ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Як профспілки робітничою лікарнею опікувалися

 На межі ХІХ–ХХ століть Катеринославська губер­нія зі своїми копальнями, великими металургійни­ми та машинобудівними заводами, розвиненою транспортною мережею і потужним аграрним сектором була одним з го­ловних «локомотивів» імперії. Тож із бурхливим розвитком промисловос­ті збільшилася і потреба у фабричних лікарях. Постановою Кабінету Мі­ністрів від 26 серпня 1866 року при кожній фабриці чи заводі з понад тися­чею працівників наказувалось створювати лікарні (з розрахунку 1 ліжко на 100 людей), де робітникам мала надаватися безкоштовна допомога.

 Проте навіть через 20 років у всьому Харківському фа­бричному окрузі (куди входила і за­значена губернія) з огляну­тих інспекцією 658 фабрик та заводів, що мали 60 тис. працівників, медична допо­мога надавалася лише на 27 підприємствах. На криво­різьких копальнях узагалі не було жодної лікарні. При цьому лікування в основно­му здійснювали фельдше­ри, а фабрично-заводських лікарів на весь округ було лише четверо. Щоправда, вже 1890 року в країні нара­ховувалися 702 фабрично-заводських лікарні на 7289 ліжок, де працювали 211 ме­диків. І нудьгувати їм не до­водилося – рівень травма­тизму на підприємствах був величезним.

Значна частина меди­ків, які працювали в завод­ських лікарнях перебували в прямій залежності від ад­міністрації підприємств. Однак, найбільш прогре­сивні заводські ескулапи активно включалися в гро­мадський рух за поліпшен­ня допомоги робітникам і зниження виробничого травматизму, співпрацю­вали з існуючим у Катери­нославі Товариством взає­модопомоги лікарів і пізні­ше – профспілковими орга­нізаціями.

Широкого резонансу в суспільстві набули тодіш­ні всеросійські з’їзди фабрично-заводських ліка­рів, у яких катеринославці постійно брали найдіяльні­шу участь. Зокрема, в од­ній з таких місцевих фабрично-заводських ліка­рень, що пізніше перебува­ла під опікою профспілок, працював на початку ми­нулого століття наш зем­ляк більшовик, згодом ві­домий радянський медич­ний та державний діяч Олександр Винокуров.

Із виникненням 1906 року в губернії легального профспілкового руху в іс­торії цієї лікарні відкрила­ся нова сторінка. Оскільки профспілки приділяли значну увагу поліпшенню медобслуговування праців­ників, вони взяли цей за­клад під свій нагляд, утри­муючи його на паях із влас­никами підприємств.

«…У 1902 році, – згадував відомий профспілковий діяч губернії Я. Мейтін, – під впливом робітничого руху в Катеринославі була організована колективна фабрично-заводська лікар­ня, яка обслуговувала ро­бітників тих підприємств, які за законом зобов’язані були надавати лікарську допомогу робітникам, але через свою малопотужність не могли організувати са­мостійні медичні заклади.

До 1905 року лікарня пе­ребувала в жалюгідному стані… Проте, за сприяння старшого фабричного ін­спектора Євтушевського, який співпрацював з проф­спілками, вдалося переро­бити статут цієї лікарні, щоб в управлінні нею бра­ли участь не лише фабри­канти, а й профспілки – в особі представників їх ме­дичних комісій».

До складу правління на паритетних засадах уві­йшли по 6 представників від власників та профспілок і 3 – від ради лікарів. Причому медиків профспілкові пра­цівники підібрали з числа довірених осіб, що вже нада­вали допомогу робітникам.

У серпні 1906 року під егі­дою Центрального бюро профспілок за участю пред­ставників 17 галузевих профорганізацій відбулася міжспілкова нарада, на якій розглядалися питання орга­нізації медичної та правової допомоги спілчанам. Проф­спілки друкарів, металістів, годинникарів, слюсарів, бу­лочників, перукарів, муля­рів та ін. домовилися про те, що платитимуть по 5 копі­йок від кожного свого спіл­чанина на організацію ме­дичної допомоги. Створеній тут же медкомісії було до­ручено розпочати перегово­ри з лікарями та юристами про організацію допомоги членам профспілок. Голова спілки робітників млинів Михайлов від імені своїх то­варишів на цій нараді ви­словив слова подяки всім профспілкам за надану мли­нарям під час їхнього страй­ку матеріальну допомогу.

У діяльності фабрично-заводської лікарні активну участь брав уже згадува­ний вище лікар-більшовик О. Винокуров. За його спо­гадами, проблем у роботі лікарні було чимало. Голо­вним чином, вони стосува­лися її фінансування.

На початку 1907 року представники профспілок в її правлінні запропонува­ли збільшити кількість лі­жок з 15 до 20. Але вияви­лось, що «фінанси вже спі­вають романси».

Досвід катеринослав­ських профспілок з органі­зації медичної допомоги членам профспілок широко висвітлювався О. Виноку­ровим не лише в пресі, а й під час 2-го з’їзду фабрично-заводських та гірничих лі­карів губернії (1908 р.), 1-го Всеросійського з’їзду фа­бричних лікарів (1909 р.). Різка критика ним царської влади та товстосумів не мо­гла пройти непоміченою. Є дані, що, як і у випадку з ві­домим катеринославським лікарем та громадським ді­ячем, депутатом Держдуми О. Караваєвим (вбитим у 1908 р.), царська охоронка руками чорносотенців мала намір розправитися й з Ви­нокуровим. Це змусило його залишити Катеринос­лав. Але його дістали і в Пі­тері, заарештувавши 1911 року, напередодні чергово­го з’їзду фабричних лікарів, де він повинен був виступа­ти з доповіддю.

Російський історик З. Пе­регудова в своїй роботі «По­літичний розшук в Росії (1880–1917)» зазначала, що «із зростанням опозиційних настроїв і громадських ор­ганізацій у поле зору полі­ції потрапляють практично всі сфери громадського життя. Згідно з інструкція­ми департаменту поліції спостереження велося за ро­бітниками на фабриках і за­водах, їх профорганізація­ми, страховими касами, за настроєм селян і селян­ським рухом, за коопера­тивними організаціями, за легальними просвітниць­кими, доброчинними това­риствами, бібліотеками. Нагляду підлягали також представники опозиційно­го руху, прогресивна інтелі­генція, велося спостережен­ня за з’їздами ветеринар­них і фабричних лікарів, ро­сійських психіатрів, пиро­говськими з’їздами». У де­партаменті поліції навіть існував спеціальний осо­бливий відділ «Б», який за­ймався протидією громад­ському руху, насамперед – профспілковому.

Проте, в 1906–1908 роках влада, налякана нещодав­німи подіями, ще дещо по­боювалася вдаватися до прямих репресій проти профспілок. Більше того, після випадку, коли в груд­ні 1906 року місцевий полі­цейський начальник ула­штував наліт на дохідний будинок Кутнера, де орен­дували приміщення кате­ринославські профспілки, губернатор О. Клінгенберг навіть видав суворий наказ щодо неприпустимості та­ких дій та оголосив полі­цейському чину догану.

У листопаді того ж року в будинку начальника гу­бернії відбулася нарада з приводу реорганізації фабрично-заводської лікар­ні, в якій взяли участь чле­ни її правління та проф­спілки. Констатувалося, що ця лікувальна установа – через небажання заводчи­ків платити внески – пере­буває в незадовільному стані. Плата за оренду при­міщення в 2400 карбован­ців на рік є непомірною, але пропозицію про будів­ництво власного примі­щення для лікарні міською думою було відхилено.

Губернатор зобов’язав власників підприємств по­гасити їхній більш ніж п’ятитисячний борг. Відносно ж порушеного профспілка­ми питання щодо обслуго­вування лікарнею сімей ро­бітників начальник губер­нії заявив, що не має під­став змусити хазяїв лікува­ти й родини, і проблема ця може бути вирішена «лише шляхом переговорів проф­спілок із фабрикантами».

Однак грізні вказівки на них мало подіяли: заводчи­ками було ліквідовано лише половину заборгованості. Висів, щоправда, борг перед лікарнею в тисячу карбован­ців і на профспілках, що за­знавали тоді чималих фі­нансових труднощів. Щоб його погасити, вони зверну­лися через пресу з прохан­ням про допомогу до грома­дян міста, організували теа­тральні вистави, лекції. Так, передбачалося, що збори від постановки в театрі-студії трупою Дорошевича та Судьбініна п’єси С. Юшке­вича «В місті» надійдуть до каси однієї з профспілок службовців для погашення «лікарняної» недоїмки. При­чому преса назвала цю ак­цію профспілок «симпатич­ною ініціативою».

Хоча завдяки піклуван­ню профспілок і деякій під­тримці губернатора О. Клін­генберга фабрично-заводська лікарня «на паях» ще деякий час протрималась, невдовзі її таки спіткала фі­нансова катастрофа. Зна­чною мірою це було викли­кано розгоном владою в 1909 році майже всіх профспілок губернії. Не дочекалися ме­дики допомоги й від товсто­сумів та влади – швидко­плинна «епоха лібераліза­ції» та загравання з проф­спілками закінчилася…

ВІКТОР КОВРИГА,

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ОБЛ.

09.08.2012

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини