ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Народився таким на світ

Родовід Кравчуків від діда-прадіда походить з древлян, з Полісько­го краю. Батькам юві­ляра – Секлеті Адамів­ні та Остапу Васильовичу, їх ді­тям, серед яких Миколка був найменшим, дев’ятим, довелося сповна пізнати всі прикрощі і не­гаразди, що випали на долю селян-поліщуків у 30-ті роки ми­нулого століття. Остап Васильо­вич, який був головою колгоспу в селі Поліське (колишня назва – Могильно) Коростенського ра­йону на Житомирщині, не міг змиритися з насильницькими методами управління, за що не­справедливо й жорстоко був по­караний тодішньою владою: смертельний вирок пролунав, коли найменшій дитині не випо­внилося і чотирьох місяців. Правда перемогла із великим за­пізненням: тільки через 20 років надійшло повідомлення про по­смертну реабілітацію батька.

Прикладом у житті для юві­ляра були старші брати – відмін­ники навчання, учасники Вели­кої Вітчизняної війни Петро, Ва­силь і гордість Могилянської се­мирічки – вчитель математики Володимир, а також старші се­стри Валентина Остапчук, вчи­телька початкової школи, Лю­бов Білошицька, одна з кращих ланкових колгоспу ім. Кірова, Антоніна Цербе, мати-героїня, що виховала відому біатлоніст­ку, бронзову призерку на зимо­вій олімпіаді в Ліллехаммері Валентину Цербе-Несіну.

Унаслідувавши неспокійний характер, надзвичайну працьо­витість, глибоку порядність і чесність батька й матері, Мико­ла Остапович ніколи не зупиняв­ся на досягнутому. І тоді, коли навчався в школі, й коли був учнем Житомирського землевпорядного технікуму, й коли працював за спеціальністю, вчився у Вищій школі профспіл­кового руху, Академії суспіль­них наук, яку закінчив з відзна­кою. Три роки віддав армійській службі, що залишила в його пам’яті незабутні враження та при­внесла чіткість і обов’язковість, відповідальність і витримку.

Микола Остапович був геоде­зистом польової геофізичної пар­тії, головою профкому організа­цій Київської геофізичної розвідувальної експедиції, працював у тресті «Укргеофізрозвідка», се­кретарем Українського республі­канського комітету профспілки геологів, завідувачем сектору житлово-побутового відділу Укрпрофради. 22 роки був головою ЦК галузевої профспілки. Є чле­ном Президії ФПУ, віце-президентом Міжнародного об’єднання профспілок працівників геології, геодезії та картографії, виконує багато інших громадських обов’язків. Упродовж кількох років на профспілкових з’їздах – не­змінний керівник секретаріату. Вже після виходу на пенсію впо­рядкував Довідник голови пер­винної профорганізації.

Микола Кравчук завжди ви­різнявся вмінням працювати з людьми й профактивом, органі­зувати роботу із захисту прав спілчан. Скрізь, де працювали члени профспілки, – на території України, Крайньої Півночі, в Уренгої, Норильську чи Магада­ні – він турбувався про забезпе­чення належних умов праці, за­робітку. Ювіляр може пишатися своїм внеском у загальну справу, коли робота геологів України в 60–80-ті роки минулого століття була найбільш результативною. Саме тоді було розвідано потуж­ні поклади нафти й газу, переда­но в експлуатацію більше 2 тис. родовищ корисних копалин, а профкоми під його керівництвом спільно з адміністрацією вирі­шували найактуальніші питан­ня трудівників галузі.

Коли після розпаду Радян­ського Союзу геологічна галузь переживала складні фінансові часи, існували труднощі з ви­платою зарплати, організацією оздоровлення дітей, ЦК галузе­вої профспілки і його голова не розгубилися і разом з керівни­цтвом геологічної та геодезич­ної галузей України М. Гаври­ленком, А. Бондарем, С. Гошов­ським зробили все, аби подола­ти кризу. За ініціативою ювіля­ра відбулися зустрічі делегацій галузевої профспілки з керівни­цтвом уряду, ФПУ. І галузь вда­лося врятувати.

Микола Кравчук активно співпрацює з пресою. Його проблемні матеріали не залишалися непо­мітними. Так, один з них «Ми во­лаємо, а нас не чують» став по­штовхом до покращення фінан­сування галузі. Він і зараз є од­ним з активних дописувачів газе­ти «Профспілкові вісті». В Укра­їнському товаристві охорони при­роди відповідає за випуск еколо­гічної газети «Трилисник».

Микола Остапович, крім ви­соких державних нагород і нау­кових звань, має багато галузе­вих відзнак, нагород, подяк, гра­мот. Він нагороджений Почес­ною грамотою Верховної Ради УРСР, знаком «Почесний розвід­ник надр», має звання «Заслуже­ний працівник профспілок», ав­тор багатьох наукових статей. До 70-річного ювілею голова Все­українського товариства приро­ди професор Василь Шевчук вру­чив йому Почесну грамоту вже за природоохоронну діяльність.

«Я не можу без роботи. Мені завжди хочеться зробити біль­ше і краще», – говорить про своє життєве кредо ювіляр. У кожній справі він знаходить підтримку та розуміння своєї родини.

У сім’ї його завжди з тепло­тою та ніжністю зустрічає коха­на і вірна дружина Марія Олек­сіївна, в минулому ткаля-килимниця, випускниця Вищої школи профруху, де подружжя й позна­йомилося 47 років тому. Удвох виховали чудову доньку Ірину, вчительку математики. Мають двох дорослих онуків: Михайли­ка, студента І курсу КПІ (вчить­ся на інженера-еколога), й дев’ятикласницю Марійку.

Микола Кравчук перекона­ний, що народився на землі, що надихала його лише на добрі справи, де виріс його славетний земляк генерал-полковник Ге­рой Радянського Союзу Пилип Жмаченко. Символічною поді­єю в його житті стало й обрання головою профкому геофізичної експедиції в день польоту Юрія Гагаріна. Отож природа й небо для нього – найрідніше.

У душі Микола Остапович завжди відчуває доброту й спо­кій, його словам і справам при­таманна серйозність та виваже­ність, він завжди перебуває в творчих пошуках, вдячний усім, з ким його звела доля. Нехай усі ці чудові риси ще довго не поли­шають ювіляра, дарують насна­гу на нові здобутки в ім’я геоло­гії та екології, яким він присвя­тив своє життя. Здоров’я, щастя і всіляких гараздів вам, вельми­шановний ювіляре!

 Привітання

  Михайло Селіхов, радник Голови ФПУ з питань роботи з ветеранами профспілкового руху:

Сьогодні я щиро радію, але із світлою сумовинкою, поважному ювілею Миколи Остаповича Кравчука – його 75-річчю.

Протягом багатьох років, цілих десятиліть спільної роботи в профспілках України тривала наша чоловіча дружба.

Скромна, чуйна і проста людина з творчим державним мисленням, один з найавторитетніших лідерів галузевих профспілок того часу, Микола Остапо­вич і нині користується справжнім авторитетом та повагою не тільки серед колишніх, а й сьогоднішніх геологів, профспілковців, друзів, колег. Його осо­бисто поважали та високо цінували Віталій Олексійович Сологуб, Віра Іванів­на Сиволоб, тодішні керівники профспілок нашої держави, і вірю, що ціну­ють та поважають й нинішні. Шановний ювіляр за будь-якої нагоди знахо­дить можливість щиро й сердечно привітати своїх друзів та колег.

Добра, здоров’я і щастя йому на многії літа!

Петро ШВЕЦЬ

член Національної спілки журналістів України

27.12.2012

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини