СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Не зламав навіть вітер перемін

3 березня кримське державне авіапідприємство «Універсал-авіа» відсвяткувало свій 70-літній ювілей. Його історія розпочалася навесні 1941 року, коли для обслуговування народного господарс­тва Кримської АРСР було створено авіаційний загін спеціального призначення і санітарної авіа­ції. Про цей унікальний колектив сильних духом, мужніх і відважних людей і піде наша розповідь. Вона тим доречніша, що Сімферопольське вертолітне підприємство – чи не єдине в галузі, яке втрималося «на плаву», зберігши і «бойовий» кадровий кістяк, і майже всі свої господарські об'єкти, в тому числі готовий до прийому авіатехніки аеродром.

З 1992 року в КДАП «Універсал-авіа» коло робіт скоротилося до мі­німуму, як і штат праців­ників – з 900 до 270 осіб. З тих часів не отримували наші авіатори потрібних для ремонту авіатехні­ки запчастин, не кажучи вже про нові машини... Як це не сумно усвідомлю­вати, не затребуваними виявилися вони в рідній вітчизні. Пожежі в Кри­му гасить тепер техніка МНС, поля комплексно і планово давно вже ніхто не обробляє. Можна було б, звичайно, туристів во­зити – тим більше що це свого часу практикувало­ся – до вартості туристич­них путівок включалася така послуга, як прогу­лянка на вертольоті. Але з деякого часу це стало нерентабельним. Групи із 18 осіб – саме таким є за­вантаження вертольотів «Універсал-авіа» – про­сто не набираються. Інша справа – малогабаритні дво- тримісні приватні ге­лікоптери, які нещодавно (з легкої руки нинішньо­го керівництва Радміну АРК, що взяв курс на за­вантаження кримських летовищ) з’явилися на Заводському аеродромі і справно оплачують орен­ду. На них сьогодні й по­пит.

До відомої аварії на морській плавучій буро­вій платформі «Таврида» 2008 року гелікоптери підприємства використо­вувалися для потреб ДАТ «Чорноморнафтогаз» – обслу­говували миротворчі мі­сії ООН і ОБСЄ. Власними силами колектив згідно з вимогами замовників мо­дернізував свою техніку – гелікоптери Мі-8. Як ре­зультат – перемога в між­народному тендері. Та і як було його не виграти? Без хизування скажу: немає нашим хлопцям рівних у Європі. Машини в них хоч і не нові, але зібрані своїми руками наново. У порівнянні з європей­ськими гелікоптерами це справжні «звірі». Се­крет життєздатності підприємства лежить на поверхні: він у самодос­татності й унікальності людей, що тут працюють, упевнених у собі і в своє­му керівництві. Першим командиром авіазагону був Микола Іванович За­цепа, під керівництвом якого загін на літаках По-2 брав участь у війні. Микола Іванович помер торік на на 97-му році жит­тя. Потім підприємство очолювали Б.К. Дьяченко, А.В. Ковальський, Д.І. Ко­нюшенко, А.А. Ковтун.

Традиція підтриму­вати нормальні партнер­ські стосунки із профко­мом культивується на підприємстві здавна й підтримується до цього часу. Завдяки взаєморо­зумінню між директо­ром підприємства Вікто­ром Трусовим і головою профкому Миколою Со­ломахою виконуються всі зобов’язання, взяті за ко­лективним договором, по­ліпшуються умови життя і праці авіаторів. Минуло­го року середня зарплата на підприємстві станови­ла 3300 гривень. При цьо­му пілоти, що працюють за контрактом за кордо­ном, одержують, зви­чайно, набагато більше. Справно функціонують у структурі підприємства санчастина, стоматоло­гічний кабінет, пансіонат, розташований в одному із мальовничих куточків Північно-Західного Кри­му – селищі Міжводному. Десять днів відпочинку для працівників та їхніх сімей коштує в ньому 250 – 400 грн. Є тут і підсобне господарство, що забезпе­чує працівників свіжою і недорогою свининою та яловичиною, молоком. Не обходять увагою в «Універсал-авіа» і ветера­нів праці, пенсіонерів.

НАДІЯ – ЇХНІЙ КОМПАС ЗЕМНИЙ

Уявіть, приміром, західну Сахару: розпече­ний пісок, гаряче сліпуче сонце, температура в кабіні вертольота – за 50 градусів, обшивка машини просто розжарюється, обпікаючи тіло до пухирів. А ще скажений вітер і бурі – це коли стовп найдрібнішого піску здій­мається на висоту до двох кілометрів. І так упродовж 4-х місяців. Важко й небезпечно. На жаль, не завжди для наших пілотів ці від­рядження закінчуються благополучно. Так, у жовтні 2001 року, було збито вертоліт Олек­сандра Бєлогрівого, який виконував чергову миротворчу місію в Абхазії. Загинули шесте­ро спостерігачів ООН і чотири члени екіпа­жу. Ось такі вони витрати професії і роботи.

Але небезпекою і труднощами наших хлоп­ців не залякати. Такими вже вони народили­ся, отож і обрали льотну справу. До того ж, треба сім'ї годувати. Через те й виснажують­ся до сьомого поту і терплять усі негаразди і випробування.

Натомість скільки радості у всіх, коли для короткого передиху й відпочинку поверта­ються льотчики на рідну базу. За радянських часів для дозвілля авіаторів у Заводському функціонував навіть свій кіноклуб «Орбіта», яким керував голова профкому Олександр Алпєєв. Стараннями його учасників було знято декілька фільмів. Сьогодні ж дозвілля вертолітників зводиться до вивчення англій­ської мови та посилених тренувань. Обста­вини не дають особливо розслабитися . Адже для того, аби бути здатними побороти­ся за шматок «оонівського пирога» треба тримати у відмінній формі не лише машини, а й себе, постійно підвищуючи свою кваліфі­кацію.

25.03.2011

Лариса ПАШКОВСЬКА, Сімферополь

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини