Київської Русі, Доби козаччини, що оспі­вано в творах, як і надії на справедливу долю вільної України в майбутньому.

Тарас Шевченко жив у час декабрис­тів, які повстали (1825 р.) за нову кращу долю країни. Декабристи пропагували свої ідеї і розраховували на військових, освічених, знатних і багатих людей, іг­норуючи навіть дрібну шляхту, тим більше простолюдинів чи селян-кріпаків. Як відомо, вони зазнали пораз­ки. Шевченко негативно ставився до ре­волюції панів-аристократів. Він уболі­вав, передусім, за закріпачене селян­ство та інші верстви населення, за поне­волену Україну загалом. Уже в початко­вих творах «Тарасова ніч», «Іван Підко­ва», що ввійшли до його першої збірки «Кобзар» (1840 р.), Шевченко виступає як великий патріот Вітчизни, який добре знає та пам’ятає її героїчну, драматичну історію і тогочасність.

Саму державницьку ідею боротьби ко­заків з найбільшими ворогами України заявлено вже в першому творі на істо­ричну тему, наскрізь пронизаному дум­ками про політичну незалежність – «Та­расова ніч» (1838 р.). Устами Кобзаря Шевченко стверджує розуміння Гетьма­нівщини як форми української держав­ності, як національно-ментального світо­гляду українського народу. Образом на­родного кобзаря Шевченко тужить за ко­зацькою славою – «Іван Підкова» (1840 р.). Із жалем написано про минувшину, коли українське козацтво розбудовувало свою демократичну державу. Описані в цій поезії морські походи козаків з’явились на основі того, що Тарас Шевченко читав у численних історичних і літературно-художніх творах – «Истории русов», по­ширеній у списках задовго до видання, та «Истории Малой России» (М., 1822 р.) Д. Бантиша-Каменського.

Тараса Шевченка найбільше в історії України цікавила Козацька доба, саме боротьба українського народу за станов­лення своєї незалежної державності. Тому в його поезії і в малярстві особли­ве місце належить Чигирину – гетьман­ській столиці. У поемі «Гайдамаки» їй присвячено розділ. Поема сповнена віри в перемогу козацтва, а словосполучення «І Україна, і Чигирин» символізує саму Державність. Із втратою Чигирина національно-визвольна боротьба укра­їнського народу, розпочата під орудою Богдана Хмельницького, припинилася. Тарас Шевченко вперше написав і об­ґрунтував думку про існування суверен­ної Української Гетьманівської Держа­ви. Поет і художник двічі під час своїх мандрівок по Україні відвідує Чигирин, вивчає його історію, пише поезії і малює тут свої картини «Дари в Чигирині 1649 року», «Чигирин з Суботівського шля­ху», «Чигиринський дівочий монастир» та два крєвиди міста.

Найяскравіше свідчення держав­ницьких ідей Тараса Шевченка – це вірші альбому «Три літа» (1843–1845 рр.), де подано його роздуми над долею Геть­манщини, якими він був сповнений, проживаючи у рідних краях. Поет роз­глядає Гетьманщину як форму україн­ської державності. Свої погляди він яскраво і зрозуміло, аргументовано-переконливо розкрив у своїх політич­них шедеврах «Розрита могила...», «Чи­грине, Чигрине...», «Сон», «Великий льох», «І мертвим, і живим, і ненародже­ним...», «Холодний Яр», «Як умру, то по­ховайте...». Історично-поетично та світо­глядно Кобзар протиставив славне дер­жавницьке минуле України, демокра­тичність козацького ладу і героїчну бо­ротьбу народу за Волю і Незалежність поневоленій тогочасності Батьківщини у Російській імперії. Навіть заголовки всіх віршів альбому поет-маляр вивів літерами українського національного барокового письма ХVІІ століття. Лейтмотивом, квінтесенцією поезій є конкретно-спонукальна думка: віднов­лення Української держави можливе тільки збройною боротьбою! Візія одно­значного переконання Тараса Шевченка про неминуче відродження Української соборної держави, зруйнованої неодно­разово і поневоленої поки що росій­ським царатом, оптимістично звучить у віршах «Чигрине, Чигрине», «Стоїть в селі Суботові...», «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украй­ні і не в Украйні моє дружнєє посланіє», а також у «Заповіті».

Державницькі погляди Тараса Шев­ченка на побудову України в середині 40-х років мали певну трансформацію під впливом Кирило-Мефодіївського брат­ства (утворене 1845 р., Київ), до якого він вступив 1846 року і яке ставило своїм го­ловним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської мо­ралі; створення демократичної конфеде­рації слов’янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суве­ренності; знищення царизму і скасування кріпосництва і станів; установлення де­мократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов’янських на­родів щодо їх національної мови, культу­ри та освіти. Кириломефодіївці розгляда­ли слов’ян як єдиний народ, відводячи українському суспільству ключову роль у створенні слов’янської конфедерації. Та через два роки Тарас Шевченко знову за­являє про воскресіння України як само­стійної держави, а не федерації слов’ян, зокрема в поемі «Неофіти» (1857 р.).

Програмна соборність Шевченка зву­чить в усі періоди його творчості і жит­тєдіяльності: «А всім нам вкупі на землі єдиномисліє подай і братолюбіє пошли» («Молитва», 1860 р.); «Нема на світі Укра­їни, немає другого Дніпра» («І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам...», 1845 р.).

І як навіки-вічно нагадувальний за­повітний акорд Великого Кобзаря («За­повіт», 1845 р.):

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сем’ї великій,

В сем’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Український народ, усе слов’янство, світ відзначає 200-ліття Тараса Шевчен­ка. Подія ця вельми особлива та видат­на не лише тому, що включена до Ка­лендаря пам’ятних дат ЮНЕСКО. Так, Тарас Шевченко як явище – світове, ве­лике, невичерпне, незборенне, нескін­ченне, незупинне і вічно живе… А для українців Шевченко й Україна – рідні, тотожні, нерозривні, одне ціле…

Тарас Шевченко досяг великих вер­шин словесно-поетичної й живописної творчості. Будучи від природи наділе­ний великою працелюбністю, вільно­думством, доброю вдачею, творчим та­лантом письменника і художника, тон­ким знанням людської душі, акторськи­ми, музичними і виконавськими зді­бностями, ставши вченим-дослідником – істориком та археологом, академіком, маючи широкий діапазон зацікавлень, він, як людина універсальних здібнос­тей, є рівновеликий світовим геніям.

Видатний українець, письменник і вчений Пантелеймон Куліш уже 1860 року мав усі підстави чи не вперше прав­диво сказати про світове значення Тара­са Шевченка. У «Передньому слові до громади», яким відкривався виданий ним у Петербурзі перший випуск альма­наху «Хата», провідний український лі­тературний критик поставив нашого сла­ветного поета в громаду: «такії мужі, як Шекспір, Вальтер Скотт, Шіллер, Міцке­вич, Пушкін, Гоголь, Квітка, Шевченко… в Катерині він піднявсь до Пушкіна, яко художник, а в 1846 року – і до Міцкевича, яко поет всеслов’янський...». З іменем Шевченка пов’язаний процес активного входження української літератури в світ європейської духовності…

ДІАЛОГ ПОКОЛІНЬ ТРИВАЄ

Тарас Шевченко жив, творив і боров­ся в ХІХ столітті. Але він наш сучасник. Його ідеї, помисли, поезії співзвучні на­шому сьогоденню. Шевченко як митець і громадянин ХХІ століття утверджує повсякчасність і безвічність національ­ного духу. Актуальність його Слова, яке він ставив «на сторожі», є незаперечною у кожний момент існування нації. У всі часи, а надто у важкі, народ звертається до Шевченка за порадою.

Саме державницько-соборні світо­глядні ідеї Тараса Шевченка україн­ському народу і новій владі потрібно втілювати у життя при побудові нової України... Пророчі візії будителя націо­нального духу віддзеркалені у нашому сьогоденні, допомагають нам самовиз­начатися й усвідомлюватися, особливо після Євролюції, як нації!

Його енергія і візії життєдайні як пророка та ідеолога української націо­нальної ідеї, яка полягає, насамперед, у Державності, Соборності, Суверенності, Добробуті України. Тарас Григорович Шевченко був, є і завжди буде найяскра­вішим виразником одвічних прагнень українського народу до волі, незалеж­ності, щасливого життя. Його невмиру­щість, значущість і велич – всесвітні...

Вклонімося ж Великому Кобзареві! Читаймо Тараса Шевченка і продовжуй­мо його справу!

13.10.2014

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини